Ответы на екзамен с психологии

43. Характеристика професій і спеціальностей (за класифікацією Клімова). Можливості її використання у профорієнтаційній роботі психолога Професія - це певний вид трудової діяльності, який потребує спеціальних теоретичних знань та практичних навичок. Необхідні для оволодіння професією здібності і знання отримуються шляхом навчання, практики або самонавчання. Спеціальність - комплекс набутих людиною знань і практичних навичок, що дає їй можливість займатися певним родом занять у якійсь галузі діяльності. Тип професій (Климов). I.Тип «людина — природа», предмет праці - рослини, тварини, мікроорганізми. II. типу «людина — техніка», предмет - технічні системи, речовинні об'єкти, матеріали, види енергії. III. типу«людина — людина», предмет - групи, колективи, люди. IV. типу «людина — знак», предмет умовні знаки, коди.V. типу «людина — художній образ», предмет - художні образи. Умови праці - сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці. За умовами праці виділяють: професії, представники яких трудяться в звичайних побутових умовах; праця на відкритому повітрі; праця в незвичайних умовах; праця з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я людей, матеріальні цінності. Професійна орієнтація - науково-практична система підготовки особистості до вільного й свідомого вибору професії, допомога у професійному самовизначенні особистості відповідно до здібностей. Завдання: зосередження уваги на формуванні професійно важливих якостей, необхідних для обраного виду професійної діяльності; здійснення корекції професійних планів; окреслення шляхів самопідготовки до майбутньої професії, способів оцінювання результатів досягнень; формування основ для соціально-професійної адаптації; розвивання норм, ціннісних орієнтацій, мотивів вибору професії, професійної спрямованості; формування професійних інтересів. Допомога: розумне психолого-педагогічне втручання, професійне консультування та послідовне проведення всіх етапів профорієнтаційної роботи.

44. Проблеми професійного відбору у психології праці. Типова процедура професійного відбору Професійний відбір - процедура вірогідної оцінки професійної придатності людини, вивчення її можливостей до оволодіння певною спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності та ефективного виконання професійних обов'язків. Професійно придатні – хто успішно оволодіває професією в процесі навчання, вдосконалюється в цій діяльності, а в сприятливих умовах вдосконалюють саму професію. Абсолютна придатність - виконання роботи залежать від властивостей нервової системи і якостей людини. Відносна професійна придатність - при виборі професій масового типу, які не ставлять жорстких вимог до властивостей особистості. Критерії відбору зумовлюються предметною областю професії. Прогнозування професійної придатності - врахування професійно важливих якостей людини, які виявляються шляхом зіставлення показників властивостей з показниками незалежних критеріїв успішності суб'єкта професійної діяльності. Аналітичний підхід - оцінка окремих психологічних показників, важливих для успішності навчання та діяльності в обраній професії. Синтетичний підхід - вивчення цілісної діяльності або важливих її елементів. Комплексний підхід - вивчення психічних та психомоторних процесів у роздільному прояві і в умовах цілісної діяльності. Етапи відбору: 1.Психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини. 2. Вибір психодіагностичних методів дослідження. Психодіагностика - психологічне вивчення претендентів на оволодіння професією, оцінка їх загального розвитку, здатності виконання ними елементів цілісної діяльності в різних умовах.4. Психологічний прогноз успішності подальшої діяльності на основі зіставлення відомостей про вимоги професії до людини і отриманих психодіагностичних даних. У процесів відбору застосовують співбесіду, анкетування та тести.

