1.4 Психологічний захист як спосіб уникнення тривоги
Психологічний захист є одним з найскладніших явищ в психології. Цьому підтвердженням є наявність досить великої кількості визначень терміну і методів класифікації, які пропонують психологи. У цілому сутністю і головною функцією механізмів психологічного захисту можна вважати охорону свідомості особистості від переживань і психологічного дискомфорту. Вивчення механізмів психологічного захисту є важливим і актуальним для психологічної науки, так як завдяки цьому можна вивчити способи боротьби із зовнішніми і внутрішніми конфліктами. За твердженням Т.С. Яценко, психологічні захисти лише дають можливість людині підтримувати переконання, що вона є тим ким хоче себе вважати, не звертаючи уваги на те, що існує багато даних, які заперечують ці переконання, і тому «…при психологічному захисті суб’єкт не завжди усвідомлює справжню доцільність власних дій». Психологічний захист порушує раціональність і послідовність поведінки суб’єкта, посилюючи протиріччя в стосунках між ним та соціальною групою, до якої він входить. Підґрунтям захисної системи виступають «умовні цінності» суб’єкта, які визначають індивідуальний спосіб сприйняття ситуації та характер викривлень[14]. На думку сучасних українських учених Е. Романової та Л. Гребеннікова, механізми психологічного захисту розвиваються як специфічні засоби соціально-психологічної адаптації і призначені для співволодіння з емоціями різної модальності тоді, коли досвід індивіда сигналізує йому про вірогідні негативні наслідки їхнього переживання і безпосереднього вираження[6]. Вільгельм Рейх ще в 1935 році у своїх нотатках про «послідовний аналіз спротиву» описав тілесні характеристики, такі як скованість і напруженість, часта посмішка, зарозуміла і зухвала поведінка – як залишки дуже сильних захисних процесів у минулому, які відірвалися від своїх початкових ситуацій і перетворилися на постійні риси характеру[5]. Також цікаво про тривогу писала Карен Хорні, наголошуючи на те, що тривожні імпульси нікуди не зникають, а продовжують існувати на більш глибокому рівні свідомості. Інколи може траплятися відділення тривоги від самого її джерела. Але і в цьому випадку тривога має негайно зникнути під дією захисного механізму[13].
Розглянемо як саме поступово працює система психологічного захисту особистості в ситуації екзистенціальної загрози. Отже спочатку з’являється стимул, який розцінюється нашою психікою як загрозливий. Так як невід’ємною часткою життя кожного соціального індивіда є різноманітні обставини зовнішнього та внутрішнього середовища, то в певний час життєвого шляху вони викликають внутрішні протиріччя, відчуття фрустрації, незадоволеності, тривоги, страху, породжують внутрішньо особистісні конфлікти, тощо. Виникнення таких негативних відчуттів залежить від життєвого досвіду, індивідуальних особливостей, вроджених задатків та інших компонентів особистості. Але зазвичай такі відчуття виникають в ситуаціях, які вимагають від людини активації всіх можливих адаптаційних ресурсів, а також в ситуаціях внутрішнього протиріччя між бажаннями та соціальними нормами. Коли особистість, навіть несвідомо, розцінює обставини зовнішньої або внутрішньої ситуації, як реальну або уявну загрозу для себе, то вона, ситуація, стає стимулом-загрозою. Далі виникає стан тривоги. Тривала неможливість вирішити конфліктну ситуацію, та усунути дію фактору, що викликав негативні емоції також приводе до появи тривоги, яка й запускає весь механізм психологічного захисту особистості. Цей компонент нашої психіки розпочинає свою дію з метою усунення негативних відчуттів тривоги, або хоча б знизити рівень її дії. В цей час в особистості розпочинається активна, або пасивна дія психічних процесів, які прагнуть знизити дію факторів, що викликали тривогу. Наша психіка, залежно від того який саме фактор викликав відчуття тривоги і наскільки воно сильне, використовує різні, або навіть декілька механізмів захисту. Вибір використання того чи іншого механізму захисту залежить від трьох основних факторів: особливостей особистості, її життєвого досвіду та обставин самої ситуації загрози. Кожен індивід використовує певний захист. У кожної конкретної людини можна виділити домінуючі механізми, тобто ті які вона зазвичай використовує, та допоміжні механізми. Далі відбувається формування захисної