Людмила Федорович

Людмила Федорович

ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ВИМОВИ ЗВУКІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ДНЗ

 

Постановка проблеми. Конкретні вимоги до якості мовленнєвого розвитку дошкільника в цілому та його складових (лексичного, граматичного, звукового та інших) ми знаходимо в змісті Базового компонента дошкільної освіти [1, 2]. Мовленнєвий розвиток розпочинається від народження і здійснюється впродовж усього дошкільного дитинства і передбачає, перш за все, формування первинних вимовних умінь і навичок. Свідченням значимості оволодіння рідним мовленням, його звуковою культурою є програма виховання і навчання дітей дошкільного віку, зокрема “Малятко” (1991 р., 1999 р.), де введено розділ “Мовленнєве спілкування”, присвячений навчанню дітей рідного мовлення, розвитку мовленнєвих умінь і навичок. Він містить такі підрозділи: “У світі слів”, “У світі звуків”, “Дитяча граматика”, “Наші співрозмовники”. Практичний результат є обов’язковим.

Програма “Дитина” (1993 р.) наслідує гуманістичні засади дошкілля, визнає пріоритет родинного виховання. У межах кожної вікової групи висвітлено зміст роботи з прилучення дітей до рідного мовлення. У методичних рекомендаціях та матеріалах до програми (1994 р.) виокремлено розділ “Мова рідна, слово рідне”, де визначено напрями роботи: “У світі звуків”, “Слово до слова  — зложиться мова”, “В країні граматики”, “У нас в гостях книжка” та “Ми розмовляємо”.

Отже, формування правильного усного мовлення дітей у дошкільному віці є одним із складових напрямів підготовки дітей до навчання, показником готовності до школи в цілому.

Мовлення — це діяльність спілкування через мову, могутній засіб вираження, впливу й здобуття знань (А. Богуш, О. Жильцова, К. Крутій, С. Русова, В. Сухомлинський, Ф. Сохін, Є. Тихеєва, О. Ушакова, К. Ушинський та ін.) [1, 2, 7]. Можливість говорити, спілкуватися — це чудовий дарунок від природи людині, “…найважливіша основа, що на ній духовно й культурно зростає кожний народ” (І. Огієнко). Саме своєчасний розвиток усного мовлення сприяє оволодінню рідним мовленням дітей дошкільного віку і має особливо важливе значення в зростанні особистості дитини. Будь-яке порушення мовлення, зокрема вимови звуків, віддзеркалюється на діяльності й поведінці дітей. Цілком зрозуміло, що без сформованої правильної вимови діти не зможуть здобути міцних і ґрунтовних знань з основ наук протягом навчання в школі. Тому корекція вимови звуків рідного мовлення в дітей 5-го року життя та дидактичне забезпечення формування правильної вимови звуків є актуальною проблемою дошкільної педагогіки та логопедії [7, 8].

Мету нашого дослідження ми вбачали у визначенні педагогічних умов опанування правильною вимовою звуків усного мовлення у дітей 5-го року життя в умовах ДНЗ.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

1. здійснити аналіз літературних джерел із проблеми формування правильного усного мовлення в дітей старшого дошкільного віку із порушеннями вимови звуків в умовах ДНЗ;

2. з’ясувати стан забезпечення цього процесу методичним і дидактичним матеріалом для логопедів і вихователів ДНЗ.

Аналіз основних досліджень і публікацій. У повсякденному житті часто зустрічаються діти дошкільного віку (до 30 %), які, розмовляючи, пропускають, викривлюють або замінюють потрібні звуки в словах і мовлення звучить незрозуміло для оточуючих, чим і привертається увага. У психолого-педагогічній літературі несформованість усного мовлення, зокрема вимови звуків після 5-ти років, вважається патологічним проявом. За даними російських вчених Т. Філічевої, Т. Ткаченка (2002 р.) біля 40 % російських дітей мають у віці 5-ти років, тобто коли усне мовлення має бути уже сформованим, мають порушення мовлення [9, 10].

