3.4. Проблема смертної кари

Смертна кара як вид покарання за вчинений злочин з давніх часів досить широко використовується в державах, які належать до різних регіонів та цивілізацій планети.

Нині у 59 країнах світу (США, деякі країни Африки, Південно-Східної Азії та деякі інші) вищою мірою покарання є смертна кара.

У сучасному світі Європа є єдиним регіоном, в якому практично всюди смертна кара заборонена законом. Однак, Білорусь – єдина країна у Європі, де досі можуть засудити до смертної кари. Зокрема, за даними Amnesty International, у 2011 р. у Білорусі стратили двох осіб.

Саме європейські країни раніше за інші почали відмовлятися від цього покарання. Одними з перших європейських держав, які скасували смертну кару, були Португалія (1867 р.) і Нідерланди (1870 р.). Пізніше до них приєдналися Норвегія (1905 р.) та Швеція (1921 р.). В Сан-Марино смертна кара була скасована в 1865 р., а останній вирок був виконаний ще у 1468 р. В Ісландії юридично смертна кара була скасована у 1929 р., але остання смертна кара відбулася ще у 1830 р. У такій мікродержаві, як Ліхтенштейн, остання смертна кара відбулася ще у 1785 р., хоча юридично це покарання було скасоване лише у 1987 р.

Більшість так званих демократичних країн відмінили смертну кару лише останніми роками: Бельгія – в 1996 р.; Швейцарія – в 1992 р.; Італія – в 1994 р.; Іспанія – в 1995 р.; Великобританія – в 1998 р.; Франція – в 1981 р.; Німеччина – в 1987 р.; Греція – в 1993 р. Пізніше за інших смертну кару в Європі скасувала Албанія (2007 р.).

Вступ України до Ради Європи у 1995 р. зумовив скасування такого покарання, як смертна кара. В останні десятиліття ця тенденція стала характерною для більшості країн Західної Європи; там смертна кара скасована повністю, або не застосовується у мирний час. Цьому сприяв вступ держав до Ради Європи, визнання частиною національного законодавства Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари на території держав-учасниць (Протокол набув чинності 1 березня 1985 р.; Україна підписала Протокол 5 травня 1997 р.).

Однак цій події не можна надати однозначної позитивної оцінки. Прикладом може слугувати справа Онопрієнка, названого «найстрашнішим убивцею ХХ ст.». Анатолія Онопрієнка обвинувачували у вбивстві 52 осіб. Так, лише у селі Братковичі Львівського району маніяк убив більше людей, ніж загинуло у ньому за Великої Вітчизняної війни. Вбивав сім’ями, не жаліючи малолітніх дітей. Незважаючи на оголошений мораторій на смертну кару, Президент України публічно заявив, що не бачить іншого покарання для серійного вбивці Анатолія Онопрієнка, крім винесення смертного вироку. Офіційні особи Ради Європи після цього неодноразово наголошували, що у випадку відмови України від мораторію на смертну кару буде поставлено питання про її членство у Раді Європи ⁷⁰.

Скасування смертної кари стало необхідною умовою при прийнятті до Ради Європи. Так, при вступі до Ради Європи у 1996 р. Російська Федерація прийняла на себе ряд зобов’язань, у тому числі скасувати смертну кару не лише де-факто, але й де-юре підписати відповідний протокол (на сьогодні не ратифікований). Починаючи із 1996 р., у РФ смертні вироки до виконання не приводились, покарання у виді смертної кари в РФ відповідно до постанови Конституційного Суду 1999 р. не призначається, у листопаді 2009 р. Конституційний суд Російської Федерації подовжив мораторій на смертну кару на невизначений термін. За офіційними даними, у країнах – членах Ради Європи з 1997 р. не була страчена жодна людина ⁷¹.

Скасування смертної кари у Східній і Західній Європі привело до того, що в багатьох країнах набагато більше злочинців засуджуються до довічного позбавлення волі. Ця тенденція особливо помітна у Великобританії, де засуджених до довічного позбавлення волі більше, ніж у всіх інших західноєвропейських країнах разом взятих. Якщо 30 років тому у Великобританії було 730 осіб, які відбували довічне позбавлення волі, то сьогодні їх більше 4500. У Канаді, Швеції також набагато зросла кількість засуджених до довічного позбавлення волі ⁷².

