Розділ 1. Загальна характеристика творчості Голдінга та місце в ній роману «Володар мух»

1.1. Життя та основні риси творчості Вільяма Голдінга

Голдінг народився у 1911 році в родині вчителя, і сам після закінчення Оксфордського університету вчителював з 1938 по 1961 рік, а у вільний час писав п'єси, які сам же і ставив у невеликому лондонському театрі. Проте успіху вони не мали, хоч і були доброю школою лікарю-початківцю. У 1939 році він одружився з Анною Брукфілд, фахівцем з аналітичної хімії, а сам почав викладати англійську мову і філософію у школі єпископа Водсворта у Солсбері.

Життя письменника не було розміреним, позбавленим яскравих зовнішніх ефектів. У 1955 році його обрали у Королівське товариство літератури, у 1966 - посвятили у рицарі. У 1983 році він став лауреатом Нобелівської премії. Разом з дружиною Голдінг виростив і виховав двох дітей: сина Девіда і дочку Джудіт.

Перерва у викладацькій діяльності була викликана Другою світовою війною. Під час війни служив у британських військово-морських силах. Під кінець командував ракетоносцем і взяв участь у висадці союзників у Нормандії.                  

Досвід війни став найголовнішим імпульсом для створення «Володаря мух», роману-застереження й тривоги за долю людства. Війна стала головним чинником, який сформував його світогляд. Він говорив: «Людина, яка повернула з війни, скалічена духовно, навіть коли ця війна сприймалася як справедлива та патріотична. Коли людина змушена знищувати собі подібних, хай і заради найвищих ідеалів, вона переступила інстинкт самозбереження роду, стала нижче тварини, котра, незважаючи на всі суворі закони виживання, все ж таки ніколи не знище собі подібних».

У статті «Притча» письменник так пояснив свій роман: «Загальний намір можна визначити доволі просто. До другої світової війни я вірив у здатність соціального індивіда до вдосконалення, у те, що правильна структура суспільства принесе добру волю, а тому всі суспільні лиха можна вилікувати реорганізацією суспільства. Можливо, сьогодні я знову вірю у щось подібне, але після війни я не міг у таке вірити. Я відкрив, що одна людина може зробити іншій. Я не кажу про те, що одна людина може застрелити іншу з рушниці, чи підірвати, чи торпедувати її. Я думаю про звірство, для якого немає слів, котре рік у рік чинилось у тоталітарних державах... Я мушу сказати, що кожний, хто пережив ті роки, не збагнувши, що людина продукує зло, як бджола мед, мабуть, сліпий або розумово ушкоджений».

Отже, в першому своєму творі Голдінг осмислює трагічний історичний досвід людства XX століття: другу світову війну з масовим знищенням євреїв і бомбардуванням Хіросіми і Нагасакі, тоталітарні режими. І він вважає, що сутність людини й усієї людської цивілізації найстрашніше розкрилася саме у часи другої світової війни. Такий погляд на людство і людину визначає позицію Голдінга та його сповнене трагізму світовід­чуття. Чи не тому у реальному, звичайному житті Голдінг уникає спілкування із світом, що світ видається йому мерзенним і приреченим на загибель? Про життя Голдінга, лауреата Нобелівської премії (1983) майже нічого не відомо: він не підтримує зв'язків з іншими письменниками, майже не дає інтерв'ю.

Голдінг  продовжив національні традиції англійської прози, але безперечно й те, що саме в не традиційності головна прикмета його манери. «Немає сенсу писати новий роман, який би скидався на попередній», - говорив письменник. Протягом понад 30 років літературної роботи Голдінг написав більше десяти романів і повістей, що висунули його в перший ряд сьогочасних романів англійських прозаїків. Крім романів та повістей, автор написав небагато - статті, подорожні нотатки. Ще студентом він опублікував збірку поезій, які пізніше оцінив дуже скептично: «Став прозаїком, бо не зумів писати вірші», - говорив він, жартуючи.

У  1963 році на зустрічі європейських  письменників у Санкт-Петербурзі  В. Голдінг ототожнив творчість  письменника з творчістю лікаря, бо найважливіше в обох професіях  - визначити діагноз хвороби людини. Вбачаючи хворобу в самій природі людини, Голдінг спонукав читача протистояти здичавінню: «Будь пильним! Чи не притаївся у твоїй душі Звір!»

Художній світ В.Голдінга складний та суперечливий. Складність виражена в багато аспектності основної проблеми, яку досліджує митець. Вся увага письменника зосереджується на людині та її зв’язку с навколишнім світом, що простежується в романах «Спадкоємці» та «Шпиль». Його художній світ відрізняється наявністю постійних архетипів, тенденцій до конструювання жорсткої моделі світу, що базується на антитезі. Всі елементи цієї моделі стають змістовними, але структуротворчу функцію виконують насамперед категорії простору та часу, міфу та символу.

У світі В.Голдінга йде постійна боротьба людини з навколишніми ворожими силами навколо та всередині себе. Герою нема на що сподіватися крім себе самого, він робить свій вибір самотужки. Протиріччя закладено в двоїстій природі людини, які автор викриває в романах «Володар мух» та «Злодюжка Мартін». Письменник вважає, що основною силою, яка заважає моральному прогресу є незнання людиною себе, а з цього і робиться висновок, що історія – це проблема, для вирішення якої необхідна мобілізація внутрішніх сил людини, тобто самопізнання. Трагізм процесу самопізнання, вираженого в шляху героя від незнання, страждань та відчуття провини до пізнання істини, проходить через повне відокремлення від рідної стихії, створюючи нерозв’язний конфлікт. Людина – це сукупність протиріч та можливостей, що стоїть перед необхідністю вибору.

Новаторство В. Голдінга: сюжетні колізії, засоби образотворення, характериперсонажів  позначені філософською схемою та психологічною достовірністю; чіткість інтелектуальної схеми, правдивість розказаних історій; точність в  окресленні психологічного стану  персонажів, психологічна     умотивованість їхніх дій.

Вільям Голдінг пише задля того, щоб застерегти людину і людство від абсурдного руйнування навколишнього світу. Його філософсько-алегоричні романи-притчі: «Спадкоємці» (1955), «Злодюжка Мартін» (1956), «Вільне падіння» (1959), «Шпиль» (1964), «Піраміда» (1967), «Бог Скорпіон» (1971), «Зримий морок» (1979), «Ритуал посвяти» (1980), «Паперові люди» (1984), «Близькі палуби» (1987), «Вогонь там унизу» (1989) — змушують замислитися над сенсом буття, над людською суттю, над майбутнім людства.