Тема 3 система покарань у зарубіжних країнах

3.1. Види покарань у країнах ближнього зарубіжжя

На відміну від КК України, КК Росії:

а) передбачає смертну кару як вид покарання (ст. 59) (так само, як і КК Білорусі).

б) передбачає можливість позбавлення не тільки спеціального і військового, а й почесного звання, а також державних нагород; натомість не передбачає можливості позбавлення рангу і кваліфікаційного класу (ст. 48);

в) більш легкими покараннями визнає: позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а не позбавлення спеціального, військового чи почесного звання, класного чину і державних нагород; обмеження волі, а не арешт (ст. 44);

г) громадські роботи іменує обов’язковими роботами (ст. 49), виправні роботи передбачає тільки для осіб, які не мають постійного місця роботи (ст. 50), встановлює строки, на які можуть бути засуджені до обмеження волі різні категорії осіб (ст. 53), межі позбавлення волі на певний строк визначає від двох місяців до двадцяти років (ст. 56), прямо вказує на те, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення не будь-яких особливо тяжких злочинів, а лише таких, що посягають на життя (ст. 57);

д) більше не містить такого виду покарання, як конфіскація майна (відповідний пункт ст. 44 і ст. 52 виключені Законом РФ від 8 грудня 2003 p.).

КК Білорусі, на відміну від КК України, зокрема:

а) найлегшим видом покарання визнає громадські роботи, а не штраф;

б) не лише штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а й громадські роботи визначає як покарання, яке може бути основним або додатковим (ст. 48);

в) визначає штраф у базовій величині (розмір однієї базової величини становить 17 000 білоруських карбованців), диференціює розміри штрафу залежно від тяжкості злочину і наявності корисливих мотивів, а також прямо виключає можливість застосування штрафу при засудженні за тяжкий і особливо тяжкий злочин (ст. 50);

г) допускає можливість звільнення судом особи від подальшого відбування громадських робіт і виправних робіт у разі виникнення відповідних обставин (вагітності, інвалідності тощо) під час відбування цих видів покарань (ст. 49);

д) забороняє призначати конфіскацію майна як додаткове покарання до штрафу та виправних робіт, а також виділяє спеціальну конфіскацію, яка застосовується незалежно від категорії злочину і виду покарання, тобто може бути застосована поряд із загальною конфіскацією (ст. 61). Спеціальна конфіскація означає примусове вилучення у власність держави: знарядь і засобів вчинення злочину; речей, вилучених з обігу; майна, здобутого злочинним шляхом; предметів, безпосередньо пов’язаних зі злочином, якщо вони не підлягають поверненню потерпілому або іншій особі.

Дещо відмінними є назви та зміст інших конкретних видів покарань, переліки осіб, до яких вони не застосовуються. Наприклад, КК Білорусі визначає дещо інші (часто – набагато більш широкі) переліки осіб, до яких не застосовуються громадські роботи, виправні роботи, обмеження по військовій службі, арешт, обмеження волі, направлення до дисциплінарної військової частини (статті 52–56), позбавлення волі встановлює на мінімальний строк від шести місяців, максимальний – до 10 років, за особливо тяжкі злочини – до 15, а якщо вони пов’язані з умисним посяганням на життя людини – до 25 років, визначає, що строк позбавлення волі за необережні злочини не може перевищувати 7 років (ст. 57), встановлює, що довічне ув’язнення є можливим лише за злочини, поєднані з умисним посяганням на життя людини за обтяжуючих обставин і що по відбутті 20 років суд у певних випадках може замінити його позбавленням волі на строк не більше 5 років (ст. 58).

Система покарань, передбачена КК Молдови, у цілому нагадує систему покарань у КК України. Найбільш цікавими особливостями є те, що у цьому КК:

а) не передбачено таких видів покарань, як конфіскація майна, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців і обмеження волі. Конфіскація майна трансформувалась у спеціальну конфіскацію і набула юридичного статусу заходу безпеки;

б) передбачене покарання у виді позбавлення державних нагород, і воно, як і позбавлення спеціальних звань та класного чину, вважається більш тяжким, ніж позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (статті 62 і 66);

в) штраф обчислюється в умовних одиницях (ст. 64);

г) позбавлення волі призначається на строк від 6 місяців до 25 років, в порядку складання покарань і при сукупності вироків, – відповідно, до 30 і 35 років, а у разі пом’якшення покарання в порядку помилування довічне ув’язнення замінюється позбавленням волі на строк 35 років. Згідно зі ст. 81 КК Молдови довічне ув’язнення не може бути призначене за готування до злочину і за замах на злочин. Проте у цьому КК двадцять п’ять статей передбачають покарання у виді довічного ув’язнення.

Основними особливостями покарань за КК Латвії є такі:

а) до основних покарань віднесені лише: позбавлення волі, арешт та примусові роботи, до додаткових – конфіскація майна, видворення з країни, обмеження прав та контроль поліції, а до покарань, які можуть застосовуватись як основні або додаткові, – тільки штраф (ст. 36);

б) позбавлення волі може бути призначене на строк від 6 місяців до 15 років, за особливо тяжкі злочини – до 20 років або довічно (ст. 38);

в) штрафи визначаються у мінімальних заробітних платах, передбачена можливість відстрочення сплати штрафу на строк до одного року (ст. 41);

г) змістом покарання у виді обмеження прав є позбавлення права на певний вид чи на всі види підприємницької діяльності, на певний рід занять, на обіймання певної посади, на отримання дозволу чи прав, передбачених спеціальним законом (ст. 44);

д) мінімальним строком арешту можуть бути три дні (ст. 39).

