- •Українська мова професійного спілкування
- •О. В. Кровицька,
- •М. С. Скаб,
- •§ 1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови 7
- •§ 1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови
- •1 Смаль-Стоцький р. Українська мова в Совстській Україні. - 2-ге вид. - Нью-Йорк; Торонто; Сидней; Париж, 1969. - с. 9.
- •2 Шевченко л .1. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: Теорія аналізу. - к., 2001. -с. 175.
- •3 Іванишин в., Радевич-Винницький я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України. - Дрогобич, 1994. - с.59.
- •4 Томан і. Мистецтво говорити: Пер. З чеськ. - 2-ге вид. - к., 1989. - с.20.
- •7 Білоус м. Фатичне спілкування українців // Мова і культура нації: 36. Статей. -Львів, 1991.-с. 20.
- •§ 2. Місце української мови серед інших мов світу. З історії становлення та розвитку української мови
- •8 Див.: Царук о.В. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри. - Дніпропетровськ, 1998.
- •9 Русанівський в.М. Історія української літературної мови: Підручник. - к., 2002. - с. 149.
- •10 Огієнко і. [Митрополит Іларіон] Історія української літературної мови. - к., 1995. -с. 52-69.
- •11 Німчук в.В. Періодизація як напрямок дослідження генези та історії українськоїмови // Мовознавство. - 1998. - № 1. - с. 3-13.
- •12 Півторак г. Проблема східнослов'янської прамови // Мовознавство: Доп. Та по-відомл. На IV Міжнар. Конгр. Україністів. - к., 2002. - с. 271.
- •13 Горбач о. Засади періодизації історії української літературної мови й етапи її роз-витку // Мовознавство: Доп. І повідомл. II Міжнар. Конгр. Україністів. - Львів,1993. - с. 8-12.
- •§ 3. Українська національна та літературна мова. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі
- •14 Шевельов ю. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? - к., 1994.
- •15 Полюга л.М. Співвідношення понять „українська національна" та „українська літе-ратурна" мова // Українська історична та діалектна лексика. - к., 1995. - с. 178-183.
- •20 Цит. За: Українська мова: Енциклопедія. - с. 216-217.
- •21 Огієнко і. Українська культура. Коротка історія культурного життя українськогонароду. - к.,1992. - с. 24.
- •22 Русанівський в.М. Зазнач, праця. - с. 180-181.
- •23 Шевченко т.Г. Повне зібрання творів: у 10 т. - к., 1949-1963. - т. 3. - с. 175; 375.
- •25 Мацюк г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина XIX ст.). - Львів,2001. - с. 7.
- •29 Для обговорення запропоновано проект нового правопису: Український правопис:
- •§ 4. Основні ознаки літературної мови
- •Види літературних мовних норм
- •32 Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. Ред о. Сербенської. - Львів, 1994. - с. 90-91.
- •Розділ 1 українська мова професійного спілкування в аспекті теорії стилів та культури мовлення
- •§ 1. Стилі сучасної української літературної мови
- •1 Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: в.М. Русанівський, о.О. Тараненко, м.П. Зяблюк та ін. - к., 2000. - с. 602.
- •4 Див.: Непийвода н.Ф Мова української науково-технічної літератури. - к., 1997.
- •3 Дядюра г.М. Експериментальне дослідження функціонування образних засобів у науковому тексті // Мовознавство. - 2001. - № 3. - с. 53-60.
- •6 Див.: Ботвина н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. - к., 2000. - с. 44.
- •Акт проголошення незалежності україни
- •Акціонерний поштово-пенсійний банк „аваль"
- •Пла стикові картки visa aval
- •Чекаємо за адресою:
- •§ 2. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення
- •7 Іванишин в., Радевич-Винницький я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному авдродженні України. - Дрогобич, 1994. - с. 93-94.
- •10 Там само. - с. 143.
- •§ 3. Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури
- •12 Огієнко і. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. -к., 1992. - с. 34.
- •14 Рильський м. Ясна зброя: Статті. - к., 1971. - с. 87.
