Ответы на екзамен с психологии

55. Причини, фактори та механізми формування правопорушень, їх взаємообумовленість Кримінальна психологія вивчає психологічні механізми злочинного поводження й особистість злочинця. Правопорушення - соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння, яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність. Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Ознаки: протиправність – порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах; наявність вини – внутрішнє негативне ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства; свідомо-вольовий характер - в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, здійснюється ними свідомо і добровільно. Елементи: суб’єкт (правовпорушник), об’єкт (порушене матеріальне чи нематеріальне благо), суб’єкт і об’єкт сторона. Суб'єктивна сторона - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Вина у формі умислу чи необережності. Об'єктивна сторона - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння, результат і причинно-наслідковий зв'язок між діянням і результатом. Об'єктивні причини правопорушень - суперечності в соціальних і економічних відносинах - низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін. Суб'єктивні причини - соціальні позиції особистості, система цінностей та інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани. Механізм - складна динамічна система, що визначає зміст правопорушення, а саме особа правопорушника, самооцінка, предмет посягання, спосіб вчинення, результат, обстановка, поведінка і дії осіб, що виявилися випадковими учасниками правопорушення.

56. Психологічна характеристика особи потерпілого Потерпілий (жертва) - особа, якій правопорушенням заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди. Латентна жертва - ц особа, що реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився невідомим для офіційного обліку. Позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими". Роль жертви - поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Психологія потерпілого вивчає фактори формування його особистості, поведінку до скоєння злочину, розробляє практичні рекомендації, які стосуються допиту потерпілого. Психологія потерпілого пов'язана з кримінальним правом, кримінологією, кримінальним процесом, психологією особистості. Поведінка потерпілого в момент скоєння злочину залежить від: впливу зовнішнього середовища, в даному випадку, злочинного нападу; індивідуальних особливостей особистості, які забезпечують різну гаму реакцій на зовнішній злочинний вплив. Види поведінки потерпілого: негативна, що провокує злочин або створює для нього об’єктивно сприяючу ситуацію; позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов’язку тощо; нейтральна - не сприяла вчиненню злочину. Конфліктна поведінка - потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки). У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.

57. Критерії оцінки різниці між вибірками по рівню досліджуваної ознаки Оцінка достовірності різниці між по рівню досліджуваної ознаки дозволяє визначити, випадкова вона в межах помилки вибірковості або достовірна, тобто чи задовольняє необхідному рівню значущості. Q - критерій Розенбаума. Використовується для оцінки відмінностей між двома вибірками по рівню якої-небудь ознаки, виміряної кількісно. У кожній з вибірок повинно бути не менше 11 випробовуваних(значень). Ознака повинна варіювати в деякому діапазоні значень. Застосування критерію розпочинається з впорядковування значень ознаки в обох вибірках по наростанню чи убуванню). Далі стає видно, чи співпадають діапазони значень. Якщо ні, то визначається, наскільки один ряд " вищий" . U - критерій Манна-Уітні. Для оцінки відмінностей між двома вибірками по рівню якої-небудь ознаки, кількісно виміряної. Визначає, чи досить мала зона пересічних значень між двома рядами. Чим менше ця область, тим ймовірніше, що відмінності достовірні. H- критерій Крускала-Уоллиіа для оцінки відмінностей одночасно між трьома і так далі вибірками по рівню ознаки. Дозволяє встановити, що рівень ознаки змінюється при переході від групи до групи, але не вказує на напрям цих змін. S-критерій тенденцій Джонкіра. Використовують для виявлення тенденцій зміни ознаки при переході від однієї вибірки до іншої при порівнянні 3 і більше вибірок.

