шпора

13. Поняття про робочу силу підприємства. Показники чисельності працівників на підприємстві.

Робоча сила під-ва – працездатне населення, яке має певну кваліфікацію і у відповідності до трудового законодавства бере участь у виробночо- господарській діяльності (чоловіки від 16 до 60, жінки від 16 до 55, пенсіонери та підлітки з 15 років). Робоча сила поліляється на постійних і сезоних процівників. До постійних належать працівники, які прийняті на певний термін без зазначеного строку договору більше ніж на 2 місяці. Тимчасові на термін менше 2 міс.. Для хар-ки всієї сукупності працівників підприємсва використовують слідуючи терміни: персонал, кадри, трудовий колектив. Персонал – сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Весь персонал поділяєть на певні категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники, молодший обслуговуючий персонал та служба охорони (поділ в відповідності до характеру виконуваних ф-цій). Також персонал може бути кваліфікованим по професіям та спеціальностям. Чисельність працівників характериз такими показниками, як спискова чисельність, та середня спискова чисельність. Спискова чисельність – це чисельність працівників підприємства на певну дату. До неї включають постійні, тимчасові, сезоні робітникі, приняті на роботу на 1 день довше. Не включаються до цієї чисельності працівників, які прийняті для виконання випадкових і разових робот на срок до 5 днів (студенти і учні, які проходять виробничу практику з отриманням стипендії за місцем навчання, сумісники). Для х-ки чисельності працівників за місяць, квартал, рік характерізуються середньосписковою чисельністю, яка визначається як відношення суми спискової чисельності працівників за період, за який визначаємо, включаючи вихідні та святкові до к-ті календарних днів цього періоду. Чисельність працівників у вихідні та святкові дні дорівнює списковій чисельності працівників в попереднів роб день. Існюють методи визначення чисельності, які належать до промислово- виробничого персонала підприємства: 1) коригування базової чисельності; 2) метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції; 3) метод підсумовування.

16. Вимірювання затрат праці. Баланс робочого часу.

Затрати живої праці визнач тривалістю праці. Є уречевлена і жива праці. Основними одиницями виміру затрат праці є людино- година, людино- день і середньо- списковий працівник. Л-Год представляє собою час фактичної роботи і цей показник відображає реальні затрати праці. Л-День- це явка працівників на роботу, незалеж від того, скільки год він пропрацював. Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві характеризується обсягами робочого часу. Річний фонд робочого часу визначається на основі балансу робочогу часу. Баланс робочого часу характеризує використання робочого часу на протязі року і складається в розрахунку на 1 робітника. Для визн роб часу в днях необхідно знати календарний фонд, неробочі дні протягом року та невиходи на роботу. Календарний фонд роб часу- 355 або 366 днів(корисний фонд.) Баланс роб часу передбачає визначення номінального і корисного фонду роб часу. Номінальний фонд робосого часу- це різниця календарного фонду роб часу і кількості святкових і неробочих днів. Фн= Фк- Дсв і вих. Корисний фонд роб часу- різниця між номінальним фондом роб часу й невиходами на роботу. Фк= Фн- Дневих

17. Економічна сутність продуктивності праці. Економічне та соціальне значення продуктивності праці.

Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та витратами робочого часу, затраченого на її вироблення, для планування та аналізу рівня продуктивності праці використ різні методи та показники вимірювання Прод Праці. Всі методи визначення П.П. поділяються на визнач прямих та обернених показників. До прямих показників належ виробіток прдккції або безпосередньо П. П. П. П. Визнач в натуральних, вартісних та нормативних показниках. До обернених показників належить трудоміскість, яка буває плановою, фактичною, нормативною. Виробіток – це кількісь продукції, яка виробляється за одиницю робочого часу. Натуральний метод визначення виробітку застосовється, коли обсяги виробництва визначаються в натуральних одиницях, в цьому випадку виробіток розраховується як відношення обсягу продукції в натуральному виразі до затрат праці.Вн= Он/Зп. Перевагами натурального методу є: натуральні показники наочні для робітників і придатні для використання при розподілі колективного заробітку; натуральні показники не зазнають по собі впливу зміни цін, структури робіт та інфляційних процесів. Недоліки: неможливість його застосування у випадку коли підприємство виробляє різні види продукції. Вартісні показники більш універсальні і дозволяють оцінити рівень П. П. при виробництві різнорідної продукції. Ці показники зазанають на собі вплив матеріаломісткості та рівень цін. Виробіток у вартісному вираженні визачається як відношення обсягу продукції у грошовому виразі до затрат праці або до середньо- спискової чисельності працівників Вн= Он/Зп; Вт= Ог/Зп; Вт= Ог/Чсер. З метою запобігання впливу матеріаломіскості робіт на продуктивність праці доцільно розраховувати виробіток по чистій прдукції. Чиста продукція= вартість продукції- амортизація- матер витрати.

18. Методика визначення продуктивності праці.

Під продуктивністю праці як еконо¬мічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю¬вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи¬вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, ‘ проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве¬личина трудомісткості товарів зменшується. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча¬су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або , кількістю робочого часу, що витрачається на вироб¬ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по¬слуги). Різноманітність підходів до визначення рівня про¬дуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливос¬тях.

