Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра теорії та методики технологічної освіти

 

Інструктивно-методичні матеріали

до практичної роботи №6

Практичні заняття на підприємстві по формуванню виробів на гончарному крузі

з дисципліни: «Народні промисли України»

для студентів ІІ курсу

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики технологічної

освіти Титаренко В.П.

Мета і завдання роботи: ознайомити студентів з надбаннями українського гончарства, традиціями гончарного промислу, народними майстрами, професійними художниками-керамістами; виховати почуття бережливості традицій і досягнень вітчизняного гончарства, залучити до занять гончарством як видом художньої творчості студентів; розвинути в студентів уявлення про технологію виробництва гончарних та керамічних виробів.

Матеріали, інструменти та пристрої: глина, гончарний круг, стальна струна, стеки, плита, на якій розминається глина, смужка металу або дротик-смужку з двома ручками, товщиномір, різноманітні палички та кийки, дерев'яна лопатка, поролонова губка, кольорова глина, щіточки, квачики, гусяче перо, тонка гілочка або розщеплена паличка, пензлики, миска з водою, в якій змочують ганчірку.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити теоретичний матеріал із підручника, конспекту лекцій та методичних вказівок до виконання практичної роботи, а також відповісти на поставлені запитання, які розміщені в кінці методичної розробки.

Теоретичні відомості Матеріали для гончарства

Кераміка – це вироби з глини, випаленої при температурі 600–1500^оС.

Процес виготовлення кераміки складається з кількох стадій. Спочатку готується глина, потім з неї формується виріб вручну, за допомогою гіпсової форми або на гончарному крузі. Після того, як виріб сформований, його декорують, а потім висушують. Висушують повільно, п’ять-десять днів. За цей час виріб рівномірно зменшується у розмірах.

Висушений виріб ставлять у горн і випалюють. Потім починається власне випалювання. У ході його з глини випаровується вода, випалюються органічні включення і нарешті настає спікання черепка. Розжарена кераміка поступово вистигає разом з горном.

Основним матеріалом для керамічних виробів є глина. На Україні є великі поклади глини різної за кольором (біла, сіра, блакитно-сіра, темно-сіра, сіро-зелена, світло-жовта, жовта, темно-жовта, світло-фіолетова).

Гончарна глина – це пластичний у часі формування матеріал і досить твердий (міцний черепок) після випалу. Таку глину треба шукати у глибоких ярах під берегами річок і урвищами гір або копати яму і діставати її з глибини від трьох до двадцяти і більше метрів. Дуже відома гончарна глина під назвою «часов’ярівка», родовище якої знаходиться у Донецькій області поблизу м. Часів Яр. Вона вогнетривка, тому з неї виготовляють нагрівники, трубки, цеглу тощо. До складу глин входять переважно дрібнозернисті силікати та алюмосилікати, які називають глинистими мінералами.

Практично всі глини придатні до випалювання, але кожна вимагає певного режиму. Єдина загальна вимога – це відсутність у глині вапняних включень (гіпс, вапняк або вапняний пісок, мармур, цемент тощо), тому що ці домішки можуть привести до розриву випаленого виробу через кілька днів, а то й місяців. Це явище називається апок.

Погано пром’ята глина також може бути причиною руйнування виробу. У давнину майстри розминали шматок глини, що призначався для роботи, кілька годин. Цим досягалася максимальна однорідність глиняної маси (мал. 1). У наші дні на керамічному виробництві таку роботу виконують машини, і глиняна маса, що її приготували на заводах і фабриках, придатна для роботи тривалий час. Але якщо доведеться працювати з фабричною масою, яка зберігалася більше місяця, її необхідно знову пром’яти. Глиняна маса вважається придатною до ліплення, якщо вона відстає від рук та при зминанні не дає тріщин (мал. 2). Природні глини поділяються на дві

Мал. 1. Переминання глини: 1 – грудка; 2 – розкачування глини валиком; 3 – згинання валика пополам; 4 – утворення круглої грудки; а) маленька грудочка глини; б) утворення валика; в) згинання валика пополам; г) відсутність тріщин

основні групи: високопластичні –«жирні» та менш пластичні – «пісні». Перші добре витягуються, не лопаються. Такі глини придатні майже для всіх видів кераміки, що не мають великих мас. «Жирні» глини найбільш щільні та вимагають повільного сушіння і плавного підвищення температури при випалюванні. «Пісні» глини малопластичні і, як правило, використовуються для великих форм.

