6)Местные орг. Самоупр.

1. Нормативно-правовою базою регулювання місцевого самоврядування в Україні служить Конституція України (розділ ХІ), закони України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р., “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 р., “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 р., окремі укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідно до закону місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

До основних принципів місцевого самоврядування відносяться принципи: народовладдя; законності; колегіальності; виборності; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у визначених законом межах; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень єтериторіальна громада села, селища, міста.

Територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Органи самоорганізації населення є різновидом представницьких органів, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення окремих завдань місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські та селищні комітети, які є органами самоорганізації населення. Це одна з форм участі членів територіальних громад у вирішенні окремих питань місцевого значення з метою створення відповідних умов громадської активності, задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг, участі у реалізації соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території.

Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції та законів України, зокрема закону «Про органи самоорганізації населення», актів Президента та Кабінету Міністрів України, відповідних актів інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також на підставі Положення про відповідний орган самоорганізації населення. Легалізація органу самоорганізації населення є обов’язковою і здійснюється шляхом його реєстрації або повідомлення про заснування виконавчим комітетом відповідної ради.

Основними представницькими органами місцевого самоврядування є виборні органи – ради, які складаються з депутатів і відповідно до закону наділяються правом представляти інтереси певної територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Головною посадовою особою територіальної громади села (або добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста є відповідно сільський, селищний та міський голова. Виконавчими органами сільських, селищних, міських та районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, управління, відділи та інші створювані радами виконавчі органи.

Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених чинним законодавством, а також переданих їм сільськими, селищними та міськими радами.

Необхідно зазначити, що правовий статус органів місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначається окремими законами.

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

3. Відповідно до закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

До основних принципів служби в органах місцевого самоврядування закон відносить принципи: – служіння територіальній громаді; – поєднання місцевих і державних інтересів; – верховенства права, демократизму і законності; – гуманізму і соціальної справедливості; – гласності; – пріоритету прав та свобод людини і громадянина; – професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; – дотримання прав місцевого самоврядування; – кадрової самостійності та ін.

Посади в органах місцевого самоврядування бувають різні і залежать від шляхів їх заміщення, а саме: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням окремих особливостей.

Громадяни України, які вперше приймаються (обираються) на службу в органи місцевого самоврядування, складають Присягу, текст якої підписується посадовою особою і зберігається за місцем її роботи.

Законом встановлені певні обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування. На таку службу не можуть бути прийняті особи: визнані судом недієздатними; які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку; які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну; які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками.

Посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути організаторами і безпосередніми учасниками страйків та інших дій, що перешкоджають виконанню органами державної влади чи органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень.

Законом передбачена обов’язковість декларування доходів посадових осіб місцевого самоврядування.

В органах місцевого самоврядування передбачена класифікація посад. Як і для державних службовців, на службі в органах місцевого самоврядування передбачено сім категорій посад, в межах яких встановлюється 15 рангів (кожній категорії відповідає три ранги).

4. До кола суб’єктів адміністративного права, крім розглянутих раніше, відносяться й інші юридичні та фізичні особи, які відповідно до чинного законодавства наділені певним, специфічним обсягом прав та обов’язків у сфері виконавчої влади, можуть брати участь (безпосередньо або через своїх представників) в адміністративно-правових відносинах і реалізувати свої права та законні інтереси, а також нести обов’язки в сфері державного управління.

До кола цих суб’єктів можна віднести насамперед підприємства, установи та інші організації незалежно від форм власності, суди (передусім адміністративні), органи прокуратури, приватних підприємців та інші особи, які відповідно до чинного законодавства наділені особливим адміністративно-правовим статусом. Характер, зміст і обсяг їх адміністративної правосуб’єктності залежить від їх місця і ролі в державному механізмі та суспільстві в цілому; обсягу владних повноважень, компетенції, характеру і виду діяльності; форм власності; рівня самостійності у вирішенні управлінських функцій та участі в адміністративно-правових відносинах тощо.

Найчисельнішими серед інших суб’єктів адміністративного права є різні державні і недержавні організації, зокрема, підприємства та установи різних форм власності.

Підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу).

Установи – це такий різновид організацій, які здійснюють соціально-культурні або адміністративно-політичні функції з метою створення соціальних, культурно-мистецьких та інших духовних цінностей, організації забезпечення різних соціальних потреб населення, безпосередньої реалізації багатьох інших суспільних завдань, як правило, невиробничого характеру.

В адміністративно-правових відносинах вони беруть участь як самостійні юридичні особи через своїх керівників або інших представників їх адміністрації.