1.2. Продуктивність праці та основні методи її розрахунку

Продуктивність - це кількість продукції (товарів і послуг), виробленої на одиницю витрачених виробничих ресурсів. Зростання продуктивності означає виробництво більшої кількості товарів і послуг з незмінної кількості ресурсів, або виробництво тієї ж кількості товарів і послуг з меншої кількості ресурсів, або комбінацію цих двох можливостей.

Хоча продуктивність часто вимірюють або ототожнюють лише з продуктивністю праці, але точніший підхід до джерел продуктивності враховує вплив всіх факторів виробництва. Є три основні способи збільшення продуктивності: (1) спеціалізація і поділ праці; (2) інвестиції в капітальні блага; і (3) інвестиції в людський капітал. Всі ці три способи часто взаємодіють з науково-технічним прогресом, що веде до більш ефективних виробничих технологій і до створення більшої кількості товарів і послуг. Інколи продуктивність може збільшуватися за рахунок інших засобів, наприклад, реорганізації виробничого процесу або передислокації виробництва.

Підвищення продуктивності допомагає зменшити обмеженість, але не усуває її повністю. Більше того, саме збільшення продуктивності має свою власну альтернативну вартість, оскільки ресурси, що використовуються для збільшення продуктивності, не можуть використовуватися ще раз. Отже, від зростання продуктивності є як вигоди, так і втрати.

Розглянемо детальніше основні способи підвищення продуктивності.

Спеціалізація і поділ праці. Поняття поділу працітісно пов'язане зі спеціалізацією, але воно звичайно стосується тих процесів, в яких робітники виконують одну або декілька виробничих операцій по створенню продукту, як, наприклад, працюючи на конвейєрній лінії. Стосовно праці поняття спеціалізації зазвичай застосовують щодо професії людини, яка має спеціальну підготовку, наприклад, теслярі, електрики, програмісти, вчителі математики, землевпорядники, хірурги-офтальмологи.

Спеціалізація праці людей заснована на принципах, вироблених людьми за довгі століття розвитку господарства. Найважливішими з них є:

1. свідомий поділ праці між людьми;

2. навчання людей новим професіям і навичкам;

3. можливість гнучкої зміни сфери діяльності в залежності від потреб суспільства.

Поява та поглиблення спеціалізації праці пояснюється декількома причинами.

По-перше,усі люди від природи різні, наділені різними здібностями. Тому вони неоднаково пристосовані до виконання тих чи інших видів робіт. Спеціалізація дозволяє кожній людині знаходити ту сферу діяльності, той вид робіт, ту професію, де її особливості виявляються найбільше повно, а праця буде найменш важкою.

По-друге,спеціалізація дозволяє людям досягати усе більшого вміння в здійсненні обраної для себе діяльності. А це дає можливість виготовляти блага чи надавати послуги з усе більш високим рівнем якості.

По-третє,ріст вміння дозволяє людям витрачати на виготовлення благ усе меншу кількість часу й уникати його втрат при переключенні з одного виду робіт на іншій.

Інакше кажучи, спеціалізація виявилася головним способом підвищення продуктивності всіх ресурсів (факторів виробництва),які використовуються для виробництва потрібних економічних благ, і насамперед того ресурсу, що ми називаємо працею.

Інвестиції в капітальні блага. Інвестиції в капітальні блага мають місце в тих випадках, коли заощадження застосовуються для збільшення виробничих можливостей економіки шляхом фінансування будівництва нових фабрик, інвестицій в устаткування, в засоби зв'язку тощо. Заощадженняутворюються, якщо люди, підприємства і економіка в цілому не споживають повністю весь поточний доход (або всю вироблену продукцію). Заощадження представляють собою ту частину доходу, яка не була витрачена. Цей невитрачений дохід в основному вкладається у фінансові інститути, такі як банки та ощадно-позичкові асоціації, які, в свою чергу, надають позики тим, хто бажає купити капітальні блага або інші ресурси.

Процес заощаджень та інвестицій – це, практично, переведення виробничих ресурсів з виробництва товарів і послуг для поточного споживання на створення сучасних високотехнологічних капітальних благ, які в свою чергу можуть розширювати виробництво і підвищувати продуктивність людських і природних ресурсів. Наприклад, робітники, використовуючи сучасне досконале устаткування і сучасні засоби транспортування, можуть заготовити більше лісу і поставити більші деревини, ніж за допомогою ручних пил та кінної тяги.