Але більшість громадськості невдоволено сприйняла довічне позбавлення волі, проявом чого стала суспільна думка, яка підтримувала збереження, а інколи і розширення сфери застосування смертної кари. Посилання на громадську думку є досить розповсюдженим доказом прибічників смертної кари.

Виправдання смертної кари громадською думкою більш засновано на недостатньому розумінні відповідних фактів. Посадові особи, відповідальні за політику в цій сфері, зобов’язані не лише прислухатися до громадськості, але і забезпечувати повну її поінформованість. Мабуть, більшість опитуваних, якби мали повні уявлення про факти, що стосуються смертної кари та причин, за якими вона повинна застосовуватися, висловилися б проти її застосування ⁷³. Людина може помилятися, тому інколи виносяться дискримінаційні чи випадкові смертні вироки і підлягають страті засуджені, у відношенні яких була допущена помилка. Цьому сприяють погано підготовлений захист, відсутність документів або навіть рішення слідства приписати вину обвинуваченому.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що нині питання про смертну кару поставлено на порядок денний розвитку світових пенітенціарних систем. Ця проблема не може бути вирішена в однозначному порядку і потребує глибокого дослідження з урахуванням правових, психологічних, соціально-культурних та інших факторів.

ТЕМА 4

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ

ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНЬ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

4.1. Виконання та відбування

покарань, пов’язаних з позбавленням волі

Забезпечення безпеки суспільства багато в чому зумовлюється виконанням кримінальних покарань. На це вказують результати проведеного нами анкетування персоналу ДКВС України. Зокрема, на запитання: «Які, на Вашу думку, цілі дійсно досягаються при виконанні кримінальних покарань?» – респонденти відповіли наступним чином: кара – 14 %; виправлення засудженого – 12 %; запобігання вчиненню нових злочинів – 13 %; забезпечення безпеки суспільства шляхом ізоляції засудженого – 51 %; залякування злочинця та інших осіб («щоб іншим неповадно було») – 8 %; помста злочинцю за вчинене – 2 %. Зазначимо, що у процесі реалізації кримінальних покарань до засудженого застосовуються насамперед кримінально-виконавчі засоби (у т. ч. режим взагалі та ізоляція, зокрема), що забезпечують безпеку суспільства.

На перше місце в реалізації розглянутої мети висувається ізоляція особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Ізоляція від суспільства означає примусове поміщення засудженого на підставі вироку суду до виправної колонії. Ступінь (рівень) ізоляції залежить від рівня безпеки виправної колонії. Максимальна ізоляція має місце в колоніях максимального рівня безпеки (особливо у приміщеннях камерного типу), мінімальна – в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання (або в дільниці ресоціалізації). Ізоляція осіб здійснюється шляхом зовнішньої охорони та (або) нагляду за ними. Мета такого заходу обумовлюється і виправдовується тим, аби убезпечити суспільство від можливих небезпечних посягань з боку ізольованих осіб. Ізоляція розглядається як необхідна реакція суспільства на зростання агресивної поведінки окремих його індивідів.

Усі без винятку особи мають право на самозахист зазначеним способом і в реалізації цього права чимала роль належить зваженій кримінально-виконавчій політиці. На перший погляд, можна піти простим шляхом – ізолювати всіх, хто потенційно загрожує суспільству, але це Україна вже проходила у ХХ ст. Безперечним залишається той факт, що ізоляція злочинця служить захисту суспільства, але вона несе і негативні наслідки. За спостереженнями вчених, у всіх країнах існує закономірність: чим більша частина населення проходить через місця позбавлення волі, тим вищий рівень злочинності. Особи, які відбули покарання, пов’язані з позбавленням волі, складають значні резерви злочинності ⁷⁴. У свою чергу, посилення страху перед злочинністю, почуття незахищеності неминуче спричиняють посилення заходів кримінальної репресії, а кампанії по боротьбі зі злочинністю лише ускладнюють криміногенну обстановку в державі.

