2.2. Роман «Володар мух» - сучасна антиутопія

 Досліджуючи твір Вільяма Годінга «Володар мух»,ми можемо простежити характерні  риси антиутопії.

     Літературний жанр антиутопії став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Антиутопія - це супутник утопії. Слово «утопія» означало прекрасне, але нездійсненне майбутнє з елементом соціальної міфології. Утопія трактувалася як країна, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проектів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму.

     Першо початкова історія утопії тісно переплелася з легендами про «золоте століття», про «острови блаженних», а також з різними теологічними і етичними концепціями. Потім, у часи античності і в добу Відродження, вона набула форми опису досконалих суспільств, які начебто існували десь на землі або які існували в минулому, в XVII-XVIII ст. велике поширення отримали різні утопічні трактати і проекти соціальних і політичних реформ. У середині XIX століття, а особливо в XX столітті, утопія все більше перетворилися на специфічний жанр полемічної літератури, яка присвячена проблемі соціальних цінностей.

    Найголовнішою проблемою утопічної літератури у XX столітті стала проблема здійсненності-нездійсненності утопії, яка, загалом, призвела до прояви антиутопії. Порівняно з позитивною класичною утопією проблема визначення антиутопії ускладнилося тим, що вона й донині не мала єдиної назви: у працях сучасних вчених у різних співвідношеннях вживалися терміни "какотопія" (погане місце, держава зла), "негативна утопія" (альтернатива позитивній утопії), "контрутопія" (свідоме протиставлення іншій, написаній раніше утопії), "дистопія" (погане місце, перевернута утопія), "квазіутопія" (уявна, несправжня утопія) та інші. Антиутопія існувала як явище філософсько-художньої думки з античності, тобто з того часу, коли виникла сама утопія. Антиутопія з'явилася тоді, коли держава і суспільство виявилися свої негативні риси, стали небезпечними для людини, не сприяли прогресу. Це критичне зображення державної системи, що не відповідало принципам механізму. В антиутопії завжди виражався протест проти насильства, абсурдного соціального устрою, безправного становища людини. Автори антиутопій, посилаючись на аналіз реальних суспільних процесів, за допомогою фантастики намагалися передбачити тим самим про небезпечні наслідки існуючого порядку або утопічних ілюзій. Однак на відміну від гострої критики соціальної дійсності антагоністичне суспільство антиутопій за своєю суттю практично стало сатирою на демократичні і гуманістичні ідеали, воно покликане морально справдити історичний соціальний устрій, який виливається в пряму або в додаткову аналогію антагоністичного суспільства.

     Формально антиутопія веде свій початок від сатиричної традиції Дж. Свіфта, Ф. Вольтера, І. Ірвіна, С. Бутлера. У XX столітті антиутопія отримання ще більше поширення. Англієць Ч. Уоллі, який написав книги «Від утопії до кошмару», зауважував: «Все зменшуючий відсоток уявного миру - це утопії, всезростаючий його відсоток – кошмари». Причини такого повороту утопічної літератури, перш за все, обумовлені складністю історичного процесу розвитку людства у XX столітті, насиченому потрясіннями за відносно короткий час, який дорівнює життю одного покоління, що увібрало у себе економічні кризи, революції, мир і колоніальні війни, виникнення фашизму, суперечливих наслідків НТР, яка стала міцним двигуном математичного прогресу і яка виявила катастрофічне відставання соціального і духовного прогресу в буржуазному світі. Логічним наслідком подібних настроїв і стала переорієнтація соціально-утопічної літератури на антиутопію. Вона в зображенні майбутнього виходить з принципово інших послань, хоча й дає подібно утопії більш розгорнуту панораму суспільного майбутнього.

Роман В.Голдінга «Володар мух» вважають анти робінзонадою, антиутопією, філософсько-алегоричним романом. Твір доцільно розглядати саме як колективну анти робінзонаду, робінзонаду зі знаком мінус, адже автор свідомо поміщаючи групу школярів в умови робінзонади, наче проводить експеримент над ними. Проте герої В.Голдінга, на відміну від персонажів Д.Дефо та Р.Баллантайна не змогли перебороти острів, цивілізація поступилася первісним інстинктам.

Антиутопія як літературний жанр проявляється в творі у вигляді:

критики надмірних очікувань, що простежується у вигуку Ральфа: «Ви що не розумієте? Без диму нас не побачать, нас не врятують! Ми повинні підтримувати багаття!» [1, с.12];

переосмислення та пародійності традиційних англійських утопій;

попередження про те, до чого, на думку анти утопіста, можуть привести спроби втілити утопічні ідеали в життя [4, с.123].

Роман Вільяма Голдінга «Володар мух» можна назвати пересторогою як сучасному людству, так і майбутнім поколінням. Поклики замислитися над жорстокістю та несправедливістю, що панує в суспільстві йдуть крізь весь роман. На перший погляд здається, що тільки ті, хто стали на сторону Джека піддалися звіру в своїй душі. Проте Вільям Голдінг руйнує ілюзію в розмові Саймона з Володарем мух. «Але ти знав, вірно? Що я – частина тебе самого? Невід’ємна частина!» - говорить диявол[1, с.127]. Якщо навіть в маленькому філософі Саймоні живе Володар мух, то він є в кожному, живе в усіх. Ось яку страшну правду відкриває письменник, він спонукає читача замислитися над власним майбутнім. Навіть Ральф, мудрий і справжній герой порівнюючи зі всіма іншими, не може протистояти злу. Адже він боровся з Джеком не стільки через те, що відстоював власну ідею, скільки через те, що Джек віднімав у нього першість. Нерідко Володар мух проявлявся і у відношенні Ральфа до Хрюші.

Смерть головних героїв відображає процес втрати в тоталітарному суспільстві загальнолюдських цінностей. Спочатку гине Саймон – людська совість, далі Хрюша – уособлення технічного прогресу, на черзі Ральф – самостійність мислення. Однак Ральфу вдається уникнути смерті. Приходить довгоочікуване спасіння у вигляді офіцера. Проте його озброєння та гарний військовий мундир по іронії долі такі ж атрибути погоні за людськими жертвами у війні, як і розмальовані обличчя та палиці дітей. І коли Ральф плаче в кінці роману, він оплакує втрачену чистоту невідання, похмуру темноту людської душі, смерть істини, тобто не тільки загибель своїх друзів, але й майбутню загибель всього людства, якщо воно не знайде в собі сили протистояти злу. А Ральф повернеться в це страшне суспільство не беззахисним, а озброєним проти зла. Він став мудрішим.

В.Голдінг неодноразово наголошував, що «почав розуміти, на що здатні люди. Кожен, хто пройшов війну і не зрозумів, що люди творять зло подібно тому, як бджоли роблять мед, - або сліпий, або несповна розуму» [10, с.12. Переклад наш]. Проте навіть після закінчення війни зло може проявитися в інших країнах, адже зло живе в кожній людині незалежно від обставин. В.Голдінг застерігає від повторення зла, даючи маленьку надію, яка спалахує вогником, котрий неможливо загасити. Письменник сповнений віри в те, що людина здатна боротися зі своєю внутрішньою пітьмою, протистояти злу, бо вона не є пасивним полем боротьби зла і добра. Людина здатна самотужки приймати рішення, але повинна нести відповідальність за свій вибір. Роман В.Голдінга «Володар мух» шокує, змушує замислитися, однак покликаний відвернути від невірного, пагубного та небезпечного шляху. Шляху втрати власного «я», людяності, добросердості, кохання та турботи.