Тема 8. Витрати і результат виробництва

1. Витрати виробництва

2. Витрати виробництва в короткостроковому періоді

3. Витрати виробництва в довгостроковому періоді

4. Ізокоста. Властивості ізокост

5. Рівновага виробника

6. Симетричність теорій споживання та виробництва

1. Основним чинником, який визначає спроможність фірми пропону­вати продукт, є витрати виробництва. Існування цих витрат зумовлене рі­дкісністю ресурсів і можливістю їх використання для інших виробничих цілей. Інакше кажучи, витрати в економіці пов'язані з від­мовою від можливості виробництва альтернативних благ.

Економічні витрати — це платежі, потрібні для отримання і викорис­тання ресурсів, тобто дохід, який фірма повинна забезпечити постачаль­никам ресурсів, щоб не допустити їх альтернативного використання. Економічні витрати є сумою явних та неявних витрат.

Явні (бухгалтерські) витрати — це грошові платежі фірми зовнішнім постачальникам ресурсів — платежі за сировину, електроенергію, працю тощо.

Неявні витрати — це альтернативна вартість, пов'язана з використан­ням власних ресурсів фірми, тоб­то дохід, який забезпечили б власні ресурси фірми за їх най­ліпшого використання. До не­явних витрат відносять і так званий нормальний прибуток — мінімальний дохід, який має заро­бити підприємець, щоб залиши­тися у своєму бізнесі. Якщо но­рмальний прибуток не буде за­безпечено, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший вид діяльності.

Згадані відмінності між явними та економічними витратами зумовлюють існування різних показників прибутків. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між загальним виторгом (добуток ціни одиниці то­вару на кількість проданих одиниць) та явними витратами фірми. З погляду економістів важливішим є економічний прибуток — різниця між загальним виторгом та економічними витратами фірми. Інакше кажучи, економічний прибуток дорівнює різниці бухгалтерського прибутку та неявних витрат включно з нормальним прибутком (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Економічний та бухгалтерський прибуток

Саме економічний прибу­ток є критерієм успішності фірми, показником ефективності використан­ня нею ресурсів.

2. У короткостроковому періоді усі витрати фірми можна поділити на постійні та змінні. Постійні витрати (FC) — це витрати, величина яких не за­лежить від обсягу продукції, виробленої фірмою. До постійних витрат відно­сять орендну плату, обслуговування позик, частину відрахувань на амортизацію устаткування, заробітну плату адміністративного персоналу, а також неявні витрати. Фірма має постійні витрати навіть у тому разі, якщо не випускає жодної продукції. Графіком постійних витрат є пряма лінія, паралельна до горизонтальної осі (рис. 2.9).

Змінні витрати (VC) — це витрати, величи­на яких залежить від обсягу виробленої продукції, VC зростають (зменшуються) зі збільшенням (зменшенням) обсягу виробництва фірми. До змінних витрат належать витрати на сировину, електроенергію, транспортні послуги, більшу частину послуг

Рис. 2.9. Постійні, змінні і загальні витрати

праці та інші змінні ресурси. Якщо фірма не виробляє продукції, її змінні витрати дорівнюють нулю. З початком виробництва, поки граничний продукт змінного ресурсу збільшується, VC зростають спадним темпом. З досягненням певного рівня вироб­ництва, коли починає діяти закон спадної віддачі, змінні витрати зростають на щораз більшу величину.

Сума постійних та змінних витрат визначає загальні витрати ТС фірми: ТС = FC + VC. Крива загальних витрат повторює обриси кривої змін­них витрат, але зміщена вгору на величину постійних витрат (рис. 2.9).

Для ухвалення виробничих рішень важливу роль відіграють оцінки різних видів середніх витрат, тобто витрат, що припадають на одиницю виро­бленої продукції Q. Вирізняють такі показники середніх витрат:

• середні постійні витрати AFC = FC / Q ,

• середні змінні витрати AVC = VC /Q ,

• середні загальні витрати А ТС = ТС / Q = AFC + AVC .

Середні постійні витрати зменшу­ються зі збільшенням обсягу виробницт­ва фірми. Середні змінні витрати спочатку зменшуються унаслідок зрос­тання віддачі, а потім, коли проявляєть­ся спадна віддача, починають зростати. Крива середніх загальних витрат досягає мінімуму дещо пізніше ніж крива AVC, зі зростанням обсягу виробництва ці криві наближаються одна до одної (рис. 2.10).

