Рада Європи

Рада Європи (РЄ)– міжнародна регіональна організація європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії та захист прав людини – була заснована у 1949 році. Зараз вона обєднує 47 держав. Головними її органами є Парламентська Асамблея, Комітет Міністрів, Європейський суд з прав людини.

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на французько-німецькому кордоні. Спочатку засідання Ради відбувалися в Університетському Палаці Страсбургу, сьогодні Рада Європи засідає в Палаці Європи на околицях міського центру.

Рада Європи була заснована після промови Вінстона Черчілля в Університеті Цюріху 19 вересня 1946 року незабаром по завершенні Другої Світової Війни, в котрій він закликав до створення «Сполучених Штатів Європи» на зразок Сполучених Штатів Америки.

Рада була офіційно заснована 5 травня 1949 року Лондонською Угодою, підписаною десятьма країнами-засновниками. Цей договір зараз відомий як Статут Ради Європи.

Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька мови, але під час сесій Парламентської асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорень може здійснюватись переклад також на інші мови.

Мета Ради Європи - досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу.

Рада зосереджується на наступних областях:

• захист демократії і верховенства права;

• захист прав людини, зокрема: соціальні права, лінгвістичні права меншин;

• поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності;

• вирішення проблем, що з ними стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацію, ксенофобію, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність;

• заохочення стабільності демократії шляхом реформ.

Участь України у керівних органах Ради Європи

Відповідно до Статуту РЄ Україна представлена у всіх трьох головних органах РЄ. Міністр закордонних справ України представляє нашу державу у Комітеті міністрів (КМ) Ради Європи.

Постійне представництво України при Раді Європи на чолі з Надзвичайним та Повноважним Послом М. С. Точицьким; забезпечує представництво України у повсякденній роботі КМ РЄ, його комітетів та експертних груп.

З 1998 року розпочався процес приведення законодавства України до стандартів законодавства Європейського Союзу.

18 березня 2004 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», який визначив механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському і Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі.

У 2005 році прийнято трирічний План дій Україна - Європейський Союз, дія якого завершилась у 2008 році.

Одночасно необхідно зазначити, що з травня 2009 року розпочато іншу зовнішньополітичну ініціативу ЄС «Східне партнерство», яка обговорювалась на спеціальному зібранні у Празі.

Ініціатива Східного партнерства була представлена Польщею за підтримки Швеції у травні 2008 року під час засідання Ради Європейського Союзу.

Її головна мета – наблизити до Європейського Союзу шість східних сусідів: Україну, Молдову, Білорусь, Грузію, Вірменію та Азербайджан. Для України ця мета є пріоритетною частиною зовнішньої політики.

Структура партнерства передбачає чотири платформи для практичної роботи: перша - це питання управління та верховенства права, друга - економічна інтеграція та регуляторні питання, третя - питання енергетичної безпеки та четверта – контакти між людьми.

На даний час вивчається можливість участі ДПтС України у реалізації проектів, що віднесені до питань управління та верховенства права.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, заснована 26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Основним партнером у реалізації спільної роботи визначено Республіку Польща.

Перелік основних міжнародних правових документів щодо осіб, що відбувають покарання за вироком суду, нараховує понад 30 найменувань.

Зага́льна деклара́ція прав люди́ни — рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийняте у 1948 році, яке позначається як Міжнародний Білль про права людини.

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо з 40 голосами «за». Голосів «проти» не було, а 8 делегацій утрималися: Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія. За декларацію проголосували: Афганістан, Аргентина, Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Бірма, Канада, Чилі, Китай, Колумбія, Куба, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Ефіопія, Франція, Греція, Гватемала, Гаїті, Ісландія, Індія, Іран, Ірак, Ліван, Ліберія, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Парагвай, Перу, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Сирія, Туреччина, Сполучене Королівство, Сполучені Штати Америки, Уругвай і Венесуела. Вона перекладена принаймні 375 мовами й діалектами мов.

Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона носила рекомендаційний характер, складалася з 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інститути міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів.

«Міжнародний Білль про права людини» був прийнятий Генеральною Асамблеєю в 1966 після затвердження двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».

Україна ратифікувала ці пакти 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов'язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог.

За дорученням генерального секретаря ООН підготовку проекту Декларації очолив канадець Джон Петерс Гамфрі. Незадовго до того він був призначений директором Відділу прав людини ООН. Для роботи над підготовкою документу, що спочатку мислився як міжнародний білль про права була утворена комісія з прав людини. Членство в комісії за задумом повинно було представляти все людство. До комісії увійшли представники Австралії, Бельгії, Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, Чилі, Китайської Республіки, Куби, Єгипту, Франції, Індії, Ірану, Лівану, Панами, Філіппін, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Уругваю та Югославії.

Щороку 10 грудня святкується День прав людини.