Ответы на екзамен с психологии

13. Охарактеризувати особливості соціальної ситуації, повідної діяльності та особистісних новоутворень від немовляти до віку дошкільника Соціальна ситуація розв. - умови природного і соціального середовища, в яких людина живе, навчається, працює, реалізує потенціальні можливості свого розвитку. Провідна діяльність - дільн., в якій формуються необхідні для подолання суперечностей розвитку псих. новоутворення. Новоутворення - це псих-і та соц-ні зміни, які виникають на даному ступені роз., визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, хід розвитку в даний момент. Немовля (0-1 рік). «дитина-дорослий». Новоутворення – перші слова і довільні дії з предметами. Базова потреба – потреба в безпеці. Нерозривна єдність дорослого і дитини. 0-2 міс. - біологічно залежить від дорослого; позбавлені засобів спілкув. 2 міс – 1р. - крім біолог. потреб з’явл. соціальна потреба в спілк. 3-4 міс - «комплекс пожвавлення – комплекс рухів, звуків і міміки при баченні знайомого обличчя чи іграшки». Криза 1-го року - з’являється мовлення, ходьба, протистояння між біологічним потребами і спілкуванням. Ранній вік (1-3 р.). «дитина – предмет – дорослий». Наочно-предметна діяльність. Новоутворення віку: початки самосвідомості, розвиток Я-концепції, самооцінка. Базова потреба – у любові. З роки – криза «Я сам»: некерованість, впертість, негативізм, протест. Дошкільний вік (3-6 р.) Провідна діяльність – рольова гра (проживає життя дорослих). Поява кола елементарних обов’язків, засвоєння моральних норм, формув.довільної поведінки. Базова потреба – пошана. Новоутворення - комплекси готовності до шкільного навчання: фізична; соціальна; розумова; мотиваційна (пізнавальна спрямованість); емоційно-вольова. Криза 6 р. – народження соціального Я.

14. Пояснити зміни соціальної ситуації, провідної діяльності та особистісних новоутворень у молодшому шкільному віці. 6-10 років. Криза 6 років – народження соціального Я, переживання за власні дії, манірність поведінки(дитина щось із себе вдає); симптом „гіркої цукерки”(дитині погано, але вона це приховує). З’являється внутрішнє життя – переживання не пов’яз. з навкол. світом. Соціальна ситуація розвитку: стає учнем, членом шкільного і класного колективу, де потрібно дотримуватись нових норм поведінки, вміти підпорядк. свої бажання новому розпорядку. Особистісні новоутворення: внутрішній план дій та рефлексія (осмислення та усвідомлення власних дій.) Провідна діяльність: учіння, яке змінює мотиви поведінки та відкриває джерела розв. пізнав. і особист. потенціалу. Формування особистості: розвивається воля, характер, усвідомлення своїх почуттів, видно особливості темпераменту, емоційно вразливі, формуються моральні почуття – дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. Самооцінка завищена, визначається оцінкою вчителя.

15. Особливості формування особистості у підлітковому віці з урахуванням статевого дозрівання. Основні протиріччя, труднощі розвитку підлітка 10-15 років. Перехід від дитинства до дорослості. Інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Формується новий образ фізичного „Я”, важко переживає справжні і надумані недоліки. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, надмірна вага або худорлявість спричиняють переживання. Статеве дозрівання. Статева ідентифікація. засвоєння статевої ролі, прояви мужності (маскулінності) і жіночності (фемінності). Сексуальність стає досягненням самосвідомості і включається в підлітк. досвід. Соціальна ситуація розвитку. Неузгодженість процесів статевого дозрівання і соціального формування. Криза 13 років: вже не діти, ще не дорослі. Прагнуть нових взаємин з дорослими, але ті свого ставлення до підл. не міняють. Наслідки: 1. Зниження продуктивності навчальної діяльності. 2. Негативізм. Провідна діяльність: інтимно-особистісне спілкування. Зайняти певний статус у групі однолітків, бути прийнятим. Дорожать дружбою, з протил. статтю: взаємн. інтерес, бажання подобатись. Новоутворення: почуття дорослості; становлення ідентичності; прагнення бути і вважатись дорослим. Вияв: 1) В незалежності від батьків. 2) Нове ставлення до навчання - самоосвіта, не пов’язана з шкільною програмою, байдужість до оцінок. 3) Романтичні стосунки з однолітками. 4) Розвиток довільності всіх психічних процесів. Особистість –– переорієнтація з норм і цінностей дитячого світу на дорослі. Розвиток самосвідомості і рефлексії (усвідомлення своїх дій). Підлітков. егоцентризм, потреба в самоствердженні.Самовизначення на основі інтересів і прагнень, врахування можливостей і зовнішніх обставин.

