Глава VIII

Законодавча влада в Україні

343

мовах багатопартійності. Склалася ситуація, за якої формаль­но до складу парламенту 1994 р. своїх представників провели 15 політичних партій, але тільки п'ять із них одержали більше десяти депутатських місць. Інші партії отримали від одного до п'яти парламентських місць.

Політична структуризація Верховної Ради III скликання відбувалася за лінією «пропрезидентські — антипрезидентські сили», поділ за ознакою «ліві політичні сили — неліві політичні сили» відійшов на другий план. Стійку більшість політичних сил так і не було утворено, вона мала переважно ситуативний характер, політична структура Верховної Ради була вкрай не­стабільною. Формування Верховної Ради цього скликання від­бувалося відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України», що закріплював змішану (мажоритарно-пропорційну) виборчу систему. Сім політичних партій та один виборчий блок (дві партії) подолали чотирьохвідсотковий ба­р'єр та сформували фракції на партійній основі.

Непорозуміння, що постійно виникали між керівництвом парламенту та народними депутатами, призвели до того, що частина парламентарів залишила будівлю Верховної Ради та перемістилася працювати до Українського дому. На думку до­слідників, саме в Українському домі дійсно було сформовано депутатську більшість¹. Важливим правовим моментом струк-турування Верховної Ради III скликання була позиція Консти­туційного Суду України, відповідно до якої рішення більшості, прийняті в «Українському домі», «є по суті елементом політич­ного процесу» і «до повноважень Конституційного Суду Украї­ни не належить оцінка адекватності цих рішень суспільно-полі­тичним реаліям та груповим і особистим інтересам народних депутатів України» (відповідно до п. 7 Ухвали Конституційно­го Суду України від 27.06.2000 р. № 2-уп/2000)^г.

¹ Воронов І. Шляхи оптимізації праіюпого державотворення в сучасній Україні // Бористен. - 2002. - № 7. - С 7.

² Ухвала Конституційного Сулу України про припинення конституцій­ ного провадження у справі за конституційним поданням 57 та 69 народних депутатів України щодо «визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні «Українського дому» 21 січня та 1 лютого 2000 року» від 27.06.2000 р. № 2-уп/2000 // Віс­ ник Конституційного Суду України. — 2000. - № 3. — С 26—30.

І Іародні депутати України цього скликання, що входили до складу 11 фракцій, у січні 2000 р. сформували парламентську * п п.шість із підписанням Угоди про створення, засади та основ­ні напрямки діяльності Парламентської більшості у Верховній Раді України.

У Верховній Раді IV скликання політична структуризація від­бувалася за критерієм ставлення до Президента України («пропре-іидентські — антипрезидентські сили»). Формування Верховної Ради цього скликання також відбувалося за змішаною (пропорцій­ні і мажоритарною) системою (відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 17.01.2002 p.).

Важливим етапом структурування Верховної Ради цього (кликання було підписання керівниками 5 фракцій та 4 депу-ілтських груп Угоди про утворення та основні засади діяльнос-і і постійно діючої парламентської більшості у Верховній Раді України IV скликання та Положення про постійно діючу пар­ламентську більшість у Верховній Раді України IV скликання. ()днак діяльність і цієї більшості не відзначилася стабільністю Існування та послідовністю у прийнятті рішень.

Отже, аналіз процесу формування та функціонування пар­ламентської більшості у парламенті України чотирьох скликань лапав законодавцю достатньо підстав для висновку про те, що зміна форми правління та виборчої системи на виборах народ­них депутатів навряд чи стануть тими чинниками, які автома­тично зумовлять формування дієздатної парламентської коалі­ції. З огляду на це процес її утворення було унормовано, а саме формування набуло обов'язкового характеру.

У Верховній Раді V скликання за результатами парламент­ських виборів було сформовано 5 фракцій: фракція Партії регіо­нів, фракція «Блок Юлії Тимошенко», фракція блоку «НАША УКРАЇНА», фракція Соціалістичної партії України, фракція Комуністичної партії України.

Діяльність Верховної Ради України цього скликання вже характеризується нестабільністю у формуванні коаліції. Так, 22.06.2006 р. було підписано Угоду про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України V скликання¹.