Значна кількість осіб, засуджених до покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, – не тільки українська, але й глобальна міжнародна проблема. Зокрема, в Україні за середньорічними показниками в установах виконання покарань відбувають покарання близько 150 тис. засуджених. Україна перебуває на третьому місці за кількістю справ, які держава програла в Європейському суді з прав людини. За кількістю осіб, засуджених до покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, на 100 тис. населення ситуація у світі така: 1 місце – США (730), 5 місце – Росія (522), 25 місце – Україна (336), 60 місце – Польща (217), 218 місце – Ліхтенштейн (19) ⁷⁵.

Оскільки позбавлення волі є найбільш розповсюдженим видом кримінального покарання не лише на пострадянському просторі, але й в усьому світі, накопичена потужна міжнародна нормативно-правова база та багатий законодавчий досвід іноземних держав з питань регулювання виконання та відбування цього виду покарання.

Заслуговує уваги доповідь на VIII Міжнародному кримінологічному конгресі (Ліссабон, 4–9 вересня 1978 р.) в межах роботи секції «Поводження із засудженими» доктора Едіт Елізабет Флінн (Бостонський університет, США). Щодо розвитку тюремної системи у США, вона вважає, що особи, від яких реально можна очікувати рецидиву, повинні поміщатися до тюрми. Стосовно інших повинна бути відновлена система соціальної реабілітації. У тюрмах необхідно повернутися до програм перевиховання. Е. Флінн запропонувала декілька таких програм. Суть їх зводиться до того, що тюрми повинні бути нечисленними (не більше 150 засуджених). Вихователі зобов’язані добре знати кожного засудженого ⁷⁶. Саме за таких умов значно підвищиться ефективність застосування принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі, в основу якого покладено диференційований та індивідуальний підходи до засудженого.

Зарубіжними вченими і практиками накопичено великий позитивний досвід щодо виконання покарання у виді позбавлення волі. У зв’язку з цим нами будуть піддані аналізу пенітенціарні системи іноземних держав (на прикладі США, Англії, Швеції, Фінляндії, Франції), котрі досягли найбільших успіхів у цій сфері. Під «успіхами» нами розуміється відсоток постпенітенціарного рецидиву, який у досліджуваних країнах коливається в межах 7–8 %, тоді як в Україні складає близько 15–16 %. Крім цього, кримінально-виконавча практика зазначених зарубіжних країн давно перейшла на систему одиночного (та блочного) тримання засуджених до позбавлення волі.

Розпочнемо із родоначальників пенітенціарних систем. Позбавлення волі – один із найбільш розповсюджених видів кримінальних покарань у США – найчастіше розуміється як тюремне ув’язнення. Воно може бути: 1) короткостроковим (зазвичай призначається за місдимінори та на строк до одного року); 2) тривалим (законодавство федерації та штатів іноді не обмежує максимальні строки позбавлення волі – це може бути 20, 30, 40 і навіть 200, 300 і більше років); 3) довічне позбавлення волі (призначається за найнебезпечніші фелонії або в якості альтернативи смертній карі, або за сукупністю вироків і злочинів, або особі, яка має дві чи три судимості, головним чином за фелонію) ⁷⁷.

Що стосується виконання покарання у виді позбавлення волі у США, то відповідно до теорії «нової пенології», яка ґрунтується на методах релігійного виховання та морального відродження особистості, тривалість ув’язнення в значній мірі може залежати лише від самого злочинця, від його бажання виправитись. Суд у своєму вироку встановлює лише нижню і верхню межі строку позбавлення волі (наприклад, від 1 року до 99 років), а реальний строк визначає адміністрація в’язниці ⁷⁸. Саме в межах системи невизначених вироків, за задумом її творців, повинна бути реалізована мета соціальної реабілітації злочинця, що досягається шляхом «поводження» з ним. У цій системі знайшов відображення вироблений американськими кримінологами принцип «покарання повинно відповідати небезпеці злочинця» замість принципу «покарання повинно відповідати тяжкості злочину» ⁷⁹. Така позиція, але за умови відсутності упередженого ставлення з боку адміністрації установ до засуджених, у повній мірі відповідає принципу індивідуалізації юридичної відповідальності та принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі. За результатами досліджень, 15 % співробітників виправних колоній, відповідаючи на відкрите питання щодо пропозицій з удосконалення порядку виконання покарання у виді позбавлення волі, висловились за впровадження у вітчизняну систему кримінальної юстиції системи невизначених вироків, що, на їх думку, повинно підвищити ефективність виконання цього виду покарання. Однак, за сучасних умов розвитку вітчизняна система кримінальної юстиції ще не готова до імплементації системи «невизначених вироків». Ця тема є доволі цікавою і актуальною, у зв’язку з чим потребує детального дослідження.

