Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра теорії та методики технологічної освіти

Інструктивно-методичні матеріали

до практичної роботи №6

Художня обробка шкіри

з дисципліни: «Народні промисли України»

для студентів ІІ курсу

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики технологічної

освіти Титаренко В.П.

МЕТА РОБОТИ: сформувати у студентів знання про матеріали, інструменти та пристосування для шкіряного промислу, особливості технік шкірного промислу, формувати уміння, навички виготовлення виробів зі шкіри.

НЕОБХІДНІ ПРИЛАДИ І МАТЕРІАЛИ: фігурний ніж, поворотний ніж, прямий ніж, шевський ніж, ніж-півмісяць, кісточка, шило, молотки, мірний ролик, пробійні кліщі, стамески, пробійники, штампики для випалювання.

ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ: вивчити матеріал з підручника, методичної розробки, конспектів лекцій.

Теоретичні відомості з історії шкіряного промислу

Народні художні ремесла з їх розмаїттям матеріалів, конструктивно-формотворчих технологій, технік оздоблення, помножених на функціональні типи побутових предметів, утворюють розгалужену морфологічну систему, чільне місце в якій займає художня обробка шкіри. Нині цей вид декоративно-прикладної творчості перебуває у стані відродження, шляхи його розвитку досить складні. Вони виявляються у кількісному зростанні професійних художників, розширенні видової характеристики шкіряних виробів, художньо-образної системи, підвищенні виконавської культури. Найуспішнішою виявляється творчість тих майстрів, які за основу беруть прогресивні народні традиції шкіряного промислу. Виробничі та художні традиції отримують нове життя у сучасних художніх шкіряних майстернях, поступово впроваджуються у легку промисловість.

Оволодіння мистецтвом виготовлення художніх виробів зі шкіри дає можливість самостійно чи під керівництвом розробити і художньо оформити різноманітні декоративно-ужиткові вироби, що, в свою чергу, сприяє розвитку їх тактильної чутливості, художнього смаку, уваги й уяви, акуратності, любові до рідного краю та поваги до людей творчої праці.

Народні шкіряні промисли та ремесла як важлива галузь виробництва порівняно мало досліджені істориками минулих століть. Найдавнішими писемними джерелами були літописи, збірники законів та уставів монастирів, міські книги, хроніки міст, люстрації королівських маєтків та воєводств, поборові реєстри, судові акти тощо. Найдавніші документи містять цінні, хоча й фрагментарні відомості про рід занять міщан, рідше селян, імена окремих майстрів та назви професій, сировинну базу та інструменти, дають певну інформацію щодо видів шкіряної продукції та їх реалізації.

Шкіряне виробництво України завжди розвивалось паралельно і в тісному взаємозв'язку з іншими видами трудової діяльності народу. Його рівень і масштаби визначались передовсім способами виробництва, соціально-економічними відносинами певного історичного періоду. Кожний етап розвитку цієї галузі характеризувався дальшою диференціацією праці, удосконаленням виробничо-технологічних процесів, збагаченням новими видами сировини, знаряддями праці, розширенням асортименту шкіряних виробів. Початковим етапом у шкіряному виробництві є обробка сировини. Вона полягає у збереженні шкір тварин від гниття і наданні їм основних експлуатаційних властивостей – міцності та еластичності. Цим заняттям в Україні займались чинбарі (у західних районах України загальнопоширеним був термін «гарбар», а звідси – «грабарство»), Грабарівка.

Чинбарство як галузь кустарного виробництва, у свою чергу, давало початок іншим заняттям – шевству, лимарству та кушнірству. Звідси за способом обробки шкур виділяються – чинбарі-кожум'яки, чинбарі-кожушники, чинбарі-лимарі. Перші готували шкіру на чоботи та пояси, другі – вичиняли так звану сирицю (сиром'ять), з якої виготовляли упряж, паси до машин, треті – виробляли овечі шкури на кожухи й шапки тощо.

