Розділ іі. Виробнича система та її функціювання

2.1.Виробнича система

Системою називається сукупність елементів, призначених для досягнення певної мети.

Елемент системи – це вхідний в її склад об'єкт, який з погляду структури, не підлягає подальшому діленню на частини.

Виробнича система – це частина виробничого процесу, що відокремилася в результаті суспільного розподілу праці, здатна самостійно або у взаємодії з іншими аналогічними системами задовольняти ті або інші потреби, за допомогою вироблюваних цією системою товарів і послуг.

У основі виробничої системи лежать 2 поняття: виріб і виробництво.

Переробляюча підсистема є основною частиною ВС і здійснює функцію перетворення вхідних витратних ресурсів на вихідні прибуткові результати (товари, послуги). Під час переробки ресурсів відбувається зміна їх форми, внутрішніх властивостей, місць розташування, додається вартість живої і уречевленої праці. На виході процесу виробництва результати переробки можуть бути як позитивними (якість товарів (послуг), прибуток, зайнятість населення), так і негативними (технологічні дефекти, витрати, безробіття). Перетворення вхідних матеріалів на вихідний продукт здійснюється за допомогою технології.

До складу ВС будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:

1. Технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентарю, основних і допоміжних матеріалів і тому подібне).

2. Технологічні ресурси (гнучкість технологічних процесів, наявність конкурентоздатних ідей, наукові заділи і др).

3. Кадрові ресурси (кваліфікований, демографічний склад працівників, їх здатність адаптуватися до зміни цілей ВС).

4. Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, територія підприємства, комунікацій, можливість розширення і ін.).

5. Ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість управлінської системи, швидкість проходження управлінських дій і тому подібне).

6. Інформаційні ресурси (характер інформації про саму ВС і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення достовірності і тому подібне).

7. Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній ін.).

2.2. Виробнича програма. Поняття виробничої потужності.

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємства, за умови, що підприємство одержує прибуток. Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного плану, на основі якого складається виробнича програма підприємства. Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Отже, виробнича програма — це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких вимог:

— правильного визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживача;

— повного ув’язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

— обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами і, насамперед, виробничою потужністю.

Виробнича програма включає в себе:

— план виробництва продукції (за номенклатурою, асортиментом, кількістю та терміном постачань);

— план збуту продукції;

— розрахунок виробничої потужності.

В основу розробки виробничої програми має бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою виробів.

Виробнича програма є основою для складання наступних розділів плану підприємства:

— технічного розвитку й організації виробництва;

— підвищення економічної ефективності виробництва;

— капітальних вкладень;

— капітального будівництва;

— матеріально-технічного забезпечення;

— праці та кадрах;

— собівартості, прибутку та рентабельності;

— фондів економічного стимулювання;

— соціального розвитку;

— заходів з охорони природи;

— фінансового.

Для обґрунтування і правильного формування виробничої програми підприємства у бізнес-плані необхідно надати таку інформацію:

— характеристика пропонованої продукції;

— оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

— стратегія маркетингу.

Формування виробничої програми підприємства базується на таких елементах:

— на основі вивчення, аналізу та перспективи розвитку ринкового попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції;

— державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету, та поновлення державного резерву (при цьому держава гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими ресурсами);

— державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень (держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами);

— портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв’язки (такі контракти періодично переглядаються та поновлюються);

— частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо ним самим (у виробничій програмі повинні враховуватися потреби підприємства, які визначаються на основі балансів матеріальних ресурсів, що відображають потребу у них та джерела її покриття).

При розробці виробничої програми передбачається досягнення необхідних темпів зростання виробництва; освоєння нових видів продукції; раціональний розподіл продукції, що випускається, по календарних термінах. Основна увага приділяється підвищенню ефективності виробництва, досягненню беззбитковості по збитковій частині номенклатури. Передбачається відновлення фондів і впровадження нової техніки, підвищення використання виробничої потужності, зростання продуктивності праці.

Виробнича потужність — максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути

забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових)

потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства. Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни

номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в

плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого

випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при

проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою

величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний

режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і

освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що

випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому

проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його

потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально

можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний

характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку

виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

– потужність на початок планового періоду (вхідна);

– потужність на кінець планового періоду (вихідна);

– середньорічна потужність.