поведінкової моделі. Обравши певний вид захисту особистість будує свою поведінку з урахуванням характерних особливостей протікання даного механізму. Для перевірки результативності дії обраного механізму захисту відбувається оцінка ступеня адаптації до ситуації, що склалася. Якщо обрана стратегія поведінки є результативною, то з суб’єкта знімаються всі негативні переживання, та процес адаптації є позитивним. Отриманий позитивний результат своїх дій, або вирішення внутрішньо особистісного конфлікту, зниження тривоги, страху, та зникнення інших неприємних відчуттів свідчить про ефективність обраного захисту. Якщо обраний захист не несе необхідного полегшення, то це приводе до дезадаптації та дезорганізації поведінки. Після оцінки своїх «затрат» та отриманого ступеня адаптації, особистість може змінити свою стратегію поведінки, для отримання більш гарного результату. Якщо обрана стратегія поведінки не була досить результативною та завчасно не відкоригована, то це може привести до отримання психологічної травми. Пройшовши весь цей складний шлях особистість наче з іншого боку починає дивитися на всі обставини ситуації. Їх нова поява не є для людиною такою загрозою, як вперше. Особистість стає більш адаптивною[8].
Проблема психологічного захисту містить в собі центральне протиріччя між прагненнями людини зберегти психічну рівновагу і тими втратами, до яких веде надмірне використання захистів, і як наслідок поява тривоги. На жаль в світі є і багато прикладів коли захисні механізми дуже сильно впливають на фізичне здоров’я особи. Одним з яскравих прикладів витіснення можна вважати анорексію - відмову від прийому їжі. Це постійно й успішно здійснюється витіснення необхідності поїсти. Як правило "анорексивне" витіснення є наслідком страху погладшати, а отже, погано виглядати. У клініці неврозів іноді зустрічається синдром нервової анорексії, до якої частіше схильні дівчата віком 14-18 років. Але не тільки витіснення, а й заперечення може призвести до негативних наслідків. Так, багато людей бояться серйозних захворювань. І швидше будуть заперечувати наявність навіть найперших явних симптомів, ніж звернуться до лікаря. Людина, яка вдалася до заперечення, просто ігнорує болючі для нього реальності і діє так, ніби вони не існують. Будучи впевненим у своїх перевагах, він намагається не бачити те що з ним відбувається, адже це занижує його у власних очах. Як можемо бачити психологічний захист може негативно впливати на поведінку людини, розуміння себе тощо, оскільки змінює інформацію про власні наміри і бажання, реальний стан справ, віддалені й близькі наслідки поведінки. Далі відбувається недоцільно ускладнений процес порівняння власної самооцінки та оцінки навколишніх. Наприклад, вплив статевого деморфізму на об´єктивність оцінки партнера, коли жінка дає чоловікові об´єктивну характеристику лише за умови, що вона ставиться до нього або добре, або нейтрально, а чоловік, у свою чергу, здатний на об´єктивну характеристику жінки лише тоді, коли ставиться до неї негативно або нейтрально. Проте обидві половини людства переконані у власній об´єктивності та неупередженості. Слід нагадати, що людина часто застосовує не одну захисну стратегію для вирішення конфлікту або ослаблення тривоги, а декілька. Дуже цікаво Анна Фрейд писала про активну інтроекцію як захисний механізм психіки, коли деякі характеристики об’єкту тривоги інтроеціювались і тим самим асимілювались у вже перенесене переживання тривоги. Тут механізм ідентифікації або інтроекції поєднується з іншим важливим механізмом. Утілюючи агресора, приймаючи його атрибути або імітуючи його агресію людина перетворюється з того, кому погрожують в того, хто погрожує. У праці «По той бік задоволення» Зігмунд Фрейд детально обговорює значення такого переходу від пасивної ролі до активної як засіб асиміляції неприємного або травматичного досвіду. Прикладом даного способу захисту можна розглядати розповідь Августа Айхорн про його консультацію учня начальної школи. Хлопчика Н. привів вчитель через звичку гримасувати коли той намагається засудити поведінку Н.. Спостерігаючи за обома, Айхорн виявив той факт, що гримаси хлопчика були просто карикатурним відображенням гнівного виразу обличчя вчителя і несвідомо копіювали його під час розмови. Тобто своїми гримасами він асимілювався з загрозливим зовнішнім об’єктом[10].