У групі шкіряних промислів щодо кількості зайнятих осіб шевство посідало перше місце. Кустарне шевство до кінця XIX ст. майже повністю забезпечувало взуттям місцевих жителів – дрібних міщан, селянство. Добрий майстер завжди був шанованою людиною.

Лимарство, пов'язане з виготовленням упряжі та інших виробів із сириці (валіз, футлярів для зброї, чоловічих ременів, постолів). На території України за кількістю ремісників значно поступалося чинбарству та шевству.

Кушнірство – промисел, який спеціалізувався на вичинці шкір з хутром та пошитті кожухів, розвивався насамперед у тих районах, де було поширене вівчарство, тобто у Карпатах, на Покутті, Західному Поділлі, Буковині і Волині.

Народні шкіряні вироби за функціональним призначенням поділяються на такі типи: взуття, одяг, упряж, дрібні побутові предмети тощо. Для взуття використовували шкіру рогатої худоби, а також свиней, коней; волові й телячі використовувалися для вичинки сириці; у кушнірстві здебільшого використо­вувались овечі шкіри.

Естетична цінність традиційних шкіряних виробів зумовлена гармонійним поєднанням матеріалу, форми, конструктивних прийомів та художньо-технічних засобів. У результаті постійних творчих пошуків в Україні вироблено чимало технік оздоблення виробів зі шкіри, зокрема: вишивка, плетіння, тиснення, гравірування, штампування, розпис, аплікація та ін.

матеріали, інструменти та пристрої

Для виготовлення шкіряних виробів використовують інструменти, які легко можна виготовити в умовах майстерень або придбати у торговельній мережі:

• фігурний ніж – призначений для виконання різноманітних прямих і фігурних ліній (мал. 1, а);

• поворотний ніж – для прорізання круглих і овальних ліній (мал. 1, б);

• прямий ніж – для нарізання ременів і шнурків (мал. 1, в);

• шевський ніж з однобічним загостренням;

• ніж-півмісяць – для шерфування (потоншення) та обробки грубої шкіри (мал. 1, г-д);

• кравецькі ножиці та ножиці-зиґзаґ – для вирізання деталей з тонкої шкіри;

• металева лінійка – для нарізання пасків;

• кісточка – для розгладжування м'якого обплетення та підкреслення рельєфів (мал. 1, е);

• шило – для проколювання отворів для шиття (мал. 1, є);

• слюсарний молоток з круглим бойком та молоток-киянка – для виштамповування, а також зняття потовщень плетених вставок та у місцях склеювання (мал. 1, ж);

• мірний ролик – для розмічання деталей на тонкій шкірі (мал. 1, з);

• пробійні кліщі – для проколювання отворів різного діаметру (1-6 мм) на вигнутих деталях (мал. 1, и);

• гравірувальник – для декорування виробів – тиснення та гравірування (мал. 1, і);

• стамески – для вирізання дрібних деталей різної форми (мал. 1, ї);

• пробійники – для виконання отворів діаметром 1–20 мм (мал. 1, к);

• штампики – для виконання декоративних елементів і стрічкового орнаменту (мал. 1, л).

Для склеювання деталей шкіри та драпірування використовують як спеціальні клеї (шевський «Рапід»), так полівінілацетатні (ПВА) й універсальні «Момент», «Унікум»,»Контактол», «Секунда»тощо.

Для виготовлення виробів зі шкіри потрібно ретельно підбирати матеріал. Здавна людство гідно оцінило такі якості натуральної шкіри, як міцність, пластичність та високі експлуатаційні властивості. Фахівці поділяють шкіру залежно від виду, віку тварин, якості виправки, способів обробки на такі види: лайка, юхта, шагрень, шевро, шеврет, велюр, замша та ін. Для роботи рекомендуємо використовують шкіру залежно від її товщини: тонку (до 1 мм), яка легко драпірується, утворюючи дрібні складки, середню (1–1,5 мм) та товсту (1,5–З мм).

