44. Поняття та джерела міжнародного екологічного права.

Міжнародне екологічне право - галузь міжнародного права, прин¬ципи і норми якої регулюють відносини між його суб'єктами в сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Правове регулювання міжнародного екологічного права спрямоване на обмеження шкідливого антропогенного впливу на навколишнє середовище, забезпечення стійкого розвитку людства шля¬хом встановлення раціонального використання природних ресурсів, а також охорону та збереження унікальних природних, історичних та інших пам'яток, створених людиною (заповідників, резервацій та ін.).

Природні об'єкти, які входять у сферу регулювання міжнародного екологічного права, як правило,знаходяться поза межами юрисдикції окремих держав. На думку В.Г. Буткевича, до таких об'єктів можна віднести: об'єкти універсального, спільного користування - Світовий океан, відкрите море і морське дно за межами континентального шель¬фу, Антарктику, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла тощо; багатонаціональні об'єкти (водні ресурси, мігруючі види тварин та пта¬хів тощо); взаємні об'єкти - такі об'єкти, що спільно належать сусіднім державам (міжнародні річки, певні види флори і фауни та ін.).

В общем процессе формирования МПОС принимает участие широкий круг организаций. Центральное положение занимает ООН и ее специализированные учреждения. В своей области занимаются разработкой правил защиты окружающей среды ЮНИДО, ЮНЕСКО, МАГАТЭ, ВОЗ, ФАО. Существенна роль и региональных органов ООН. Немалая роль принадлежит региональным организациям. Все они уделяют внимание окружающей среде. Защита окружающей среды является одной из главных целей ОБСЕ.

Важливими джерелами міжнародного екологічного права є бага¬тосторонні міжнародні договори, спрямовані на охорону певних ви¬дів навколишнього середовища або на обмеження певної діяльності, що впливає на навколишнє середовище. Держави також пов'язують себе двосторонніми угодами про співпрацю в області охорони навко¬лишнього середовища, в яких визначаються різні напрямки і форми співробітництва та передбачається створення координаційних органів. Двосторонні угоди також регулюють використання транскордонних водних об'єктів, охорону окремих видів тварин, створення транскор¬донних заповідників та ін.

У міжнародному екологічному праві досить велике значення ма¬ють норми «м'якого права» (договори загального характеру, рамочні конвенції,резолюції міжнародних організацій). Найважливішими серед них є:

• Стокгольмська декларація з навколишнього середовища 1972 р. (прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища людини в 1972 р.);

• Всесвітня хартія природи (ухвалена Генеральною Асамблеєю в 1982 р.);

• Порядок денний на XXI століття (прийнята Кон-ференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 р.);

• Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (прийнята Конференцією ООН з навколишнього середовища та роз¬витку в 1992 р.);

• Йоганнесбурзька декларація по сталий розвиток (при¬йнята в ході Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку у 2002 р.) тощо.

• Конвенция ОБСЕ о трансграничном загрязнении воздуха на большом расстоянии

• Рамочная Конвенция ООН об изменении климата

• Венская Конвенция об охране озонового слоя 1985 г.

Важливе місце серед джерел галузі належить звичаям. Одною з норм звичаєвого права є правило, згідно з яким держави при викорис¬танні національних природних ресурсів не повинні завдавати шкоди території і законним інтересам інших держав. Статус звичаєвих норм також можуть набувати правила, що містяться у резолюціях міжна¬родних організацій та конференцій.

Норми, що відносяться до міжнародного екологічного права, містяться також в інших галузях міжнародного права, наприклад, між¬народному праві прав людини, морському, космічному, гуманітарному, економічному праві на ін.