Як свідчить практика, число дошкільників, що мають порушення вимови звуків не зменшується, а зростає й значимість практичної організації корекції вимови звуків у дітей залишається актуальною. За останні роки в суспільстві відбулися помітні зміни, зокрема у ставленні громадськості й держави до дітей з особливими потребами, що торкнулися якості і змісту навчання і виховання цих дітей не тільки в системі шкільної освіти, але й дошкільного корекційного навчання і виховання, зокрема з попередження і подолання порушень мовлення і мовлення в дітей.

В етіології порушень усного мовлення, зокрема вимовляння звуків у дітей дошкільного віку, має місце сукупність екзогенних та ендогенних факторів. Сьогодні можна виділити дві групи причин: ті, що сприяють, — “ґрунт” та вивідні “поштовхи”. До причин, що сприяють виникненню, відносять такі: невротична обтяженість дітей, зумовлена захворюваннями ЦНС; підвищена збудливість ВНД, що проявляються нічними страхами, енурезом, емоційною напруженістю; вродженою слабкістю мовленнєвого апарату; зафіксовані й незафіксовані ушкодження головною мозку в різні періоди розвитку під виливом багатьох шкідливих факторів: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії; постнатальних — інфекційні, травмуючі впливи при різних дитячих захворюваннях; затримка мовленнєвого розвитку та ін.

Серед вивідних причин виділяються анатомо-фізіологічні, психологічні та соціальні причини. Анатомо-фізіологічні: часті соматичні й неврологічні захворювання дітей та їхні наслідки; виснаження або перевтома нервової системи в результаті інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення; отоларінгологічні хвороби та ін.Психологічні: неправильне формування мовлення з дитинства; недостатнє спілкування з батьками; відсутність достатньої уваги до дитини з боку батьків; неправильне виховання в сім’ї: розбещеність, нерівномірне виховання; наслідування неправильного мовлення; переживання у вигляді тривалих емоційних напружень і важкі психічні травми в сім’ї; перевантаження дітей дошкільного віку різними видами діяльності; поліглосія; не виховання, а затяжний догляд дитини дошкільного віку в домашніх умовах, суб’єктивна думка про перевагу високого рівня інформованості над мовленнєвою культурою; та ін. Соціальні: зміна моральних і соціальних орієнтирів; підвищення вимог до загального і мовленнєвого розвитку дошкільників; вступ до школи із 6-ти років, розшарування дитячого колективу, перехід від авторитарного стилю спілкування педагогів і дітей до демократичного та ін.

Оволодіння кожним голосним і приголосним звуком відбувається в онтогенезі відповідно до певних вікових періодів, і своєчасне їхнє виникнення забезпечує подальше формування правильної вимови. Нечіткість вимови в дітей до 5-ти років можна вважати фізіологічним періодом формування звуковимови, проте якщо цього не відбулося, чи звуки у вимові відсутні, викривлені та замінюються іншими, то можна говорити про затримку або порушення процесу природного перебігу оволодіння мовленням. Проте, починаючи з 5-ти річного віку, ці недоліки перестають бути фізіологічно зумовленими тобто перебувати в сенситивному віковому етапі їхнього формування, а набувають характеру патологічного явища. Зауважимо, що оволодіння звуками мовлення відбувається в такій послідовності: 1–2 роки — [а], [о], [е], [п], [б], [м]; 2–3 роки — [і], [и], [у], [ф], [в], [т], [д], [н], [г], [к], [г], [ґ], [х], [й]; 3–4 роки — [с], [з], [ц], [ш], [ж], [ч], [шч]; 4–5 років — [л], [р] [4, 5]. Коли недосконалість вимови виявляється в дитини після 5-ти річного віку, то підставою для подібного явища можуть бути як стійкі вади мовлення, так і тимчасові (фізіологічні) — затримка в оволодінні вимовою. Роботи О. Гвоздєва, Д. Ельконіна свідчать, що при нормальному фізичному й психічному розвитку дитини для формування правильної вимови всіх звуків мовлення в 4-ри річної дитини є всі необхідні передумови, а саме остаточно формується фонемне сприйняття й достатньо міцніють всі м’язи органів артикуляційного апарату. Таким чином, порушення вимови в дітей після 5-ти років з нормальним інтелектом і слухом та без виражених відхилень поведінки може проявлятися: порушеннями слухової диференціації звуків мовлення; порушеннями анатомічної будови артикуляційного апарату; порушеннями рухливості й координації м’язів артикуляційних органів.