(Виробіток =Обсяг продукції (послуг) / Чисельність працівників (трудовитрати в годинах)) (Трудомісткість=Трудовитрати в годинах (Чисельність працівників) / Обсяг продукції (послуг)).

Якщо показники виробітку мають більш узагаль¬нюючий, універсальний характер, то показники тру-домісткості можна розраховувати за окремими ви¬дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, вияв¬лення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управ¬ління виробництвом). Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува¬ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

21. Форми і системи оплати праці.

Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як прави¬ло, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й дод крвої оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залеж від результатів його праці з урахуванням наслідків господарсь діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих ре¬зультатів діяльності підприємства.

Існують 2 форми оплати праці: відрядна та тимчасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Ква¬ліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є на¬явність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існу¬вання реальних можливостей підвищення виробітку на конкретно¬му робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потре¬бує встановлення обґрунтованиїх норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно при¬зводити до погіршання якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з ура¬хуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначаєть¬ся тарифним розрядом. Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли не¬доцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскі¬льки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються.

Кожна з названих форм заробітної плати охоп¬лює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва. Відрядна форма з/п охоплює такі системи: пряма відрядна система, непряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. Почасова форма охоплює: просту почасову систему, почасову- преміальну, за посадовими окладами.

23.Визначення активів під-ва

Ресурси під-ва складаються з фінансових і виробничих ресурсів. До виробничих ресурсів відноситься майно(активи) Робоча сила та інформація.

Активи під-ва в бух.обліку поділяються на оборотні та необоротні.

Оборотні активи-це грошові кошти що необмежені у використанні а також інші активи які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.

Необоротні – активи які тривалий час утримуються під-вом з певною метою .До їх складу входять: основні засоби, необоротні нематеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість та відстрочені податкові активи.

Основні засоби або інші оборотні нематеріальні активи-це матеріальні активи які під-во утримує з метою використання

більше 1 року.Доїх складу входять: будівлі, споруди, машини,устаткування та інвентар.

Між оборотними активами(сировина та матеріали) та ОЗ(ОФ) існують відмінні ознаки:

Ознаки	ОЗ	Оборотні активи
Тривалість ф-вання у виробничому процесі	Функціонують тривалий час	Беруть участь лише в одному виробничому процесі
Зміна споживчої форми	Зберігають свою форму	Змінюють або повністю втрачають свою споживну форму
Ступінь використання у кожному виробничому циклі	Використовуються частково	Використовуються повністю
Перенесення вартості на вартість готової продукції	Переносять вартість частинами по мірі спрацювання у вигляді амортизаційних відрахувань	Повністю переносять свою вартість на витрати по виготовленню продукції

25.Облік та оцінка основних засобів під-ств з різними формами власності

Облік та оцінка ОЗ здійснюється в натуральній та вартісній формі.

Облік в натуральній формі проводиться для визначення кількості видів ОЗ та технічного складу виробн. потужностей під-ва.

Кожному виду ОЗ присвоюється інвентарний номер ана складне устаткування виписується тех. паспорт де вказується : заводський номер, дата випуску, дата і номер акту введення в експлуатацію, норма амортизації, данні про капітальний ремонт.

Оцінка – це грошове вираження вартості усіх засобів.

Види оцінок ОЗ: Первісна,  Залишкова, Відновна, Ринкова, Ліквідна.

Первісна(балансова) вартість – це вартість ОЗ в момент їх придбання включаючи транспортні та заготівельно-складські витрати.

Пв=Бв=Цопт+Втр+Взс

Залишкова вартість представляє собою ту частину ОЗ яка ще не перенесена на новостворену продукцію. Розраховується як різниця між первісною вартістю і величиною зносу

Вз=Пв-∑З

Відносна вартість – це вартість відтворення ОЗ в сучасних умовах тобто при нових цінах і способах ведення робіт. Це вартість ОА після переоцінки.

Ринкова вартість – це вартість ОА по яких здійснюються реальні умови купівлі-продажу основних фондів. Визначаються при передачі майна в оренду і акціонуванні під-ств

Ліквідна вартість – показує суму коштів яку може отримати вир-во внаслідок реалізації металобрухту за умови повного списання основних активів

Середньорічна вартість ОА визначається трьома способами :

Коли рух ОА повільний використов середня арифметична

ОФсер=(ОФпр+ОФкр)/2

Коли є дані про надходження по місяцях і кварталам

ОФсер=(ОФ1/2+ОФ2+…+ОФ11+ОФ12/2)/12

Коли є дані про вибуття та введення фондів в експлуатацію

ОФсер=ОФпр+ ОФввед*Тввед/12 + ОФвиб*Твиб/12

19. Шляхи підвищення продуктивності праці.

Підвищення продуктивності праці означає економію витрат праці .Між ростом продуктивності праці і економією затрат існує така залежність:

Існує залежність між економією трудових затрат і рівнем продуктивності праці :

Зростання продуктивності праці на будь-якому під-ві залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів які обєднуються в три великі групи.

1. Техніко-технологічні фактори :

 вдосконалення техніки та технології

 зростання нових видів сировини та матеріалів

 модернізація обладнання

 механізація та автоматизація виробництва

1. Організаційні фактори

 вдосконалення системи управління та організації праці

 збільшення реального фонду робочого часу

 впровадження раціонального розподілу та організації робітників

3.Соціально-економічні фактори

 вдосконалення системи планування участі працівників у прибутках

 створення відповідного морально-психологічного клімату

 поліпшення системи підготовки та перепідготовки кадрів

 зростання заробітної плати.

