13

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Г. КОРОЛЕНКА

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова приймальної комісії

ПНПУ імені В.Г. Короленка

____________ М.І. Степаненко

20 лютого 2015 року

ПРОГРАМА 

ВСТУПНОГО ФАХОВОГО ВИПРОБУВАННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ЯКІ ВСТУПАЮТЬ НА ОСВІТЬО КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ «СПЕЦІАЛІСТ» 

Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки

Спеціальність: 7.010103 «Українська мова та література»

Полтава – 2015

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА 3

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ 14

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 14

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 17

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 21

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 24

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ 26

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 28

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 28

З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 29

З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 32

З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 37

Пояснювальна записка

Програма фахового вступного випробування складена на основі навчальних програм з української мови і літератури, методики навчання української мови і літератури, які входять до циклу фундаментальних дисциплін за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», відповідно до «Освітньо-кваліфікаційної характеристики» та «Освітньо-професійної програми».

У програмі містяться орієнтовні зразки запитань, які дозволять Атестаційній комісії комплексно оцінити набуті бакалавром, претендентом на навчання, знання з фаху. Програма включає список рекомендованої літератури для підготовки до фахового випробування.

Фахове випробування з української мови і літератури та методик їх навчання викладання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» має форму індивідуальної співбесіди. Претендентові на навчання пропонується три запитання: одне запитання з української мови, одне запитання з української літератури та одне запитання на вибір із методики навчання викладання української мови або методики навчання української літератури.

Претендент на навчання повинен показати свої знання та вміння, отримані під час теоретично-практичної підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», напрямом підготовки 6.020303 Філологія*. Українська мова і література.

Вступник повинен знати з української мови:

• основні поняття, пов’язані із сучасною українською мовою та її фонетикою, фонологією, графікою, орфографією, орфоепією, лексикологією, фразеологією, лексикографією, морфемікою, словотвором, морфологією та синтаксисом.

Вступник повинен уміти з української мови:

• з’ясовувати такі ознаки мови, як загальнонаціональний характер; обов’язкове дотримання мовних норм різного типу, що має виключно важливе значення для функціонування й розвитку освіти, науки, літератури й мистецтва, засобів масової комунікації, для державного управління;

• обґрунтовувати проголошення української мови як державної як необхідну засаду розширення її комунікативних і державотворчих функцій;

• з’ясовувати артикуляційно-акустичну та функціональну природу голосних і приголосних звуків; природу історичних чергувань;

• з’ясовувати загальну природу й конкретні вияви акомодаційних, асимілятивних і дисимілятивних звукових змін;

• діагностувати фонетичні помилки в усному мовленні;

• формулювати відповідні правила правопису й обґрунтовувати їх за допомогою орфографічних словників та інших довідкових джерел, розвиненої системи вправ і завдань, власних спеціально підготовлених дидактичних матеріалів;

• з’ясовувати поняття «слово» і роль слова як засобу називання (позначення) конкретних предметів, абстрактних понять, дій, ознак тощо; різні вияви відношень і зв’язків між словами;

• з’ясовувати механізми формування багатозначності слів, порівнювати власне мовну (значеннєву) і художньо-зображальну (образну) природу метафори, метонімії, синекдохи;

• з’ясовувати лінгвістичну природу лексичної синонімії, принципи організації синонімічного ряду як осередку функціонування відповідного парадигматичного і значеннєвого зв’язку між словами;

• розкривати лінгвістичну суть і можливі сфери функціонування антонімів;

• пояснювати лінгвістичну природу омонімів різних типів, уміти визначати відмінності між омонімічними та багатозначними словами;

• розрізняти й характеризувати слова за ознаками активного й пасивного функціонування шляхом використання відповідної інформації з наукової літератури, частотних і тлумачних словників, психолінгвістичних досліджень і власних дослідницьких спостережень;

• розрізняти й кваліфікувати історизми (застарілі слова, що називають не властиві сучасності реалії та абстрактні поняття) й архаїзми (не властиві сучасній українській літературній мові фонетичні і граматичні форми слів);

• з’ясовувати номінативну сутність неологізмів та оказіоналізмів на основі мовознавчих досліджень, лексикографічних джерел, аналізу індивідуальної мовної практики окремих майстрів художнього слова, наукових текстів, мови сучасних засобів масової інформації;