Оскільки вимова, що не відповідає загальноприйнятим літературним нормам, уповільнює формування культури усного мовлення та збіднює й обмежує спілкування, то в таких випадках можна говорити про несформованість звуковимови й наявність тих чи інших порушень вимови в дітей, що передбачає необхідність організації логопедичного впливу щодо усунення неправильної звуковимови [7, 10]

Логопедична робота з дошкільниками будується на основі логопедії, педагогічної науки про попередження, виявлення й усунення порушень мовлення. Робота з дітьми дошкільного віку має два напрями: система логопедичної роботи в спеціальних логопедичних групах для дітей із тяжкими вадами мовлення і система логопедичної роботи з континґентом дітей масових груп дошкільного закладу. Предметом уваги останньої є вікові особливості формування вимови звуків і мовлення в цілому, а не патологічні прояви, що допускають перебування дитини в масових групах.

Розрізнення типології і видів порушення здійснюється у вітчизняній логопедії на основі психолого-педагогічної й клініко-педагогічної класифікацій. Психолого-педагогічна класифікація враховує, які компоненти мовлення порушені, й дозволяє виокремити основні групи, основні форми і види порушення. Тому при створенні педагогічних умов для навчання і виховання дітей із порушеннями мовлення й комплектуванні логопедичних груп користуються психолого-педагогічною або педагогічною класифікацією порушень усного мовлення, розробленою Р. Левіною. Ця класифікація вирішує питання застосування логопедичного впливу в педагогічному процесі, зокрема застосування методів логопедичного впливу в роботі з дитячим колективом при різних порушеннях мовлення. Порушення мовлення, за даною класифікацією, поділяються на дві групи: порушення засобів спілкування (ФПМ, ФФНМ, ЗНМ) й порушення використання засобів спілкування — заїкування, можливі й комбіновані порушення [3].

Фонетичні порушення мовлення (ФПМ) або порушення вимови окремих звуків (ПВОЗ), про які прийнято говорити у випадках, коли вони є поодинокими, ізольованими, самостійними (переважно вікового, фізіологічного характеру) відхиленнями від норми в мовленні дитини, у межах однієї групи звуків і не поширюється на всю мовленнєву систему. При ФПМ порушена фонетична сторона мовлення, а саме: вимова звуків (найчастіше), звуко-складова структура слова, просодика в комплексі або тільки окремі її компоненти. Розрізняють три форми порушення вимови звуків: викривлена вимова звука, відсутність звука й заміна одного звука іншим. До цієї групи можуть входити різні види неускладнених дислалій, легких форм ринолалії, дизартрії. При фізіологічній (віковій) дислалії спостерігаються заміна або пропуски звука. Заміни складних за артикуляцією звуків ([ш], [ж], [р]) замінюються, як правило простими за артикуляцією ([с], [т], [л]). Діти з такими порушення вимови звуків у переважній своїй більшості є пацієнтами логопедів поліклініки, відвідують приватні логопедичні заняття, часто на такі порушення вимови батьки не звертають уваги. Логопедична допомога таким дітям може надаватися вихователями дошкільних закладів, а також логопедом в умовах дошкільного закладу, якщо є дошкільний логопедичний кабінет або організована група дітей із фонетичними порушеннями мовлення терміном на 6 місяців, за висновками ПМПК. На жаль, така практика в дошкільній системі освіти малопоширена.