24.Економічна сутність основних засобів під-ва, їх класифікація.

Основні засоби в процесі вир-ва не змінюють своєї натуральної форми, не входять до складу новоствореної продукції, а свою властивість переносять на готову продукцію по мірі зносу у вигляді амортизаційних відрахувань.

На практиці до основних засобів належать:

Засоби вир-ва, які мають вартість більше 500 гр. Істроком служби більше 1 операційного циклу

Основні активи це перший розділ балансу.

Основні активи в процесі вир-ва поділяються на: Виробничі, Невиробничі

Виробничі – функціонують в сфері матеріального вир-ва: промисловість, с/г, та будівництво і становлять 95-98% вартості основних активів під-ств.

Невиробничі – форми під-ств та організації освіти та охорони здоровя , спорту та відпочинку.

Виробничі Основні активи

Активна частина	Пасивна частина
Праймає безпосередню участь в процесі вир-ва і від її розмірів залежить вир-ча  програма підприємств Машини Обладнання Транспортні засоби Виробничий інструмент	Не приймає участі в процесі вир-ва але створює умови для збереження активної частини: будівлі, споруди передавальні пристрої.

Оптимальна структура ОЗ  — 60-40%

60 – активна

40 – пасивна

Класифікація оборотних активів: 1. В залежності від участі в процесі вир-ва: виробничі,  невиробничі

2.За приналежністю: власні,  орендовані. 3. За використанням: працюючі ( в експлуатації), непрацюючі ( на складі ).

4. За цільовим призначенням та хар-ру використання: будівлі, споруди та передавальні пристрої., автотранспорт, меблі, побутові елек. оптичні пристрої, обладнання, машини і обладнання затрати на закладання та вирощування насаджень затрати на придбання худоби.

З 1 січня 2000 року прийнята така класифікація ОЗ ( рахунок 10 по балансу )

1.Земельні ділянки 2.Капітальні затрати на поліпшення земель 3.Будинки та споруди 4.Машини та обладнання: силові машини, робочі машини, обчислювальна техніка, засоби обробки інформації, вимірювальне обладнання.

5. Транспортні засоби 6. Інструмент, прилади, інвентар 7. Робоча та продуктивна худоба  8. Багаторічні насадження  9. Інші основні засоби: бібліотечні фонди, музейні цінності.

26.Знос основних засобів під-ва

В процесі експлуатації основні активи втрачають не лише споживчу вартість але і вартість вцілому

Види зносу: Фізичний знос Моральний знос

З економ точки зору знос можна визначити за величиною витрат які необхідні для відновлення основ засобів до первісного стану за техніко-економічними хар-ми.

Грошовим виразом фіз. зносує амортизація

Екон знос – це процес поступового зменшення реальної первісної вартості основн активів

Моральний знос – це тех.- екон старіння – це конструктивне старіння і знецінення машин і устаткування внаслідок дії НТП.

Осн активи знецінюються раніше ніж відбувається їх фіз. знос.

Причини морального зносу :Поява нової більш дешевої техніки в розрахунку на одиницю корисного ефекту. Створення більш продуктивних машин що забезпечують зниження собівартості робіт

Фіз. знос або моральне старіння можна усунути частково або повністю застосовуючи різні форми відтворювання .

Відшкодування фіз. зносу проводиться за рахунок поточного та капітального ремонту а попередження фіз. зносу за рахунок своєчасного проведення технічного огляду та обслуговування. Знизити витрати від мат. зносу допомагає модернізація.

27. Амортизація основних засобів. Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і тех­нічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансова­ної раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізич­ного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарїв, потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортиза­ційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою , де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ан — амор­тизаційний період (нормативний строк функціонування) основ­них фондів.

У прак­тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене­сення балансової вартості основних фондів на собівартість про­дукції, що виробляється протягом аморти­заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху­вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста­новлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш­кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис­лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо­вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою кла­сифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа­тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%; четвертий — 15%; п’ятий — 10%; шостий і сьомий — 5%. Збіль­шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти­ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економіч­ного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

28. Ремонт основних засобів та його економічне значення.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об’єктів у цілому стане непридатним для дальшого викорис­тання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації. Призначення поточного ремон­ту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілак­тичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобіган­ня прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ре­монту полягає у максимально можливому відновленні первісних” техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі про­міжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу). За сучасних умов господарювання і формування ринкової еко­номіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ре­монт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капіталь­ний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експ­луатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що по­требує капітального ремонту, на нову.

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ре­монт будь-якого виробничого устаткування (е ) визначається за формулою . Коефіцієнти, обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від’ємного або нульового значення. За всіх додат­них значень коефіцієнта ”е” капітальний ремонт устаткування є еко­номічно виправданим, за від’ємних — недоцільним, а за нульо­вого значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

34.Нематеріальні ресурси : поняття та види.

Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду, для якої характерна відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів отримування прибутків від його використання.