45. Предметі завдання соціальної психології, напрямки її прикладних досліджень. Історія становлення соціальної психології Соціальна психологія - галузь психології, займається вивченням закономірностей діяльності людини в умовах взаємодії в соціальних групах. Основні проблеми: закономірності спілкування та взаємодії людей, діяльність великих (нації, класи) і малих соціальних груп, соціалізація особистості та розвиток соціальних установок. Предмет - вивчення закономірностей поведінки та діяльності людей, зумовлених включенням їх до соціальних груп, а також психологічні характеристики цих груп. Завдання: розв’язання загальних наукових проблем, пов’язаних із формуванням знань про соціально-психологічну реальність, розробленням соціально-психологічних концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями, методологію, методи, способи соціально-психологічних досліджень; теоретичне осмислення місця і ролі людини у суспільстві, виявлення соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки; дослідження відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах; вироблення теоретичних основ соціально-психологічної діагностики, консультування та надання допомоги. Етапи становлення зарубіжної соц. псих - зародження соціально-психологічних ідей у надрах суспільних і природничих наук;відмежування соціальної психології від соціології та психології і оформлення її як самостійної галузі знання (кінець XIX - початок XX ст.); експериментальний період у розвитку соціальної психології (до 60-х років XX ст.); формування і розвиток основних напрямів сучасної соціальної психології. Етапи становлення вітчизняної соц. псих. - зародження соціально-психологічних ідей у суспільних і природничих науках; відмежування соціальної психології від психології та соціології і перетворення її на самостійну галузь знання (кінець XIX ст. - початок 30-х років XX ст.); стагнація соціальної психології (друга половина 30-х - 50-ті роки XX ст.); відродження соціальної психології та її подальший розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х - кінець 90-х років XX ст.); розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми

46. Психологічна структура спілкування, її складові Спілкування - процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності. Особливості спілкування: наявність активних учасників спілкування, значиміть інформації для кожного учасника спілкування, можливість взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків, наявна єдина або подібна система кодифікації і декодифікації системи знаків, можливість виникнення комунікативних бар´єрів. Онтогенез. 1. Домовленнєвий етап (розвиток фонематичного слуху, прагнення дитини відповісти. 2. Етап початкового оволодіння мовою. 3. Етап оволодіння граматичною структурою мови (до 7 років): лексикон розширяється, з'являються граматичні конструкції.Етапи потреби у спілк. За Лісіною: увага до дорослого, емоційне звернення до дорослого, ініціативні дії дитини (звернути увагу дорослого, побачити його рекцію), чутннєвість дитини щодо дорослого (сприймання оцінки та самооцінка). Структура: Андрєєва - структура - це виокремлення в спілк. трьох взаємопов’язаних чинників: комунікативного (обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння). Паригін - взаємозв’язок змістовного і формального аспектів. Бодальов - гностичний (пізнавальний), афективний (емоційний) і праксичний (діяльний) компоненти. Структура комунікативного процесу (Якобсон): адресант, кодування, комунікативний канал, декодування, адресат. Мовлення — спілкування людей між собою за допомогою мови. Види спілк: вербальне (словесне) - усне та писемне мовлення; невербальне (безсловесне) спілкування; безпосереднє (контакт один на один) і опосередковане; міжособистісне і масове. Компоненти верб. комунікації: слухання – метод декодування і сприймання інформації, говоріння - метод втілення в систему знаків певного смислу, кодування інформації. Види слухання: нерефлексивне - мінімальне втручання в мову співрозмовника, критичне - вимагає від учасника спілкування спочатку аналізу повідомлення, потім його розуміння, емпатійне - учасник спілкування приділяє більше уваги “зчитуванню” почуттів, а не слів.

