Тема 4. Змінна рівноваги споживача. Індивідуальний та ринковий попит

1. Оптимальний вибір і зміна доходу споживача. Криві “доход –споживання”

2. Оптимальний вибір і зміна ціни. Криві “ціна – споживання”. Побудова кривої індивідуального попиту.

3. Ефект доходу та ефект заміщення. Парадокс Гіффена.

1. Вибір споживача полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури оптимального споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб. Рішення споживача про придбання товару Х у пев­них обсягах залежить не тільки від його уподобань та переваг, а й від рівня доходу. Якщо на графіку, де показані точки рівноваги споживача при різних рів­нях його доходу, провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "доход – споживання" (рис. 1.9).

I

I₃

I₂

I₁

Е₃

Е₁ Е₂

U₃

U₂

U₁ Q_x

Рис. 1.9. Крива "доход- -споживання" для нормальних благ

Ця крива показує, як кількість товару X, що споживається за певний час, змінюватиметься за­лежно від зміни доходу і тільки доходу.

Характер кривої "доход—споживання" буде зале­жати від оцінки товару споживачем. Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у біль­шій кількості, коли зростає її доход. Неякісні това­ри — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Слід зазначи­ти, що належність товару до групи нормальних чи не­якісних залежить не стільки від його специфічних вла­стивостей, скільки від сприйняття цього товару спожи­вачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме його як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу поїзд­ка до іншого міста на власному автомобілі буде сприй­матися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься із збільшенням доходів споживача. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, спожи­вач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагу перельоту літаком, а тому поїздка на власному автомобілі перетвориться у неякісний товар.

Таким чином, для нормальних товарів крива "доход—споживання" матиме зростаючий характер, для неякісних — спадний. Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Це товари першої необхідності (сіль, хліб, зубна паста та ін.). Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Ці товари порівняно дешеві і не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збіль­шить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "доход—споживання" для цієї групи товарів ма­тиме вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 1.10).

Крива “доход–споживання” сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язанні з різними рівнями доходу і показує співвідношення між доходом споживача і кількістю товарів, що купуються. Від кривої "доход—споживання" легко перейти до так званих кривих Енгеля. Ернст Енгель (1821— 1896) — англійський економіст, який вивчав, як у XIX ст. характер споживання товарів

І І І

Q_x Q_x Q_x

а) б) в)

Рис. 1.10. Криві "доход—споживання" для різних категорій товарів:

а) — нормальний; б) — неякісний; в) — нейтральний

і послуг змінювався залежно від доходу сім'ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис.1.11).

Загалом для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний при­ріст доходу спричинює менший приріст споживання товару X. Це насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає доход споживача.

На рис. 1.12 функції Торнквіста (1)-(3) описують залежність попиту X від доходу споживача I для трьох груп товарів, відповідно, благ пер­шої необхідності, благ другої необхідності та товарів розкоші.

Рис. 1.12. Криві Торнквіста

Як видно з рисунка 1.12., індивід передовсім задовольняє свої потре­би у товарах першої необхідності (продукти харчування, одяг), проте зі зростанням доходу обсяг їхнього споживання стабілізується. За певного рівня доходу споживач починає купувати і блага другої необхідності (по­бутова техніка); видатки на них, зрештою, також досягають насичення. Купувати предмети розкоші (дорогі автомобілі, коштовності) індивід може дозволити собі лише за досить високого рівня доходу, зі збільшенням до­ходу видатки на них стрімко зростають.

2. Досліджуючи криві "доход—споживання" та кри­ві Енгеля, ми виходили з припущення, що змінюєть­ся лише доход, а інші фактори попиту залишаються незмінними. Якщо змінити вихідні посилання, зафік­сувати як незмінний доход, а ввести в модель як еко­номічну змінну ціни, то можна побудувати криву "ціна—споживання".

Крива “ціна споживання” показує функціональну залежність між обсягом споживання кожного блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язанні зі зміною ціни одного з товарів.

Зниження цін на товар Х призведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки її перети­ну з віссю X, більш віддаленої від початку координат. Якщо доход і ціни на інші товари залишаються не­змінним, то точка перетину з віссю У залишиться по­передньою.

Рис. 1.13. Крива "ціна—споживання" та крива індивідуального попиту споживача на товар Х

Крива "ціна—споживання" показує, як змінюєть­ся обсяг закупок товару Х при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.

Від кривої "ціна—споживання" можна перейти до кривої індивідуального попиту. Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару X. Легко помітити, що зменшення кута нахилу (зниження цін на товар X) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (P_x) та розміром його бажаних закупок для спожива­ча відображає крива попиту (рис. 1.13).

Попит (demand) — це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи ін­шими цінами протягом певного періоду. Крива попи­ту та крива "ціна—споживання" — це два різних спо­соби описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що ін­ші фактори не діють). Оскільки залежність між цінами товару та попи­том на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який наголошує, що із зростанням цін на товар розмір попиту на нього зменшується, а зни­ження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.

3. З'ясуймо підхід Гікса до виокремлення дії ефектів заміщення та до­ходу (рис. 1.14). Нехай споживач купує два товари Х і Y, ціни яких відпові­дно P_х та P_Y і отримує дохід I. Бюджетне обмеження відображається прямою, яка сполучає точки А(0; І/P_Y) та В(І/P_X; 0). Початкова точка рів­новаги Е₁ — точка дотику бюджетної прямої АВ і кривої байдужості U₁.

