Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Попередні зауваження

1. Правила, наведені нижче, не мають на меті детально описати взірцеву систему пенітенціарних установ, а призначені лише для того, щоб на основі загальновизнаних досягнень сучасної думки і з урахуванням найзадовільніших у наш час систем викласти те, що звичайно вважається правильним з принципового і практичного поглядів у галузі поводження з в'язнями та в управлінні установами.

2. З огляду на розмаїття юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосувати повсюди і водночас. Вони повинні, однак, покликати до життя постійне прагнення до подолання практичних труднощів, що стоять на шляху до їх здійснення, оскільки загалом відбивають ті мінімальні умови, котрі Організація Об'єднаних Націй вважає прийнятними.

3. З іншого боку, вони охоплюють поле діяльності, де громадська думка постійно йде вперед. Вони не мають на меті перешкоджати проведенню експериментів і введенню нової практики, які були б сумісні з викладеними в них принципами і спрямовані на досягнення окресленої в них мети.

4. 1) Частина I Правил стосується загального керівництва установами і може бути застосована до всіх категорій в'язнів, незалежно від того, чи перебувають останні в ув'язненні за кримінальною чи цивільною справою чи тільки під слідством або ж засуджені, включно з в'язнями, що є предметом "заходів безпеки" або виправних заходів, призначених суддею.

2) В частині II викладаються правила, які застосовуються до особливих категорій, про які мовиться в кожному розділі. Однак правила, що фігурують у розділі A і стосуються засуджених в'язнів, слід однаковою мірою застосувати й до категорії осіб, про які йде мова в розділах B, C і D, при умові, що вони не суперечать правилам, розробленим для цих категорій, і поліпшують становище останніх.

5. 1) Правила не мають на меті регламентувати управління такими установами для неповнолітніх, як заклад Борстала чи виправні будинки. Все ж частина I може знайти застосування і в цих установах.

2) До категорії неповнолітніх слід зарахувати принаймні всіх тих молодих в'язнів, які підлягають компетенції судів для неповнолітніх злочинців. Як правило, таких молодих людей не варто засуджувати до тюремного ув'язнення.

Європейська конвенція з прав людини

ЗМІСТ

Конвенція про захист прав і основних свобод людини та громадянина

І. Протокол N 2 від 20.03.52

ІІ. Перший Протокол до Конвенції від 06.05.63

ІІІ. Протокол N. 4, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені Конвенцією і Першим Протоколом до неї від 16.09.63

ІV. Протокол N. 6, який стосується скасування смертної кари від 28.04.83

V. Протокол N. 7, який гарантує оскарження рішення суду у суді вищої інстанції від 22.11.84

VІ. Протокол N. 9, який гарантує захист прав і основних свобод людини від 06.11.90

VІІ. Протокол N. 10 від 25.03.92

VIII. Протокол N. 11 ,який гарантує порядок діяльності Європейського суду з прав людини від 11.05.94

IX. Протокол N 12, в якому передбачено заборону дискримінації від 04.11.2000

XI. Протокол N. 13, яким скасовано смертну кару від 03.05.2002

XII. Протокол N.14, який визначає порядок діяльності суддів Європейського суду з прав людини від 05.04.2004,

XIII. Протокол N. 14-bis, який визначає компетенцію суддів Європейського суду з прав людини від 27.05.2009 (втратив чинність на підставі Протоколу N 14 до Конвенції (994_527).

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод

{Конвенцію ратифіковано Законом N 475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997}

Офіційний переклад

Офіційний переклад затверджено Міністерством закордонних справ України 27 січня 2006 року.

Уряди держав - членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, беручи до уваги те, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і додержання проголошених у ній прав,

беручи до уваги те, що метою Ради Європи є досягнення тіснішого єднання між її членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є забезпечення і розвиток прав людини та основоположних свобод,

знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основоположні свободи, які становлять підвалини справедливості та миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки спільному розумінню і додержанню прав людини, від яких вони залежать,

сповнені рішучості, як уряди європейських держав, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи і верховенства права, зробити перші кроки для забезпечення колективного гарантування певних прав, проголошених у Загальній декларації,

домовилися про таке:

Стаття 1

Зобов'язання додержувати поваги до прав людини

Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.