Патологічні порушення вимови звуків, як правило, проявляються спотворенням звуків мовлення і складними замінами уже в дітей із 3–4-х років. При спотворенні звуків найбільш типова вимова: бічна, міжзубна, горлова тощо. Такі порушення можуть бути включені у вади мовлення більш складного механізму, зокрема ФФНМ чи ЗНМ. Причинами викривленої вимови й складних замін під час вимови звуків можуть бути:

• неточність у рухах, положеннях органів артикуляції (неправильна будова зубо-щелепної системи);

• укорочення під’язикової зв’язки (обмеження рухів угору кінчика язика і передньої спинки язика);

• рідкі зуби;

• відсутність різців;

• неправильний прикус (прогенія, прогнатія);

• слабкість м’язів язика й кінчик язика не піднімається до верхніх альвеол;

• невміння виконувати язиком мимовільні цілеспрямовані рухи;

• порушення фонематичного слуху.

На основі означених причин розмежовують фонетичні й фонематичні порушення звуковимови.

Фонетичні (антропофонічні або моторні) порушення виявляються у викривленому звучанні фонеми, яка не замінюється ніякою іншою, що свідчить про її засвоєння й чітке виділення серед інших як фонеми, і це впливає на зміст слова. Основною причиною є неточність у рухах і положеннях органів артикуляції або порушення артикуляційної моторики, зокрема діти не можуть виконувати правильно рухи язиком й іншими артикуляційними органами та утримувати потрібну артикуляційну позу і звук промовляється неточно, викривлено.

Фонематичні (фонологічні або сенсорні) порушення виявляються в заміні одного звука іншим, що свідчить про нерозпізнання фонем, діти не чують різниці між двома звуками: потрібним звуком і його замінником. Діти взагалі не розрізняють близькі за акустичними ознаками фонеми, слова із цими звуками, а відтак страждає зміст слів і точність сприймання мовлення оточуючих. Причиною є недостатня сформованість фонематичного слуху. Якщо в мовленні дитини звуки однієї групи замінюються ([с]–[т], [с]–[д]) звуками іншої групи, а звуки другої — викривлюються([дл]), то такі порушення називають фонетико-фонематичними. При фонетико-фонематичних порушеннях мовлення (ФФНМ), поряд із порушеннями фонетичної сторони мовлення наявне недорозвинення фонематичних процесів: фонематичного сприймання (слухової диференціації звуків), фонематичного аналізу й синтезу, фонематичних уявлень. Для таких дітей створюються логопедичні групи за висновками ПМПК і така практика досить поширена в дошкільній освітній системі.

Основною формою організації логопедичної корекції є індивідуальні, групові та фронтальні заняття з логопедом, що будуються з урахуванням основних напрямів роботи: формування правильної вимови звуків і звукоскладової структури, розвиток мовлення за певними лексичними темами на ґрунті опанованих звуків та опанування грамотою.