Припустимо, що ціна товару X знижується. Споживач може тепер купити більше оди­ниць цього товару, і нове бю­джетне обмеження відобража­ється прямою АВ". Новою точкою рівноваги є точка Е₂ до­тику прямої АВ" і кривої байду­жості U₂ Очевидно, що стано­вище споживача поліпшилося, оскільки він перемістився на вищу криву байдужості. Проте яка частка цієї позитивної змі­ни припадає на ефект заміщен­ня, а яка — на ефект доходу? Відповісти на це запитання легко, якщо провести допоміжну бюд­жетну лінію А'В', яка паралельна новій бюджетній прямій АВ" і дотична до початкової кривої байдужості U₁ у точці Е'. Така бюджетна пряма, яка відображає нові відносні

Рис. 1.14. Розмежування ефектів заміщення і доходу за Гіксом

ціни двох товарів, називається компенсованою бю­джетною лінією. Вона показує, що після зниження ціни товару X спожи­вач, навіть залишаючись на попередньому рівні корисності, збільшує споживання цього товару і заощаджує частину свого доходу. Горизонта­льний відрізок між абсцисами точок Е' та E₁, відображає ефект заміщення унаслідок зміни відносних цін товарів. Натомість перехід від точки Е' до точки E₂, відбувається за незмінної відносної ціни двох товарів, відтак від­різок між абсцисами цих точок відображає ефект доходу.

З'ясуймо тепер підхід Слуцького до виокремлення дії ефектів замі­щення та доходу (рис. 1.15). Початкова ситуація цілком аналогічна попе­редньо проаналізованій. Споживач купує два товари X і Y за цінами P_х та P_Y i має дохід I. Початкова точка рівноваги Е₁ — точка дотику бюджетної прямої АВ і кривої байдужості U₁. Після зниження ціни товару нове бю­джетне обмеження відображається прямою АВ", а точкою рівноваги стає точка Е₂

Ключова відмінність між двома підходами до розмежу­вання ефектів заміщення і до­ходу полягає у принципі побудови допоміжної бюджет­ної прямої. Згідно з підходом Слуцького компенсовану бю­джетну лінію проводять за умо­ви збереження початкового набору споживання двох това­рів. Тобто лінія А'В' паралель­на новій бюджетній прямій АВ" і проходить через точку початкової рівноваги E₁. Відтак унаслідок зміни відносних цін товарів споживач переміщується на вищу криву байдужості U'. Відрізок між абсцисами точок Е' та Е₁ відображає ефект заміщення, натомість від­різок між абсцисами точок Е' та Е₂— ефект доходу.

Рис. 1.15. Розмежування ефектів заміщення і доходу за Слуцьким

Рівняння Слуцького встановлює залежність між зміною попиту унас­лідок дії ефектів заміщення та доходу за малих змін ціни товару. Матема­тично це рівняння записують як рівняння у частинних похідних. Найпростішим чином рівняння Слуцького можна подати у вигляді: Ефект ціни — ефект заміщення + ефект доходу.

Ефект доходу — це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з'ясовано раніше, зрос­тання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшен­ням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується.

Ефект заміщення — це тільки ті зміни у спожи­ванні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних товарів.

Залежно від впливу змін ціни товару на обсяг його споживання роз­різняють звичайні блага (споживання їх збільшується зі зниженням ціни, і зменшується з її зростанням) та блага Гіффена (товари, споживання яких збільшується зі зростанням їх ціни). Абсолютна більшість товарів є зви­чайними благами. Існування благ Гіффена є радше суто теоретичною мо­жливістю. Загалом вплив зміни ціни товару на обсяг його споживання визначається взаємодією ефектів заміщення та доходу.

Ефект заміщення обов'язково зумовлює зростання споживання блага зі зниженням ціни. Натомість ефект доходу може діяти у різних напрямках. На рис. 1.15 відображено випадок, коли ефект доходу також виявляється у збільшенні споживання блага (нормальні блага). Проте, залежно від того, який вигляд мають криві байдужості (тобто від уподобань конкретного спо­живача), можливі й інші ситуації. Для блага нижчої споживчої цінності ефект доходу протидіє ефекту заміщення, але слабший за нього, і споживання то­вару зі зниженням його ціни все ж зростає. Водночас теоретично можливий і варіант, коли ефект доходу, що діє у протилежному напрямку до ефекту заміщення, переважає його за абсолютною величиною (блага Гіффена). Залежно від того, як впливають зміни доходу споживача І та ціни товару Р на обсяг його споживання С усі блага класифікують так:

І ( ) => С ( ) — нормальні блага;

І () => C () — блага нижчої споживчої цінності;

Р () => С () — звичайні блага;

P () => C () - товари Гіффена.

Отже: 1) всі нормальні блага є звичайними; 2) якщо для блага ниж­чої споживчої цінності ефект заміщення переважає ефект доходу, то воно буде також звичайним; 3) якщо для блага нижчої споживчої цінності ефект доходу переважає ефект заміщення, то це — благо Гіффена.