Види нематеріальних ресурсів (об’єктів інтелектувальної власності):

Об’єкти промислової власності:

a)    Винахід – це позначене суттєвою новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного госп–ва, яке забезпечує позитивний ефект (практичну цінність).

b)   Корисна модель – це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

c)    Промисловий зразок – придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення конкретної форми виробу.

d)   Товарний знак та знак обслуговування – це оригінальна позначка (ім’я, термін тощо), яка призначена для ідентифікації товару.

e)    Зазначення походження товару – відображає назву країни (місцевості), яке використовується для позначення товару, особливі властивості якого обумовлюються, що є характерними для даного географічного об’єму.

f)    Фірмове найменування – це стале  позначення підпр-ва або окремої особи, від імені якої здійснюється вир–ча або ін. діяльність.

g)   Способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Об’єкти, охороняються авторським правом і суміжними правами:

h)   Твори галузі науки, літератури та мистецтва;

i)    Комп’ютерна програма – це об’єктивна форма подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ.

j)    База даних – це іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері.

k)   Технологія інтегральної мікросхеми – це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язки між ними.

l)    Суміжні права – права, які примикають до авторського права, є похідними від нього (3 види: права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності:

Раціоналізаторська пропозиція –це технічне вирішення, яке є найбільш корисним для підприємства.

“ноу–хау” – незахищені охоронними документами і неоприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського або ін. характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках.

29.Відтворювання ОЗ та джерела його фінансування.

Відтворення – це безперервно повторювальний процес відновлення основних фондів  на базі НТП

Основними формами відтворення є: часткове,  просте, розширене.

Часткове відтворення – передбачає відшкодування фіз. зносу та відновлення тех.-екон. хар-к і здійснення при проведенні кап. ремонту. Основним джерелом коштів є ремонтний фонд.

Розширене – передбачає розширення мат.-тех. бази під-ва за рахунок нового будівництва , придбання нових ОЗ. Також шляхом техн. переозброєння реконструкції та розширення діючих виробничих об’єктів.

32. Показники використання осн засоб на підприємстві.

Ефективність використання осн засоб хар-ся системою натуральних та вартісних показників серед вартісних показників основними є фондовіддача та рентабельність ОЗ. Фондовіддача характеризую собою обсяг продукції який припадає на одиницю вартості основ фондів. Цей показник взаємо обернений до показника фондомісткості: Фв = Овп / ОФ.

Недоліки: впливає ф-р цін., впливає матеріаломісткість продукції.

Щоб уникнути цього недоліку рахуємо фондовіддачу по обсягу чистого продукту: ЧП = О – (МВ+А), Фв = Очп/ОФ.

Рентабельність фондів показує величину прибутку на 100 грн вартості осн засобів: Роф = (Пр/ОФ)*100%

До натуральних показників відносяться: натуральне в-во техн засобів, коефіц використання календарного часу. Він хар-є відношення к-ті машино-годин роботи обладнання до кількості машин-один перебування на підприємстві: Квкр=Др/Дк.

Коефіц техн готовності відношення часу перебування техн засобів на підприємстві зменшеного на час перебування в ремонті та очікування ремонту до часу перебування на підприємстві: Ктг = (Тпп -Трем) / Тпп

Коефіц змінності визнач шляхом ділення кількості відпрацьованих машинно-годин на к-ть машинно-днів і середню тривалість зміни: Кзм=Тмаш-год/Тмаш-год.

Частковими показниками використання осн зас є коефіц екстенсивності завантаження устаткування. Коеф інтегр викор основ засоб: Кінт.в = Кек*Кінт

31.Для хар-ки руху ОЗ використовують такі показники:

Коефіцієнт вибуття показує яка доля ОЗ що була на балансі п-ва на початок року списана внаслідок повного зносу або інших причин .

Розраховується як відношення вартості основних засобів що вибули з експлуатації до вартості ОФ на початок року: К=ОВФвиб/ОВФпр

Коефіцієнт оновлення х-зує долю нових введених в експлуатацію ОЗ: К=ОВФввед/ОВФкін.р

Коефіцієнт росту   К=ОВФкін.р/ОВФп.р

Коефіцієнт інтенсивності оновлення   Кін.он=Конов/Квиб

Для хар-ки фіз. стану використовують таки показникі :Коефіцієнт зносу – він х-зує ступінь основних фондів і розраховується  як відношення нарахованого зносу за певн. календарн. період до вартості ОЗ. за цей період( визн як на початок року так і на кін. Року)

К зн =В зн/ОФ

2) К-т придатності .Показує яка доля в-ті ОЗ не перенесена на новоств.  Продукцію , або яка доля зал. Варт . по відношенню до балансової в-сті.

Кпр= Взал./ОФ кр=(ОФ кр-Взн)/ОФ кр, Кзн +КПР=1

33.Шляхи  підвищення використання  ОЗ.

Шляхи : Екстенсивний (передб зб. Тривалості роботи основних фондів на протязі року) збільшення зміності роботи зменшення тривалості ремонтів скорочення часу перебазування машини з об’єкта на об’єкт.

Інтенсивний (підвищення основних засобів за одиницю робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів, впровадження нових технологій, матеріальне стимулювання за підвищення ефективності використання фондів).