16. Предмет, завдання і методи педагогічної психології Педагогічна психологія — галузь п науки, досліджує психологічні проблеми виховання й навчання особистості — основних механізмів спрямованої соціалізації людини. Предмет- дослідження психологічних закономірностей соціалізації у спеціально організованому середовищі. Розділи: психологія виховання і самовиховання; п. навчання; п. пед. діяльності та особистості учителя. Завдання: дослідження механізмів та умов розвитку учнів на кожному віковому етапі, проектування соц.-пед. умов особистісного розвитку, вивчення псих. особливостей пед. процесу і їх впливу на дитину, створення методичного інструментарію для вивчення особливостей інтелект. і особ. розвитку дитини. Організаційні: порівняльний (метод вікових та поперечних зрізів), лонгітюдний, комплексний (вивч. компон. у взаємозв’язку). Емпіричні: Спостереження, експеримент (лабораторний, польовий, природний, формуючий чи психолого-педагогічний) Психодіагностичні: тести, бесіда, анкети, інтерв’ю, аналіз процесів і продуктів діяльності, синтетичний, біографічний метод. Методи обробки даних: кількісний і якісний. Провідні: псих.-пед. експеримент - спеціальне створення умов, за яких виникають очікувані псих. процеси, акти поведінки дитини для перевірки істинності одержаних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів + синтетичний – складання псих.-пед. характеристики особистості учня.

17. Педагогічні здібності і їх структура Педагогічні здібності — сукупність психічних особливостей учителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. Структура (за Крутецьким): комунікативні (контакти з учнями, батьками, педагогами, викликати позит. емоції, здатність до співпраці), дидактичні (підготувати навч. матеріал, доступно і послідовно викладати, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів), академічні (засвоєння засад пед. діяльності), перцептивні (розуміти партнерів по взаємодії, толерантність), мовленнєві (правильна вимова), організаторські (організувати учнів, розподілити обов’язки, спланувати власну діяльність і діяльність учнів, оцінити), прогностичні (прогноз і планування), авторитарні (емоційно-вольовий вплив на учнів, авторитет). Розвиток здіб.: позитивні емоції при діяльності, творчий характер діяльності, постановка перед собою більших цілей. Показники розвитку здіб.: успішний, швидкий, легкий та оригінальний результат діяльності, подолання несприятливих умов середовища, швидкість оволодіння знаннями.

18. Порівняйте основні напрямки навчання: традиційне, програмоване, проблемне Традиційне навчання (пояснювально-ілюстративне) – цілеспрямований процес формування знань, умінь і навичок через осмислення і запам’ятовування навч. матеріалу. Ознаки: учні одного віку і рівня підготовки складають клас, одиниця занять – урок, управляє процесом вчитель. Переваги: за короткий час переться великий об’єм інформації, використання вмінь в аналогічних ситуаціях. Недоліки: орієнтування на пам'ять, а не на мислення, репродуктивний характер, об’єм інформації перевищує можливості засвоєння, протиріччя між фронтальним навчанням та індивідуальним підходом. Програмоване навчання – кероване засвоєння програмованого матеріалу за допомогою пристрою, що навчає (навчаюча машина і програма). Розподіл матеріалу на невеликі частини, вивчення їх, перевірка засвоєння кожної частини, інформування про правильність відповіді. Базовими псих. концепціями є асоціативна псих. та біхевіоризм (стимул-реакція). Переваги: активність учнів на кожному кроці програми; послідовність проходження програми у власному темпі; зворотній зв’язок для самоконтролю успішності просівання по програмі. Недоліки - немає спілкування з учителем; примушування думати тільки в межах програми; не всякий навчальний матеріал можна представити у вигляді програми; недостатньо стимулюється пізнавальна діяльність учня, його творчість і ініціатива. Проблемне навчання – організація навчального процесу, яка передбачає створення під керівництвом вчителя проблемних ситуацій та активну самостійну діяльність учнів для їх розв’язання. Виділяють навчальну проблему, проблемні ситуації, задачу і запитання. Концепції - гештальт-психологія і псих. творчого мислення. Переваги - Мета: розвиток мисленевих операцій та творчого підходу, самоосвіти, міцність знань, мотивація успіху. Недоліки: великі затрати часу для засвоєння матеріалу.