47. Проблема психології груп, їх класифікація Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов’язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності. Ознаки: наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи; достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії; зовнішня та внутрішня організація; певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності; усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”; групові атрибути (назва, символи). Особливості:. посередництво між суспільством і людиною, статус самостійного суб’єкта життєдіяльності та розвитку, важливий для індивіда соціальний інститут, сфера концентрації різних групових впливів на особистість. Параметри: психологічний зміст спільної діяльності, склад групи, структура, групові процеси . Індивіда як члена групи характеризують: норми і цінності групи (стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів), соціальний контроль (нормативне регулювання поведінки системою засобів впливу для збереження цілісності групи), групові санкції (сукупність засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку.), групові очікування (уявлення, як повинен поводитися член групи у певній ситуації), статус і роль. За чисельністю поділяють на малі, середні і великі групи. Великі групи – спільноти людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями виявів масової психіки і не вимагають обов'язкових особистих контактів. Структура: психічні властивості, процеси і стани. Види: за тривалістю існування - більш тривалі (класи, нації) і менш тривалі (мітинги, натовп), за характером організованості - виникли стихійно (натовп), і були організовані свідомо (партії), умовні (статево-вікові, професійні) і реальні (збори), закриті і відкриті. Масові явища: громадська думка - публічно виражене судження, яке містить оцінку і ставлення до подій, осіб. Масовий настрій - стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності. Мода - форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом домінуючих у суспільстві настроїв. Чутки - недостовірна інформація, що надходить від однієї особи або групи про події. Паніка - емоційний стан, породжений дефіцитом або надлишком інформації, загрозливим впливом зовнішніх умов і виражений почуттям страху. Мала група - невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об’єднані спільною метою та завданнями. Ознаки: тривалі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємодія) (Донцов), сукупність ідеалів, уявлень і звичок, що існують і повторюються в кожній індивідуальній свідомості ( Олпорт). Види: лабораторні і природні, первинні і вторинні, формальні і неформальні, тимчасові і постійні, відкриті і закриті, референтні і групи членства. Структура-сукупність зв’язків між членами групи. Формальна структура- офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання. Неформальна - емоційно забарвлені зв’язки, неофіційні взаємини між членами групи.

48. Феномен групової динаміки, моделі та механізми утворення малих груп Групова динаміка - сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування. Цикл життєдіяльності групи: утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад, а також нормативний вплив, феномен групового тиску, групову згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень. Механізми груп. динаміки: ідіосинкразійний кредит – дозвіл групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм; розв’язання внутрігрупових суперечностей; психологічний обмін (надання групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність). Причини виникнення групи: потреба індивідів у спілкуванні, необхідність задовольнити свої потреби. Утворення групи - процес її формального виникнення і наповнення людьми, які приносять у групу свої індивідуальні властивості, особистісні устремління, життєвий досвід взаємодії і розв’язання групових завдань. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація). Моделі розвитку групи. Такмен - дві сфери групової життєдіяльності: ділова, пов’язана з розв’язанням групового завдання, та емоційна, пов’язана з міжособистісним контекстом. Уманський - груповий розвиток починається з точки, яка знаходиться всередині стадії і називається конгломерат - сукупність незнайомих один одному індивідів, розвиток групи за двома напрямами: за просоціальної орієнтації до найвищої точки, якою є колектив, за асоціальної спрямованості група перетворюється на антиколектив. Модель емоційної динаміки групи (за Волковим) – фаза первинного сприймання – фаза зближення – фаза спільної дії – фаза зчеплення. Колектив — соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети та мають органи самоврядування. Критерії розвитку групи як колективу: зміст моральної спрямованості, готовність до групової діяльності, організаційна і псих. єдність.

49. Принцип системності в інженерній психології. Суть машиноцентричного та антропоцентричного підходів до аналізу системи людина-машина Інженерна психологія - розділ психології, в якому досліджується взаємодія людини та технічних пристроїв. Завдання - дослідження процесів прийому, переробки та збереження інформації людиною, які здійснюються при проектуванні технічних простоїв та управлінні ними. Розробки за напрямами: вивчення структури діяльності оператора, її психофізіологічних і психологічних аспектів; інженерно-психологічне проектування; психологічне забезпечення наукової організації праці; професійний добір та навчання кадрів. О6‘єкт - система «людина — машина» (СЛМ), що складається з людини-оператора і машини, за допомогою якої вона здійснює трудову діяльність. Машина - сукупність технічних засобів, використовуваних людиною-оператором у своїй діяльності. Предмет - процеси і структура інформаційної взаємодії людини і технічних пристроїв. Машиноцентричний підхід (40-50 рр.ХХ ст.) – «від машини до людини» - розглядає людину як певну ланку в контурі керування технічним об'єктом. Людина – ланка технічної системи. Переваги – виявлення переваги людини над автоматом.Недоліки – не враховувалися особ. і проф.. характеристики людини-оператора. Антропоцентричний підхід (60-70 рр.ХХ ст., Леонтьєв і Ломов) - "від людини до машини" - технічний об'єкт вважається знаряддям праці людини, засобом, що включається в її діяльність. Людина – оператор – це суб’єкт праці, який здійснює свідому, цілеспрямовану діяльність і використовує в її ході автоматичні прилади як засоби досягнення мети. Завдання досліджень – проектування діяльності оператора і узгодження діяльності людини і машини. Психологічний зміст підходу – затверджена провідна роль людського чинника у СЛМ.