30.Показники оснащеності під-ва ОЗ

Для хар-ки забезпеченості під-ва ОЗ використовують такі показники:

1. Фондозабезпеченість(фондомісткість та фондооснащеність)

Фондозабезпеченість – хар-зує  забезпеченість або потреби під-ва в ОЗ для вир-ва одиниці продукції

Фм=ОФ/Овп де Овп-обсяг виробленої продукції

1. Механозабезпеченність вир-ва хар-є потреби під-ва в засобах механізації(активна частина фондів ). Розраховується як відношення вартості засобів механ  до обсягу викон робіт.

2. Енергоозброєність – хар-зує  потреби під-ва в потужності двигунів чи засобів енергетики для виконання одиниці робіт.

Для хар-ки забезпечення робітників ОЗ використовують такі показники:

1. Фондоозброєність праці – хар-зує  співвідношення  між основними і числом працюючих, показує яка частка загальної вартості ОЗ припадає на одного сер.-статист. працівника.

Фп=ОФ/Чп

1. Механоозброєність праці визначає співвідношення між величеною вартості засобів механізації та числа працюючих.

35. Поняття нематеріальних активів.

Нематеріальні активи виникають внаслідок володіння правами на об”єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяльності підприємства з отриманням результату ( доходу, прибутку).

До складу нематеріальних активів включають :

1. права, що з”являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи та свідоцтвами на товарні знаки,

2. права, що виникають унаслідок володіння підприємством об”єктами авторського та суміжного права

3. права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об”єктів інтелектуальної власності,

4. права на користування земельними ділянками та природними ресурсами,

5. монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності,

6. організаційні витрати на створення підприємства,

7. права на використання об”єктів інтелектуальної власності за допомогою ліцензійних  угод.

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту, до яких відносять патент та авторське право.

Патент – документ, яким держава  державний орган надає особі або підприємству виключне право використання зазначеного в патенті винаходу або раціоналізаторської пропозиції. Патентовласник володіє монопольним правом на промислове або інше комерційне використання нематеріальних ресурсів і за необхідності може заборонити будь-кому їх використовувати без дозволу.

Свідоцтво на товарний знак – документ, що засвідчує його пріоритет, забезпечує його власнику виключне право користуватися і розпоряжатися знаком на свій розсуд, право забороняти використовувати знак без дозволу власника, право дати дозвіл / ліцензію/ на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Авторське право – система правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці. Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці не мають спеціального правового захисту, порядок такого захисту визначається самим підприємством. За розголошення таємниці передбачається сувора /кримінальна/ відповідальність.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їх власник, або довірена особа чи підприємство у формі ліцензії.

Ліцензія – дозвіл на використання технічного досягнення чи іншого нематеріального ресурсу протягом певного строку за винагороду.

Така винагорода може  може сплачуватися у вигляді встановлених певних відсоткових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції  / періодичні відрахування -роялті/ або як разова за весь період користування / пашуальна виплата – плата за ліцензію/. Власник ліцензії – ліцензіар, той хто отримує право на ліцензію – ліцензіат.

36. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів.

В підприємницькій діяльності виникає необхідність в оцінці нематеріальних активів. До обставин, які зумовлюють необхідність  оцінки вартості нематеріальних активів, відносяться :

1. приватизація або відчуження державою нематеріальних активів ,

2. включення об”єктів інтелектуальної власності в статутний фонд,

3. визначення частки майна у статутному фонді за реструктуризації підприємств,

4. оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства,

5. придбання прав на об”єкти інтелектуальної власності,

6. здійснення фінансової звітності підприємства,

7. оцінка вартості застави під отримання кредиту,

8. визначення збитків від порушення прав на об”єкти інтелектуальної власності,

9. організація франзайзингу.

Оцінка вартості нематеріальних активів включає в себе етапи :

1. обстеженння нематеріальних активів,

2. правова експертиза,

3. вибір  відповідного методу оцінки вартості,

4. формування інформаційної бази для проведення оцінки,

5. розрахунки вартості нематеріальних активів,

6. підготовка звіту про оцінку.

Відповідно до міжнародних стандартів оцінки вартості нематеріальних активів використовують три підходи : витратний, прибутковий,  ринковий., які мають свої конкретні методи оцінки вартості, що представлені на мал. 2.

Витратний підхід полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Прибутковий / дохідний/ підхід полягає в тому, що вартість об”єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод початкових витрат – вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років.

Метод вартості заміщення – максимальна вартість  певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості.

Метод відновної вартості - відновна вартість визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу.

Метод капіталізації прибутків – виявляються джерела та розміри чистого прибутку, визначається ставка капіталізації чистого прибутку, розраховується вартість активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод дисконтування майбутніх грошових потоків - оцінюються майбутні грошові потоки / чистий прибуток від використання об”єкта інтелектуальної власності і величина амортизації цього об”єкта/, визначається ставка дисконтування, розраховується сумарна поточна вартість майбутніх прибутків, додавання до отриманого результату вартості об”єкта інтелектуальної власності / приведеної до поточного періоду/.

Метод порівняльного аналізу продажу – порівняння об”єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об”єктів, які були реалізовані на ринку.

Метод звільнення від роялті – полягає у припущенні, що інтелектуальна власність підприємству не належить, і тоді підприємство мало б виплачувати частину виручку  у вигляді винагороди / роялті/ власнику інтелектуальної власності, яку насправді залишає собі. Ця винагорода і є додатковим прибутком, який створюється нематеріальним активом, і являється ринковою вартістю оцінюваного активу.