Ключовим під час аналізу особливостей ціноутворення у найрізно­манітніших ринкових ситуаціях є поняття граничних витрат. Граничні витрати МС — це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції (МС = Т С / Q). У диференціальній формі граничні витрати знаходять як похідну функції загальних витрат: МС = ТС'.

Рис. 2.10. Криві середніх витрат

Вигляд кривої МС відображає закон спадної віддачі. Поки граничний продукт змінного ресурсу зростає, граничні витрати зменшуються і досягають мінімуму за мак­симального значення граничного продукту. З початком зниження граничного продукту граничні витрати доволі швидко зростають (рис. 2.11). Крива МС перетинає криві AVC i ATC у їхніх точках мінімуму.

Рис. 2.11. Граничні витрати

Зниження цін ресурсів і технічний прогрес сприяють зменшенню итрат виробництва, натомість зростання цін факторів переміщує криві витрат вгору.

3. У довгостроковому періоді фірма має змогу змінювати кількість усіх залучених ресурсів, тобто усі витрати є змінними. Для аналізу виробничих рішень фірми у довгостроковому періоді використовують криві середніх загальних витрат АТС.

Крива довгострокових середніх загальних витрат складається зі сегме­нтів кривих короткострокових АТС, що відповідають різним можливим розмірам підприємств, які фірма може побудувати у довгостроковому пе­ріоді (рис. 2.12, а). У багатьох галузях кількість можливих розмірів таких підприємств фактично необмежена. Відтак крива довгострокових АТС ре­ально складається не зі сегментів окремих кривих, а з точок дотичних до нескінченої кількості кривих короткострокових АТС (рис. 2.12, б).

Рис. 2.12. Крива довгострокових ATС

Будівництво все більших підприємств спочатку знижуватиме мінімальні середні загальні витрати на одиницю продукції, а далі вони знову зростатимуть. Вигляд кривої довгострокових АТС для конкретної фірми визначаєть­ся характером ефекту масштабу у цій галузі. Якщо позитивний ефект масштабу швидко вичерпується, а негативний проявляється у разі до­сягнення значних обсягів виробництва, крива АТС матиме вигляд, зображений на рис. 2.12, а. Якщо позитивний ефект є тривалим, а негативна віддача від масштабу проявляється за значних обсягів виробництва, крива А ТС набу­ває вигляду, як на рис. 2.12, б. Рисунку 2.12, відповідає ситуація, коли пози­тивна віддача від масштабу швидко змінюється негативною.

Відносну важливість позитивного та негативного ефектів масштабу відображає показник, який також можна простежити за допомогою рис. 2.13. Мінімальний ефективний розмір підприємства — це найменший обсяг виробниц­тва, за якого крива довгострокових середніх загальних витрат досягає мінімуму. Мінімальний ефективний розмір підприємства відіграє істотну роль у ви­значенні структури ринку товару. У галузі, де криві довгострокових АТС мають вигляд, показаний на рис. 2.13, в, діятиме багато порівняно невели­ких фірм. Натомість рис. 2.13, б відповідає ситуація, коли усе виробництво у галузі зосереджено на декількох великих підприємствах.

Рис. 2.13. Різні вигляди кривої довгострокових АТС

4. Одного і того ж обсягу виробництва фірма може досягнути, викори­стовуючи різні комбінації факторів виробництва. З іншого боку, витрачаючи кошти на придбання ресурсів, фірма повинна зважати на свої бюджетні можливості. Нехай фірма купує К одиниць ресурсу ка­піталу та L одиниць ресурсу праці, ціна за одиницю цих ресурсів стано­вить відповідно р_к і p_L, а сумарні витрати фірми на усі ресурси дорівнюють С. Якщо усі наявні кошти витратити на придбання лише одного з ресур­сів, то можна купити С / р_К одиниць капіталу або C / p_L одиниць праці. З'єд­навши ці дві точки, отримаємо ізокосту (рис. 2.14).

Рис. 2.14. Ізокоста

Ізокоста показує різні комбінації двох ресур­сів, які можна придбати за наявного рівня витрат та незмінних цін ресурсів. Рівняння ізокости має вигляд р_к • К + p_L • L = ТС. Нахил ізокости визна­чається співвідношенням цін факторів —p_L / p_K Подібно як бюджетна пряма у теорії поведінки споживача, ізокоста є межею між можливим та недосяжним для виробника. Усі досяжні комбінації використання двох ресурсів відображаються точками на ізокості та ліворуч від неї.