У пенітенціарній практиці США ефективному виконанню покарання у виді позбавлення волі сприяє науково розроблена та обґрунтована класифікація засуджених. Так, адміністрація більшості тюрем США класифікує засуджених відповідно до імовірності вчинення ними втечі та оцінки їх небезпеки. За цими підставами засуджені поділяються на 5 основних категорій: 1) засуджені, які тримаються в умовах максимальної ізоляції, від яких треба очікувати втечі, а також засуджені, які можуть завдати шкоди собі та іншим; для забезпечення безпеки їх рекомендується тримати в одиночних камерах та не виводити без супроводу представника тюремної адміністрації та без застосування спецзасобів (наручники, ремені, кайдани); 2) засуджені, які тримаються в умовах суворої ізоляції, яких замикають у камерах та блоках, але яким дозволяється працювати у бригадах під наглядом у приміщеннях тюрми. На Півдні, де широко практикується використання засуджених на дорожніх роботах, ця категорія засуджених може залучатися до таких робіт під наглядом озброєної охорони; 3) засуджені, які тримаються в умовах обмеженої ізоляції, які працюють у бригадах під наглядом неозброєної охорони за межами тюрми та без нагляду – на території тюрми; у тюрмі їх називають «благонадійними»; 4) засуджені, які тримаються в умовах мінімальної ізоляції, яким дозволяється жити та працювати за межами тюрми без нагляду; 5) засуджені, які «перебувають під опікою суспільства», яким дозволяється проживати у громаді у самому місті або неподалік від нього та без нагляду їздити на роботу, на навчання або час від часу відвідувати знайомих. Відповідно до однієї з нових програм, засудженому дозволяється проживати в університетському гуртожитку та у період навчання в університеті один раз на тиждень звітувати перед консультантом ⁸⁰. Подібну практику виконання покарання в умовах мінімальної ізоляції та опіки суспільства, з метою приведення вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства у відповідність із вимогами диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, слід імплементувати у норми КВК України, що регламентують короткочасні виїзди засуджених до позбавлення волі на певний строк за межі виправних колоній. Як додаткову підставу доцільно передбачити складання вступних та випускних екзаменів засудженими, які реалізовують право на освіту.

Існуюча практика виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у США свідчить про подвійну користь диференціації та індивідуалізації виконання покарання шляхом зменшення обсягу режимних правообмежень стосовно засуджених: по-перше – економічну, а по-друге – ресоціалізаційну. Справа в тому, що максимальна та сувора ізоляція обходяться набагато дорожче, ніж мінімальна ізоляція та опіка з боку громади. Фактично у деяких юрисдикціях така опіка може бути економічно вигідною, тому що засуджений відпрацьовує щоденно 3–4 долари за утримання та 1 долар за транспортні витрати. У той же час він допомагає своїй родині, що скорочує розмір допомоги, яка їй виплачується. Крім того, засуджені, які тримаються в умовах обмеженої та мінімальної ізоляції, а також засуджені, які проживають у громаді, більш підготовлені до умовно-дострокового звільнення, ніж засуджені, яких тримають в умовах максимальної та суворої ізоляції. Лише незначна кількість засуджених, які тримаються в умовах максимальної ізоляції, звільняються достроково, та і ті лише за надзвичайних обставин. Таким чином, пом’якшення по мірі можливості режиму кожному засудженому відповідає як меті його пристосування до умов співжиття, так і меті економії ⁸¹.