Придбання капітальних благ часто вимагає великої кількості грошей;ці блага використовуються протягом тривалого часу. Тому інвестиції у капітальні блага часто пов'язані з ризиком і несуть в собі альтернативну вартість інших способів вкладення затрачених на них грошей. Наприклад, з появою більш досконалої технології або при зміні ринкової кон'юнктури устаткування може застаріти ще до того, як воно окупить себе настільки, щоб ті, хто вклав у нього кошти, могли повернути собі ці гроші. Отже, всі ділові підприємці, що інвестують у капітальні блага, повинні заздалегідь передбачити отримання доходів, які були б достатні для того, щоб виправдати можливий ризик.

Інвестиції в людський капітал. Інвестиції в людський капітал мають місце в тих випадках, коли здоров'я, освіта і професійна підготовка населення поліпшуються внаслідок зусиль приватних осіб, ділових кіл або діяльності уряду. Добре здоров'я, добра освіта та відповідна професійна підготовка - все це вносить вклад у продуктивність людської праці. Проте інвестиції в людський капітал, як і інвестиції в капітальні блага, також містять елементи ризику. Люди, що вклали гроші або час в продовження освіти та отримання ліпшої професійної підготовки, звичайно знаходять кращу роботу, продуктивність їхньої праці підвищується, їхні доходи збільшуються, вони отримують більше задоволення від праці і відпочинку, але всі ці переваги заздалегідь не гарантовані, інвестиції в освіту та професійну підготовку також містять альтернативну вартість, бо пов'язані з ними ресурси могли б мати інше застосування, Наприклад, у вартість навчання в коледжі треба включати не лише прямі витрати-плату за навчання, книги, тощо, але і втрати того доходу і тієї частини продукції, що були б вироблені і отримані, якби студент працював на виробництві, а не відвідував заняття в коледжі.

Впливи держави. Окрім впливів на продуктивність з боку рішень, що ухвалюються окремими людьми і фірмами з питань заощаджень та інвестицій, важливе значення також мають конкретні заходи уряду і його політика. Історично склалось так, що держава заохочує зростання продуктивності через будівництво транспортної мережі, надання можливостей отримання освіти, а також шляхом фінансування і проведення наукових досліджень. У функції держави також входить розробка і запровадження законодавства і забезпечення політичної стабільності, що робить можливим укладення довгострокових ділових угод та отримання від них прибутків. Однак діяльність держави може гальмувати зростання продуктивності, якщо її закони та регулятивні приписи служать інтересам окремих груп, а не добробуту народу, або якщо її податкова політика негативно впливає на заощадження та інвестиції, або якщо вона регулює ціни або запроваджує торгівельні обмеження, що ускладнюють просування ресурсів до місць їх найпродуктивнішого застосування.

Продуктивність праці – це кількість товарів і послуг, вироблених одним працівником в одиницю часу.Продуктивність праці показує рівень технології й організації виробництва. Тому основний показник – це годинна продуктивність, хоча використовуються розрахунки за день, за тиждень. При зіставленні продуктивності праці в різних країнах необхідно пам'ятати про різну тривалість робочого тижня.

Трудомісткість застосовується для виміру витрат праці на одиницю продукції.

Трудомісткість показує, скільки часу потрібно для випуску одного виробу (у натуральному вираженні) чи для виробництва продукції на одну гривню (у вартісному вираженні). Показник трудомісткості обернено пропорційний продуктивності праці.

При розрахунку продуктивності праці необхідно застосовувати наступні методи:

1. Продуктивність праці виробництва одного товару розраховується в натуральних величинах (штуках, тоннах, літрах і т.д.). Вона не залежить від зміни цін, і тому ціни не враховуються при розрахунку продуктивності праці.

2. Вимір продуктивності праці у вартісному вираженні.

Фірми випускають різноманітну продукцію, різної якості і складності. Щоб порівняти їх продуктивність, необхідно вимірювати її ринковими цінами зроблених товарів і послуг.

Реальна продуктивність у вартісному вираженні - це номінальна продуктивність (тобто продуктивність у поточних цінах), поділена на індекс цін, або, що теж саме, продуктивність у фіксованих цінах, чи в цінах базового періоду.

Якщо виробляється декілька товарів, то обсяг виробництва підприємства розраховується таким чином: Q_A x P_A+Q_Б x Р_Б+Q_C x P_C+..., де Q – обсяг у натуральному вираженні, а Р- ціни товарів.

