МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О.В. СТЕПАНЮК

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

КУРС ЛЕКЦІЙ

для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання

Схвалено

на засіданні кафедри українознавства як курс лекцій. Протокол №7 від 2 грудня 2008

КИЇВ НУХТ 2009

О.В. Степанюк Українська мова (за професійним спрямуванням): курс лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання. – К.:

НУХТ, 2009. — 30 с.

Рецензенти: Колосюк В.О., канд. іст. наук., доц. Момот В.М., канд. пед. наук., доц.

О.В.СТЕПАНЮК, канд. філол. наук., доцент.

Видання подається в авторській редакції

© О.В. Степанюк, 2009 © НУХТ, 2009.

2

ЗМІСТ

Тема 1. Українська літературна мова, її норми та стилі ____________________4 Тема 2. Лексичні засоби сучасної української мови в офіційно-діловому та науковому стилях___________________________________________________9

Тема 3. Морфологічні засоби офіційно-ділового та наукового стилів_______ 16 Тема 4.Синтаксичні засоби сучасної української мови у професійному спілкуванні___________________________________________ 24

Запитання для самоконтролю_________________________________________30

3

Тема 1. Українська літературна мова, її норми та стилі План

1.Українська мова – національна мова українського народу. Основні етапи розвитку української мови.

2.Українська мова – мова державна.

3.Поняття літературної мови.

4.Мовна норма.

5.Поняття стилю та жанру.

6.Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси.

7.Науковий стиль, його основні ознаки.

Література

1. Горбул О.Д., Галузинська Л.І. та ін. Ділова українська мова. – К.: Т-во “Знання”, 2007.

2. Українське ділове мовлення: Теоретичні положення та методичнопрактичні поради: Навч.-метод. посібник / О.Є.Бадах, М.В.Гуць, Т.В.Демидюк та ін.- К.: КВУУЗ,1997.

3.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Вища школа, 2006.

4.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: Атіка, 2007.

1.Українська мова – національна мова українського народу. Основні етапи розвитку української мови

Мова – сукупність загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків для називання предметів і явищ навколишньої дійсності, комплекс правил поєднання цих звукових знаків у процесі висловлення думок.

Саме у мові закріплюється пізнання людиною об’єктивної дійсності, виражаються думки, почуття тощо.

Будучи духовним надбанням усього народу, всієї нації, мова становить суспільне явище, пов’язане з матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, побутовим життям людини.

Улюдському суспільстві мова виконує такі функції:

1.спілкування,

2.повідомлення,

3.впливу.

Українська мова – це рідна мова української нації, багатомільйонного українського народу, який проживає не лише в Україні, а й за її межами– в Росії, Молдові, Казахстані, Польщі, в інших країнах Східної Європи, в Канаді, США, Бразилії, Австралії та ін.

Українська мова має давні писемні традиції, багатовікову історію й по праву належить до числа високорозвинених мов світу за силою й багатством своїх виражальних можливостей, за милозвучністю та емоційністю. Донедавна така

багата	мова	зазнавала	істотного	, звуженняобмеження	суспільно-
комунікативних функцій. Тому розширення сфер функціонування української
мови,	піднесення	її престижу	на міжнародній арені значною мірою має

залежати не лише від державних заходів на рівні законодавства, а насамперед

4

від мовного навчання і мовного виховання. Мовне навчання передбачає свідоме практичне оволодіння українською літературною мовою, а мовне виховання ставить своїм завданням усвідомлення значення української мови не лише як засобу спілкування, а й як найважливішого джерела формування інтелекту й духовно-емоційної сфери особистості через її зв’язок із традиціями українського народу, української нації.

Українська національна мова існує у двох формах:

1. у вищій формі загальнонародної мови– сучасній українській літературній мові;

2. у нижчих формах загальнонародної мови– у територіальних діалектах.

Українська мова належить до групи слов’янських мов, що є однією з груп індоєвропейської мовної сім,’їдо якої, крім згаданої слов’янської групи, входять романська, германська, балтійська, індійська та іранська групи, а також грецька, албанська та вірменська мови.

Слов’янська група мов складається з трьох підгруп: східнослов’янської, до якої входять українська, російська та білоруська мови; південнослов’янської, до якої входять болгарська, македонська, сербська, хорватська та словенська

мови; західнослов’янської, до якої входять польська, чеська,			словацька,
верхньолужицька та нижньолужицька мови.
Учені-мовознавці	зазначають: “Безпосереднім	джерелом	розвитку

української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої починається орієнтовно VвІІ ст. У становленні української мови виділяються такі періоди: 1. протоукраїнська мова (VІІ-ХІ ст.);

2. староукраїнська мова (ХІ ст., час появи перших писемних пам’яток– ХІV ст.); 3. середньоукраїнська мова ( кінець ХІV – початок ХІХ ст.);

4. нова українська мова (від початку ХІХ ст.)” (3 підр.).

2.Українська мова – мова державна

Устатті 10 Конституції України, прийнятій Верховною Радою

28 червня 1996 року, записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.”