Відбування покарання у виді позбавлення волі в Англії організовується за прогресивною системою, що передбачає одиночне ув’язнення з подальшим переведенням до загальної камери, де режим поділяється на три ступеня. Просування по цим ступеням з набуттям відповідних пільг залежить від поведінки засудженого. Увесь строк відбування покарання поділяється на наступні періоди: а) пробний період (одиночне ув’язнення); б) виправний період (загальне ув’язнення із залученням до праці); в) умовно-дострокове звільнення (після відбуття не менше 3/4 строку покарання). Між виправним періодом та умовно-достроковим звільненням передбачається ще один етап – перехідне ув’язнення у тюрмі з напіввільним режимом (вихід на роботу без конвою, вільне спілкування із зовнішнім світом). Цей перехідний період позитивно оцінюється наукою і практикою ⁸².

Варто відзначити реалізацію загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі на певний строк в Англії. Програми цього засобу виправного впливу складаються з урахуванням потреби засуджених в освіті. Крім цього, має місце заохочення продовження навчання після звільнення. Позитивно оцінюємо те, що засуджені мають можливість вступати до коледжів, а також навчатися у вищих навчальних закладах за заочною формою навчання ⁸³. Подібна практика заслуговує уваги з боку вітчизняного законодавця щодо внесення змін до відповідних статей КВК України (скажімо, до ст. 111 Кодексу).

Зарубіжна пенітенціарна практика містить один вельми цікавий елемент. Зокрема, у тій же Англії, начальник тюрми має право, помістивши засудженого за злісне порушення дисципліни до ізолятора на 28 днів, не зарахувати цей час до загального строку тюремного ув’язнення ⁸⁴. Зазначимо, що у російській пенітенціарній науці також висловлено пропозицію щодо можливості продовження перебування засудженого в умовах ізоляції на строк, протягом якого він злісно ухилявся від виконання вимог режиму установи виконання покарань, був визнаний злісним порушником режиму відбування покарання ⁸⁵. Прийняття відповідного рішення передбачається судом. Вважаємо, наведена практика заслуговує на позитивну оцінку як така, що сприятиме підвищенню дисциплінованості засуджених та запобіганню вчиненню правопорушень (у т. ч. злочинів) з їхнього боку; і тому може бути імплементована національним законодавцем.

У Швеції покарання у виді позбавлення волі поділяється на: 1) позбавлення волі на певний строк; 2) довічне позбавлення волі. Згідно з КК Швеції, покарання у виді позбавлення волі на певний строк диференціюється від 14 днів до 10 років ⁸⁶. У Швеції, населення якої складає близько 9 млн. чоловік, лише 5 тис. осіб перебувають у місцях позбавлення волі, та й то це здебільшого некорінні шведи ⁸⁷. У кримінально-виконавчій системі Швеції – 55 тюрем і близько 20 слідчих ізоляторів. Середня тюрма розрахована на 45–80 осіб. У декількох великих тюрмах утримується від 100 до 300 ув’язнених, кожному з яких, як правило, надано окрему камеру (насправді, це більше схоже на номер у готелі, відповідно умебльований, а також обладнаний санвузлом). Вдень засуджені того чи іншого відділення вільно спілкуються між собою, а на ніч персонал зачиняє ув’язнених у камері ⁸⁸.

Кодексом (Глава 26, розділ 6) передбачено можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за умови відбуття 2/3 строку покарання, але не менше 1 місяця ⁸⁹. Перешкодою у своєчасній реалізації зазначеного законного інтересу засудженого є, згідно з розділом 7 глави 28 КК Швеції, порушення умов відбування покарання. Причому за кожне таке порушення дата умовно-дострокового звільнення відкладається на 15 днів ⁹⁰.

Таким чином, підстави умовно-дострокового звільнення за КК Швеції істотно відрізняються від тих, що передбачені вітчизняним законодавством. Зокрема, щодо формальної підстави – строку відбутого покарання – то він за шведським законодавством не диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, форми вини та особи засудженого, як це має місце за КК України. А от матеріальна підстава умовно-дострокового звільнення визначена дещо в іншому аспекті порівняно з вітчизняним законодавством. Так, якщо за КК та КВК України підставою умовно-дострокового звільнення є виконання позитивного обов’язку (тобто сумлінна поведінка і ставлення до праці), то за КК Швеції – негативного обов’язку (тобто утримання від порушення умов відбування покарання). Вважаємо, що така процедура не може бути реципійована вітчизняною системою кримінальної юстиції, оскільки не стимулюється виконання позитивного обов’язку засудженого у формі сумлінної поведінки і ставлення до праці.

