1.2 Класифікація видів психологічного захисту
Перелік захисних механізмів дуже великий, і вчені ще не дійшли теоретичного консенсусу щодо їх кількості. Психологічні захисти дуже різні. Вони можуть здійснюватися як внутрішня дія (наприклад у формі викривлення дійсності) так і зовнішня дія( наприклад, підвищення голосу), бувають свідомі і несвідомі, здорові і нездорові. Психологічні захисти, такі як проекція, інтроєкція, регресія, репресія, реактивне утворення, витіснення, придушення вважаються традиційними. Вони були виділені 3ігмундом Фрейдом і потім розширені Анною Фрейд[10]. До класифікації гештальттерапії за способом переривання контакту відносять: конфлюенцію, ретрофлексію, дифлексія, проекцію та інтроекцію. Л. Д. Деміна та И. А. Ральнікова виділяють доволі просту для розуміння класифікацію яка грунтуетсья на трьох критеріях. Усі види психологічних захистів вони поділяють на три групи: природні, інтегративні та ретрозахисти[3].
Природні захисти – опосередковують сприйняття інформації, блокують її, несвідомо виключають її зі сфери свідомого. Це такі захисти як витіснення, заперечення, нігілізм, тощо.
Витіснення – це процес мимовільного усунення в несвідоме неприйнятих думок, почуттів, мотивів. Цей захист проявляється в тому, що людина забуває імена, ситуації, події минулого, які супроводжувалися переживанням негативних емоцій. І не обов’язково витісняється образ неприємної людини. Ця особа може бути витіснена тільки тому, що вона була мимовільним свідком неприємної для людини ситуації. Умовою витіснення є результат порівняння нової інформації з ідеалом «Я». Якщо цей результат несприятливий для людини, деякі моменти відколюються від єдності з іншими, затримуються на шляху руху до реалізації. Але несвідоме непідвладне часові. Подія, раніше витіснена і через багато років знову введена у свідомість, не втрачає свого емоційного заряду і діє на свідомість з колишньою силою. Оскільки події, витіснені у несвідоме, зберігають емоційний енергетичний заряд, оскільки вони постійно шукають можливості вийти назовні, вони пробиваються у свідомість. Для утримання їх у несвідомому стані потрібне безперервне витрачання енергії. Коли витіснене робить спробу пробитися у свідомість, суб’єктивно з’являється відчуття тривоги, безпричинного страху. Отже, завдяки витісненню деякі потяги не можуть бути задоволені, але вони несуть з собою у підсвідомість енергетичний заряд, що провокує підвищення загальної емоційності й тривожності, які, зі свого боку, спонукають людину змінювати логіку дій. Витіснення може бути не лише частковим. Зокрема, витіснена поведінка здатна повністю відновлюватися у стані стресу, втоми чи релаксації, а також під час вживання алкоголю, коли усунено багато форм захисту. Коли витіснення неповне, то зазвичай залишається не витісненим ставлення людини до реального мотиву. Воно зберігається і проникає у свідомість у трансформованому вигляді як відчуття невмотивованої тривоги, що супроводжується іноді соматичними явищами.
Заперечення – це механізм відкидання думок, почуттів, бажань, потреб чи реальності які не прийнятні на свідомому рівні. Особистість веде себе так ніби проблеми не існує. Примітивний механізм заперечення в більшій мірі характерний для дітей (якщо сховати голову під ковдрою, то реальність перестане існувати). Дорослі часто використовують заперечення у випадках кризових ситуацій (невиліковна хвороба, наближення смерті, втрата близької людини тощо). Неможливість уникнути неприємної події може компенсуватися запереченням не його самого, а тривожного сенсу. Ця форма заперечення виникає у віці 2-х років, коли активно формується мова.У цьому сенсі брехливість маленьких дітей нерідко має захисну функцію. Заперечення може дозволити людині і превентивно відгородиться від травмуючих подій. Таким чином, діє, наприклад, страх перед невдачею, коли людина прагне не опинитися в ситуації, в якій він може зазнати поразки. У багатьох дітей це проявляється в уникненні змагань або у відмові від занять, в яких він не сильний. Людину з запереченням як провідним механізмом захисту відрізняють егоцентризм, сугестивність, артистичні та художні здібності, відсутність самокритики і багата фантазія.
Інтегративні – захисти які опосередковують різноманітні форми викривлення інформації, пов’язані з несвідомою оцінкою змісту небажаної для психіки інформації. В результаті їх дії людина починає жити в світі власних ілюзій. До них відносяться заміщення, компенсація, раціоналізація, інтроекція, ретрофлексія, тощо.