50. Зміст основних етапів діяльності оператора у системі У системі «людина-машина» людина є центральною ланкою системи керування, її діяльність у виді послідовності чотирьох основних етапів: прийом інформації, оцінка і переробка інформації, ухвалення рішення і реалізація прийнятого рішення. Керуючі функції системи в одних випадках більше успішно може реалізовувати людина, інші — технічний пристрій. 1 . Прийом інформації – зміст (формування перцептивного образу) – дії (виділення, розрізнення і впізнавання об'єкта). 2. Оцінка і переробка інформації - зміст (формування оперативного образа) – дії (зіставлення заданих і поточних параметрів, аналіз і узагальнення інформації). 3. Ухвалення рішення – зміст (формування послідовності доцільних дій для досягнення мети на основі перетворень вихідної інформації) – дії (узагальнення інформації про проблемну ситуацію, побудова поточних оперативних образів, зіставлення й оцінка подібності оперативних образів і еталонів, корекція моделей, побудова еталонної гіпотези, прийняття принципу і програми дій.) 4. Реалізація прийнятого рішення – зміст (використання вихідних рухових чи мовних «каналів» людини (рухового чи мовного) – дії (перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук потрібного органа керування, рух руки до органа керування і маніпуляція з ним.)

51. Функціональні стани оператора, що впливають на ефективність його роботи Надійність оператора - його властивість виконувати з необхідною точністю задані йому функції у визначених умовах роботи Психічний функціональний стан (ПФС) - система психофізіологічних і психічних функцій, від яких залежить продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу. На ПФС впливають особистісні характеристики: рівень загального інтелекту (інтелектуальна гнучкість, практичне мислення); особистісної стабільності (надійність, впевненість у собі); відсутність напруженості, тривожності і психопатологічних симптомів; психодінамічні властивості (екстравертованість-інтравертованість). Види: припустимі і неприпустимі - ступені зміни ПФС, при яких ефективність діяльності переходить нижні границі заданої норми чи при який з'являються симптоми нагромадження стомлення і переходу його в різні форми перевтоми. Нормальні і патологічні - виникають у результаті надмірної напруги фізіологічних і психічних ресурсів людини. Негативні стани. Напруга - доцільна реакція організму і психіки людини, адекватна ступені робочого навантаження і виявляється в активації, мобілізації функцій енергетичного й інформаційного забезпечення діяльності. Стомлення - тимчасове зниження працездатності, викликане тривалою роботою. Монотонія - напруга, викликана одноманітністю діяльності, підвищеними вимогами до концентрації і стійкості уваги. Політонія - напруга, викликана необхідністю частих переключень уваги в несподіваних напрямках. Фрустрація - відхилена поведінки людини, спричинена реальною або уявною перешкодою, яку вважають нездоланною і яка заважає досягненню мети. Стрес - неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму. Тривога – переживання віддаленої і неясної небезпеки. Підвищення працездатності: оптимізація трудових навантажень на основі механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології, ритмізація трудових процесів, оптимізація темпу роботи, раціональний режим праці і відпочинку. врахування психофізіологічних вимог, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в організації, високий рівень мотивації праці.