Умови відбування покарання у виді позбавлення волі у тюрмах Швеції теж відрізняються від аналогічних в Україні. Зокрема, дисциплінарні стягнення, які можуть застосовуватися до засуджених у тюрмі, значно різняться від тих, які передбачаються у ст. 132 КВК України. Це всього лише: 1) попередження чи 2) незарахування певного періоду відбування покарання у тюрмі (до 10 діб) у загальний строк покарання. І ніяких карцерів, приміщень камерного типу чи дисциплінарних ізоляторів. Навіть за втечу з тюрми передбачена тільки дисциплінарна відповідальність. Представники адміністрації тюрем пояснюють це тим, що у людини є природний потяг до свободи, за який недоцільно її карати. У таких випадках строк покарання продовжується на термін перебування засудженого у розшуку. Але в деяких тюрмах є окремо розташовані на території відділення, у яких розміщуються засуджені, що мають певні відхилення в психіці (наприклад ті, що бояться спілкування з іншими засудженими), чи засуджені, які ведуть себе агресивно стосовно персоналу тюрми. Умови їх тримання такі ж, як і у звичайних відділеннях, але рівень охорони підвищений. Після проведення циклу спеціальних мотиваційних програм такі засуджені переміщуються в інші відділення ⁹¹.

Позитивно оцінюючи досвід Англії та Швеції щодо виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк, 71 % співробітників виправних колоній висловили пропозицію щодо незарахування строку перебування засудженого до позбавлення волі у приміщенні камерного типу, як виду дисциплінарного стягнення, до загального строку відбування покарання. Слід зазначити, що реакцією на зазначену пропозицію є її включення до одного із напрямів «Удосконалення нормативно-правової бази в сфері виконання кримінальних покарань та попереднього ув’язнення» Концепції розвитку та модернізації органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС України, на період до 2016 р.

Метою поводження з ув’язненими у тюрмі є підготовка їх до виходу на волю. Оскільки середній строк ув’язнення обчислюється кількома місяцями, то така проблема є нагальною. Для її вирішення щодо кожного ув’язненого розробляється відповідна програма. На початку спеціальною комісією у єдиному на всю країну центрі розподілу засуджених (який функціонує при одній із великих тюрем) визначається вид установи (закритого чи відкритого типу) або ж навіть відповідне відділення тюрми, де має відбувати покарання та чи інша особа і де вона матиме змогу реалізувати себе у тій чи іншій програмі відповідно до своїх уподобань. До ув’язнених застосовується міжнародно визнаний тест HSR-20, розроблений канадськими науковцями, який дозволяє розкрити особистість засудженого. Із засудженими проводиться співбесіда, за результатами якої здійснюється їх розподіл не тільки по тюрмах, а й по окремих відділеннях (секціях) тюрем. При розподілі одразу ж визначається строк, після відбуття якого засудженому можлива зміна умов тримання шляхом переводу в установу більш відкритого типу ⁹².

Засуджені у Швеції також можуть отримувати короткострокові відпустки за межі тюрми. Дозвіл залишити тюрму може бути наданий засудженому для полегшення його повернення в суспільство за умови, що це не сприятиме продовженню злочинної діяльності чи іншої протиправної поведінки. Тобто це – право, а не обов’язок адміністрації тюрми, і від самого засудженого залежить, коли і скільки відпусток він отримає. Факт належної поведінки у відпустках є передумовою переведення таких засуджених до установ більш відкритого типу ⁹³. Таким чином, і у шведській практиці виконання позбавлення волі на певний строк перелік підстав для надання засудженим можливості короткочасного виїзду за межі установи виконання покарань не є вичерпним і застосовується з урахуванням принципу диференціації та індивідуалізації виконання покарань.

Слід зазначити, що повага до прав окремої людини є аксіомою як у всьому шведському суспільстві, так і в кримінально-виконавчих правовідносинах ⁹⁴. Аналіз наукових публікацій, а також урахування думки осіб, які відряджалися до Швеції з метою вивчення досвіду функціонування Служби тюрем і пробації, дає підстави стверджувати, що в основі шведського законодавства і правозастосовної практики – індивід. У зв’язку з цим слід підкреслити, що у шведських тюрмах ретельно втілюються в життя основоположні принципи Європейських пенітенціарних правил, згідно з якими цілі виправного впливу на засуджених полягають, зокрема, в тому, щоб зберегти їх здоров’я та гідність ⁹⁵.

