Ответы на екзамен с психологии

28. Суть експериментального методу, види експерименту Експеримент - це спільна діяльність експериментатора й досліджуваного заради вивчення психологічних властивостей останнього шляхом спостереження за його поведінкою під час виконання експериментальних завдань. Види. Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях, залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча про дійсну його мету можуть і не знати. Природний експеримент проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Констатуючий експеримент – дослідник експериментальним шляхом констатує факти наявності причинно-наслідкових зв’язків. Формувальний експеримент - активне формування явища, що вивчається в процесі спеціально організованого експериментального навчально-виховного процесу. Етапи: 1) функціональний аналіз діяльності досліджуваного; 2) фіксація низки спостережень за цією діяльністю; 3) аналіз результатів; 4) характеристика досліджуваного. Недоліки - складно організувати експеримент, щоб випробуваний не знав про те, що він випробуваний, ймовірні скутість випробуваного, свідома або несвідома тривога, страх оцінки, ефект Хоторна - учасники дослідження, схвильовані своєю причетністю до експермиенту, "занадто сумлінні", тож діють інакше, ніж звичайно. Переваги - створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

29. Спостереження та його види. Схема протоколу спостереження Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження. Види. Польове (у реальних умовах) і лабораторне (у штучно створених умовах).Пряме (безпосередньо під час подій, що відбуваються) і непряме (за результатами подій, що відбулися). Відкрите й приховане. Структуроване (за чітко визначеною схемою) і неструктуроване (без чіткого плану). Включене (дослідник стає членом групи), невключене (з боку). Суцільне (хід подій фіксується постійно), вибіркове (дослідник фіксує процеси тільки в певні проміжки часу). Етапи. На підготовчому етапі вивчають стан досліджуваної проблеми, проводять попередні спостереження, визначають мету й завдання дослідження, планування дослідження, вибір контингенту і кількість піддослідних, місця та часу проведення спостереження, технічне оснащення. На етапі збирання фактичних даних проводиться саме спостереження, експериментальні дані фіксують у протоколі.Етап обробки даних - кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних. Переваги: природність, незалежність від умінь випробуваних оцінювати свої дії. Недоліки: пасивність, суб'єктивізм, неприступність деяких схованих проявів психіки (переживання, думки, мотиви). У протоколі фіксуються інформація про об'єкт спостереження, обстановку, поведінку спостережуваних, відомості про процедуру спостереження.

30. Організація та проведення вербально-комунікативних методів (бесіди та опитування) Вербально-комунікативні методи - методи, за допомогою яких отримують інформацію на основі відповідей співбесідника на питання, які ставить психолог при контактуванні. Опитування - полягає в здійсненні взаємодії між психологом і суб'єктом за допомогою одержання від суб'єкта відповідей на питання, що задаються.. Бесіда – тематично направлений діалог між психологом і респондентом щ метою отримання даних. Вимоги: гнучка програма, довірливий контакт, питання ставити природно і в непрямій формі, хід бесіди фіксувати. Недолік - досить повільне накопичення даних при дослідженні масового характеру. Інтерв’ю - проведення розмови між психологом і суб'єктом по заздалегідь розробленому плану. Види: стандартизоване (заздалегідь визначені формулювання питань і послідовність), вільне і напівстандартизоване (запитання по ситуації), попереднє інтерв'ю, основне і контрольне, індивідуальне, групове і масове. Анкетування – для збирання даних використовується анкета. Види: індивідуальне, групове, аудиторне і масове; масове і вибіркове; очне і заочне. Анкета – спеціально оформлений список запитань. Структура: 1. вступ – звернення до респондента, де висловлюється прохання взяти участь у опитуванні; описуються тема, цілі опитування, називається організація, що його проводить; пояснюється техніка заповнення анкети. 2. початок – найбільш прості, нейтральні запитання анкети; забезпечує установку на співробітництво.3. Середина –більш складні питання, що потребують аналізу, роздумів. 4.Кінець –питання про стать, вік, фах. Види питань: змістовні та допоміжні; відкриті, закриті і напівзакриті.