Надзвичайно цікава своєю чіткістю, логічністю і відповідністю принципам справедливості, гуманності, індивідуалізації покарання система покарань та інших заходів впливу передбачена КК Литви. Відповідно до статей 42, 44–51 цього КК до особи, яка вчинила злочин, можуть бути застосовані такі покарання:

1) позбавлення публічних прав (позбавлення на строк від одного до 5 років права на обрання чи призначення на посади). Це покарання у санкції статті не встановлюється; його призначає суд у випадках, коли особа вчинила злочинне діяння у зв’язку із зловживанням наданими їй правами;

2) позбавлення права виконувати певну роботу або займатися певною діяльністю (на строк від одного до 5 років);

3) публічні роботи. Можуть бути призначені лише за згодою засудженого, на строк від одного місяця до одного року (щомісяця від 10 до 40 годин безоплатних суспільно корисних робіт, а загалом не більше 480 годин за злочин і 240 годин за кримінальний проступок);

4) штраф. Він у санкції статті не зазначається і призначається в таких розмірах: за кримінальний проступок – до 50 мінімальних прожиткових мінімумів (МПМ; один МПМ – близько 0,3 євро); за злочин невеликої тяжкості – до 100 МПМ; за злочин середньої тяжкості – до 200 МПМ; за тяжкий злочин – до 300 МПМ;

5) обмеження волі може бути призначене на строк від трьох місяців до двох років. На відміну від обмеження волі, передбаченого КК України, у даному випадку це покарання має інший зміст. Воно відбувається за місцем проживання і полягає у тому, що на засуджених осіб покладаються зобов’язання (самовільно не змінювати місце проживання, виконувати встановлені судом обов’язки і дотримуватися встановлених судом заборон, звітувати про їх виконання);

6) арешт (на строк від 15 до 90 діб за злочин і від 10 до 40 діб за кримінальний проступок, при цьому арешт до 45 діб може відбуватися у вихідні дні);

7) позбавлення волі на певний строк (на строк від 3 місяців до 20 років, а у випадках, коли при невідбутому покаранні вчинюється новий злочин, – до 25 років);

8) довічне позбавлення волі.

До особи, яка вчинила кримінальний проступок, можуть бути застосовані тільки перші шість з перелічених вище видів покарань. Позбавлення права виконувати певну роботу або займатися певною діяльністю, публічні роботи, обмеження волі і арешт призначаються тільки у випадках, встановлених у Спеціальній частині КК.

КК Естонії до основних покарань за злочини відносить:

1) грошове стягнення (ст. 44);

2) тюремне ув’язнення (на строк від 30 діб до 20 років або довічно) (ст. 45).

Основними покараннями за проступки є:

1) штраф (від 3 до 300 штрафних одиниць. Штрафна одиниця – це базова сума штрафу, розмір якої становить 60 крон – близько 4 євро) (ст. 47);

2) арешт на строк до 30 днів (ст. 48).

До додаткових покарань за злочини віднесені:

1) заборона обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років (ст. 49);

2) позбавлення права керувати транспортним засобом на строк до 3 років (ст. 50);

3) позбавлення права придбавати, зберігати, переміщувати і носити зброю і боєприпаси на строк до 5 років (ст. 51);

4) позбавлення права мисливства і риболовлі на строк до 3 років (ст. 52);

5) майнове покарання – призначення сплати певної суми (ст. 53). Це покарання застосовується при призначенні як основного покарання тюремного ув’язнення на строк понад 3 роки або довічного тюремного ув’язнення. Вказана сума може сягати вартості усього майна засудженого. Отже, фактично це варіант конфіскації майна, вираженої у грошовому еквіваленті;

6) видворення (щодо іноземців) (ст. 54);

7) грошове стягнення (ч. 6 ст. 44). Це основне покарання може призначатись як додаткове до тюремного ув’язнення.

Стаття 55 КК Естонії містить положення, згідно з яким у разі призначення покарань, передбачених статтями 49–52, як додаткових до тюремного ув’язнення вони поширюються на весь час відбування основного покарання і додатково – на строк, визначений вироком суду.

Основні особливості покарань за КК Польщі такі:

а) цей КК (статті 32 і 322) передбачає невелику кількість видів покарань – усього шість (штраф, обмеження волі, позбавлення волі, позбавлення волі на 25 років, довічне позбавлення волі, а також військовий арешт). Це можна пояснити існуванням системи інших, крім покарань, засобів досягнення мети кримінального закону: кримінально-правових заходів (глава V), заходів, пов’язаних із застосуванням до винного виправного строку (probie) (глава VIII) і заходів безпеки (глава X);

б) штраф призначається у межах від 10 до 360 (при надзвичайному збільшенні покарання – до 540) денних ставок; денна ставка не може бути нижче 10 злотих (1 злотий – близько 0,25 євро) або вище 2000 злотих і при її встановленні суд враховує доходи винного, його особисті і сімейні умови, матеріальне становище і можливості отримання заробітку (ст. 33);

в) обмеження волі призначається на строк від одного до 12 (при надзвичайному збільшенні покарання – до 18) місяців і за своїм характером більш нагадує передбачені КК України виправні чи громадські роботи, ніж обмеження волі: воно виражається в обов’язку виконувати роботу, вказану судом (за місцем постійної роботи з відрахуванням 10–25 % заробітку або на об’єкті охорони здоров’я, соціального захисту тощо, або на користь місцевої громадськості безоплатно від 20 до 40 годин на місяць), і не змінювати місце постійного проживання без дозволу суду (статті 34–36);

г) позбавлення волі призначається на строк від одного місяця до 15 років (ст. 37).