3. Порівняльну продуктивність, а також співвідношення цін наочно можна представити через оплату праці в одиницю часу і через ціни основних товарів, виражених в годинах робочого часу.

4. Для аналізу зміни продуктивності праці використовується індексний метод розрахунків. Індекс показує, як змінюється вимірювана величина. Якщо індекс дорівнює одиниці або 100%, то ситуація не змінилася; якщо індекс більше 1 чи 100%, то спостерігається ріст продуктивності праці; якщо індекс менше 1 чи 100%, то продуктивність праці знизилася.

Показники росту і приросту продуктивності праці математично відрізняються на одиницю:

Індекс росту = Індекс приросту + 1.

Якщо необхідно проаналізувати зміну продуктивності праці за кілька періодів, то необхідно використовувати загальне правило операцій над індексами: записані в частках, вони підлягають множенню та діленню.

Наприклад, у перший рік продуктивність праці зросла на 10%, у другий – знизилася на 5%. Як змінилася продуктивність праці за 2 роки?

Індекс росту першого року = 1,1;

Індекс росту другого року = 0,95, отже, індекс росту за два роки дорівнює 1,1 x0,95 =1,045.

Отже за два роки продуктивність праці зросла на 4,5% = (1,045-1) x 100%.

5. Якщо аналізується продуктивність праці за якийсь період, і за цей час відбулася зміна цін, то необхідно розрахувати індекс обсягу виробництва у вартісному вираженні.

I =	QA’ x PA’ + QБ’ x PБ’ + QС’ x PС’	,
	QA^0 x PA^0 + QБ^0 x PБ^0 + QС^0 x PС^0

де Q’ - обсяг у поточному періоді;

P’- поточні ціни;

Q⁰- обсяг у базовому періоді;

P⁰- ціни базового періоду.

Однак, якщо ціни на всі товари змінилися пропорційно, то й вплив інфляції, тобто зовнішнього фактора, від якого не залежить продуктивність праці, необхідно виключити.

Тобто, якщо ==, то використовуються в попередній формулі тільки базові ціни.

I =	QA’ x PA^0 + QБ’ x PБ^0 + QС’ x PС^0	.
	QA^0 x PA^0 + QБ^0 x PБ^0 + QС^0 x PС^0

6. Якщо продуктивність праці змінюється різними темпами в різні періоди, то, щоб проаналізувати середню зміну, необхідно згадати правила індексного аналізу.

I _{заг за три періоди} = I₁ x I₂ x I₃.

Щоб знайти середню зміну, необхідно припустити, що в кожен період були однакові зміни.

I_сер = I₁ = I₂ = I₃,

тоді

I_заг. = I _сер x I_сер x I_сер = I_сер³

I_сер = .

У загальному виді I_сер = .

Висновки:

• Ефективність – це такий стан економіки, коли збільшення виробництва одного товару можливо тільки за рахунок зменшення виробництва іншого товару.

• Ефективністьвиробництва позначається будь-якою точкою на кривій виробничих можливостей.

• Розподільна ефективність означає, що ресурси розподіляються між галузями і фірмами таким чином, що отримана продукція має найбажанішу для суспільства структуру.

• Виробнича ефективністьозначає, що кожний товар або послуга в цій оптимальній структурі продукції виробляється з найменшими витратами. Повний обсяг продукції означає, що виробництво "потрібних" благ (розподільна ефективність) здійснюється в "належний" спосіб (виробнича ефективність).

• Продуктивність –це загальний обсяг продукції, поділений на кількість вхідного фактора, затраченого на виробництво цього обсягу продукції протягом певного проміжку часу.

• Підвищення продуктивності можна досягти трьома шляхами:1) виробляти таку ж кількість продукту з меншої кількості ресурсів; 2) виробляти більшу кількість продукту з такої ж кількості ресурсів або 3) поєднавши два попередні шляхи. Фірми повинні шукати усілякі можливості для підтримання рівня продуктивності, аби залишатися конкурентоспроможними і отримувати прибутки.

• Продуктивність праці – це кількість товарів і послуг, вироблених одним працівником в одиницю часу.

• Продуктивність можливо збільшити за рахунок спеціалізації та поділу праці, інвестицій в капітальні блага та в людський капітал.

• Спеціалізаціямає місце в тих випадках, коли господарська одиниця виробляє більш вузький набір товарів і послуг, ніж вона споживає.