Тема лекції №3: Закономірності динаміки працездатності і проблема втоми.

Навчальні питання:

1. Суть, чинники, показники і динаміка працездатності.

2. Виробнича втома, її види і причини.

3. Використання теорії втоми при проектуванні трудових процесів.

4. Психофізіологічне обґрунтування режимів праці і відпочинку.

1. Суть, чинники, показники і динаміка працездатності.

Проблема працездатності є центральною у фізіології і психології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностей функціонування людського фактора.

Інакше кажучи необхідно щоб усі системи організму діяли злагоджено - рецептори, нервові клітини, м’язи, судини, залози.

Згідно теорії функціональної системи, розробленою П. К. Анохіним, будь-яка робота являє собою завдання перед організмом в цілому. Її виконують всі функціональні одиниці: рецептори, нервові клітини і нерви, м’язи, органи і системи життєзабезпечення (дихання, серцево-судинна, терморегуляційна тощо).

Під працездатністю людини можна визначити як здатність організму людини витримувати навантаження (м’язові, нервові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці.

На різних рівнях працездатність проявляється по-різному:

• на зовнішньому, діяльному – як процес перетворення предметів праці, виконання дій по обслуговуванню, обробці інформації;

• на нейрофізіологічному рівні – як процес збудження, що забезпечує зв'язок рецепторів, нервових центрів, синапсів та м’язів керуючих органів;

• на молекулярному рівні – як процес перетворення енергії хімічних речовин, яке забезпечує процес збудження.

Чим більше навантаження у вигляді збудження здатні витримати функціональні одиниці, тим вищою є працездатність людини.

Професійна працездатність максимальна ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, яка не викликає перенапруження організму.

Вихідний рівень працездатності конкретної людини визначається такими суб’єктивними факторами:

• тип нервової системи;

• м’язова сила і витривалість та їх співвідношення;

• стан здоров’я;

• властивості нервових процесів (сила, рухливість, врівноваженість);

• біоенергетичні процеси і резерви організму;

• психічні функції;

• емоційний стан;

• вік і стать людини;

• соціально-економічних умов життя і праці;

• професіоналізм і майстерність;

• позитивна мотивація праці, досягнення певних цілей.

Під впливом різних факторів протягом зміни, тижня, року в процесі праці працездатність змінюється, причому в широкому діапазоні.

Вирізняють фактори змісту праці:

• фізичні навантаження;

• нервова напруга;

• темп роботи;

• робоча поза;

• монотонність роботи.

Фактори умов праці:

• температура, вологість, теплове випромінювання;

• забруднення повітря;

• виробничий шум;

• вібрація;

• освітлення робочої зони.

По суті працездатність людини є фізіологічною основою продуктивності праці, а забезпечення високого рівня працездатності – один з важливих напрямків підвищення продуктивності.

Тому слід знайти методи оцінок рівня і динаміки працездатності, впливу її зміну на продуктивність праці, щоб мати можливість визначити наслідки удосконалення факторів, що впливають на працездатність, оптимізації режимів праці ї відпочинку, впровадження ергономічних заходів.

Показники оцінки працездатності

Методика оцінки працездатності передбачає обов’язкове дотримання певних правил:

• в кожному конкретному випадку слід спиратися на показники, найбільш адекватні для даного виду праці;

• не обмежуватися одним показником, а використовувати їх систему;

• при аналізі показників враховувати нормальні зрушення їх у зв’язку з добовою періодикою;

• кількісні показники необхідно обов’язково доповнювати якісними.

Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Це виробничі, фізіологічні і психологічні показники.

До виробничих показників належать:

• продуктивність праці — виробіток продукції за одиницю часу;

• трудомісткість роботи — витрати часу на виробничу операцію;

• якість роботи (продукції) — наявність браку;

• втрати робочого часу і простої устаткування з вини працівника.

Зазначимо, що якісні показники роботи більш інформативні для оцінки працездатності, оскільки вони великою мірою залежать від функціонального стану працівника і раніше знижуються в зв’язку з втомою, ніж кількісні показники.

До фізіологічних показників належать:

• величина енергозатрат;

• частота пульсу, ударний і хвилинний об’єм крові;

• м’язова сила;

• м’язова витривалість;

• час сенсомоторних реакцій;

• частота дихань, легенева вентиляція, коефіцієнт споживання кисню;

• сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування;

• критична частота злиття мигтінь;

• тремор (тремтіння рухової ланки);

• температура шкіри.

Крім оцінки динаміки цих показників протягом робочого дня слід дати якісну оцінку, критеріями якої можуть бути:

• показники роботи при максимальному напруженні;

• фізіологічні затрати на одиницю роботи в динаміці робочого дня, тобто своєрідні коефіцієнти корисної дії працівника.

До психологічних показників належать:

• увага (концентрація, переключення, розподіл);

• мислення;

• пам’ять;

• сприймання;

• емоційно-вольове напруження.

Методи дослідження працездатності

Статистичний метод. Оцінка працездатності за виробничими показниками базується на застосуванні економіко-статистичних методів, хронометражних спостережень, фотографії робочого дня і використання устаткування, фотохрометражі, самофотографії.

Енергетичний метод відображає зміни рівня витрат енергії та фізичних зусиль. За допомогою приборів – спирографів, спирометаболографів та газоаналізаторів досліджуються зміни зовнішнього дихання та легеневого газообміну.

Психофізіологічні методи основані на оцінці змін працездатності за змінами пульсу, температури тіла, кров’яного тиску, частоти дихання, м’язової сили і витривалості. Крім цього вивчаються зміни показників функціонального стану нервової системи, гостроти зору, порогів чутливості, нервово-м’язової координації, зорово-моторної реакції, концентрації та стійкості уваги, функції логічного мислення.

Застосування методу визначення критичної частоти злиття мерехтінь грунтується на тому, що зоровий аналізатор характеризується певним рівнем функціональної рухливості. Цей рівень вимірюється тією граничною частотою спалахів світла, за якої вони вже не відрізняються як окремі спалахи, а виникає відчуття неперервного світла. У разі втоми ця гранична частота зменшується і людина сприймає як неперервне світло такі мерехтіння, які раніше вона чітко сприймала як переривчасте світло. Вимірюється частота злиття мерехтінь у герцах.

Метод рефлексометрії полягає в тому, що працівник натискує на ключ приладу (або відпускає натиснуту кнопку) у відповідь на дію певного подразника (світло, звук). Час від початку дії подразника до відповідної реакції реєструється електросекундоміром і характеризує стан збудження вищих відділів мозку.

Метод суб’єктивних оцінок. Крім об’єктивних методів оцінки працездатності, методом опитування та анкетування вивчається суб’єктивний стан працівників, у процесі якого вони дають оцінку стомлення в балах: немає стомлення — 0, легка стомленість — 1, середня — 2, сильна — 3, дуже сильна — 4 бали. Самостійно цей метод не використовується.

Особливістю людського організму є те, що працездатність різних функціональних одиниць неоднакова.