58. Зміст критеріїв виявлення різниці в розподілі досліджуваної ознаки: критерій Пірсона, Ст’юдента. Параметричні критерії включають у формулу розрахунку параметри розподілу ознаки, що вивчається, такі, як середнє, стандартне відхилення, і дисперсію. До параметричних критеріїв відносяться критерії t-Стьюдента і лінійний коефіцієнт кореляції за Пірсоном. Непараметричні критерії не включають у формулу розрахунку параметри розподілу ознаки, що вивчається, і основуються на операції частотами або рангами: U критерій Манна-Уїтні, S-критерій Джонкіра, Т-критерій Вілкоксона, кутовий критерій Фішера і т.д. ^2-критерій Пірсона. Критерій застосовують у таких випадках:порівняння емпіричного розподілу з певним теоретичним; порівняння двох емпіричних розподілів. Обмеження: довжина вибірки n має бути достатньо великою (хоча б n більше 30); теоретична частота кожного розряду (проміжку значень) не менша за 5; вибрані розряди вичерпують весь діапазон зміни ознаки, попарно не перетинаються і єдині для всіх порівнюваних ознак; при порівнянні розподілів ознак, які набирають лише 2 значення, потрібно вносити “поправку на неперервність”. t- критерій Стюдента - загальна назва для класу методів статистичної перевірки статистичних критеріїв, грунтованих на порівнянні з розподілом Стьюдента. Найбільш часті випадки застосування t- критерію пов'язані з перевіркою рівності середніх значень в двох вибірках. t- статистика будується зазвичай за принципом: в чисельнику випадкова величина з нульовим математичним очікуванням(при виконанні нульової гіпотези), а в знаменнику - вибіркове стандартне відхилення цієї випадкової величини, що отримується як квадратний корінь з незміщеної оцінки дисперсії.

59. Зміст кореляційного та регресійного аналізу Кореляційний аналіз — це статистичне дослідження залежності між випадковими величинами. У найпростішому випадку досліджують дві вибірки (набори даних), у загальному — групи. Мета-виявити чи існує істотна залежність однієї змінної від інших. Обмеження: кореляція відображає лише лінійну залежність величин, але не відображає їх функціональної зв'язаності. Кореляція - залежність двох випадкових величин. Зміна однієї або кількох величин призводить до систематичної зміни іншої або інших величин. Математичною мірою кореляції двох випадкових величин є коефіцієнт кореляції. Кореляція може бути позитивною та негативною, від'ємна - збільшення однієї змінної пов'язане зі зменшенням іншої, коефіцієнт кореляції від'ємний; додатна - збільшення однієї змінної пов'язане зі збільшенням іншої, коефіцієнт кореляції додатній. Регресійний аналіз — розділ математичної статистики, присвячений методам аналізу залежності однієї величини від іншої. На відміну від кореляційного аналізу не з'ясовує чи істотний зв'язок, а займається пошуком моделі цього зв'язку, вираженої у функції регресії. Регресійний аналіз використовується, якщо відношення між змінними можуть бути виражені кількісно у виді деякої комбінації цих змінних. Отримана комбінація використовується для передбачення значення, що може приймати цільова (залежна) змінна, яка обчислюється на заданому наборі значень вхідних (незалежних) змінних. Емпірична лінія регресії представлена груповими середніми результативної ознаки, кожна з яких належить до відповідного інтервалу значень групувального фактора х. Теоретична лінія регресії описується певною функцією, яку називають рівнянням регресії, а Y — теоретичним рівнем результативної ознаки. Коефіцієнт регресії - ефект впливу x на y.

60. Вимірювальні шкали та рівні вимірювання, що використовуються в психології Псих. вимірювання - процедура визначення кількісної вираженості психологічних феноменів. Шкала вимірювання - деяка безліч позицій, що поставлені в деяку відповідність з психологічними елементами. В класифікації шкал, запропонованій в l946 р. американським психологом і психофізиком С.Стівенсом, виділяються шкали: відносин, інтервальна, порядкова і номінальна. Шкала порядку - дає змогу знайти відмінності в мірі наявності ознаки або властивості. Інтервальна шкала допускає присвоєння чисел об'єктам так, щоб рівні частини чисел відповідали рівним різницям значень ознаки або властивості об'єкта, яка вимірюється. Основна особливість інтервальних шкал — довільність вибору нульової точки на шкалі. У шкалі відношень до властивостей шкали інтервалів додається властивість нуля. Нуль у такій шкалі означає, що повністю немає вимірюваної властивості. Номінальна шкала будується на відношенні тотожності, кожний розподіл на шкалі характеризує критерій, на підставі якого проводиться класифікація (класифікація випробуваних на чоловіків і жінок). Псих. вимірювання на номінальному рівні припускає, що частота його прояву домінує серед прояву інших ознак. При психологічному вимір. на ранговому рівні використовується перцентильна шкала, побудова якої не обумовлена видом розподілу емпіричних оцінок. Єдина умова - можливість ранжирування показників за величиною. У вимірі на інтервальному рівні використовується припущення про рівність одиниць виміру показника тесту в усьому інтервалі його варіації, коли нормативом виступає зона середніх значень.