31. Теоретичні положення суб’єктивного підходу в психодіагностиці. Основні види особистісних опитувальників, методик суб’єктивного шкалування Суб'єктивний підхід — діагностику проводять на основі відомостей, які повідомляють про себе, самоопису особливостей особистості, поведінки в певних ситуаціях. Особистісні опитувальники - найпоширеніша категорія псих. тестів, складаються зі списку питань або суджень. Види. Багатофакторні опит. включають до десяти і більше шкал: 16 - PF, ПДО, опит. Шмішека. Опит. міжособ. відносин - спрямовані на вивчення особливостей міжособ. взаємодії, оцінка агресивності в стосунках, психологічного клімату, рівня товариськості, установок в міжособ. стосунках, комунікативні схильності, стилі керівництва (Q- сортування, методика діагностики міжособистісних відносин за Лірі). Опит. мотиваційних особливостей - вивчення мотиваційної сфери, мотивації досягнення, уникнення невдач, схвалення. Опит. псих. благополуччя - оцінюють рівень нервово-психічної адаптації, тривожність, нервово-психічну стійкість, соціальну адаптацію (методика дослідження рівня особистісної тривожності за Спілбергом та Ханіним. Опит. самоставлення - тести на самовпевненість, самооцінку. Опит. темпераменту методики Стреляу, Айзенка, Русалова. Опит. цінностей - вивчення ціннісно-смислової сфери особи. Опит. емоц. особливостей - оцінка значущості емоцій, загальний рівень емоційності, емоційне вигорання. Тести на активність - роботоголізм, загальну активність, способи виходу із складних життєвих ситуацій. Імпліцитна теорія особ. – уявлення про механізми функціонування себе чи іншої особ., сформовані у повсякденному житті. Психосемантика - галузь псих. науки, яка досліджує походження, формування і функціонування індивідуальної системи значень, що опосередковує в діяльності людини всі інтелектуальні процеси (сприймання, пам'ять, мислення). Методики «суб’єктивного шкалування» - на шкалі наростаючих за своєю значущостю визначення, що відображають суб’єктивну оцінку внутрішнього стану, індивід відмічає поточний стан. Методики «суб’єктивного самооцінювання» - особ. самостійно визначає показники свого стану.

32. Проективний підхід до діагностики особистості. Основні види проективних методик Проективні методики – псих. методи, направлені на виявлення особистісних особливостей, де суб'єкту пропонується інтерпретувати малюнки або невизначені конфігурації, виходячи з власної уяви. Головна особливість - неструктурована задача - допускає майже необмежену різноманітність можливих відповідей. Проекція (вперше описав З. Фрейд) - псих. процес, відноситься до захисних механізмів психіки, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як таке, що відбувається ззовні, людина приписує іншим власні думки, почуття, мотиви. Проективна гіпотеза - система основних динамічних процесів, що постійно, активно діє протягом життя індивіда. Види. 1. Конститутивні - створити структуру з неструктурованого матеріалу («Плями Г. Роршаха). 2. Конструктивні - пропонуються оформлені деталі (фігурки людей, тварин), з яких потрібно створити осмислене ціле і пояснити його. 3. Інтерпретаційні (пояснювальні) - тлумачити деякий стимул, виходячи з власних міркувань. 4. Катартичні - здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах (психодрама). 5. Експресивні - аналіз почерку, особливостей мовного спілкування, малюнок на вільну або задану тему. 6. Імпресивні - для дослідження емоційної сфери особистості на вивченні результатів вибору стимулів з ряду запропонованих (тест Люшера). 7. Адитивні - потрібне завершення речення, що має початок, розповіді або історії.