Нематеріальні активи підлягають амортизації. Норму амортизації встановлює підприємство залежно від строку використання виду нематеріального активу / стосовно  активів,для яких неможливо встановити період використання, норма амортизації приймається 10 років або 10%/.

37.Поняття про оборотні аетиви, об. Фонди та фонди обігу

До оборотніх активів належать: грошові кошти, які необмежені в використанні, а також інші активи, які призначені для реалізації чи спож. протягом 12 місяців

Фонди – це заособи в-ва, які прийм. участь лише в одному вир. циклі втрачаючи при цьому свою первісну форму і переносить свою в-сть на новостворену продукцію.

Вони стають част. собівартості продукції.

До обор. фондів належать інструмент:  інвентар вартістю до 500 грн строком служби до одного року.

Фонди обігу – це частина засобів в-ва, яка не бере участі в вир. циклах, але авансування підприємством на створення засобів обор. фондів ( матеріалів, сировини, деталей, паливо, а також це кошти які необхідні підприємству для реалізації продукції, здійсн. платежів, розрахунок за поставлені товари, виконані роботи і готову продукцію)

38.Склад оборотних засобів під-ва.

Оборотні фонди представлені у вигляді:

1) вир-их запасів

2) коштів, вкл. у вир-во

Вир. запаси:

–     осн. та допоміжні матеріали

–     конструкції та деталі

–     паливо та запчастини

–     малоцінні та швидко знош. предмети спецодяг та інвентар до коштів, які вкл. в в-во: незвершене в-во і витрати майб. періодів.

Незавершене в-во:

комплектуючі вироби і продукція що не пройшли всіх стадій техн.циклу, а також не закінч. кап ремонт осн. засобів.

Витрати майб періодів – це витрати пров. в поточному році, але віднесені . до наст. періодів і відображені в балансі як витрати майб. періодів, що підляг. співставленню на витрати в-ва та обігу протягом терміну до якого вони належать.

До фондів обігу на  підпр-ві належать:

– готова продукція на складі

–     грошові кошти в касі та на банківських рахунках

–     короткострокові фін. зобов’язання (векселі, банкноти, облігації)

–     кошти в рахунках(прострочена дебіторська заборгованість , відвантажені товари та надані послуги)

39. Класифікація оборотних засобів

Принципи класифікації:

1)-за місцем та роллюв-ва:

–     оборотні фонди

–     фонди обігу

2)-За джерелами утворення:

–     власні

–     прирівняні до власних

–     позичкові

3)-За способом планування та нормування:

–     нормовані (забезпеч. між обігових коштів, які необх. для забезп-ня безперебійного ф-ня п-ств)

–     ненормовані (дод. засоби, що направляються на розширене в-во)

40. Нормування оборотних засобів. на п-ві

Процес нормування оборотних засобів — це встановлення нормативів їх запасів. Норматив оборотних засобів – це мін. розмір  оборотн. засобів, що необхідно під-ву для о-ції ритмічної та безперебійної роботи.

Є 3 методи нормування об. засобів:

Аналітичний (ґрунтується на докладн. аналізі наявних обор. засобів п-ваз подальшим корегуванням фактичних запасів залежно від умов в-ва і вилучення з них )

Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового пе­ріоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.

Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витра­там майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків викорис­товуються здебільшого як допоміжні.

За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елемен­ти, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, па­ливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети).

Частка НОЗ складає 70-80% від обор. засобів.

Мінімальні планові запаси нормованих обор. зас.встан. таким чином:

1)-Для кожного елемента нормованих активів визнач-ся окрем. норматив

2)-Сума окремих нормативів визначає сукупний норматив розмір, якого вказує, яка сума власних обор. засобів має бути у розпорядженні п-ва.

Не нормуються такі обор. зас.:

-обор. кошти у транспортних запасах

-викон. роботах

-наданих послугах, строк оплати яких настав

Нормативи власних обор. зас. визначаються для кожного е-та , як добуток одноденної потреби п-ва в тих чи інших матеріалах на норму запасу в днях.

Норма запасу включає:

-транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставле­ного постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

-Підготовчий запас створюється на період часу, не­обхідного для приймання, складування та підготовки до виробничо­го використання матеріальних ресурсів.

-Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборот­них фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи).

-резервний (страховий) запасу – 50% поточного запасу

-сезонний запас – в разі сезонного характеру заготівлі сировини сезонного характеру споживання конкретних умов завезення

Сукупний норматив обор. з-бів на розрахунк. період – це заг. сума нормативів, обчислених по окремих е-ах обор. активів.

42. Показники ефективності використання оборотних засобів.

Показники ефективності використання оборотних засобів включають

–    коефіцієнт оборотності;

–    коефіцієнт завантаження;

–    тривалість одного обороту;

Коефіцієнт оборотності, що характеризує кількість оборотів, які здійснюють оборотні засоби протягом року. Показник обчислюється як відношення виробленої і реалізованої продукції до середнього залишку оборотних коштів.

;

Чим вищим є коефіцієнт оборотності, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості – це відношення обсягів продукці, реалізованої в кредит до середньої вартості дебіторської заборгованості.