- •Розділ 2 культура усного професійного мовлення
- •§ 1. Основні норми усного професійного мовлення
- •3 Жирним шрифтом у слові виділяємо наголошений склад.
- •4 Сербенська о., Волощак м. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. - Львів, 2001. - с. 58.
- •5 Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення / Редколегія IX Білодід, и.А. Багмут, b.C. Ващенко, м.А. Жовтобрюх, г.П. Їжакевич - к., 1965. -с. 87.
- •6 Бабич н.Д. Основи риторики: Практикум. - Чернівці, 1999. - с. 32.
- •7 Докладніше про це див.: Навчальні мінімуми з української і російської мов для іноземців / Укл. Н.Ф. Зайченко, с.А. Воробйова. - к., 1995. - с. 12-13.
- •§ 2. Види і жанри усного професійного мовлення
- •3. Складання плану, тобто визначення порядку розташуванняокремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
- •4. Складання тез виступу.
- •5. Складання тексту виступу.
- •12 Цит. За: Гамова г.І., Загребельна л.С., Ковальова т.В. Та ін. Риторика: Навч. Посібн. / За заг. Ред. П.О. Редіна. - X., 2002. - с. 50.
- •13 Томан і. Мистецтво говорити. Пер. З чеськ. - 2-ге вид. - к., 1989. - с. 243-251.
- •14 Томан і. Зазнач, праця. - с. 166-169.
- •17 ШвальбеБ.,ШвальбеХ. Личность, карьера, успех: Пер. С нем.- м., 1993.-с. 186.
- •18 Бабич н.Д. Основи культури мовлення. - с. 34-35.
- •§ 3. Український мовленнєвий етикет
- •20 Білоус м.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації: Тези доп. Регіон, наук. Конф. - Львів, 1989. - с. 99.
- •21 Коваль а.П. Слово про слово. - к., 1986. - с. 47-48.
- •24 Богдан с.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - к., 1998. - с. 436.
- •Розділ з лексичні норми мови професійного спілкування
- •§ 1. Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови
- •2 Ставицька л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. - с. 15.
- •5 Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: в.М. Русанівський, о.О. Тараненко, м.П. Зяблкж та ін. - к., 2000. - с. 500.
- •§ 2. Термін у системі професійного мовлення
- •8 Панько ті., Кочан і.М., Мацюк г.П. Українське термінознавство. - Львів, 1994. -с. 144.
- •9 Панько ті., Кочан і.М., Мацюк г.П. Зазнач, праця. -с. 149.
- •10 Цит. За: Панько т.І., Кочан і.Мацюк г.П. Зазнач, праця. - с. 143.
- •11 Панько т. І., Кочан і. М, Мацюк г. П. Зазнач, праця. - с. 148.
- •12 Корж a.B. Ділова українська мова для юристів. - к., 2002. - с. 90.
- •13 Козловець і. Роль запозичень у формуванні української фінансово-кредитної сис-теми // Лінгвістичні студії: 36. Наук, праць.. - Донецьк, 2003. - Вип. II. - с. 467.
- •14 Жовтобрюх м.А. Науковий стиль української мови // Мовознавство. - 1968. - № 1.-с. 8.
- •15 Див.: Процик і. Українська фізична термінологія на зламі хіх-хх століть. - Львів,2004.-с. 138.
- •16 Панько т. І., Кочан і. М., Мацюк г. П. Зазнач, праця. - с. 121.
- •17 Див.: Штепа п. Словник чужослів. - Торонто, 1977; Словник спортивної лексики/ Уклад.: в. Осінчук, л. Левків. - Львів, 2002.
- •18 Масенко л. Зазнач, праця. - к., 2004. - с.88.
- •19 Див.: Боднар о. Екологія українського слова: аспекти і проблеми // Мовознавство:Доп. Та повідомл. IV Міжнар. Конгр. Україністів / Відп. Ред. В. Німчук. - к., 2002.- с.161.
- •20 Ожегов си. Словарь русского языка. - 23-е изд., испр. - м., 1990. - с. 441.
- •21 Російсько-українсько-англійсько-німецький юридичний словник / в.Г. Гончаренко,в.Ю. Залевська, I. Д. Кучеренко та ін. - к., 1995.