• аналізувати функціональне співвідношення між літературно-нормативною лексикою і словами-діалектизмами (семантичними, лексичними, етнографічними);

• аналізувати значеннєву й формально-граматичну специфіку слів іншомовного походження;

• з’ясовувати лінгвістичну природу фразеологізмів (фразеологічних зрощень, фразеологічних єдностей, фразеологічних сполучень);

• ідентифікувати й кваліфікувати з функціонального погляду всі різновиди морфем (кореневі, префіксальні, суфіксальні, інтерфікси, флексії);

• аналізувати морфемну структуру слова як системно упорядковану єдність його значущих складових частин (морфем і комбінацій морфем), характеризувати типові зміни у морфемній структурі слова (перерозклад - зміну морфемних меж у слові; опрощення - перетворення членованої основи в нечленовану; ускладнення – виділення афіксальних морфем у первісно нечленованих основах; декореляції – заміни функціональної значущості морфем);

• ідентифікувати й визначати лінгвістичну сутність властивих українській мові способів словотворення;

• використовувати в інтерпретації українського словотворення з навчально-розвивальною метою відомості про реальне функціонування таких категорій, як словотвірна парадигма, словотвірне гніздо, словотвірний ланцюжок, словотвірний тип;

• конкретизувати абстрактну суть таких понять, як граматика, морфологія, граматична система;

• з’ясовувати лінгвістичну природу граматичної форми, граматичного значення, граматичної категорії;

• аналізувати лінгвістичну й когнітивну природу частин мови; з’ясовувати значення поняття «частина мови»;

• з’ясовувати складну частиномовну природу іменника; зміст понять «відміна», «парадигма»;

• з’ясовувати лінгвістичну сутність іменникової категорії відмінка; розкривати мотивацію термінологічного позначення відмінків; аналізувати значення відмінкових форм іменника у структурі речення (суб’єктні, об’єктні, означальні, обставинні);

• аналізувати лінгвістичну природу прикметника як однієї з основних іменних частин мови, з’ясовувати когнітивну сутність ознаки (сукупність ознак) як обов’язкової умови виділення окремого предмета (розмежування однотипних або різних предметів) позамовної дійсності, звертаючи увагу на позначення прикметниками якісних (виділюваних поза відношеннями до інших предметів) і відносних (виділюваних через зв’язки одного предмета з іншим) ознак;

• з’ясовувати засади виділення лексико-граматичного розряду якісних прикметників; мовне відображення градації ознак за допомогою спеціальних форм – ступенів порівняння якісних прикметників;

• з’ясовувати лінгвістичну й когнітивну природу лексико-граматичного розряду відносних прикметників;

• з’ясовувати принципи прикметникової словозміни, репрезентованої відповідними парадигмами, обґрунтовувати чинність початкової форми прикметникової лексичної одиниці – називного відмінка однини чоловічого роду, характеризувати розрізнення твердої і м’якої груп прикметників;

• обґрунтовувати виділення в системі повнозначних частин мови числівника як окремого лексико-граматичного класу слів з властивою йому специфікою реалізації морфологічних категорій роду, числа й відмінка;

• з’ясовувати розвиток кількісних числівників, представлених структурними розрядами – назвами одиниць першого десятка; одиниць другого десятка, назвами десятків, сотень, дробовими числівниками; пояснювати частиномовну специфіку іменникових числових назв на тлі власне числівників;

• з’ясовувати частиномовну природу займенника, обґрунтовувати засади виділення семантичних розрядів займенника, характеризувати поділ займенників за граматичними ознаками на іменникові, прикметникові, числівникові, прислівникові;

• аналізувати й обґрунтовувати лінгвістичну сутність дієслова як найважливішої самостійної частини мови; з’ясовувати принципи й конкретні засоби творення дієслів одного виду від дієслів іншого виду; розкривати зміст поняття «видова пара»; коментувати в раціональному інформативному обсязі співвідношення і взаємозв’язки між дієслівним видом як граматичною категорією й аспектологічною категорією способів дієслівної дії;

• з’ясовувати лінгвістичну специфіку дієслівної граматичної категорії часу; аналізувати категоріальне значення форм теперішнього, майбутнього, минулого часів; коментувати взаємозв’язки між граматичними категоріями виду й часу;

• з’ясовувати лінгвістичну природу морфологічної категорії способу дієслова; характеризувати значення і творення дійсного, умовного й наказового способів;