;

Тривалість одного обороту характеризується часом, який необхідний для одного обороту оборотних засобів.

;

Коефіцієнт завантаження є величиною, оберненою до  коефіцієнта оборотності:

;

Він показує, скільки оборотних коштів під­приємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

Обсяг вивільнених або додатково залучених оборотних засобів в результаті зміни оборотності оборотних засобів за розрахунковий період визначається :

± Δ Оз = (Орп р.р./ 360 ) х ( Тоб р.р. – Тоб.п.р.),

де Орп р.р. – обсяг реалізації за розрахунковий рік , грн.,

Тоб р.р. – тривалість обороту оборотних засобів у розрахунковому році , дні;

Тоб п.р. – тривалість обороту оборотних засобів у попередньому році , дні.

Коефіцієнтом окупності матеріальних витрат називають коефіцієнт використання оборотних засобів, що показує обсяг реалізованої продукції на одиницю спожитих матеріальних ресурсів.

Обчислюється: ;

Рентабельність оборотних засобів (коефіцієнт використання оборотних засобів)

, де Озал. – залишок оборотних коштів.

41.Джерела утворення оборотних засобів на підприємстві

Основними джерелами утворення оборотних засобів є:

1)   Власні оборотні засоби;

2)   Кошти прирівнені до власних оборотних засобів;

3)   Позичкові кошти;

Власні оборотні засоби включають:

–    Статутний фонд  в частині формування оборотного капіталу;

–    Резервний фонд;

–    Нерозподілений прибуток звітного року;

Кошти прирівнені до власних оборотних засобів(стійкі пасиви) – це кошти, які юридично не належать підприємству, але які воно використовує в своїй господарській діяльності. Вони включають:

–    Заборгованість постачання за матеріально-технічні ресурси;

–    Мінімальна заборгованість робітника по заробітній платі;

–    Залишки амортизаційних відрахувань на закупівлю матеріалів для капремонту;

–    Кошти підприємств, що покривають кредити банку та аванси замовників;

Позичкові кошти включають:

–    Короткострокові банківські кредити;

–    Кредиторську заборгованість;

–    Емісію цінних паперів підприємства;

–    Отримання товарного кредиту;

–    Всі види кредитної заборгованості;

47.Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку

Оцінка економічної ефективності будується на порівнянні витрат інвестицій з результатом, який забезпечує ці витрати. Якщо отриманий результат має позитивне значення, то інвестування визнається доцільним, де КВ-капітальні вкладення або виробничі інвестиції.

Проекти капітальних вкладень визнаються доцільними при умові:

Якщо відбувається вибір декількох варіантів інвестування, то перевага надається тому де Ер=max;

Оскільки інвестиції вкладається на протязі певного часу і дохід отримується також на протязі певного часу, то для конкретизації порівняння враховують чинник часу (при цьому всі значення приводять до поточного періоду часу).

Виходячи з цього, необхідно враховувати знецінення сьогоднішніх грошей майбутніми і приводити майбутні році до сьогоднішнього дня.

Метод урівнювання різночасних грошей називається дисконтуванням і проводиться за формулою:

, Гт – гроші теперішні; Гм – гроші майбутні; Е – постійна норам дисконту, яка рівна прийнятній для інвестора нормі прибутку; t – час в роках; t – час розрахунковий;

Водночас, для оцінки доцільності виробничих інвестицій використовують такі фінансово-економічні терміни як:

1).Початкові інвестиції (або початкова вартість проекту) – характеризує розмір капітальних вкладень, необхідних для реалізації проекту і розраховується як сума всіх інвестиційних витрат за мінусом виручки від продажу зайвого обладнання.

2). Грошовий потік – фінансовий показник, який обчислюється як сума чистого прибутку підприємства, амортизаційних відрахувань, приросту обороту капіталу та приросту вартості основних фондів.

3).Ставка дисконту – це відсоткова ставка, яка характеризує норму прибутку мінімального щорічного доходу інвестора на який він сподівається.

4).Теперішня вартість – вартість майбутніх доходів на теперішній час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на коефіцієнт приведення відповідного року за прийнятою дисконтною ставкою.

5).Внутрішня ставка дохідності – це ставка дисконту при якій теперішня вартість грошового потоку та початкових інвестицій є приблизно рівною за величиною (при цьому чиста теперішня вартість рівна нулю).

6).Господарський ризик – є показником невпевненості та нестабільності щодо інвестування.

До основних показників ефективності інвестиційного проекту належать:

1).Чиста теперішня вартість (чистий приведений дохід) – характеризує абсолютну величину ефекту від реалізації проекту та обчислюється як різниця між теперішньою вартістю грошових потоків та величиною початкових інвестицій.

ЧТВ=ДП(дисконтований грошовий потік) – ІК(інвестиційні кошти)

2).Індекс дохідності є співвідношенням дисконтованого грошового потоку до інвестиційних коштів;

3).Період окупності – період часу впродовж  якого повертаються початкові інвестиції у вигляді приведених до теперішньої вартості грошових потоків;

даний показник розраховується за формулою:ПО = ІК/ ДП сер., де ІК – інвестиційні кошти, а ДП сер. – середні дисконтовані грошові потоки.