Корекція мовлення — це педагогічний процес, спрямований на усунення чи послаблення симптоматики мовленнєвих порушень шляхом коригувального навчання й виховання. Тому завжди буде доцільним звернення до фахівця з корекції мовлення — логопеда. Логопедична робота з усунення неправильної звуковимови при ФПМ, ФФНМ спирається на принципи логопедії, а саме: етіопатогенетичний (урахування етіології та механізмів мовленнєвого порушення); системності; комплексності; диференційованого підходу; поетапності; розвитку; онтогенетичний; урахування особистісних особливостей; діяльнісного підходу; використання обхідного шляху; формування природного мовленнєвого спілкування; урахування структури дефекту і здійснюється поетапно у певній послідовності. Це цілісний процес, що передбачає кілька послідовних взаємозумовлених і обов’язкових етапів: підготовчий етап, етап формування первинних вимовних умінь і навичок таетап формування комунікативних умінь і навичок [3]. Етапи такої роботи мають конкретну мету, зміст, відповідні методи і прийоми: підготовчий етап — розвиток фонетичних процесів і підготовка дихального, голосового й артикуляторного апаратів до постановки звуків, тобто формування мовнорухових і мовнослухових умінь і навичок; другий етап — формування первинних правильних вимовних умінь і навичок, а саме: постановка звука, його автоматизація та диференціація від подібних під час занять на спеціально підібраному матеріалі; третій етап — самостійне користування комунікативними вміннями і навичками правильного вживання звуків у різних ситуаціях мовлення. Тому, дотримання наступності між етапами в логопедичній роботі є обов’язковим. Постановка звука здійснюється на другому етапі логопедичної роботи досягається завдяки застосуванню основних способів, а саме: за наслідуванням (викликання), із механічною допомогою (постановка) і змішаним способом. Корекція вимови звуків при різних мовленнєвих вадах істотно розрізняються, проте завдання, зміст, методи і прийоми корекції недоліків вимови багато в чому збігаються. Як вважає Т. Ткаченко, при фізіологічних порушеннях вимови доцільний прийом — викликання звука, при патологічних — постановка. Перший можуть успішно використовувати батьки й вихователі. Останні два вимагають спеціальних знань і здійснюються логопедом, оскільки кожний звук характеризується тільки йому властивій комбінації артикуляційно-рухових та акустичних характерних ознак. Необхідність виділення етапу автоматизації пов’язана з тим, що дитина після засвоєння нормальної артикуляції ізольованого звука може продовжувати неправильно вимовляти його та неправильно вживати в усному мовленні. У зв’язку із цим доцільна активна участь вихователів у реалізації завдань програми навчання і виховання дітей дошкільного віку, зокрема з викликання звука та його автоматизації на великій кількості мовного матеріалу, а саме: промовляння складів, слів, насичених звуком на початку, усередині і в кінці, промовляння звука в реченнях, чистомовках, загадках, лічилках, скоромовках, віршах та коротких і поширених оповіданнях і казках. Етап автоматизації звука можна вважати закінченим, коли дитина оволоділа навичками правильної вимови звука в розмовному мовленні.

Основною формою організації логопедичної корекції є індивідуальні, групові та фронтальні заняття з логопедом, що будуються з урахуванням загальнодидактичних і спеціальних принципів. Один із них це — принцип наочності, що передбачає забезпечення цілісного процесу логопедичної корекції достатньою кількістю як демонстраційного, так і літературного матеріалу. На виконання “Закону про мову” (1991 р.) чимало створено збірників літературних творів українською мовою для роботи з дітьми, методичні рекомендації та спеціально підібраний дидактичний матеріал для роботи з дітьми з порушеннями мовлення [6, 7, 8].

Порушення вимови звуків спостерігається також у дітей із тяжкими порушеннями мовлення (ринолалією, дизартрією, алалією, афазією), що складають континґент дітей логопедичної групи із ЗНМ. Проте логопедична робота з такими дітьми має інші напрями і зміст, а саме: формування словникового запасу, формування граматичної будови мовлення, розвиток зв’язного мовлення, а вимова звуків мовлення утворюється сама по собі або здійснюється на останньому етапі корекційної роботи. Комплектування логопедичних груп із ЗНМ може починатися з 3–4-х річних дітей із тяжкими вадами мовлення, перебування їх у дошкільному закладі безоплатне, термін перебування 2–3 роки, проте таке явище в системі дошкільної освіти з тих чи інших причин є не поширеним. Більшість дітей із ЗНМ знаходяться в групах для дітей ФФНМ, чим порушуються науково-методичні підходи корекційного процесу й гальмується розвиток особистості дитини в цілому.

