1.Сутність, структура та основні принципи побудови податкової системи

У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття "податкова система". Найважливіші підходи, що розкривають зміст аналізованого поняття, містять такі положення [23, с. 98].

1. До складу податкової системи входять всі види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які встановлено чинним законодавством і запроваджено в країні.

2. Податковою системою визначається перелік суб'єктів, на яких покладається виконання функцій у сфері оподаткування.

3. Податкова система установлює порядок проведення операцій з оподаткування.

Ґрунтуючись на вищенаведених положеннях можна дати таке загальне визначення: податкова система визначає суб'єктів податкових відносин, сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) та порядок проведення операцій з оподаткування.

Податкова система – це, з одного боку, сукупність податків і зборів, що утворюють систему, побудовану згідно з визначеними принципами, прийнятими в країні з метою реалізації функцій оподаткування; з іншого – вона регламентує порядок проведення операцій з оподаткування відповідно до прийнятої системи.

Зміст і структура податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку

Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні [24, c. 10].

За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона

зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.

Рис. 1.1. Структура податкової системи України[11, с. 93]

Система оподаткування – це сукупність установлених чинним законодавством держави податків і зборів , а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів [18, с.120].

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Зокрема до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Кодексом. Натомість до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Таблиця 1.1.

Загальнодержавні та місцеві податки і збори України [12 ]

Податки	Збори
Загальнодержавні
1. на прибуток підприємств	1. збір за першу реєстрацію транспортного засобу
2. на доходи фізичних осіб	2. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України
3. ПДВ	3. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
4. акцизний податок	4. плата за користування надрами
5. екологічний податок	5. плата за землю
6. фіксований с/г податок	6. збір за користування радіочастотним ресурсом України
7. мито	7. збір за спеціальне використання води
	8. збір за спеціальне використання лісових ресурсів
	9. збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства (застосовується до 31 грудня 2014 року);
	10. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
	11. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природній газ для споживачів усіх форм власності
Місцеві
1. податок на нерухоме майно,відмінне від земельної ділянки	1. збір запровадження деяких видів підприємницької діяльності
2. єдиний податок	2. збір за місце паркування транспортних засобів
	3. туристичний збір

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. База оподаткування  це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених Податковим кодексом або законами з питань митної справи [19].

Платниками податків – визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або проводять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Згідно визначення зрозуміло, що традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав­ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що передбачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи. Окрім того платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На правовий статус платників податків впливає метод фінансово-пра­вового регулювання. Державне управління в сфері формування доходної частини бюджету об'єктивно Зумовлено необхідністю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов’язків.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифікація закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

І. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

ІІ. Залежно від податкової юрисдикції держави:

1) резиденти — особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

2) нерезиденти — особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

— постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дні);

— джерела отриманих доходів;

— межі податкової відповідальності — повної чи обмеженої1.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, СІЛА, Росія, Україна); інші — переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

ІІІ. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

1)великий платник податків — це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної. особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн. грн.1;

2)середній платник податків — це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн. грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків;

Контролюючими органами виступають є:

• Державна податкова служба 1 України є центральним органом виконавчої влади, займає рівень міністерства в ієрархії державної влади. Її очолює Голова ДПС України, якого призначає на посаду і звільняє Президент України за поданням Прем’єр-міністра.

• Митна служба України - це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій.

До основних вимоги щодо оптимальної побудови податкової системи відносять :

1. Розподіл податкового навантаження повинен бути рівномірним;

2. Мінімальний тиск на економічні рішення суб’єктів господарювання

3. Зведення до мінімуму можливого порушення рівноваги між соціальною справедливість та економічною ефективністю

4. Сприяння стабілізації економіки та економічного росту

5. Зрозумілість оподаткування для всіх його учасників, справедливість управління ним

6. Мінімальні затрати на управління податковою системою.

Рис. 1.2. Структура органів ДПС [11, c. 135]

Науковий підхід у побудові ефективної податкової системи передбачає:

• системність. Потреба системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов’язані і органічно доповнювати один одного, при цьому не вступати в протиріччя з системою оподаткування в цілому і з окремими її елементами.

• встановлення основобудовної бази. Основобудовною базою побудови податкової системи є об’єм бюджетних видатків, оскільки податки є засобом виконання державою своїх функцій.

• формування правової бази. Податкова система є продуктом податкового законодавства, яке базується на правовій базі.

Для оптимальної побудови та функціонування податкової системи необхідно дотримуватись певних принципів серед яких:

• принцип вигоди та адміністративної зручності. Вигода в оподаткуванні означає, що втрата добробуту в результаті сплати податків мають бути сумірними для платників з тими вигодами, які вони отримують за рахунок фінансованих з податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система має бути максимально зручною для платників і для державних структур з точки зору змісту податкової роботи і податкового законодавства;

• принцип платоспроможності декларує те, що тягар оподаткування має розподілятися згідно платоспроможності платників, вартості споживання майна. З цим принципом пов’язано горизонтальна і вертикальна рівність в оподаткуванні. Горизонтальна передбачає, що платники з однаковою платоспроможність і податковою базою сплачують однакові суми податків протягом певного періоду. Вертикальна досягається, коли платники з різною платоспроможністю сплачують різні по величині суми податків, які диференціюються відповідно до принципів соціальної справедливості

• принцип визначальної бази. В основу побудови будь-якої податкової системи має бути закладена соціально-економічна доктрина держави, виходячи з якої в країні формується середній рівень оподаткування та частина ВВП, що перерозподіляється через бюджет з допомогою податків шляхом побудови конкретної податкової системи [19].

Отже підсумовуючи вище сказане можна зазначити, що основною метою реформування податкової системи є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб. Податкова система повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, механізм регулювання. Також досить актуальними виступають питання реформування ДПС.