Погоджуючись з висновками О. Лисодєда та А. Степанюка ⁹⁶ і ґрунтуючись на досвіді вивчення системи виконання покарань Швеції, можна резюмувати, що ця система дійсно є пенітенціарною. Системою, в якій не принижуються честь і гідність, не калічаться людські душі, персонал не зловживає службовим становищем, а робить все для того, щоб злочинець після відбуття покарання став законослухняним громадянином і приносив користь не тільки собі, а й суспільству та державі. Системою, в якій виконуються вимоги Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, Мінімальних стандартних правил поводження із засудженими, Європейських пенітенціарних правил та інших, не менш важливих, міжнародних документів.

Так само, як і у Швеції, у Фінляндії покарання у виді позбавлення волі існує у двох формах: 1) на певний строк та 2) довічне. Щодо позбавлення волі на певний строк, то воно призначається в межах від 14 діб до 12 років. У Фінляндії функціонує 26 тюрем. Більшість із них – тюрми закритого типу. Однак останнім часом у тюремній політиці Фінляндії спостерігається тенденція збільшення частки засуджених, які поміщаються до відкритих установ, особливо за злочини невеликої тяжкості ⁹⁷.

Звертає на себе увагу зміна обсягу карального впливу на засуджених до позбавлення волі на певний строк шляхом застосування електронного моніторингу. Наприкінці 2007 р. робоча група, призначена Міністром юстиції, завершила вироблення пропозицій із використання системи електронного моніторингу. Ця система використовується при виконанні покарання у виді домашнього арешту. При цьому за допомогою електроніки контролюють осіб, які вчинили злочин вперше та засуджені до невеликих строків тюремного ув’язнення, а також ув’язнених тюрем із полегшеним режимом. Проводиться активна робота зі здійснення контролю за відбуванням коротких тюремних строків вдома або в інших установах (наприклад, для наркоманів, алкоголіків) ⁹⁸. Вважаємо обґрунтованою таку форму диференціації та індивідуалізації виконання покарання через досягнення мети ресоціалізації засуджених до позбавлення волі на певний строк.

Відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Франції здійснюється за Оборнською системою із застосуванням прогресивних умов відбування, тобто від більш суворих до менш суворих ⁹⁹. Після прибуття до тюрми засуджені повинні відбути визначений строк в одиночному ув’язненні (як правило, не більше 45 днів). Потім до них застосовується так звана прогресивна система відбування покарання, що складається із наступних етапів: 1) одиночне ув’язнення; 2) виправні (рос. «исправимые») засуджені вдень працюють разом, ночують в одиночних камерах (за Оборнською системою); 3) збільшення кількості пільг; 4) переведення на напіввільний режим із працею за межами тюрми та відвідуванням родичів; 5) умовне звільнення за добру поведінку ¹⁰⁰.

У межах реформування французької пенітенціарної системи міністр юстиції Мішель Алліо-Марі висловила бажання зробити так, щоб у Франції тюрма стала «школою боротьби з рецидивом» і одночасно «установою, що активно займається соціальною реабілітацією». Основою пенітенціарної реформи, на думку французького міністра юстиції, має стати створення таких умов відбування покарання: «дотримання гідності особистості», душ у кожній із камер, розрахованих на одну людину, у пенітенціарній установі, призначеній для індивідуального ув’язнення; «персональний супровід» (санітарний, психомедичний аспект...); «підготовка до соціальної реабілітації» (робота, здобуття професії, фізична підготовка...) ¹⁰¹. Звичайно, такі умови є оптимальними для реалізації диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Проте на сьогодні наша держава економічно не готова до створення вищезазначених умов відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Процес переведення вітчизняної пенітенціарної системи на одиночне (або блочне, як це передбачається Концепцією державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України) тримання засуджених вимагає не лише досить тривалого часу, матеріальних витрат, але і ґрунтовного переосмислення філософії виконання/відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі на зазначених засадах, що має відповідно як своїх прихильників, так і супротивників.