19. Типологія неправильного сімейного виховання Неправильне сімейне виховання – стійке поєднання певних рис виховання, що призводить до негативних наслідків розвитку особистості дитини. Типи: гіпопротекція (бездоглядність, недостатність опіки, контролю і справжнього інтересу), прихована гіпопротекція, потураюча гіпопротекція, домінуюча гіперпротекція (надмірна опіка і контроль), потураюча гіперпротекція, наявне чи приховане емоційне нехтування, виховання за типом жорстокого ставлення, сперечливе виховання, виховання за типом підвищеної моральної відповідальності. Причини: пед. і псих. неграмотність батьків, стереотипи виховання, особистісні проблеми й особливості батьків, вплив особливостей спілкування в сім’ї на відносини батьків і дітей, винесення конфлікту між подружжям на дитину, виховна невпевненість батьків, недорозвиненість батьківських почуттів. Умови ефективного виховання: повага, доброзичливість і любов у стосунках, позитивний приклад, авторитет батьків, достатній рівень педагогічної культури батьків, рівноправність, гнучкі правила розпорядку.

20. Аспекти вікової динаміки індивідуального розвитку психіки людини (онтологічний, хронологічний та структурно-динамічний) Онтологічний аспект – співвідношення соціального і біологічного у розвитку психіки. Народившись людина –окремий представник людського роду, з розвитком набуває особистісні і соціальні якості. Фактори розвитку соціального в людині: гра, навчання, трудова діяльність, спілкування, пізнання. Онтогенез - сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Фізіологічна зрілість — етап статевого дозрівання організму. Соціальна зрілість – повноцінний член суспільства, соціальна активність, с. самовизначення та с. відповідальність. Зростає значення індивіда на людський вид (зростає тривалість життя і фізіологічна та псих. варіативність). Хронологічний аспект – календарний вік, тривалість існування в часі. Хорологічна нерівномірність – псих. функції розвиваються нерівномірно, гетерохронність – невідповідність термінів соціального, біологічного і психічного розвитку. Фактори тривалості життя: зайнятість, спілкування, фіз. Активність, екологія, харчування. Структурно-динамічний аспект. Народившись людина – індивід, у соціальному оточенні стає особистістю. Особистість - суспільна людина, якій притаманний розвинутий світогляд і активно реалізує своє здібності. Індивідуальність – поєднання психічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей, відбиває спосіб буття як суб’єкта самостійної діяльності і творчості.

21. Теорії особистості і типи особистостей Особистість - суспільна людина, якій притаманний розвинутий світогляд і активно реалізує своє здібності. Ознаки: розумність, почуття відповідальності, здатність до прийняття самостійних рішень, рівень вихованості. Структура: спрямованість: домінуючі потреби, домінуючі цілі; індив.-типологічні особл.: темперамент, характер; мотиви: інтереси,переконання, ідеали,звички,установки; можливості: здібності, знання, уміння, навички; психічні процеси: пізнавальні, емоційно-вольові; система саморегуляції. Історія: античність: особистість – це маска актора чи юридична роль, раннє християнство – ототожнення поняття «іпостась» і «обличчя», середньовіччя – сутність Бога, Відродження – громадянин, новий час - герой. Номотетична теорія – особистість – наслідок унікального поєднання різних рівнів однакових у всіх особистісних рис. Персоналістична т. – особ. - процес безперервного становлення людини, стрижень особ. – в характері. Індивідуально-ідеографічна т. – особ. – комплекс індивідуальних особливих рис. Типологія особ.: Юнг - тип визначається природженими властивостями, особ. поділяються на інтровертів та екстравертів + додаткові — інтуїтивний, мисленнєвий, емоційни типи. Лазурський – за розвитком психіки є чисті, комбіновані, викривлені та перехідні типи. Теорії: Фрейдизм - в особ. три сфери психічного: свідомість, підсвідомість і несвідоме. Детермінанти особистості — психічна енергія, спонукання та інстинкти. У структурі особистості три компоненти: Воно (Ід), Я (Его), і Над-Я (Супер-Его). Неофрейдизм – головне в особ. - колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства. Екзестенційна П. – особ. має свій унікальний досвід. Біхевіоризм – особ. – це сукупність реакцій поведінки.