- •§ 3. Синоніми
- •25 Загородній а.Г., Вознюк г.Л., Смовженко т.С. Фінансовий словник. - 2-ге вид., виправл. Та доповн. - Львів, 1997. - с. 4.
- •28 Там само.
- •§ 4. Омоніми
- •§ 5. Пароніми в діловому мовленні
- •§ 6. Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів
- •34 Мацько о. М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах//
- •Правила скорочування слів
- •Розділ 4 морфологічні норми мови професійного спілкування
- •§ 1. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)
- •2 Вихованець і., Городенська к. Теоретична морфологія української мови. Академічна граматика української мови / За ред. Члсна-кор. Hah України і. Вихованця. - к., 2004. - с. 87.
- •3 Вихованець і., Городенська к. Зазнач, праця. - с. 66.
- •§ 2. Прикметник у професійному мовленні
- •Відмінювання прикметників
- •§ 3. Норми вживання числівника в професійному мовленні
- •6 Чак є.Д. Відмінок порядкового числівника в датах // Складні питання граматики та орфографії. - к., 1978.- с. 33-35.
- •7 Див.: Ботвина н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. Посібн. - к., 1999. - с. 124; Український правопис. - с. 34, 59.
- •§ 4. Займенник у діловому мовленні
- •§ 5. Дієслово в діловому мовленні
- •9 Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. Ред. І.К. Білодіда. - к., 1969. - с. 417.
- •10 Вихованець і.Р., Городенська к.Г. Зазнач, праця. - с. 291.
- •Розділ 5 синтаксичні норми мови професійного спілкування
- •§ 1. Особливості синтаксису ділового мовлення
- •1 Паламар л. М., Кацавець г. М. Мова ділових паперів: Практ. Посібн. - к., 1998. - с. 225.
- •§ 2. Порядок слів у реченні
- •§ 3. Однорідні члени речення
- •1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.
- •2 Залога 3., Карпа а. Реалії економічного зростання економіки України 90-х років // Вісн. Львів, ун-ту. Україна на шляху до ринку. Сер. Екон. - Львів, 1998. - Вип.28. - с. 55.
- •3 Цит. За: Ивин а. А. Искусство правильно мыслить. - м, 1990. - с. 104.
- •2. Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобтооднорідний ряд — це видові поняття, об'єднані родовим.
- •3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важли-вість повноти поділу.
- •§ 4. Координація присудка з підметом
- •4 Кононенко в. І. Сила слова. - к., 1976. - с. 55.
- •§ 5. Складні випадки керування
- •5 Загнітко а. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. - Донецьк, 2001. -с. 55 - 58.
- •Розділ 6 документ як основний вид писемного ділового мовлення
- •§ 1. Документ, його функції. Класифікація документів
- •1. За способом фіксації інформації:
- •2. За призначенням:
- •4. За походженням:
- •5. За місцем складання:
- •6. За формою:
- •8. За ступенем гласності:
- •§ 2. Основні реквізити документа, їхня характеристика
- •5 Докладніше про вимоги до виготовлення бланків організаційно-розпорядчих документів див.: Діденко а.Н. Зазнач, праця. - с. 16-23.
- •1. Державний герб України - Тризуб.
- •12. Індекс.
- •14. Місце укладання чи видання.
- •15. Гриф обмеження доступу до документа.
- •16. Адресат.
- •18. Резолюція.
- •19. Заголовок до тексту.
- •20. Відмітка про контроль.
- •21. Текст.
- •22. Відмітка про наявність додатка.
- •26. Печатка.
- •27. Відмітка про засвідчення копії.
- •3. Логічна послідовність.
- •4. Ясність викладу, точність опису.