Державна мова – це “закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики”.1

У багатонаціональних державах (на відміну від однонаціональних, де немає необхідності конституційного закріплення державної мови) статус державної мови закріплюється за мовою більшості населення.

Отже, українська мова як державна дає змогу сконцентрувати весь інтелектуальний потенціал суспільства і в процесі історичного розвитку переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу.

____________________________

1 Українська мова. Енциклопедія.- К.: Укр. енциклопедія, 2000.- С. 318.

5

Державна мова виконує в суспільстві ряд важливих функцій:

1.інтеграційну – об’єднує людей, сприяє перетворенню населення в суспільство;

2.організаційну – виступає засобом адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

3.інформаційну – забезпечує здатність підтримувати й відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків.

3. Поняття літературної мови Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної

мови, що обслуговує різні сфери діяльності, культурні потреби людей: державні й громадські установи, освіту, науку, пресу, художню літературу, театр, побут тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам.

Літературна мова має дві форми– усну й писемну. Українська літературна

мова	характеризується	уніфікованістю, унормованістю, стандартністю,
високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Українська літературна		мова сформувалась на основі південно-східного

діалекту, ввібравши в себе окремі риси північних та південно-західних діалектів. Літературна мова виникає з появою письма, і спершу літературною мовою

вважали мову книжну. Але з поширенням культури в усній мові в ній поступово закріплюються основні норми, властиві літературній книжній мові. Особливо зближується літературна мова з книжною тоді, коли в літературі починають широко використовуватись елементи живої народної мови.

Отже, національна мова охоплює як літературну мову, так і територіальні діалекти, розмовну лексику, жаргони, а літературна мова шліфується майстрами слова, словниковий склад у ній відібраний з лексичного багатства загальнонародної мови; значення і вживання ,сліввимова й правопис регламентовані, словотворення здійснюється за загальноприйнятими зразками.

4. Мовна норма

Основною ознакою літературної мови є її унормованість.

Мовна норма – це вироблені мовною практикою освічених людей правила вимови, вживання слів, їх граматичних форм та сполучень із іншими словами.

Усі, хто користується українською мовою як засобом спілкування, повинні знати мовні норми й обов’язково дотримуватися їх.

Усучасній українській літературній мові існують такі типи норм:

--орфоепічні – вимова звуків і звукосполучень;

--орфографічні – написання слів;

--графічні – передавання звуків на письмі;

--лексичні – вживання слів;

--морфологічні – вживання морфем;

--синтаксичні – зразки побудови словосполучень і речень;

--пунктуаційні – вживання розділових знаків;

-- стилістичні – добір	мовних	елементів	відповідно	до	умов
спілкування.

6

Основні	ознаки норм – системність, історична й соціальна зумовленість,
стабільність. Однак норми можуть зазнавати змін, що випливає з природи мови
як явища	соціального, яке перебуває в постійному розвитку разом із

суспільством. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти, що виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації(узаконенні) написань і відображають існування старого й нового в мові. Так, наприклад, розрізняють варіанти слів акцентуаційні(помилка-помилка,оповідач-оповідач), фонетичні (учений-вчений), морфологічні (зневіра-зневір’я). Наявні варіанти не порушують самої норми, а роблять її більш тонким інструментом добору мовних засобів у стилістичному плані.

За ступенем стійкості літературні норми на різних мовних рівнях бувають неоднаковими. Найстабільнішими вони виявляються в граматиці. Щодо орфографії, то час від часу орфографічні норми зазнають змін, свідченням чого є нова редакція українського правопису(1990 р.), поява якого зумовлена потребою суспільства в кодифікації написань з огляду на нові підходи до вивчення мови.

Мовні норми фіксуються у словниках, довідниках, підручниках, посібниках, правописі.

5. Поняття стилю та жанру

Слово стиль (від лат. stilus – загострена паличка для письма) вживається в широкому й вузькому значенні, напр.: стиль поведінки, стиль керівництва, офіційний стиль, індивідуальний стиль тощо.

Слово стиль входить до термінології багатьох (мовознавствонаук, літературознавство, мистецтвознавство), але в кожній науці в нього вкладається своє поняття.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Функціонуючи в різних сферах суспільного життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об’єднують

мовні	одиниці за їх		функціональним призначенням у певні ,структури
становлять систему функціональних стилів, кількість і структура яких залежить
від	ваги	літературної	мови в державному, політичному, науковому та
культурному житті нації.
У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні стилі
писемної		мови: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий,
художньо-белетристичний,			конфесійний. Інколи	виділяють	виробничо-

технічний, епістолярний і мемуарний. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри – це різновиди текстів певних стилів, які різняться метою мовлення, сферою спілкування і специфікою використання мовних засобів.

6. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси Офіційно-діловий стиль – це різновид літературної мови, який обслуговує

сферу офіційно-ділових стосунків. Це мова заяв, наказів, протоколів, розписок, законів, постанов тощо.

7