Заміщення – задоволення або пригнічення незадоволених бажань за допомогою іншого об’єкта . Коли людина сильно збуджена, наприклад внаслідок неприємної розмови з колегою, але сама не може виразити всі свої почуття в його адресу, людина часто «випускає пар» на іншу особу, яка ні в чому не винна. Сильне збудження, пов’язане з невдачею, образою або якоюсь іншою неприємністю, різко звужують свідомість людини. Цей вид захисту кожен знає з дитинства. Коли дитина грає з іграшками їй дозволено робити усе що вона сама не могла робити з іншими, тобто кричати, бити, ображати і т д . Як заміщення така агресія може сформуватися у випадку, якщо фізичне
покарання використовується з метою припинити агресію по відношенню до інших дітей або тварин (наприклад, батько б'є сина , вимагаючи від нього , щоб він не смів ображати маленьких) . Навіть поодиноких випадків такого виховання достатньо, щоб дитина засвоїла (не обов'язково на свідомому рівні) , що агресія відносно оточуючих цілком допустима , а ось жертву потрібно вибирати менше і слабкіше себе.
Конфлюенція (або злиття) – індивід взагалі не відчуває межі між собою і середовищем, коли він вважає, що він і середовище – єдине ціле. У мові зазвичай знаходить відображення в стійкому вживанні займенника «ми». Така поведінка характерна для мам немовлят або батьків тяжкохворих дітей.
Ідентифікація – це підвищення почуття власної значущості шляхом ототожнення себе з видатними особистостями. Механізм ідентифікації отримав свої витоки в психоаналізі З. Фрейда. Ідентифікація здійснюється на основі емоційного зв'язку з іншою особою. Специфічні властивості та якості іншої людини, його вираз обличчя, манера розмови, хода, стиль поведінки - все це копіюється і відтворюється. Завдяки ідентифікації відбувається формування поведінки і властивостей особистості, взятих за зразок.
Реактивне формування – це захисний механізм який підміняє неприйнятні для усвідомлення спонукання гіпертрофованими, протилежними тенденціями. Наприклад, перебільшена любов дитини до одного з батьків може бути перетворенням соціально неприпустимого почуття ненависті до нього. Жалість або дбайливість може розглядатися як реактивне утворення по відношенню до несвідомої черствості, жорстокості або емоційному байдужості.
Компенсація – це несвідома спроба подолання реальних і уявних недоліків особи у собі. Компенсаторна поведінка універсальна, оскільки досягнення статусу є важливою потребою майже всіх людей. Компенсація може бути соціально прийнятною (сліпий стає знаменитим музикантом) і неприйнятною (компенсація низького зросту - прагненням до влади і агресивністю; компенсація інвалідності - грубістю і конфліктністю). Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення до успіху в явно програшній області) і непряму компенсацію (прагнення утвердити себе в іншій сфері).
Раціоналізація – це механізм який виправдовує думки, почуття, поведінку, які насправді є неприйнятними. Таким чином людина зберігає самоповагу, уникає відповідальності і відчуття провини. Це найпоширеніший механізм психологічного захисту, тому що наша поведінка визначається безліччю факторів, і коли ми пояснюємо його найбільш прийнятними для себе мотивами, то раціоналізуємо. Несвідомий механізм раціоналізації не слід плутати з навмисною брехнею, обманом чи облудою. Раціоналізація допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності і провини. У будь-якій раціоналізації є хоча б мінімальна кількість правди, однак у ній більше самообману, тому вона і небезпечна.
Інтелектуалізація – припинення переживань, викликаних неприємною ситуацією, або впорядкування несумісних установок за допомогою логічних маніпуляцій. Може бути прихильність певним цінностям і установкам навіть за наявності явних доказів на користь протилежних установок.
Інтелектуалізація тісно пов'язана з раціоналізацією і підміняє переживання почуттів роздумами про них (наприклад, замість реальної любові - розмови про кохання).
Інтроекція – процес, під час якого відносини, стандарти поведінки, мораль, цінності і т д беруться особистістю без критичної перевірки, засвоєння. При неправильному використанні вони представляють собою своєрідні блоки « ти повинен», «необхідно», які підсвідомо керують життям людини. Интроекция виконує дуже важливу роль у ранньому розвитку особистості, оскільки на її основі засвоюються батьківські цінності та ідеали. За допомогою інтроекції усуваються відмінності між об'єктами любові і власною особистістю.