- •6. Документ як основний вид писемного ділового мовлення
- •6. Документ як основний вид писемного ділового мовлення
- •Яворська Людмила Миколаївна заступник директора
- •§ 5. Різновиди наукових робіт
- •Концептуальні основи формування господарсько-фінансових відносин „держава - підприємництво" Сергій Марченко
- •Розділ і
- •§ 2. Випадковість і невизначеність в економічному розвитку 26
- •§ 3. Перевірка адекватності моделей 37
- •§ 4. Етапи економіко-математичного моделювання 45
- •Тема 2. Словники: їх роль у збереженні і збагаченні української мови та підвищенні мовної культури
- •Тема 3. Культура усного професійного мовлення
- •Тема 4. Вибір слова у мові професійного спілкування. Лексичні норми
- •Тема 5. Вибір граматичної форми у професійному спілкуванні. Морфологічні норми
- •Тема 6. Особливості вживання в офіційно-діловому стилі займенників, числівників, дієслів
- •Тема 7. Синтаксичні норми сучасної української мови
- •Тема 8. Писемне ділове мовлення. Документ - основний вид писемного ділового мовлення
- •Тема 9. Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт
- •Вдумайся!
24 Богдан с.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - к., 1998. - с. 436.
Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар'єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.
Розділ з лексичні норми мови професійного спілкування
§ 1. Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови
Лексика (від грец. ІехікоБ - словесний, словниковий) - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).
Слово - це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення.
Основна функція слова в мові - називна. Що таке назва? Відмітна ознака, що впадає в око і яку ми робимо представником предмета. Суттєве сприймання дає предмет, розум - назву цього предмета", - стверджував Л. Фейєрбах. Ознака, за якою предмет одержав свою назву, може й не розкривати його справжньої природи. Наприклад, слово атом запозичене з грецької мови і буквально означає „неподільний", хоч наука довела, що атом ділиться на дрібніші частини.
Значення слова співвідносне з поняттям як категорією мислення, що виникає внаслідок відображення та узагальнення у свідомості людини істотних ознак і властивостей предмета, являє собою сукупність людських знань про предмет. Слово матеріалізує поняття і тим самим робить його доступним і для інших людей. Однак слово не тільки матеріалізує поняття, а й формує його. Таким чином, воно - не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова називати поняття дає можливість у процесі спілкування користуватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв'язку слова і поняття - запорука успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловлювати думки, добираючи для цього відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового, професійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах.
У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється — розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є
величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набували нового значення „сукупність заходів", „надходження чого-небудь суцільною масою", з яким вживаються в текстах професійного мовлення без будь-якого відтінку образності чи емоційності, напр.: Кабінетові Міністрів України та Національному банку України розробити та запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадного та інших банків України. В усній формі ділової мови слова в переносному значенні використовують ширше, пор.: На біржах встановлюється так звана цінова стеля. Інколи ціна руйнує цю стелю.
Для ділового мовлення багатозначність - явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов'язково є первинним. Наприклад, слово каса має п'ять значень, серед яких значення „назва кредитної установи, організації", з яким воно функціонує у банківській справі (ощадна каса, депозитна каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім.
Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство „Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. Одинад-цятитомний „Словник української мови" подає тлумачення більше, ніж 135 тис. слів. Щодо термінологічних словників, то вони об'єднують 3-5 тис. слів, енциклопедичні (загальні чи спеціальні, галузеві) містять 2-3 тис. словникових статей.
Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.
Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів.
Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропе-їзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.
Спільнослов 'янська лексика — це слова, які виникли в період спільнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов'янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.
Спільносхіднослов 'янська лексика — це слова, які виникли в період виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мовної єдності. Крім східнослов'янських, іншим слов'янським мовам не відомі, напр.: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхіднослов'янські слова не однаково збереглися у східнослов'янських мовах. Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській мовах, але не вживається в російській.
Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.
Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грецької), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).
Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.
Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька - це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, українське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмінник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотруд-ник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні.
Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках воно стає причиною порушень мовної норми на лексичному рівні. Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполученнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість замість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських висловів рассматривать закон в нервом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російської мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов 'язком, дана проблема, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходиться у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і конструкцій, зокрема у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов 'язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці.
Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм, який веде до збіднення лексичного складу, обмеження виражальних засобів мови, не завжди бажаний. Цікаві щодо цього міркування академіка А. Кримського: „... не варто сперечатися про те, звідки взяли слово, а намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української літературної мови, є просто зайвим, бо тут нашої філологічної заборони ніхто не послухає".