Незважаючи на відмінності між конкретними видами захистів їх функції подібні: вони полягають у забезпеченні стійкості і незмінності уявлень особистості про себе. З накопиченням життєвого досвіду в людини формується система, що виконує роль огорожі внутрішнього світу від інформації, яка може зруйнувати її душевну рівновагу. Ця система містить своєрідного вхідного контролера – «цензуру» і декілька форм переробки інформації, що може травмувати особистість; ці форми дають змогу повністю усунути або знизити травмуючий вплив такої інформації. Цензура, як вартовий на посту, як митник, інспектує все, що надходить на входи свідомості, ретельно контролюючи кожен душевний рух у відповідь, і не пропускає - відсіває небезпечні сигнали. Ці травмуючі сигнали надходять для перевірки нашим внутрішнім «Я». Роль фільтру при цьому виконують рівні самоповаги. Знищуючи небезпечні для душевного світу сигнали,механізми психологічного захисту є системою стабілізації особистості, зберігаючи її внутрішню рівновагу і гармонію.
Як не дивно, але в ситуаціях реальної загрози, так званій екстремальній ситуації майже вся поведінка людини, як свідомої істоти, зводиться до несвідомих патернів виживання – інстинкту самозбереження. Можливо , на основі цього інстинкту і будується вся система психологічного захисту, яка дозволяє вижити людині не лише в небезпечних умовах існування в матеріальному світі, а й в умовах постійного розвитку соціуму
ВИСНОВОК
Отже, аналіз літератури з проблеми дозволяє зробити висновок, що на сьогодні існує достатньо велика кількість спроб описати і систематизувати психологічні захисти. Ще з часів Зігмунда Фрейда питання про психологічний захист являло собою намагання проникнути розумінням у без свідоме. Кожен наступний дослідник у цій темі знаходив достатньо доказів як захищаючих так і протилежних його теорії. з часом стає зрозумілим, що однозначної думки щодо визначення поняття та класифікації психологічних захистів не існує, адже кожен наступний дослідник дивився на цю проблему зі своєї сторони і під впливом власних психологічних захистів, повністю контролювати які неможливо. Саме тому дослідження та аналіз даного питання є дуже важливим, бо завжди в сутності людини існуватимуть ці механізми, як відповідь на жорстокість навколишнього світу. Розвиток захисних механізмів, як вже говорилося, має на меті захист особи від тривоги. Спрощуючи, можна сказати, що для того, щоб захисний механізм був досить ефективним, він в першу чергу має ввести в оману самого індивіда. Взаємовідносини між собою і захисними механізмами носять внутрішній і взаємний характер: механізми захищають особу, а структура особи визначає які саме механізми будуть використані для захисту. Кожен індивід користується різними механізмами різною мірою, розвиваючи свою самостійну систему захисту самоповаги. Подібна специфічна для кожної людини система складається досить рано, і по припущенню дослідників, перевага певних механізмів ґрунтується на досвіді їх застосування спочатку, можливо свідомого, який досить продуктивно позбавляє від страждання. Велике значення для розвитку індивідуальної системи захисних механізмів має набутий досвід. Саме в процесі дорослішання кожна людина паралельно вдосконалює, укріплює і створює власні способи захисту. Не зважаючи на те, що захисні механізми відіграють здебільшого дезадаптивну роль, оскільки за своєю природою вони спотворюють сприйняття реальності, вони можуть розглядатися і я к адаптивні, охороняючи не тільки самоповагу людини, а й допомагати справлятися з життєвими труднощами. Включаючись в психотравмуючу ситуацію, захисні механізми виступають в ролі своєрідних бар'єрів на шляху просування інформації. В результаті взаємодії з ними тривожна для особи інформація або ігнорується, або спотворюється, або фальсифікується. Тим самим формується специфічний стан свідомість, що дозволяє людині зберегти гармонійність і урівноваженість структури своєї особи. Але, слід враховувати, що у більшості випадків механізми психологічного захисту не усвідомлювані і у разі постійного закріплення вони можуть стати дезадаптивными чинниками поведінки особи, оскільки таким чином індивід несвідомо спотворює дійсність, що починає не допомагати йому, а заважати. Психічна регуляція за допомогою захисних механізмів, як правило, протікає на неусвідомлюваному рівні. Заперечення та інші описані захисні механізми являють собою шляхи, використовувані психікою перед обличчям внутрішньої і зовнішньої загрози. У кожному випадку для створення захисту витрачається психологічна енергія, внаслідок чого обмежується гнучкість і сила «Его». Більш того, чим більш ефективно діють захисні механізми, тим більше спотворену картину наших потреб, страхів і прагнень вони створюють. Фрейд помітив, що всі люди в якійсь мірі використовують захисні механізми, і це стає небажаним тільки в тому випадку, якщо вони надмірно на них покладаються. Зерна серйозних психологічних проблем падають на сприятливий грунт тільки тоді, коли наші способи захисту, за винятком сублімації, призводять до викривлення реальності.