Проекція – процес протилежний інтроекції, в якому позитивні та негативні властивості, відносини, вірування, поведінка або відчуття які в дійсності відносяться до особистості, приписуються іншим об’єктам чи людям. Тобто це тенденція робити навколишнє середовище відповідальним за те, джерелом чого являється сама особистість. Нам відомо, що скупий, як правило, бачить в інших людях насамперед жадібність, скупість, а агресивна особистість всіх навколо вважає жорстокими. Виявляючись в ранньому дитинстві, проекція часто виступає як підсвідомий механізм захисту і у дорослих. Її прояви загальновідомі. Дитина, яка лінується, систематично одержує двійки і стверджує, що вчителька до нього прискіпується, а батьки не допомагають готувати домашнє завдання. Забіяка запевняє, що його штовхнули, і лише тому, він був змушений вплутатися в бійку. Дівчинка, пристрасно бажає бути в центрі уваги і завоювати симпатію всіх однокласників, може раптово охолонути до своєї близької подруги, вважаючи, що та «спеціально» переключає увагу хлопчиків на себе . Проекція певною мірою спрощує поведінку. Виключає необхідність в повсякденному житті щоразу оцінювати свої вчинки.
Ретрофлексія – це спрямування людиною всієї енергії на зміну себе. Вона може проявлятися у двох протилежних процесах: людина робить собі те, що хотіла б робити іншим( дорікає, звинувачує, карає), або те, що хотіла б одержати від інших(жаліє, захоплюється). Типові вислови ретрофлексії – «Я повинен володіти собою», «Я соромлюся себе». Таке відчуження призводить до емоційної спустошеності, нерішучості і невпевненості, а закінчується, частіше всього, депресією
. Сублімація – це один з механізмів психологічного захисту особистості, який знімає напругу в конфліктній ситуації шляхом перетворення інстинктивних форм психіки (інстинктивної енергії) в соціально бажані для людини і суспільства форми діяльності. Іншими словами, сублімація - це переключення імпульсів, соціально небажаних в даній ситуації (агресивності, сексуальної енергії), на інші, соціально бажані для індивіда та суспільства форми активності. Агресивна енергія, трансформуючись, здатна сублімуватися (розрядитися) у спорті (бокс, боротьба) або в строгих методах виховання (наприклад, у дуже вимогливих батьків і вчителів), еротизм - в дружбі, у творчості і т.п. Коли безпосередня розрядка інстинктивних (агресивних, сексуальних) потягів неможлива, знаходиться діяльність, у якій ці імпульси можуть розрядитися. Сублімація - це психологічний захист шляхом десексуалізації імпульсів і перетворення їх у соціально бажані форми активності. На думку З.Фрейда, сублімація - це механізм психологічного захисту, завдяки якому енергія потягів направляється на інші, вищі, вже несексуальні цілі. Він пояснював творчість через сублімацію. Переключення енергії лібідо на процес творчості або жарти, що викликає розрядку напруги у формі, дозволеній суспільством, - одна з важливих особливостей сублімації. Дж. Ваїлант стверджуює, що сублімація є одним із найздоровіших захисних механізмів[1].
Ретрозахисти – базуються на первинних примітивних формах психічних проявів, використовують механізми які виникли в дитинстві, практично без змін. Це такі захисти як регресія, дефлексія, ізоляція, фантазія і т д.
Регресія – це повернення на нижчій рівень розвитку, що припускає менш розвинені реакції і, як правило, зменшення рівня вимог. Регресія може бути частковою, повної або символічною. У нормі проявляється в іграх, у реакціях на неприємні події (наприклад, при народженні другої дитини малюк первісток перестає користуватися туалетом, починає просити соску і т.п.), в ситуаціях підвищеної відповідальності, при захворюваннях (хворий вимагає підвищеної уваги і опіки). У патологічних формах регресія проявляється при психічних хворобах, особливо при шизофренії.
Дефлексія – це уникнення небажаного контакту з людьми або реальністю, чи власними почуттями. Така поведінка є спробою відгородитися від світу і себе, зміцнює контактну межу доки вона не стане непроникною. Справжні емоції або проблеми ховаються за довгими абстрактними міркуваннями або виражаються невідповідно ситуації.
Ізоляція – це відокремлення суб’єкта від звичних умов життя і власного світу. Поведінка такої людини переважно є стереотипною, формується з автоматизованих дїй, і в кінцевому етапі це призводить до відчуття повної безпорадності. Це механізм психологічного захисту, при якому людина відокремлює свої почуття від розуміння того, що відбувається. Завдяки цьому механізму, наприклад, лікар може абстрагуватися від страждання хворого, зберігаючи холоднокровність під час операції, а рятувальник буде зібраний, піклуючись про тих, кому ще потрібна допомога.
Фантазія – це задоволення нездійсненних бажань у своїй уяві.
Зустрічаються в психологічній літературі і такі класифікації, відповідно до яких психологічні захисти поділяються на успішні та неуспішні. Результатом успішного психологічного захисту є зникнення імпульсів, які провокують тривогу. Неуспішні психологічні захисти не здатні це зробити і тому імпульси продовжуються із наростаючою дією.
Отже як можна побачити з усього написаного вище видів психологічного захисту безліч. Усі вони можуть як допомогти людині так і призвести до психічних проблем, усе залежить здебільшого від частоти та інтенсивності їх використання.