22. Теорії темпераменту і типи темпераменту Темперамент - стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів. Ознаки: обумовленість властивостями нервової системи, залежність від особливостей емоц.-вольової сфери. Властивості: сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Реактивність – темп, сила реакції на подразники. Пластичність – швидкість пристосування до обставин. Ригідність - здатність перебудовуватися при виконанні завдань. Резистентність – здатність опиратися негативним обставинам. Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні або на саму себе. Структура: (за Небиліциним): 1)Загальна активність (самовираження, оволодіння та перетворення дійсності) 2)Динаміка психічних станів (швидкість, сила). 3)Емоційність - виникнення, перебіг і згасання почуттів, афектів та настроїв. Теорії т. Гуморальна (Гіппократ, Кант) - темперамент залежить від внутрішнього середовища організму. Соматична – т. залежить від будови тіла. Конституційна - темперамент ґрунтується на роботі біохімічного, соматичного і нейродинамічного рівнів організму. Нейродинамічна (Павлов). Т. залежить від сили, врівноваженості і рухливості збуджувальних та гальмівних нервових процесів. Типи. Холеричний. – високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Сангвінічний темп. –висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність, переживання неглибокі. Меланхолійний темп. – низький рівень нервово-психічної активності, стриманість та приглушеність моторики й мовлення, глибині і стійкі почуття при слабкому зовнішньому їх виявленні. За недостатнього виховного впливу-підвищена емоційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань. Флегматичний темп. – низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні - млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.

23. Теорії характеру і типи характеру Характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе. Х. формується протягом всього життя. У перші роки життя провідним фактором є наслідування дорослим; у молодшому віці – виховання, у підлітковому віці - самовиховання. Темперамент визначає зовнішню форму вираження характеру. Структура: спрямованість, переконання, розумові риси, емоції, воля, темперамент. Х. – поєднання типового й індивідуального (вчинки за формою реалізуються по-різному). Ознаки х. - як людина ставиться: до інших людей, до справ (сумлінність, допитливість, ініціативність), до речей (бережливість, економність, акуратність); до себе (розумний егоїзм, впевненість, почуття власної гідності). Властивості: повнота (всебічний розвиток розумових, моральних, емоційно-вольових компонентів), цілісність (внутрішня єдність рис), сила (енергія дій), визначеність(сумлінність дій). Риси: інтелектуальні, емоційні, вольові. За рівнем прояву рис х. на: нормальні, акцентуйовані, виходять за рамки психіатричної норми (психопатії). Акцентуації х. - крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Типи акцентуацій (за Леонгардом та Лічко): 1) інтровертний тип: замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими; 2) екстраверт ний: жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість; 3) некерований: імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий; 4) неврастенічна акцентуація: домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності; 5) сенситивний: надмірна чутливість, сором'язливість, вразливість; 6) демонстративний тип: егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті.

24. Сутність психодігностики як теоретичної і прикладної дисципліни. Її предмет, задачі, місце в системі психології. Основні сучасні проблеми та перспективи розвитку психологічної діагностики Психодіагностика - галузь психології, яка розробляє методи виявлення і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості. Як прикладна дисципліна встановлює психодіагностичний діагноз - опис стану об'єктів (особи, групи). Як теоретична дисципліна працює зі змінними і постійними величинами, що характеризують внутрішній світ людини. Психодіагностичне обстеження – діяльність психолога для постанови псих. діагнозу. Етапи обстеження: а) збір даних відповідно до завдання дослідження; б) переробка й інтерпретація отриманих даних; в) винесення рішення (діагноз і прогноз). Мета – збір інформації про особливості людської психіки. Предмет – індивідуально-психологічні особливості людини. Завдання: 1. Фіксувати і описувати в упорядкованому вигляді псих. розбіжності між людьми чи групами, об’єднаними за якоюсь ознакою. 2. Конструювати психодіагностичні методики. Методичні засоби – конкретні прийоми вивчення інд.-псих. особливостей, способи обробки та інтерпретації результатів. Пов'язана з загальною, медичною, віковою, соціальною, диференційною псих. Теорет. основи психодіагностики базуються на псих. науках, явища псих. наук вимірюють за допомогою психодіагностичних методів. Тенденції: застосування сучасних методів математики і фізики, комп’ютеризація.