Добір, вживання слів іншомовного походження часто диктують обставини, умови та стиль спілкування. Недоречно вжиті слова не лише з мов віддалених, але й близькоспоріднених засмічують літературне мовлення. Однаково неприємно чути вислови прийняти міри" чи „є пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час". Різниця полягає в тому, що перше із них є суржиковим, а інше пересичене „заморянами".
Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково-технічні терміни. Серед запозичених слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів - міжнародних слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і які мають греко-латинську основу. Терміни-інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило, тоді, коли були запозичені разом із поняттям, напр.: конус, перпендикуляр, бланк, штраф, аванс.
Питання національної чи інтернаціональної основи термінології завжди було дискусійним. Механічне запозичення термінів без врахування особливостей мови-реципієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови. „Свої не гірші, за заморян", - стверджує С. Караванський. „Страшидлом" називає він слова паблік рилейшнз, а також скорочення від нього піар. Англійській ідіомі public relations автор протиставляє український відповідник зв 'язки з громадськістю, а скорочення піар пропонує передавати абревіатурою О.Г.Д. (обробка громадської думки), оскільки вважає, що саме на агітаційно-пропагандистській частині поняття наголошують американці. Знання буквального значення слів іншомовного походження допомагає пояснити зміст інших „страшидл". Утворені за словотвірними моделями української мови, деякі похідні співвідносяться з власними твірними. Наприклад, слово накапати „донести на когось", вживання якого обмежується розмовним стилем через його несхвальне забарвлення, запозичене з німецької мови kappen, сарогеп і буквально означає „зраджувати, виказувати, доносити", і не має формально-семантичного зв'язку з дієсловом капати; так само дієслово лобіювати „впливати на членів парламенту при прийнятті законів" пов'язане не з українським словом лоб, а з англійським lobby „кулуари, коридор".
У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник-довідник Д. Мазурик „Нове в українській лексиці"'. Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних періодичних україномовних видань 1991-2001 pp., словник відображає динаміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зокрема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів-запози-чень слова акредитувати, антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, веб-сайт та ін.
При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:
1. Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в термінологічному значенні), напр.:
аргумент — підстава, мотив, обґрунтування, доказ авторитет — повага, пошана, вага економія — ощадливість, заощадження компенсація — відшкодування, оплата, покриття експеримент — дослід, спроба
Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. - Львів, 2002.
пріоритет — перевага, першість, переважне право
реальний - дійсний, справжній, можливий для виконання
ідентичний — тотожний, рівнозначний, однаковий
інцидент — випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія
лаконічний — стислий, короткий, небагатослівний
симптом — ознака, риса, прояв, знак
стимул — поштовх, причина, рушійна сила, заохочення.
2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слу-хає або читає, напр.:
апелювати - звертатися домінувати - переважати координувати — погоджувати лімітувати — обмежувати.
Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеться іронічно-жартівливо уточнювати: ,лЦе не ринок, це - базар". Зауважимо, що обидва із використаних слів - запозичені. Чи можна замінити слово сервіс українським обслуговування! Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов'язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов'язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів.
Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник - зупинити вибір на одному із них, наприклад:
патент — авторське свідоцтво санкція — непорушна постанова
Використання сучасної української літературної мови в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики - загальновживаної та лексики обмеженого вживання.
Загальновживана лексика - це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв'язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильо-ва), тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови. У зв'язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у політичному і громадському житті, суспільному виробництві, корінними змінами у побуті загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сферою вживання, напр.: радіо, газета, лекція, конференція, актив, премія, ракета, електрика, газ.
Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспільного життя та функціональними стилями мови. її поділяють на:
• розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіо-просторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів України і намагання з'ясувати: це злочин чи елегантна бізнес-операція! Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зрозумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця чи ситуації мовлення.
З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорідна. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр.: ватман (ватманський папір); б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком), напр.: професор „центральний процесор комп'ютера", проїхати „не почути або не зрозуміти сказаного".
У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних напр.: облом, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей - факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кількість такого типу слів - це прямі запозичення з російської мови2.