У психоаналізі психологічні захисти грають і негативну і позитивну роль. З одного боку вони допомагають людині уникнути деяких психічних розладів таких як істерія, допомагають пережити почуття тривоги. Захист посилює самоповагу людини і захищає його від нової небезпеки негативних переживань. З іншого боку, при частому або ж довготривалому використанні, психологічні захисти наносять, шкоду психіці людини. Механізми психологічного захисту відіграють важливу роль у житті людини, адже якби не було їх соціум не міг би нормально функціонувати. Тривога у буквальному сенсі «з’їдала» б людство із середини.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Ваїлант Дж. (1992 ) Его. Механизмы обороны : Руководство для врачей и исследователей . Американське психіатричне видавництво .
Горностай П., Титаренко Т. (ред.)Психология личности: словарь-справочник. К.: "Рута", 2001
Демина Л. Д. Ральникова И. А. « Психическое здоровье и защитные механизмы личности» , 2005г.- 132 с.
Келвин С. Холл, Гарднер Линдсей "ТЕОРИИ ЛИЧНОСТИ"Перевод И.Б.Гриншпун C.S.Hall, G.Lindsey. Theories of Personality N.Y.: John Wiley and Sons, 1970; М.: "КСП+", 1997
Вильгельм Райх "Анализ характера": Пер. с англ. Е. Поле. — М: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. — 528 с.
Романова Е.С., Гребенников Л.Р. Механизмы психологической защиты. Генезис. Функционирование. Диагностика. Мытищи: "Талант", 1996. - 144с.
Сидоров К.Р. «ТРЕВОЖНОСТЬ КАК ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ ФЕНОМЕН» «ВЕСТНИК УДМУРТСКОГО УНИВЕРСИТЕТА ФИЛОСОФИЯ, СОЦИОЛОГИЯ, ПСИХОЛОГИЯ, ПЕДАГОГИКА» 2013. Вып. 2. УДК 159.922(045)
Спилберга Ч. Д., адаптация Ю. Л. Ханин Исследования тревожности / Диагностика емоционально-нравственного развития. Ред. и сост. Дерманова И. Б. – СПб., 2002. С.124-126.
Степанов О. М. Психологічна енциклопедія – К: «Академвидав», 2006 – 424 с.
Фрейд Анна «Психология Я и защитные механизмы» Пер с англ.- М.:Педагогика, 1993-144 с
Фрейд 3. Психология бессознательного: Сб. произведений / Сост., науч. ред., авт. вступ. ст. М.Г. Ярошевский. – М.: Просвещение, 1990. – 448 с.
Фрейд З. «Введение в психоанализ» Перепечатана из немецкого издания книги в частичном сокращении. G. W. — Freud S. Gesammelte Werke. Bd. 1 17. L., 1940. Frankfurt a. M. 1968.
Хорни К. «Невроз и личностный рост»
Глубинная психология. Агрессия: психодинамическая теория и феноменология: [Монография] / Т. С. Яценко, А. В. Глузман, А. Э. Мелоян, Л. Г. Туз; под. ред. Т.С.Яценко. – К. : ВИЩА ШКОЛА-ХХІ, 2010. – 271 с.