33. Психофізіологічні аспекти сенсорно-перцептивних иа аттенційних процесів. Відмінності між теоретичними моделями фільтру Сенсорна система - спеціалізовані органи чуття, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів. Органи чуття є периферійними частинами аналізаторів. Аналізатори - нейродинамічні системи, аферентні відділи рефлекторних дуг, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення (органи чуття); проміжну (провідні шляхи і підкіркові утвори, що передають нервові імпульси); центральну (кора головного мозку, де аналіз і синтез сприйнятого відчуття). Сенсорні системи кодують чотири аспекти стимулу: тип фізичного явища, інтенсивність, положення і тривалість. Рецептори чутливі до відповідних типів стимулів. Рецептори надсилають потенціали дії у певній послідовності для сигналізування про інтенсивність стимулу. Тривалість стимулу передається послідовністю потенціалів дії, які створюються рецепторами. Потенціали дії передаються до мозку через аферентні нейрони. Нервове кодування — переробка вхідної сенсорної інформації нейронами і нейронними мережами в нервовій системі. У підтримці уваги бере участь фронтальна кора мозку, яка модулює в потрібному напрямку активність стовбурної і таламічної систем, забезпечуючи керовану коркову активацію. Основу мимовільної уваги складає орієнтовний рефлекс - вид безумовного рефлексу, що викликається несподіваною зміною ситуації. Його поява автоматично викликає довільну увагу, що забезпечує обробку стимулу. Стимул має бути попередньо оцінений як біологічно значущий. Загальна ідея теорій фільтра - на шляху проходження електричних імпульсів по нервових волокнах від рецепторів, що були піддані впливу зовнішніх подразників, до кори, є механізм, який відфільтровує ці імпульси. Модель фільтра Бродмента - інформація від рецепторів надходить у ЦНС через паралельні сенсорні каналів зв'язку, на входах вибирається певна сенсорна інформація, тобто селективний фільтр настроєний на прийняття бажаної інформації. Модель двухстадійної фільтрації Трейсмана - на певному рівні нервової системи знаходиться 1-й фільтр, де відбувається виділення за фізичними властивостями одного з каналів, по якому сигнали проходять безперешкодно, і одночасно відбувається ослаблення сигналів по інших каналах. Сигнали проходять через 2-й фільтр - логічний аналізатор, що представлений спеціалізованими нейронами. Модель Дойч - сигнали доходять до логічного аналізатора, де кожний з них аналізується на предмет специфічності, чим важливіший сигнал для організму, тим більш виражена активність нейронів логічного аналізатора.

34. Психофізіологічні механізми мнемічної діяльності. Зміст основних видів научіння та їх психофізіологічні основи Пам'ять - психофізіологічна функція, що забезпечує закріплення, збереження і наступне відтворення людиною її досвіду. Генотипічна п. - успадковується і представлена у вигляді набору безумовних рефлексів. Фенотипічна п. набувається індивідуально в процесі онтогенетичного розвитку. Етапи збереження інформації: 1. Формування енграми. У сенсорній пам'яті на основі діяльності аналізаторів формується енграма - сенсорний слід, який залишає в мозку подія. 2. Сортування і виділення нової інформації. Сенсорна інформація спрямовується у вищі відділи головного мозку. У коркових зонах, гіпокампі і лімбічній системі відбувається аналіз, сортування і переробка сигналів з метою виділення з них нової для організму інформації. 3. Довгострокове зберігання значущої інформації. Слідові процеси переходять у стійкі структури довгострокової пам'яті. Процедурна пам'ять -пам'ять про те, як виконувати різні дії. Декларативна пам"ять - фіксація індивідуального досвіду. Теорії. Синаптична теорія - при проходженні імпульсу через певну групу нейронів у межах певного нейронного ансамблю виникають стійкі зміни синаптичної провідності. Теорія нейронних кодів пам’яті - проходження збудження через у групу нейронів залишає після себе фізичний слід, що приводить до механічних та електронних змін у місці сполучення нервових клітин. Біохімічна теорія - після впливу подразника в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині (короткочасна п.); потім відбувається біохімічна реакція - утворення протеїнів (необоротні хімічні зміни у клітинах – довготривала пам’ять). Научіння – процес і результат набуття індивідуального досвіду. Здійснюється на основі спостереження, осмислення вправ та самоконтролю, що керуються свідомо поставленими цілями і задачами. Види: рефлекторне – засвоєння стимулів та реакцій і когнітивне – засвоєння знань і дій. Стимул-залежне научіння – процес накопичення індивідуального досвіду суворо у видотипових рамках. Ефект-залежне научіння – індивідуальне пристосування ло наявних умов.

35. Психофізіологічні аспекти мислення та мовлення Мовлення - історично сформована в ході діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою. Ланки: сприйняття мовлення, продукування мовлення і внутрішнє мовлення. Процес заснований на роботі різних аналізаторів і містить у собі периферичний рецептор, провідні нервові шляхи, центральну ділянку кори головного мозку, яка відповідає за діяльність даного аналізатора. Функціонує на основі другої сигнальної системи - оперує знаковими утвореннями, охоплює усі види символізації і використовує мовленеві, мімічні, жестикуляційні знаки. Ліва півкуля - здатність до мовленевого і немовленевого спілкування, розуміння усного і письмового мовлення, формулювання граматично правильних відповідей. Права півкуля - людина розрізняє інтонації мовлення, сприймає музику і твори мистецтва як джерело естетичних переживань. Мислення - форма психічного відображення, що встановлює зв'язки і відносини між об'єктами, які пізнаються, і дозволяє одержувати знання про такі об'єкти, властивості і відносини реального світу, що не можуть бути безпосередньо сприйняті на почуттєвому ступені пізнання. Фокус взаємодії – зв’язки сходяться в певних областях кори, утворюючи центри зв’язків. Образне мислення пов'язане з скронево-тім'яними областями кори головного мозку, а абстрактно-вербальне мислення - з лобовими відділами кори. Лобова кора відповідальна за вибір цілей і за оцінку різних обставин у зв'язку з цими цілями. Функції лівої півкулі ототожнюються з усвідомленими, логічними процесами мислення, а функції правого - з інтуїтивним мисленням.