Мал. 1. Інструменти для обробки шкіри:

а – фігурний ніж, б – поворотний ніж, в – прямий ніж, г – шевський ніж, д – ніж-півмісяць, е – кісточка, є – шило, ж – молотки, з – мірний ролик, и – пробійні кліщі, і – стамески, ї – пробійники, к – штампики для випалювання

ТЕХНОЛОГІЯ ОБРОБКИ ШКІРИ

Для виготовлення художніх виробів можна придбати шкіряні залишки в ательє з пошиття шкіряних виробів, а також використати старий шкіряний одяг, взуття, сумки тощо. Їх потрібно розпороти по швах, уважно оглянути шкіру на цілісність та ламкість. Незначні дефекти забарвлення можна виправити тампоном, злегка змоченим ацетоном: нітрофарба розчиняється, і потертості, зазвичай зникають.

Відібрану шкіру потрібно вимити у пральному засобі при температурі не вище за 40° С, ретельно прополоскати, а залишки вологи видалити, розстеливши шкіру на ганчірці.

Наступний етап роботи: зволожену шкіру потрібно рівномірно розтягати у всіх напрямах на дошці (для цього слід використовувати молоток і дрібні цвяхи) та залишити висохнути (мал. 2). Якщо шкіру передбачається надалі фарбувати, то її з виворотного боку необхідно обробити кремом для шкіряних виробів або взуття.

Спочатку необхідно навчитися базових трудових прийомів роботи зі шкірою, а саме:

Мал. 2. Підготовка шкіри до роботи

Шерфування – потоншення країв шкіри (для підгинання країв, зшивання товстих шкіряних деталей на швейній машині, склеювання «внахлест» тощо (мал. 3); вважається однією з найскладніших операцій, яку проводять за допомогою шевського ножа або спеціального ножа-півмісяця.

Мал. 3. Шерфування країв шкіри

Нарізання смуг та пасків – виконується на гладких дерев'яних, фанерних або пластикових зволожених дощечках за допомогою металевої лінійки та прямого ножа, в окремих випадках, використовуючи струбцини (мал. 4).

Мал. 4. Нарізання смуг і пасків

З'єднання деталей – виконується різними способами: склеюванням, зшиванням вручну ниткою (мал. 5), обплітанням тонкими пасочками (мал. 6).

Мал. 5. Ниткове з'єднання шкіряних деталей: а – розмічання шва за допомогою вимірювального циркуля; б – способи закріплення кінця нитки; в – техніка шиття двома голками
Мал. 6. Обплітання країв деталей шкіряними пасочками: а – нарізання пасочків, б – голка для протягування пасочків, в – різновиди облітання

Опорядження виробів – існує безліч прийомів цієї важливої операції, зокрема: плетіння за перфорацією, яке нагадує вишивку (мал. 7); плоске плетіння «косичкою»(мал. 8); об'ємне плетіння (мал. 9); пробивання фігурних отворів за допомогою нагрітих мідних пробійників, роликів (мал. 10); випалювання штампиками або розпеченою голкою випалювального приладу з терморегулятором, гравірування, тиснення, інтарсія (інкрустування «шкірою по шкірі»), мозаїчне гофрування, розпис у техніці батику, аплікація, вишивка шкіряними пасочками та кольоровими нитками тощо.

Мал. 7. Способи плетіння за перфорацією (ритмічно розташованими отворами)

Мал. 8. Способи плоского плетіння «косичкою»

Мал. 9. Способи об'ємного плетіння

Мал. 10. Композиції з отворів у шкірі, утворених за допомогою пробійників

Для кращого закріплення базових умінь та стимулювання інтересу до роботи, доцільно виготовити вироби зі шкіри (інструкційна карта №1).

Використання у навчально-виховному процесі засобів декоративно-прикладної творчості, зокрема, мистецтва художньої обробки шкіри, сприяє збереженню національних надбань, забезпечує передачу підростаючому поколінню духовно-культурного досвіду українського народу, розвиває креативність, спеціальні уміння і навички, стимулює до реалізації творчих задумів (фото 1).

Фото 1. Кулон, шкіра