52. Професійно важливі якості оператора у системі людина - машина Проф. важливі якості (ПВЯ) - професійні вимоги до людини-оператора, забезпечують виконання конкретних робочих дій відповідно до заданих зовнішніх критеріями ефективності діяльності систем "Людина - техніка". У діяльності оператора наявні всі види сенсорних і перцептивних властивостей - від зорової і слухової до смакової і нюхової, ефективність підвищується під впливом професійного досвіду. Рівень сформованості сенсорних і перцептивних навичок виступає в конкретній діяльності як злагоджений ансамбль, робота якого підпорядкована, розподілена по функціях, здійснюється в послідовності. Професійно важливі властивості уваги - інтенсивність концентрації уваги, стійкість, швидкість переключення. При оволодінні новими, складнішими видами техніки або при виконанні діяльності в нових умовах відбувається перебудова системи організації уваги. Мнемічні властивості: об'єм пам'яті, швидкість запам'ятовування, міцність збереження засвоєного матеріалу, точність і швидкість відтворення, готовність пам'яті до швидкого відтворення матеріалу в потрібний момент. Тісно пов’язані з мисленням й творчою уявою. Вольові властивості: цілеспрямованість, наполегливість, завзятість, рішучість, ініціативність, самостійність, витримка. Емоційно-вольова регуляція: сформованість умінь самоорганізації, економічна витрата сил, самокорекція техніки виконання рухових актів, зосередженість на техніці рухів і на ухваленні оптимальних рішень, витривалість. Є можливість компенсації будь-якого ПВК за рахунок інших якостей або відповідних умінь і навичок.

53. Система юридичної психології та її структурні компоненти Юридична психологія - галузь психологічних знань та досліджень, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих, правом відносин. Пов'язана зі сферою правопорядку, застосування правових норм; відповідно, з впливом психологічних якостей учасників правовідносин на перебіг останніх, з мотивами та прогнозуванням поведінки, діагностикою та корекцією поведінкових розладів. Система: кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми злочинного поводження й особистість злочинця; судова психологія, яка охоплює коло питань, пов'язаних із судочинством, психологія суддів, слідчих, обвинуваних, свідків); виправна психологія, яка розробляє проблеми виправлення правопорушників (адаптація у виправних закладах, реадаптація звільненого); правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її виховання, причини деформації. Застосовуються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування, тестування та ін.), розробляються специфічні методи (психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи). Історія юрид. псих. Під впливом успіхів експериментальної психології наприкінці XIX - початку XX ст. проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології, основні зусилля були спрямовані на вивчення психології показань свідків і допиту (Гросс, Марбе,), діагностики причетності до злочину (Юнг), судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного добору і навчання юристів (Мюнстерберг). Дослідження стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. ХХ ст. - вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономірностей формування показань свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи. Нині далі наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи. Зв'язок – загальна, медична, вікова, соціальна псих, патопсихологія. Психологія юридичної праці досліджує псих. закономірності правозастосовної діяльності і вивчає юрид. професіограми, виховання проф. вмінь, попередження проф.. деформації, індивідуальний стиль діяльності.

54. Предмет і задачі психології юридичної праці Психологія юридичної праці досліджує псих. закономірності правозастосовної діяльності і вивчає юрид. професіограми, виховання проф. вмінь, попередження проф.. деформації, індивідуальний стиль діяльності. Предмет - вивчення психічних явищ, механізмів і закономірностей особистості (особи), які проявляються у сфері дії права. Загальні задачі: науковий синтез юридичних, психологічних і соціально-психологічних знань; розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і категорій права; розробляння методик і методів теоретичних і прикладних досліджень; створення професіограм і психограм юридичних професій; розробляння методики профорієнтації й профвідбору юристів. Одиничні задачі: дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм; психологічне дослідження особистості злочинця, розкриття мотивації злочинної поведінки; розробляння методів і заходів психологічного впливу з метою викриття злочинців; дослідження психологічних закономірностей діяльності різних видів професійної юридичної діяльності;розробляння соціально-психологічних основ профілактики злочинів; дослідження психологічних закономірностей діяльності виправно-трудових закладів для розробляння системи заходів щодо виправлення і перевиховання засуджених.