36. Прикладні галузі психофізіології Психофізіологія професійної діяльності - вивчає динаміку психічних пізнавальних процесів, станів, утворень, якостей та функцій, їх вплив на працездатність людини під час взаємодії умов та факторів в системі "техніка-людина-середовище" й визначає шляхи та засоби підтримки, збереження, відновлення ефективної та безпечної професійної діяльності. Об'єкт - ефективна та безпечна професійна діяльність спеціалістів. Предмет- психічні та фізіологічні функції організму в умовах професійної діяльності; особливості діяльності спеціалістів; соціально-психологічні, медико-біологічні фактори та їх вплив на працездатність і безпечну діяльність фахівців; засоби і методи підтримання працездатності і безпечної діяльності спеціалістів у звичайних та екстремальних умовах. Працездатність - потенційна готовність і фактична можливість людини виконувати певний вид діяльності на необхідному рівні ефективності впродовж певного часу. Стадії: 1. Стадія впрацювання. 2. Стадія оптимальної працездатності. 3. Стадія повної компенсації - зниження працездатності і розвитку початкових ознак стану стомлення. 4. Стадія нестійкої компенсації - наростаюче стомленням і зниженням працездатності. 5. Стадія кінцевого пориву - наприкінці роботи при адекватному впливі на мотиваційно-вольову сферу може відбуватися короткочасне підвищення продуктивності за рахунок залучення психофізіологічних резервів організму. 6. Стадія декомпенсації - прогресивне зниження працездатності, швидко наростають симптоми стомлення, знижується продуктивність і ефективність роботи. Клінічна психофізіологія вивчає особливості функціонування мозку і психіки у людей із психічною або психосоматичною патологією. Завдання – виявлення механізмів порушень психіки. Об’єкти досліджень - шизофренія, депресія, епілепсія, аутизм, деменції, тривожні та стресові розлади, синдром дефіциту уваги і гіперактивності. Проблеми пед. психофізіології: розповсюдженість синдромів шкільної дезадаптації, психічних і соматичних захворювань, що виникають внаслідок навчального перевантаження, зловживань засудженням і покаранням неуспішних учнів. Знання психофізіологічних закономірностей можна використовувати для надання рекомендацій із правильної організації самостійної та аудиторної навчальної роботи; підвищення уваги і стресостійкості; корекції синдрому дефіциту уваги, гіперактивності, мінімальних мозкових дисфункцій.

37. Предмет, завдання і структура клінічної психології Клінічна психологія - галузь психології, займається вивченням психологічних аспектів здоров'я та хвороби, особливостей впливу психологічних чинників на стан здоров'я та перебіг захворювання, особливостей індивідуального реагування на хворобливі стани, розробкою психопрофілактичних та реабілітаційних заходів. Включає: діагностику психічного здоров'я,організацію і проведення наукових досліджень для розуміння психофізичних проблем і розробку, проведення і оцінку психологічної корекції. Предмет - механізми та закономірності виникнення стійких дезадаптивних станів. Пов’язана з медициною, анатомією, фізіологією, генетикою, юриспруденцією, всіма галузями психології. Об’єкт – людина з труднощами адаптації і самореалізації, які пов’язані з її фізичним, соціальним і духовним станом. Розділи: основні закономірності психології хворого; психосоматичні і соматопсихологічні взаємовпливи; психогігієна;особливості психіки хворих, які хворіють на певні хвороби; особистість і послідовне проходження етапів онтогенезу; загальна психотерапія. Задачі клінічного психолога: психопрофілактичні, психодіагностичні, експертні, психотерапевтичні, корегувальні і реабілітаційно-відновні. Теоретичний аспект підготовки клін. психолога - набуття теоретичних знань, практичних навичок з: загальні і теоретичні проблеми медичної психології, психодіагностика, загальна психопатологія і патопсихологія, нейропсихологія, медико-психологічні аспекти психічних хвороб, психологічні проблеми психосоматичних розладів, психотерапія та реабілітація, психологічні проблеми психогігієни та психопрофілактики. Практичний аспект – придбання й удосконалення професійних навичок з основних розділів медичної психології, вивчення клініки та діагностики психічних розладів, психосоматичних захворювань, методів їх лікування, реабілітації та профілактики.

