3. Роль мови у психічному розвитку дитини

Рідна мова відіграє унікальну роль у становленні особистості людини. Як найважливіший засіб людського спілкування, пізнання дійсності, мова слугує основним каналом прилучення людини до цінностей духовної культури, а також є необхідною умовою виховання і навчання. І всі психічні процеси у дитини - сприймання, пам'ять, увага, уява, мислення - розвиваються під впливом мови і за прямої її участі.

Суттєвий вклад у вивчення ролі мови у формуванні психічної діяльності дитини внесли дослідження Л.С.Виготського, О.Р.Лурії, М.М.Кольцової, О.М.Леонтьева, Б.Г.Ананьєва, А.А.Люблінської, А.В.Запорожця, Д.Б.Ельконіна та інших.

Л.С.Виготський у своїх дослідженнях одним із перших показав, яке велике значення має мова для формування складних психічних процесів. Він прийшов до висновку і обґрунтував положення, яке полягає в тому, що психічний розвиток людини має в основі мовленнєве спілкування дитини з дорослим і функція, поділена раніше між двома стає потім засобом організації власної поведінки дитини.

Оволодіння дитиною словесною системою у процесі спілкування з дорослими перебудовує всі її основні психічні процеси. Слово стає міцним фактором, який формує психічну діяльність, удосконалює відображення дійсності і утворює нові форми уваги, пам'яті і уяви, мислення і дії. Дитина за допомогою мовлення не лише отримує нову інформацію, а й набуває можливості засвоїти її по новому. У дітей перших років життя мова впливає на розвиток відчуттів та сприймання, на формування гностичних процесів. Дослідження А.А.Люблінської показали, що пасивне оволодіння мовленням у перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприймання, надає всім її сенсорним функціям активного пошукового характеру.

Практичний досвід, різнобічна діяльність дитини серед оточуючих людей є школою її активної діяльності. Без слова, без мовлення перехід до найвищих функцій аналізу та синтезу неможливий. У цьому, вважає А.А.Люблінська, виявляється взаємодія першої та другої сигнальної систем на рівні чуттєвого пізнання - відчуття.

У процесі розвитку дитина не відразу оволодіває словом і побудовою речення. Слово, яке дитина чує, спочатку є для неї лише «ім'ям», найменуванням предмета. Та завдяки збагаченню практичного досвіду, накопиченню знань, слово набуває для дитини значення багатооб'ємного сигналу. Дитина пізнає суттєве в предметі, забезпечене досконалим аналізом та обґрунтованим синтезом. Коли дитина встановлює зв'язок між словом та багатьма зоросприйнятими предметами, причому не тотожними, вона аналізує предмет, порівнює виділені частини, абстрагує індивідуальне та узагальнює суттєве. Так, мислення у єдності з мовою не лише «допомагає » сприйманню, а робить увесь процес сприймання усвідомленим¹.

Пов'язане зі свідомістю в цілому, мовлення людини є складовою певних стосунків усіх психічних процесів і, насамперед, мислення та уяви. Мовлення є важливим фактором засвоєння понять. У випадках його недостатнього порушеного розвитку страждають вербальне мислення і уява. Але мовлення, в свою чергу, залежить від ріння сформованості образів-уявлень. Адже відомо, що слони без значення вже не є словом. Л.С.Виготський зазначав, що значення слова є водночас і мовлення і мислення, тобто воно є одиницею мовленнєвого мислення. А дитяча думка найкраще розвивається за допомогою виразного, гострого на емоційні відтінки слова.

За висновками Л.С.Виготського, мовлення є формою існування думки, між мовленням і мисленням існує єдність. Але ця єдність не є тотожність. Мислення відображує закони природи і суспільства, а мовлення виражає думки і робить доступними для інших людей. Мислення і мовлення, не отожнюючись, включаються у єдність одного процесу. Мовлення не слугує виявленням готової думки. Думка не виявляється, а здійснюється у слові. Мовлення і мислення пов'язані між собою як форма і зміст, і відривати їх одне від одного неможливо.

Поступово оволодіваючи мовленням, дитина водночас вчиться мислити. «Мовленнєві структури, які засвоюються дитиною, стають основними структурами її мислення».¹ За допомогою мовлення у дітей розвиваються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, класифікація. Завдяки мовленню діти засвоюють операції дедукції (поодинокі факти підводять до загального) та індукції (загальний висновок пристосовують до поодиноких фактів.

Дошкільне дитинство характеризується бурхливим розвитком процесів уяви. Накопичені в психології та педагогіці дані засвідчують про тісний взаємозв'язок у розвитку уяви та мовлення, що сприяє формуванню уявлень дитини про предмет і дозволяє їй уявляти предмет, який вона ніколи не бачила. Л.С.Виготський зазначав, що як тільки у дитини з'являється мовлення, вона робить значний крок у розвитку уяви. Діти із затримкою або порушенням мовлення демонструють низький рівень розвитку уяви. З другого боку, з накопиченням дитиною життєвого досвіду, уява дитини сама стає засобом поширення цього досвіду, впливає на почуття дитини і спонукає до вираження їх у мовленні.

Відхилення у розвитку мовлення позначаються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони ускладнюють спілкування з оточенням, нерідко заважають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу. Під впливом мовленнєвого дефекту часто виникає низка вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому.

Отже, мовлення відіграє значну роль в інтелектуальному розвитку дитини. Поступове оволодіння мовленням засобами пізнання мови на різних її рівнях (фонетичному, словотворчому, лексичному, граматичному) перебудовує психіку малюка, дозволяє сприймати явища більш усвідомлено та довільно. Отримані в дошкільному віці «мовленнєві навички» та «комунікативні вміння» забезпечують основу подальшого навчання, виховання і розвиту особистості. Будь-яке порушення мовлення в тому чи тому ступені відображується на діяльності та поведінці дитини.

13