• з’ясовувати лінгвістичну специфіку лексико-граматичної категорії перехідності/неперехідності; пояснювати зміст поняття «перехідність» дієслова;

• з’ясовувати частиномовну природу прислівника як незмінного лексико-граматичного класу слів, різноманітного за джерелами становлення (застиглі давні прикметникові форми, адвербіалізовані безприйменникові і прийменникові відмінкові форми іменників тощо) та синтаксичними функціями;

• з’ясовувати функціональне призначення прийменників і сполучників як важливих засобів вираження формальних і значеннєвих зв’язків між словами у реченні й між частинами складного речення; функціональне призначення часток;

• з’ясовувати предмет синтаксису української мови; синтаксичну специфіку словосполучення, різновиди підрядних синтаксичних зв’язків та сполучувальні (валентні) особливості повнозначних слів, залежні від їхньої семантики, роль відмінкових форм іменників та прийменників у формуванні словосполучень, базуючись на морфологічних особливостях і словозміні повнозначних частин мови та специфіці їх сполучуваності з іншими словами;

• з’ясовувати й обґрунтовувати ознаки речення як базової одиниці синтаксичного рівня мови; аналізувати синтаксичну природу простого двоскладного речення з метою з’ясування таких понять, як предикативний центр, засоби вираження його складників і формування знань про просте речення як своєрідну початкову (базову) синтаксичну конструкцію, репрезентовану в українській мові обмеженою кількістю зразків (схем, моделей);

• визначати предикативну основу, засоби вираження підмета і присудка, другорядні члени речення, розрізняти первинні і вторинні функції відмінкових форм іменних частин мови; теоретично обґрунтовувати поняття двоскладного речення, виявляти наукову обізнаність з проблемою односкладного речення, практично визначати тип односкладного речення;

• використовувати різні типи односкладних конструкцій в усному і писемному мовленні; практично розрізняти і теоретично обґрунтувати різницю між повними і неповними реченнями, односкладними і двоскладними;

• теоретично обґрунтовувати поняття «однорідність» / «неоднорідність», «відокремлення», «вставність», «вставленість», «звертання» та аналізувати речення ускладненого типу, виявляти навички практичного використання прямого і зворотного (інверсії) порядку слів у реченні залежно від стильової та жанрової належності;

• теоретично інтерпретувати поняття складного речення та практично визначати його ознаки, засоби вираження семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами й типи синтаксичних зв’язків, чітко розмежовувати сурядний і підрядний типи зв’язку та сполучні засоби, що їх представляють;

• класифікувати складносурядні речення за сполучними засобами, характером семантико-синтаксичних відношень, порядком предикативних частин тощо;

• теоретично обґрунтовувати особливості граматичної будови складнопідрядних речень та практично визначати типи підрядних речень за основними показниками їх розмежування; розрізняти сполучники, сполучні та співвідносні слова, характеризувати смислові відношення, які вони виражають, та робити синонімічні заміни; уміти робити синтаксичний аналіз багатокомпонентних складнопідрядних речень;

• тлумачити безсполучникові складні речення з однотипними і різнотипними частинами, особливості їх інтонаційної організації та вживання розділових знаків;

• чітко визначати складні синтаксичні конструкції з різними типами зв’язків, правильно їх кваліфікувати, пояснювати вживання розділових знаків та графічно представляти усі можливі складні синтаксичні конструкції для вироблення стійких правильних інтонаційних, правописних та пунктуаційних навичок, умінь оптимального вибору та варіювання мовленнєвих структур, здійснення свідомих синонімічних замін в усному та писемному мовленні.

Вступник повинен знати з української літератури:

• специфіку художньої літератури як мистецтва слова;

• жанрові особливості літератури;

• найважливіші факти літературного процесу в Україні від давньої (Х ст.) до сучасної (90-ті рр. ХХ) літератур;

• визначальні явища і жанри кожного періоду:

• стильові тенденції певної літературної доби;

• періодизацію творчого шляху письменників;

• особливості творчого методу й поетики творчих постатей.