Оскільки діти з порушеннями мовлення мають збережений в цілому інтелект й аналізаторну систему, то на думку фахівців, ці діти можуть знаходитися в інтеґрованих умовах і оволодівати програмою масових груп, але вони повинні охоплюватися спеціальними програмами для корекції мовлення дітей із ФПМ, ФФНМ, ЗНМ. На жаль, сьогодні в Україні існують такі програми тільки в авторському виконанні. Програмно-корекційний комплекс Л. Трофименко — Корекційне навчання з розвитку мовлення дітей середнього дошкільного віку із ЗНМ (за ред. Є. Соботович, 2007) — охоплює не весь континґент дітей, які потребують логопедичної допомоги [8].

Висновки. Дитина до вступу до школи має загалом опанувати рідним мовленням, засвоїти літературні норми, оволодіти культурою усного мовлення і спілкування — останнім етапом формування первинних вимовних умінь і навичок дитини — це вік від 4-х до 5-ти років.

Аналіз літературних джерел свідчить, що проблема формування правильного усного мовлення в дітей старшого дошкільного віку із порушеннями вимови звуків в умовах ДНЗ залишається актуальною як для теорії і практики дошкільного виховання, так і для дошкільної логопедії в освітньому просторі України і потребує вирішення.

Саме підвищення вимог до загального розвитку дошкільників, до мовленнєвого розвитку дошкільників і перехід до навчання в школі з 6-ти років зумовлюють необхідність розробки програм логопедичного впливу для різних груп дітей із ФПМ, ФФНМ, ЗНМ в умовах ДНЗ.

Стан забезпечення цього процесу методичним і дидактичним матеріалом для логопедів, вихователів та батьків в умовах ДНЗ, зокрема з попередження й усунення порушень усного мовлення в дітей дошкільного віку, бажає бути кращим. Тому розробка Програм навчання і виховання мовлення дітей із ФПМ, ФФНМ, ЗНМ в умовах ДНЗ, як науково-методичного забезпечення корекційного процесу в межах здійснення й реалізації Програми розвитку, навчання і виховання дітей “Дитина в дошкільні роки” (2004), вважаємо доцільним.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти — К., 1998.

2. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації // Дошкільне виховання. — 1999. — N 6. — С. 3–5.

3. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой и С.Н. Шаховской. — М., 1998.

4. Нищева Н.В. Будем говорить правильно: Дидакт. материал. — Спб.: Детство-Пресс, 2002. — 112 с.

5. Седых Н.А. Воспитание правильной речи у детей: Практ. логопедия. — Донецк: Сталкер, 2003. — 288 с.

6. Федорович Л.О. Логопедичний альбом. Навч. посібн. — Кременчук: Християнська зоря, 2001. — 186 с.

7. Федорович Л.О. Формування правильної вимови у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: Метод. рекомендації та дидакт. матеріал. — Кременчук: Християнська зоря, 2004. — 370 с.

8. Трофименко Л.І. Корекційне навчання з розвитку мовлення дітей середнього дошкільного віку із ЗНМ: Програмно-корекційний комплекс / За ред. Є.Ф. Соботович. — К.: Актуальна освіта, 2007. — 120 с.

9. Ткаченко Т.А. Проблема коррекции фонетических нарушений у детей на современном этапе // Логопедия. — 2004. — N 1 (3). — С. 11–15.

10. Хватцев М.Е. Логопедия: работа с дошкольниками: Пособие для логопедов и родителей. — М.: Аквариум, СПб.: Дельта, 1996. — 384 с.

РЕЗЮМЕ

Статья посвящена актуальным вопросам формирования правильного произношения у детей дошкольного возраста.

Ключевые слова: дошкольники, коррекция произношения, дидактический материал, постановка звука.

RESUME

The article is devoted to the actual questions of providing by didactic material of process of forming of correct pronunciation at the children of pre-school age.

Keywords: pre-school pupils, correction of pronunciation, exact pronunciation, statement of sound.