Оцінка ефективності інвестицій здійснюється в такій послідовності:

1)   Визначення суми необхідних інвестицій та періоду їх внесення

2)   Прогноз майбутніх доходів від застосування інвестицій із визначенням часу їх отримання

3)   Визначення початкових інвестицій

4)   Визначення ставки дисконту

5)   Визначення теперішньої вартості кожного з отриманих доходів

6)   Розрахунок теперішньої вартості початкових інвестицій

7)   Розрахунок чистої теперішньої вартості (ЧТВ):

Якщо ЧТВ>0 – інвестиції є доцільними;

ЧТВ>0 – інвестиції недоцільні;

У випадках декількох варіантів – найефективнішим проектом буде той, у якого максимальна величина  ЧТВ.

8)   При необхідності порівняння кількох варіантів інвестиції визначається індекс дохідності. Якщо ІД<1 – проект є недоцільним.

У випадку неможливості прогнозу майбутніх доходів, розрахунок інвестицій здійснюється за показником приведених витрат.

Приведені витрати – це сума поточних витрат або собівартості продукції і капітальних вкладень, приведених до співставлення за допомогою коефіцієнта порівняння економічної ефективності.

Даний показник розраховується за формулою: ПВ=СВ+ЕН*К.

Кращим варіантом є той приведені витрати(ПВ) якого є найменшими.

44. Поняття про інвестиції , їх види , характеристика.

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіта­лу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одер кання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприєм­ства, так і окремі власники капіталу.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання на­явного капіталу для придбання (купівлі) акцій, об­лігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одер­жання нетрудового доходу.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробницт­ва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшо­го прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась Інша на-зва — капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордо­ном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вар­тості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, нази­ваються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення пря­мих і портфельних інвестицій має практичне значення для вияв­лення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіта­лу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб’єктів господарювання.

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існу­ючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об’єктів ба­гато в чому залежить від пропорцій між державними та приватни­ми інвестиціями. Природно, що з активізацією розвитку роздер­жавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

45. Склад і структура капітальних вкладень ( виробничих інвестицій)

За загальновживаним визначенням капітальні вкладення — це періодично здійснювані довгост-

рокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють ва­лові й чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення —це загальна сума одноразових витрат капіталу на гоюсте й розши-.рене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціаль­ної інфраструктури, а чисті —“витрати лише на розширене відтво­рення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають: 1) вартість будівель­но-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів виробничого устатку­вання, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати. До останніх нале­жать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідуваль­ного буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; на­уково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; ви­трати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість нетитульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об’єктів тощо.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капі­тальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устат­кування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

В інвестиційній політиці підприємств та їхніх добровільних об’єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення що­довідтворювальної структури капітальних вкладень, котра ві­дображає співвідношення довгострокових витрат на просте й роз­ширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове будівництво) відтворення основних; фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значно­му збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та рекон­струкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.

46. Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування капітальних вкладень

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: перший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інве­стицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — ви-значення конкретних джерел їхнього фінансування.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворен­ня основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів ви­робничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо роз­робленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприєм­ства зумовлює необхідність ретельного складання програми (пла­ну) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший попередньо- приблизнизних розрахунків(на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий — прямих роз­рахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).

Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення ос­новних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-техно-логічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхід­ного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв’язані з маркетинговими досліджен­нями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техні-ко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимо­ги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію значних інвестиційних ресурсів.

Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, рап­тове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульо­ваної суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінан­сування заміни застарілого устаткування, то для покриття части­ни, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела фор­мування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого при­бутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприє­мства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв’язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування необхідних реальних інве­стицій (капітальних вкладень).

Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної суб­сидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення за­кордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що да­ють змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищува­ти загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.

43. Показники ефективності використання оборотних засобів

Ек. зміст прискор. оборотності полягає в тому, що при тих же обор. коштах п-во може виконати більші обсяг робіт, або при тих же самих виконаних роботах може звільнити більшу частину оборотних засобів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) ко­штів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використан­ня) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв’язані найбільші резерви скорочен­ня запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким вироб­ництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг неза­вершеного виробництва на суму понад 2 млн грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.

50. Поняття , характеристика та види інноваційних процесів.

Інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-госпо­дарській системі, є сукупністю прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини а запровадження Їх у господарську практику визнається за нововведення.Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері ви­робництва, сприяючи прогресивним змінам остан­ього. За своїм характе­ром інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв’язані види

Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів вироб­ництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів). Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок су­спільного виробництва (організаційні структури управління сфе­рами науки та виробництва, форми організації різних типів вироб­ництва й колективної праці тощо);

економічні — методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і плану­вання, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;

соціальні — різні форми активізації людського чинника (про­фесійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, пере­довсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяль­ності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров’я людини та охорона довкілля; ство­рення комфортних умов життя тощо;

юридичні – нові і змінні закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

49.Підвищення ефективності використання інвестицій

Основними шляхами підвищення ефективності капітальних вкладень є:

1)         Вдосконалення пректно-кошторисної справи..

2)         Впровадження економічних методів управління економічним процесом.

3)         Скорочення стадій інвестиційного циклу – зменшення строків від проектування до освоєння введених в дію виробничих об’єктів.

4)         Поліпшення структури капітальних вкладень – збільшення відносного обсягу у просте відтворення основних засобів.