Вступник повинен уміти з української літератури:

• інтерпретувати художню літературу як засіб пізнання світу, її здатність цілісно охоплювати дійсність і «матеріалізувати» думки та емоції, увиразнювати їх у свідомості митця та реципієнта, типізувати в образі суспільні явища з метою формування в учнів розуміння гносеологічної та естетичної функції літератури, значення впливу суспільних чинників на формування гносеологічної функції літератури;

• з’ясовувати особливості вираження літературою специфічно національних рис народу, його менталітету, а також загальнолюдських духовних вартостей, інтерпретувати вплив художньої літератури на формування національної свідомості;

• аналізувати чинники, що формують цілісність твору;

• характеризувати поняття літературний процес (взагалі й український, зокрема) та інтерпретувати такі поняття, як художній текст, творчість окремого письменника, літературна доба, висвітлювати світоглядно-естетичну специфіку відповідних літературних течій і напрямів;

• виявляти художність і образність літературного тексту, образ світу й людини в ньому, ідейно-тематичну, сюжетно-композиційну, жанрово-стильову специфіку програмних творів української літератури;

• аналізувати композицію і сюжет твору, виділяти в ньому основні сюжетні і позасюжетні лінії, характеризувати типи літературних сюжетів;

• з’ясовувати жанрово-композиційну і мовно-стильову специфіку творів української літератури різних культурно-історичних епох, аналізувати динаміку літературного процесу в національних виявах і в історичній зміні виражально-зображальних форм кожного роду;

• з’ясовувати специфіку епічних, драматичних і ліричних творів з погляду моделювання дійсності залежно від жанрових особливостей відповідних художніх творів;

• аналізувати взаємодію і взаємозв’язок між творчим методом і світоглядними орієнтаціями письменника, обґрунтовувати реалізацію художнього стилю як єдності змісту і форми (виражальних засобів) твору як вияв особистої творчої манери й хисту письменника;

• аналізувати ідейно-тематичне навантаження літератури, особливості інтерпретації порушених проблем;

• кваліфікувати художні твори з погляду багатозначності змісту, тематики й ідейного спрямування;

• аналізувати образну систему літературного твору;

• розкривати поняття «образ», «характер», «тип», «групування персонажів», «система образів», висвітлювати специфіку характеротворення в різні літературні епохи;

• характеризувати засоби образного змалювання дійсності автором і впливу на емоції читача за допомогою художньої мови та її специфічних засобів, розрізняти мову автора і мову персонажів;

• визначати зображально-виражальні функції версифікаційних засобів, тропів у літературному тексті, стилістичних фігур;

• визначати систему віршування, аналізувати конкретні типи віршованих розмірів, специфіку строфічної організації поетичних текстів;

• застосовувати різні аспекти літературознавчого аналізу;

• використовувати здобутки сучасної літературознавчої науки;

• з’ясувати тенденції та шляхи розвитку українського письменства Х – ХVІІІ ст., ідейно-тематичну специфіку давньої прози та зразків віршування і драматургії, суспільно-виховну функцію літератури того часу;

• розкривати національний і загальноєвропейський характер зразків літератури Княжої доби, іншомовного віршування ХV-ХVІ ст., барокової літератури ХVІІ – ХVІІІ ст., полемічної літератури;

• з’ясовувати художню специфіку творів передромантичного періоду;

• з’ясовувати історичні й історико-літературні обставини розвитку українського письменства 20 – 40-х рр., ідейно-естетичної специфіки романтичних лірики, епосу і драми, етнопедагогічної, виховної, пізнавальної та суспільної функції літератури в контексті літературного життя;

• висвітлювати художню специфіку романтичних творів;

• аналізувати процеси, пов’язані з становленням української літератури післяшевченківської доби;

• з’ясовувати специфіку новітніх, зокрема модерністичних, течій і напрямів і українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.;

• висвітлювати складні процеси, властиві українській літературі доби національного відродження 1920-х років;

• з’ясовувати тенденції розвитку українського літературного процесу повоєнного періоду, обґрунтовувати вплив доктрини соціалістичного реалізму на ідейно-художню специфіку творчості письменників;

• характеризувати причини й суспільно-політичні умови появи явища «шістдесятництва» в українському літературному й мистецькому житті;

• з’ясовувати особливості розвитку драматургії 1960-1970-х рр.;

• визначати особливості розвитку дисидентського руху в Україні та участь у ньому письменників;

• характеризувати тенденції поетичного поступу 1970-1980-х рр.;

• окреслювати основні тенденції розвитку прози 1960-1980-х рр.;

• визначати здобутки емігрантської літератури;

• характеризувати історичні передумови оновлення літератури кінця 1980-1990-х рр.;

• з’ясовувати домінантні риси українського постмодерну;

• висвітлювати риси української драматургії 1980-1990-х рр.