Якщо фінансові можливості фірми зростають, вона має змогу придба­ти більшу кількість обидвох ресурсів. Кожному новому рівневі витрат відпо­відає своя ізокоста, яку можна отримати паралельним переміщенням вправо попередньої лінії, оскільки нахил ізокости не змінюється. Сукупність ізокост, які відповідають різним рівням витрат, називають картою ізокост (рис. 2.15).

Рис. 2.15. Карта ізокост

Зі зміною ціни одного з ресурсів нахил Ізокости змінюється. Якщо ціна ресурсу праці зросте до p_L', то витра­тивши усі кошти на придбання лише цьо­го ресурсу, фірма ку­пить його С / p_L' одиниць (рис. 2.16). Зі зниженням ціни праці до p_L", нахил Ізокости, навпаки, зменшиться.

Рис. 2.16. Вплив зміни ціни ресурсу

5. Точку рівноваги виробника можна визначити двома різними способа­ми. Перший з них полягає у тому, щоб за незмінних цін ресурсів та рівня ви-трат фірми на придбання факторів виробництва знайти таку комбінацію витрат, яка забезпечує максимальний обсяг виробництва продукції. Геометричне ця задача означає суміщення карти ізоквант з даною ізокостою і знаходження то-чки дотику Ізокости та найвідцаленішої з досяжних ізоквант (рис. 2.17, а).

Рис. 2.17. Рівновага виробника

В алгебраїчному вигляді знаходження точки рівноваги озна­чає розв'язання систе­ми рівнянь:

Друге з цих рів­нянь, так зване рівняння рівноваги, стверджує, що у точці рівноваги граничні продукти факторів виро­бництва пропорційні їхнім цінам. Геометричний зміст цього рівняння поля­гає у тому, що в точці рівноваги нахил ізокванти збігається з нахилом ізокости. Використавши поняття граничної норми технологічної заміни (див. п. 6.4), рівняння можна переписати у вигляді

Другий метод також використовує припу­щення про незмінність цін ресурсів і полягає у знаходженні такої комбінації факторів, яка забез­печує мінімізацію витрат фірми за наявного об­сягу виробництва продукції. Геометричне це означає суміщення карти ізокост з даною ізоква-нтою і вибір відповідної ізокости, яка буде доти­чною до цієї ізокванти (рис. 2.17, б).

Рис. 2.18. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

Аналогічно до попереднього випадку, в алгебраїчному вигляді ця задача зводиться до розв'язання системи рівнянь:

У реальних ринкових умовах фірма рідко зберігає обсяг виробництва не­змінним упродовж тривалого періоду часу. Тому, вочевидь, фірмі важливо знати найефективніші (з погляду витрат) комбінації факторів для різноманітних об­сягів випуску. Суміщення карт ізоквант та ізокост дає змогу отримати траєкторію розвитку (розширення виробничої діяльності) фірми. Для цього достатньо з'єднати точки рівноваги виробника за різних обсягів виробництва продукції або, інакше, за різних рівнів витрат (рис. 2.18). На рисунку відображено типову ситуацію, коли розширення виробництва призводить до збільшення використання капіталу, тобто застосування капіталомістких технологій.

6. Постійні аналогії, які спадали на думку уважному читачеві під час вивчен­ня теорії виробництва, невипадкові. Теорії споживання і виробництва є симет­ричними — моделі, які вони використовують, відрізняються лише символами.

Теорія споживання	Теорія виробництва
1. Функція корисності:	1. Виробнича функція:
2. Загальна корисність	2. Загальний продукт
3. Гранична корисність	3. Граничний продукт
,	,
4. Криві байдужості (Un)	4. Ізокванти (Qn)
5. Гранична норма заміни:	5. Гранична норма технологічної заміни:
6. Рівняння бюджетної лінії:	6. Рівняння ізокости:
7. Оптимальний набір товарів:	7. Оптимальна комбінація ресурсів:
8. Лінія „дохід-споживання"	8. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми
9. Крива попиту	9. Крива пропозиції.

Водночас між цими теоріями існує принципова відмінність. Теорія споживання оперує поняттями індивідуальних вподобань та переваг, які важко вимірювати на практиці. Натомість теорія виробництва має справу з зовсім реальними величинами, які описують за допомогою простих на­туральних та грошових показників.