¹ Угода про створення Коаліції демократичних сил у Верховній Раді України V скликання // Голос України. — 2006. — 24 червня.

344

ГлаваУІІІ

Законодавча влада в Україні

345

07.07.2006 р. у зв'язку зі змінами у розстановці політичних сил було підписано нову Угоду про створення антикризової коалі­ції у Верховній Раді України V скликання між фракцією Партії регіонів, фракцією Соціалістичної партії України та фракцією Комуністичної партії України'.

За Конституцією України до складу коаліції має входити більшість народних депутатів України від конституційного скла­ду Верховної Ради України. На думку дослідників, реально пар­тія або коаліція партій може брати на себе відповідальність за стан справ у державі тільки у тому разі, якщо кількість членів такої парламентської більшості буде перевищувати 300, щоб ма­ти можливість постійно відхиляти вето Президента².

У науці конституційного права виділяють три типи коаліцій:

1. маленька коаліція — об'єднання великої партії із малою. Причому остання часто є вирішальним фактором. Фактично вона більше впливає на політичні рішення, ніж це відповідає розстановці політичних сил у державі. До недоліків малої коа­ліції можна віднести те, що вона складає лише просту більшість, необхідну тільки для прийняття законопроектів і формування уряду;

2. велика коаліція — це об'єднання великих партій. Вона має не лише просту більшість, а й кваліфіковану, необхідну для вне­сення змін до конституції держави. Така більшість зручна там, де потрібні значні зміни в суспільстві. Вона забезпечує велику демократичну легітимність діяльності як парламенту, так і уря­ду. Але проблема такої коаліції полягає в існуванні дуже слаб­кої опозиції, яка не здатна забезпечити контроль і критику ді­яльності парламентської більшості та уряду. Тільки на перший погляд слабка опозиція зручна для більшості, оскільки не зава­жає у реалізації реформістських заходів. Проте наявний досвід свідчить, що ефективна діяльність опозиції сприяє роботі пар­ламентської більшості. Якщо велика коаліція не має критики та

¹ Угода про створення антикризової коаліції у Верховній Раді України V скликання між фракцією Партії регіонів, фракцією Соціалістичної партії України та фракцією Комуністичної партії України, підписана 07.07.2006 р. // Голос України. — 2006. — 14 липня.

² Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі сві­ тового досвіду. — К.: Абрис, 2000. — С. 222.

І п.тернативних пропозицій, то вона позбавляється надійного за­міс і у від помилок;

А) всепартійна коаліція є об'єднанням усіх партій у парла­менті. Вона може існувати лише в екстремальних умовах. Особ­ливість її полягає в тому, що вона існує без опозиції. Такого ро­ду коаліція порушує основні принципи демократії¹.

Відповідно до ст. 61 Регламенту коаліція формується депу-і.исі.кими фракціями, утвореними в порядку, встановленому Регламентом, протягом одного місяця з дня відкриття першого (всідання новообраної Верховної Ради або протягом одного мі­сяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції. Поза-фракційний народний депутат має право за особистою заявою увійти до складу коаліції (оцінку такому положенню Регламен­ту дано нами вище).

Коаліція формується після проведення депутатськими фрак-ціями консультацій. На підставі їх результатів за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій або за рі­шенням депутатської фракції одним із заступників голови де­путатської фракції укладається Угода про коаліцію депутатсь­ких фракцій у Верховній Раді (далі — коаліційна угода).

У коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні пози­ції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосов­но засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначається полі­пі 'іна спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також по­рядок вирішення внутрішньоорганізаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності. До коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фракцій, що сфор­мували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід'ємною складовою коаліційної угоди.

Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на під­ставі поданих до апарату Верховної Ради згаданих документів.

¹ Шлоєр Б. Про більшість і меншість у парламенті ФРН // Парламента­ризм в Україні: теорія та практика: Матер. Міжнар. наук.- практ. конф., при­свяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річни­ці з дня прийняття Конституції України. — К.: Ін-т законодавства Верховної І'ади України, 2001. - С 125.

346