Вступник повинен знати з методики навчання української мови:

• про особливості методики викладання української мови як науки;

• про найважливіші проблеми методичної науки;

• про мету, зміст, методи й організаційні форми роботи з української мови в загальноосвітній школі;

• про розвивальні та виховні можливості української мови в школі;

• про засоби навчання та способи їх використання в навчальному процесі; про особливості засвоєння учнями відомостей про мову та оволодіння ними мовою;

• про вимоги до сучасного уроку української мови, типологію уроків та особливості структурної організації уроків різних типів;

• про технології навчання мови в школі; про психологічні дослідження та психологічні передумови успішного засвоєння учнями мовного матеріалу;

• про рівні вивчення української мови в школі;

• про особливості викладання української мови в різних умовах і в різних типах загальноосвітніх навчальних закладів;

• про структуру і зміст методичної підготовки вчителя української мови та його можливості у підвищенні мовленнєвої грамотності учнів у школі.

Вступник повинен уміти з методики навчання української мови:

• осмислювати основні концептуальні засади мовної освіти в Україні;

• визначити основні завдання на кожному етапі вивчення шкільного курсу, виходячи з основних завдань як предмета, так і навчально-виховного процесу;

• встановлювати основні міжпредметні зв’язки між українською мовою та іншими шкільними предметами;

• проводити методичний аналіз матеріалу, що вивчатиметься: встановлювати наступність і перспективність у його вивченні, співвідношення між теоретичним матеріалом і практичними уміннями, диференціювати матеріал за ступенем складності його засвоєння, виділяти в ньому головне;

• складати календарний і календарно-тематичний плани роботи;

• вільно орієнтуватися у шкільний програмі з української мови і підручниках з усіх років навчання;

• моделювати сучасний урок, використовуючи нові технології навчання;

• проводити уроки української мови (різних типів) на належному науково-методичному рівні, досягаючи триєдиної мети;

• оптимально використовувати можливості рідної мови для досягнення освітніх, виховних і розвивальних цілей, враховуючи при цьому особливості засвоєння мови учнями різних класів;

• працювати з підручниками, вміло використовувати дидактичні можливості методичного апарату навчальної книги, її рубрикації, умовні позначення, питання і завдання, ілюстративний матеріал, вправи;

• вести позакласну роботу з предмета, вдало поєднувати її форми з програмним вивченням мови;

• складати план роботи мовного гуртка;

• керувати гуртковою роботою учнів з мови;

• проводити факультативні заняття з мови.

Вступник повинен знати з методики навчання української літератури:

• про методику літератури як науку;

• основи шкільного курсу української літератури;

• психолого-педагогічні засади викладання української літератури в середній школі;

• методичні основи проведення уроку літератури

• методи викладання літератури;

• особливості літературних навчальних завдань;

• специфіку вивчення життєпису письменника та його індивідуального стилю;

• етапи вивчення художнього твору;

• технології шкільного аналізу художнього твору;

• методику шкільного аналізу текстів різних жанрів;

• методику позакласного читання з літератури, літератури рідного краю, вступних та підсумкових занять;

• технологію засвоєння теоретико-літературних понять;

• методику розвитку мовлення школярів на уроках літератури;

• основи використання наочності на уроках літератури;

• методику позакласної й факультативної роботи з літератури;

• основи виховної роботи з літератури.

Вступник повинен уміти з методики навчання української літератури:

• вільно орієнтуватися у вивченому матеріалі;

• планувати й здійснювати самостійну пошукову діяльність;

• методично грамотно конспектувати першоджерела;

• орієнтуватися в дискусійних питаннях курсу;

• виконувати самостійні практичні роботи: давати відповіді на проблемні запитання, моделювати шкільні ситуації, визначати й розв’язувати навчальні проблеми, творчо писати конспекти уроків і сценаріїв позакласних заходів, виготовляти наочні посібники тощо;

• творчо застосовувати набуті знання під час проходження шкільної практики;

• підвищувати свій освітньо-кваліфікаційний рівень, вивчаючи фахову періодику.