38. Методи дослідження клінічної психології Клінічне інтерв'ю - метод одержання інформації про індивідуально-психологічні властивості особистості, психологічних феноменах і психопатологічних симптомах і синдромах, внутрішній картині хвороби пацієнта і структури проблеми клієнта, а також засіб психологічного впливу на людину, вироблений безпосередньо на підставі особистого контакту психолога і клієнта. Мета - виявлення змін функціонування окремих психічних функцій і виявлення патопсихологічних синдромів. Принципи: однозначність, точність і доступність питань; адекватність, послідовність (алгоритмованість); гнучкість, неупередженість опитуванння, перевіряємість одержуваної інформації. Етапи: встановлення довіри, висунення скарг, оцінка результату, оцінка антипаційних здібностей клієнта. Патопсихологічне дослідження - полягає в штучному створенні умов, що виявляють патологічні особливості психічної діяльності людини. Завдання: оцінка структури і міри нервово-психічних розладів; діагностика психічного розвитку і виборі шляхів загальноосвітнього і трудового навчання і перенавчання; дослідження особи, соціального середовища і соціальних позицій хворого в цілях отримання даних для функціонального діагнозу; оцінка динаміки нервово-психічних порушень і обліку ефективності терапії. Нейропсихологічне дослідження спрямоване на оцінку стана вищих психічних функцій, особливостей функціонування асиметрії півкуль і пізнавальних процесів (нейропсихологічне дослідження порушень мови, порушень письма, читання, рахунку, праксису, сприйняття шумів, ритмів і мелодій, порушення схеми тіла, орієнтування в просторі, дослідження стереогнозиса, зорового гнозиса). Методами патопсихологічної діагностики при розладах уваги є: таблиці Шульте, коректурна проба, рахунок по Крепеліну, методика Мюнстерберга; при розладах пам'яті - тест десятьох слів, піктограма; при розладах сприйняття - сенсорна збуджуваність, проби Ашафенбурга, Рейхардта, Ліпмана; при розладах мислення - тести на класифікацію, виняток, силогізми, аналогії, узагальнення, асоціативний експеримент, проблема Евєрьє, піктограма, тест дискримінації властивостей понять; при розладах емоцій - тест Спілбергера, метод колірних виборів Люшера, при розладах інтелекту - тест Равена, тест Векслера. Агно́зія - розлад процесів впізнавання.

39. Принципи розмежування психологічних феноменів та психопатологічних симптомів та діагностичні принципи-альтернативи клінічної психології Принцип Курта Шнайдера: «у зв'язку з можливістю повної феноменологічної подібності психічною хворобою (психопатологічним симптомом) признається лише те, що може бути такий доведене». Принцип «презумпції психічної нормальності»: ніхто не може бути визнаним психічно хворим до того, як поставлений діагноз захворювання або ніхто не зобов'язаний доказувати відсутність у себе психічного захворювання. Для наближення теорії феноменологічної психології до повсякденної практики виділяють її принципи: принцип розуміння; принцип «епосі» або принцип стримування від судження; принцип неупередженості і точності опису; принцип контекстуальності. Внаслідок природніх труднощів на шляху діагностичного процесу розроблений набір принципів-альтернатив - кожне цілісне індивідуальне психологічне переживання людини (феномен) повинно розглядатися як багатозначне, що дозволяє розуміти і пояснювати його як у категоріях психопатологічних, так і психологічних. Виділяють декілька подібних принципів-альтернатив: хвороба-особистість, нозос-патос, реакція-стан-розвиток, психотичне-непсихотичне, екзогенне-ендогенне-психогенне, дефект-одуження-хроніфікація, адаптація-дезадаптація, негативне-позитивне, компенсація-декомпенсація, фаза-приступ-епізод, ремісія-рецидів-интермісія, тотальність-парциальність, типічність-атипичність, патогенне-патопластичне, симуляція-дисимуляція-агравація.