25. Структура психодіагностичного процесу. Проблема встановлення псих. контакту з піддослідним. Професійно-етичні аспекти псих. діяльності Структура психодіагностики: об’єкт – людина як носій індивідуальних псих. властивостей; суб’єкт – людина, яка проводить псих. дослідження; психодіагностична ситуація - сукупність незмінних протягом постановки діагнозу організаційних умов, психодіагностичні завдання – вимоги до аналіза і вирішення проблеми; засоби - конкретні прийоми вивчення інд.-псих. особливостей, способи обробки та інтерпретації результатів; процес – хід та етапи діагностичного дослідження; псих. діагноз - висновок психолога про індивідуально-психологічні особливості особистості у нормі і патології, виявленні в результаті її вивчення методами психодіагностики. Психологічний контакт – позитивна емоційна взаємодія суб’єкта та об’єкта псих. дослідження, виникає між ними на сонові спільних інтересів та завдань діяльності. Потрібно позитивно налаштувати піддослідного, наголосити на спільності діяльності, створити позитивний мікроклімат, допомогти розслабитися, слід враховувати інд. особливості та псих. стан. Проф.-етичні аспекти псих.-діагност діяльності. Планування псих. досліджень: визначення об’єкта дослідження; чітке формулювання мети й завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання отриманих результатів. Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають на основі його висновків та рекомендацій, несе відповідальність за правильне й доступне роз’яснення непрофесіоналам застосовуваних психологічних методів і за можливі антигуманні наслідки. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті, заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитися від участі в дослідженні.

26. Поняття про психометрику та області її застосування. Ефективність психологічних тестів. Етапи стандартизації тестової методики. Психометрика - розділ психології, що вивчає теоретичні і методологічні проблеми психологічних вимірювань. Займається розробкою математичних моделей психологічного вимірювання, регламентує експериментальну перевірку за критеріями валідності і надійності. Тести - стандартизовані методики психодіагностики, що дозволяють отримати порівняльні кількісні та якісні показники ступеня розвиненості досліджуваних властивостей. Вимоги до тесту: надійність, валідність і достовірність. Надійність: виходять одні і ті ж показники для кожного обстежуваного при повторному тестуванні. Надійність ретестова - повторне пред'явлення тесту тим же випробовуваним і в тих же умовах, що первинне, а потім встановлення кореляції між двома рядами даних. Надійність паралельних форм - створення еквівалентних форм опитувальника і пред'явлення їх тим же випробовуваним, щоб оцінити кореляцію між отриманими результатами. Валідність - рівень обґрунтованості результатів вимірювання. Валідність змісту - міру репрезентативності складу завдань тесту відповідно до досліджуваної психічної властивості. Очевидна валідність – оцінюється загальна відповідність тесту її призначенню. Прогностична валідність – оцінюється вірність прогнозу з часом. Достовірність – відповідність тесту справжньому значенню. Стандартизованість дослідження - розробка завдань, процедура проведення, опрацювання результатів тест здійснюється відповідно до визначених стандартних правил. Етапи стандартизованості: 1) однаковість процедури проведення тесту для одержання порівнянних із нормою результатів;2) однаковість оцінки виконання тесту; 3) визначення норми виконання тесту для зіставлення з ними показників, отриманих у результаті опрацювання даних тестування. Норми необхідні при інтепретації тестових результатів у якості еталона, із яких дорівнюються результати тестування.

27. Основні теоретичні положення об’єктивного підходу в психодіагностиці. Дайте загальну характеристику тестам інтелекту, креативності, спеціальних здібностей і досягнень Об'єктивний підхід - діагностика відбувається на підставі успішності і особливостей здійснення діяльності. Тести здібностей - здібності - індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Загальні здібності визначають успіхи людини в видах основної діяльності; спеціальні здібності сприяють успіхам в специфічних видах діяльності. Виділяють тести спеціальних здібностей, тести загальних здібностей (тести інтелекту), комплексні батареї здібностей. Тести спеціальних здібностей спрямовані на вимір здібностей до визначених видів діяльності (для профовідбору і профорієнтації). Тести інтелекту - тести загальних здібностей (шкала заміру інтелекту Веклера, тест структури інтелекту Амтхауера), прогресивні матриці Равена, тест Айзенка). Складаються з кількох субтестов, спрямованих на вимір інтелектуальних функцій (логічного мислення, значеннєвої й асоціативної пам'яті). Кількісна інформація з тесту подається у виді профілю результатів, що складається з результатів по кожному субтесту, виражених у бальних значеннях. Тести досягнень: групи: широкоорієнтовані тести досягнень, тести досягнень по конкретних навчальних предметах (виступають як засіб оцінки знань, виявляють хиби навчання, напрямок наступного навчання). Тести креативності – вивчення творчих властивостей особистості (наявність незвичайних ідей, відхилення від традиційних схем мислення). Тест креативності Торранса. Критеріально-орієнтовані тести - оцінка здійснюється шляхом співвіднесення індивідуальних результатів із деяким критерієм (рівень володіння навичкою, уміннями, знаннями). Шкільний Тест Розумового Розвитку - ШТУР.