1.4. Позичковий процент

Позичковий процент — є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для використання. Гроші самі по собі не можуть виробляти товари чи послуги. Але за гроші, які підприємства беруть в позику, купують фактори виробництва (верстати, сировину, робочу силу) і виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємство (підприємець) має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, й називається нормою (ставкою) позичкового проценту.

Наприклад, якщо позичено 20000 грн., а боржник має повернути через рік 21000 грн., то річна ставка проценту становитиме 5%:

21000 – 20000	х 100% = 5%.
20000

Сам позичковий процент є абсолютною величиною: 21000-20000=1000 грн., а 5% – норма або ставка позичкового проценту. Проте, в повсякденній господарській практиці для зручності, коли мова заходить про позичковий процент, здебільше мають на увазі норму (ставку позичкового проценту).

Розрізняють номінальну і реальну норму позичкового проценту (r). Номінальною є та ставка проценту, за якою видається позика. Реальною є процентна ставка, що враховує темп інфляції. Наприклад, якщо банком надана позика підприємству за номінальною процентною ставкою 20%, а річний темп інфляції складає 12%, то реальна процентна ставка дорівнюватиме 8% (20%-12%).

Якщо номінальна процентна ставка є завжди додатною (крім безкоштовної позики, коли процентна ставка дорівнює нулю), то реальна процентна ставка може бути від’ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну процентну ставку. Наприклад, якщо номінальна процентна ставка складає 20%, а річний темп інфляції = 20%, то номінальна процентна ставка дорівнюватиме рівню інфляції, а реальна процентна ставка становитиме 0%.

Слід розрізняти позику і кредит. Якщо позика надається тільки в грошовій формі, то кредит може надаватись і в товарній формі, хоча більшість кредитів надаються в грошовій формі. Відрізняють декілька форм кредитів:

1. комерційний кредит – товарний кредит, що надається підприємством-постачальником підприємству-покупцю у випадку неможливості останнього сплатити продукцію постачальника в час, що передбачений контрактом;

2. банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту в грошовому вигляді, коли комерційний банк надає позики фізичним або юридичним особах;

3. споживчий кредит – товарний кредит, що надається торговельним підприємством споживачам із розстрочкою оплати;

4. державний кредит – грошовий кредит, який надають фізичні і юридичні особи, придбавши державні облігації.

Основним принципами кредитування є:

• поверненість кредиту;

• терміновість кредиту (повернення в час, що зумовлений кредитною угодою);

• платність кредиту (оплата позичкового проценту);

• матеріальна забезпеченість кредиту (кредит, як правило надається під заставу майна або нерухомості);

• цільове використання кредиту (кредит використовується відповідно до кредитного договору).

Ставки процента диференціюються в залежності від декількох чинників:

1. рівень ризику (чим більшим є ризик у наданні і використанні позики, тим вищою буде процентна ставка і навпаки);

2. обсяг позики (чим більшим за розміром надається кредит, тим вищою буде процентна ставка, і навпаки);

3. терміновість позики (чим на більш довгий термін надається кредит, тим вищою буде процентна ставка; і навпаки);

4. стан кон’юнктури (на фазі рецесії процентні ставки нижче, а на фазі підйому економіки — вище);

5. рівень конкурентності ринку позик (чим вищим буде рівень конкурентності, тим нижчими процентні ставки; і навпаки);

6. рівень облікової ставки проценту Центрального банку (чим вище рівень облікової ставки, тим вище процентна ставка, і навпаки).

Своєрідною нижньою межею процентної ставки є облікова ставка проценту (або ставка рефінансування), що встановлюється Центральним банком (в Україні — Національним банком України). Фактично, облікова ставка проценту — це первісна ціна грошового капіталу, за якою комерційні банки купують його у Центральному банку. Тому процентна ставка не може бути меншою за облікову ставку процента. Під час шаленої інфляції в Україні в 1993 р. облікова ставка НБУ становила 300%, на початку 2002 р. вона складає 10% (в розвинених країнах 1-4%). Номінальна процентна ставка, за якою в Україні комерційні банки надають грошові позики, коливається в залежності від вищезгаданих чинників від 20% до 40%.

Депозитні процентні ставки — це процентні ставки, за якими комерційний банк платить вкладникам за користування їх грошима. Депозитна процентна ставка завжди буде менша за банківську (кредитну) процентну ставку, бо різниця між ними є джерелом утворення банківського прибутку.