Для того, щоб прискорити сушіння та випалювання, в «жирну» глину можна додавати цегляну або будь-яку іншу керамічну крихту. Колір глини визначається за кольором випаленого черепка. Глини поділяють на білопалені та червонопалені. У білопалених глин – чим вище температура, тим світліший черепок, а у червонопалених – чим вища температура, тим черепок темніший. Червонопалені глини більш легкоплавкі та схильні до спікання. Вироби з випаленої глини із спеченим

Мал. 2. Обробка глиняної маси: 1 – ущільнення глини качалкою; 2 – зрізання глини стругом; 3 – зрізання глини ножем; 4 – ущільнення глини качалочкою

черепком не пропускають воду, через що можуть бути посудом без додаткового глазурування.

Для ліплення глиняних виробів не потрібні спеціальні складні інструменти, головне при цьому – руки виконавця та набір допоміжних пристроїв (мал. 3).

Гончарні круги спочатку були дуже простими і виготовлялися з дерева, а під низ клали камінь із видовбаного і змащеного жиром ямкою (мал. 4).

Сучасні гончарні круги значно удосконаленні. Вони виготовлені на металевий основі з ножним або електричним приводом. Такий круг складається з вертикального вала, на якому закріплена кругла плоска голівка. На голівці точать різні вироби. На крузі працюють, сидячи збоку на лаві його станини.

Круг повинен обертатися зі швидкістю від 50 до 300–350 обертів за хвилину із потужністю, яка забезпечує виготовлення великих виробів.

Мал. 3. Інструменти і пристрої

Мал. 4. Гончарний круг

Діаметр головки круга здебільшого становить 25–30 см. Робоча площа у всіх випадках повинна обертатися проти годинникової стрілки. Для полегшення центрування на диску нарізані концентричні кола.

Виготовлений на голівці виріб підрізають натягнутою між руками тонкою стальною струною і знімають. Для формовки виробів використовують стеки (мал. 3).

Для відділення сирої глини від плити, на якій вона розминалася або розкачувалася, треба мати під рукою смужку металу або дротик-смужку з двома ручками, призначений для зрізання з голівки круга.

Для надання посудині правильної циліндричної форми інколи використовують шаблон. Шаблони і лекала допомагають перевірити правильність форми і створювати кілька однакових виробів. Їх виготовляють із дерева, пластмаси, вони можуть бути найрізноманітніших форм.

Товщиноміром уточнюють розміри виробу. Різного роду отвори, прорізи та заглиблення у виробах зручно виконувати різноманітними паличками та кийками, які необхідно заздалегідь мати на своєму робочому місці.

Поверхню деяких виробів (наприклад, свистунці) інколи ущільнюють легкими ударами дерев’яної лопатки, яка також повинна бути на столі.

Для обточування і вирівнювання при завершенні роботи використовують гончарний різак – звичайну дощечку з дерева твердої породи або пластмаси.

Для зволоження поверхні виробу при обточуванні, а також для загладжування і вибирання залишку вологи з дна посудини використовують поролонову губку.

При оздобленні кераміки набір спеціальних пристосувань також мінімальний. Наприклад, при декоруванні виробу кольоровими глинами, глиняну масу густоти сметани наносять щіточкою, квачиком, грушею або кульком через отвір у його вершині. Для нанесення на виріб найпростішого орнаменту (плями, смужки, примітивні квіточки, крапки) використовують гусяче перо, тонку гілочку або розщеплену паличку.

Інколи використовують рельєфні штампи, що виготовлені з глини та випалені. На поверхні виробу ними відтискують заглиблений візерунок.

При розписуванні в давнину застосовували палички, обмотані клаптиками льону. Тепер для розпису доцільно використовувати пензлики. Найкращі з колонка або тхора. Звичайні пензлики також цілком придатні для роботи.

Керамічні вироби ліплять на гончарному крузі, столі або дощечці, що лежить на колінах. Поруч повинна бути миска з водою, у якій змочують ганчірку. У процесі ліплення нею неодноразово зволожують підсохле місце, до якого прикріпляють деталь, загладжують місце приєднання деталі до корпусу, нарешті, оправляють, огладжують у разі необхідності всю поверхню готового виробу.

При виготовленні плоских виробів (таця), існують інші способи формування. Їх треба формувати на якомусь матеріалі, що гарно всмоктує вологу. Стане у пригоді для цього масивна плита з гіпсу. На робочому місці повинні бути також два листи з твердого матеріалу, один лист підсувати під виріб, а другим накривати його.

На робочому місці (в зоні досягання рукою) повинні бути стеки, металеві смуги, дроти, шаблони, палички тощо.