17. Действие международного договора в пространстве и во времени. Обратная сила.

Договір набирає чинності в порядку і з моменту, передбаченому в договорі або погодженому між державами, які брали участь у Іереговорах. При відсутності такого положення або домовленості до¬говір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх учасників переговорів на обов'язковість для них договору.

До набрання чинності договір або його частина може застосо¬вуються тимчасово, якщо це передбачається самим договором або держави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійсь інший спосіб.

Згідно з принципом pacta sunt servanda кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен сумлінно виконуватися. Учасник договору не може посилатись на положення свого внутріш¬нього права як на виправдання для невиконання ним договору.

Як правило, договори не мають зворотної сили. Однак за взаємною згодою сторони можуть поширити дію договору на події і факти, що існували до набирання ним чинності.

Строк дії договору визначається в самому договорі. Існують без¬строкові договори. До них належать мирні договори, договори про кордони, статути міжнародних організацій тощо. Багато двосторонніх договорів укладаються на певний строк, але передбачають, що після його закінчення договір залишатиметься чинним до тих пір, поки один з учасників не заявить про свій намір денонсувати договір. Часто в договорі встановлюється, що після закінчення первинного строку дії договір буде автоматично подовжено на певні періоди, якщо жодна з сторін до закінчення строку дії договору не направить повідомлення про намір припинити його дію. Продовження дії договору, здійсню¬ване до закінчення його строку на умовах, передбачених в договорі, називається пролонгацією. Якщо згідно з положеннями договору для пролонгації не потрібне вчинення ніяких дій, вона є автоматичною, якщо потрібне - ініціативною.

Від пролонгації слід відрізняти відновлення дії договору (ренова-цію), яка здійснюється у разі припинення або зупинення дії договору.

Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території (ст. 29 Віденської конвенції 1969 p.).

Договори і треті держави. За загальним правилом, що міститься у ст. 34 Віденської конвенції 1969 p., договір не створює зобов'язань або прав для третьої держави без її на те згоди. Конвенція розрізняє договори, які передбачають зобов'язання для третіх держав (ст. 35) і договори, які передбачають права для третіх держав (ст. 36), Відносно зобов'язань Конвенція вимагає вираження третьою державою ясної згоди на це зобов'язання у письмовій формі Щодо прав, згода третьої держави припускається доти, поки немає доказів протилежного,тобто того, що держава відмовляється від прав, що надаються договором.

Стаття 38 Конвенції закріплює за нормою, що міститься у договорі, можливість стати обов'язковою для третьої держави в якості звичаєвої норми міжнародного права.

Застереження до міжнародного договору

Застереження - це одностороння заява в будь-якому формулю¬ванні і під будь-якою назвою, зроблена державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави (ст. 2 Віденської конвенції 1969 р.). Застереження не повинно суперечити цілям і принципам договору, змінювати його головний зміст. Воно не може бути зроблене, якщо такого роду застереження заборонені до¬говором або якщо договір допускає лише певний вид застережень, до якого дане застереження не належить. Застереження також не може бути зроблено до двосторонніх договорів.

Застереження, яке напевне допускається договором, не потребує будь-якого наступного прийняття іншими договірними державами, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття. Якщо з обме¬женої кількості держав, які брали участь у переговорах, і з об'єкта та цілей договору випливає, що він має застосуватися в цілому між усіма учасниками, то застереження вимагає прийняття всіма учасниками. Застереження вважається прийнятим державою, якщо протягом року вона не заперечила проти нього.

Застереження спричиняє відповідні зміни у взаєминах між сторо¬ною договору, що зробила застереження, і сторонами, що його прийня¬ли. Якщо окремі учасники договору заперечили проти застереження, в їх взаєминах з державою, що зробила застереження, відповідне по¬ложення застосовуватися не буде. Застереження не змінює положень договору у взаєминах інших учасників.

Застереження, певно виражену згоду з застереженням і заперечен¬ня проти застереження необхідно робити у письмовій формі і довести до відома договірних держав та інших держав, які мають право стати учасниками договору. Якщо договір не передбачає інше, застереження або заперечення проти застереження може бути знято в будь-який час.

Від застережень потрібно відрізняти односторонні декларації або заяви, метою яких є уточнення сенсу певного положення договору.

На відміну від застережень, вони не змінюють змісту договору і не по-требують згоди з боку інших учасників.