40. Параметри суб’єктивного ставлення до хвороби соматично хворої людини Суб'єктивне ставлення до захворювання - це «внутрішня картина хвороби» - інтелектуальна інтепретація діагнозу захворювання, когнітивна оцінка його ваги і прогнозу і формування на цій основі емоційного і поведінкового патерну. Формується на базі соціально-конституціональних (стать, вік, професія) та індивідуально-психологічних чинників (темперамент, характер). Є тринадцять типів психологічного реагування на захворювання: гармонічний, тривожний, іпохондричний, меланхолійний, апатичний, неврастенічний, обсесивно-фобічний, сенситивний, егоцентричний, ейфоричний, анозогнозичний, ергопатичний, паранойяльний. Параметри оцінювання хвороби: летальність, можливість інвалідизації і хроніфікації, болюча характеристика хвороби, необхідність радикального лікування, вплив хвороби на можливість підтримувати колишній рівень спілкування, ставлення до таких хворим у соціумі, вплив хвороби на сімейну, сексуальну сферу і сферу розваг. Види спілкування пацієнта з лікарем: «контакт масок», примітивне спілкування, формально-рольове спілкування, ділове спілкування, духовне міжособистісне спілкування, маніпулятивне спілкування. Принципи біомедичної етики:автономія, нескоєння шкоди, благодіяння, справедливості, лікарська таємниця, повідомлення пацієнту справжнього діагнозу його захворювання.

41. Особливості професійного самовизначення молоді. Психологічний аналіз типових помилок при вборі професії та шляхи їх корекції Професійне самовизначення – процес самостійного і усвідомленого знаходження сенсів професійної діяльності і всієї життєдіяльності. Професійна спрямованість - готовність особистості до професії, що обирається, визначається загальним позитивним відношенням до праці, високим рівнем загальноосвітньої підготовки, інформованістю про професії, знанням шляхів їх здобуття. Проф. схильність – схильність до різних видів і сфер діяльності. Професійний намір – усвідомлений вольових акт планування майбутньої діяльності з оволодіння професією. Фактори вибору професії: позиція батьків, старших членів сім'ї, позиція друзів, позиція шкільних педагогів, особисті професійні плани, здібності, рівень домагань на суспільне визнання, інформованість про професії, схильності і темперамент. Від нього залежить вплив на діяльність різних психічних Етапи формування професійних намірів школярів: 1 стадія (6-11 р) – фантазії, 2 стадія (11 -14 р) - інтереси, реальні проби власних можливостей, активна цілеспрямована діяльність, 3 стадія (15-17 р.) - пошук сенсу власного існування; самореалізація і самовираження. Помилки при виборі професії: за настановою батьків, невміння/небажання розібратися у своїх особистих якостях (нахилах, здібностях, мотивах), захоплення тільки зовнішньою стороною професії, перенесення ставлення до людини, представника професії, на саму професію, застаріле уявлення про зміст і характер праці, вибір професії за компанію, стереотипи про престижність професії, відсутність знань про вимоги професії, орієнтація відразу на професії вищої кваліфікації. Професійна орієнтація - науково-практична система підготовки особистості до вільного й свідомого вибору професії, допомога у професійному самовизначенні особистості відповідно до здібностей. Завдання: зосередження уваги на формуванні професійно важливих якостей, необхідних для обраного виду професійної діяльності; здійснення корекції професійних планів; окреслення шляхів самопідготовки до майбутньої професії, способів оцінювання результатів досягнень; формування основ для соціально-професійної адаптації; розвивання норм, ціннісних орієнтацій, мотивів вибору професії, професійної спрямованості; формування професійних інтересів. Допомога: розумне психолого-педагогічне втручання, професійне консультування та послідовне проведення всіх етапів профорієнтаційної роботи.

42. Поняття творчості у психології праці. Ознаки творчої трудової діяльності особистості Психологія праці – розділ психології, розглядає псих. особливості трудової діяльності людини, закономірності розвитку трудових навиків. Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості). Психологія творчості досліджує процес, психологічний механізм протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Теорія бісоціації А. Кестлера - психологічним механізмом уяви є бісоціація - момент раптового зіткнення ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Творча праця - внесення нового в процес праці, удосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Етапи: постановка і усвідомлення творчої проблеми; пошук шляхів, принципу вирішення проблеми; розробка задуму; реалізація результату творчого акту. Творча праця, створюючи суспільно корисний продукт, об'єктивно вносить в нього разом із тим щось нове, оригінальне, властиве особистості. Можливість творчої праці визначається емоційною готовністю особистості до неї - захоплення майбутнім результатом. Наслідком емоційної готовності є натхнення, зосередженості на предметі творчості.