Реферат по мікробіології(Базильчук В.Я.ГБ-4)

Хворобою уражуються бульби, рідше — столони і корені. На бульбах хвороба проявляється у вигляді неглибоких виразок округлої або неправильної форми діаметром від декількох міліметрів до кількох сантиметрів. Зливаючись, виразки часто утворюють на поверхні бульби суцільну рвану кірку. Розрізняють чотири форми звичайної парші: плоску, опуклу, глибоку і сітчасту.

 

Плоска парша трапляється переважно на молодих бульбах і уражує тільки шкірку або самий верхній шар перидерми. На бульбах утворюються іржаво-коричневі струпоподібні незначні виразки. Опукла парша має вигляд опуклих, невеликих за розміром бородавок на молодих бульбах. Глибока парша проявляється у вигляді вдавлених у м’якуш (до 0,5 см) різної форми коричневих виразок. Краї їх часто піднімаються над поверхнею бульби і оточені рваною кіркою. Цей тип парші у більшості випадків проявляється під час збирання картоплі. Сітчаста парша характеризується суцільною тріщинуватістю поверхні бульби у вигляді неглибоких рівчачків, які взаємно перетинаються у різних напрямах і нагадують сітку. Іноді виділяють п’яту форму звичайної парші — опукло-глибоку. Це комбінований прояв опуклої та глибокої парші на одній і тій самій бульбі.

Розвивається звичайна парша здебільшого на сочевичках бульб, які збільшуються, а шкірка розривається у різних напрямах, утворюючи виразки. Уражена перидерма бульби, як правило, відшаровується від здорової тканини смугою мертвих клітин. Уражуються бульби в основному в молодому віці.

 

Збудники хвороби розвиваються у ґрунті на різних органічних рештках. Більше уражують бульби на легких і суглинкових ґрунтах із слабо-лужною реакцією. У спекотні посушливі роки бульби сильніше уражуються звичайною паршею, ніж у прохолодні і вологі. Оптимальні умови для зараження бульб створюються за вологості ґрунту 50-70%.

 

Джерело інфекції — садивні бульби картоплі і ґрунт. У ґрунті патогенні види актиноміцетів можуть зберігатися декілька років. Вони дуже стійкі до посухи, життєздатні після дворічного перебування у висушеному стані. Спори актиноміцетів тривалий час можуть витримувати низькі температури близько мінус 30°С та обезводнення. Шкідливість хвороби полягає у тому, що уражені бульби мають непривабливий вигляд. Смакові й товарні якості їх знижуються, вони містять менше крохмалю і під час їх очищення утворюється більше відходів. Лежкість їх також знижується, тому під час зберігання вони значно швидше загнивають внаслідок поселення інших мікроорганізмів у місцях ураження. Дуже уражені бульби непридатні для садіння, оскільки мають низьку схожість і дають незадовільний урожай. Використання хворих бульб на насіннєві цілі знижує урожайність картоплі на 15-40%.

 

Захисні заходи. Вирощування стійких сортів, дотримання сівозміни, використання здорового насіннєвого матеріалу, протруєння бульб, збалансоване за макро- і мікроелементами живлення рослин.

Порошиста, срібляста та бугорчата парша

Ознаки порошистої парші проявляються на бульбах, столонах і особливо на коренях. На свіжозібраних бульбах хвороба проявляється виразками, які вкриті частками перидерми і кірки, що надає їм форму зірок. На дні виразок помітна бура спорова маса патогена.

 

Захворювання особливо інтенсивно розвивається в роки з надмірною вологістю, частими опадами і зниженою температурою. Значне ураження бульб спостерігають на торф’яниках і важких ґрунтах з рН 4,7-5,4. Оптимальними умовами для розвитку захворювання є вологість ґрунту в межах 70-75% і температура ґрунту в межах 12-18°С. У разі підвищеної вологості оболонка спори гриба ослизнюється й утворюється амебоїд, який самостійно рухається. З моменту зараження до перших ознак хвороби проходить 12, а до повного формування спор — 29 днів.

 

Шкідливість хвороби виявляється у зниженні товарних якостей бульб. Вони загнивають під час зберігання, тому що в місцях виразок не утворюється пробковий шар, а це спричиняє заселення й розвиток грибів і бактерій, які зумовлюють гнилі. Оскільки виразки утворюються здебільшого у вічках, то уражені бульби й мають понижену схожість.

 

Захисні заходи. Дотримання сівозміни з поверненням картоплі на теж саме поле не раніше, ніж через 4-5 років, протруювання насіннєвого матеріалу перед садінням, вирощування відносно стійких сортів.

 

Срібляста парша поширена в північно-східних областях України. Проявляється на бульбах у вигляді темно-сірих плям діаметром від 1 до 6 мм. У місцях ураження свіжозібраних бульб виявляється легкий наліт — конідіальне спороношення збудника хвороби, що легко стирається. Пізніше шкірка бульб біля плями відшаровується, під неї проходить повітря, і місце ураження стає сріблястим, особливо за умов змочування поверхні водою. На бульбах, що зберігаються, під шкіркою міститься тонка біла грибниця, яка з часом утворює склероційні дрібні клубочки.

 

Хвороба частіше розвивається на легких ґрунтах за підвищеної температури в період бульбоутворення.

 

Джерелом інфекції є уражені насіннєві бульби картоплі і ґрунт, де гриб зберігається склероціями. Шкідливість захворювання залежить від ступеня ураження бульб. Інфіковані бульби під час зберігання, особливо за підвищеної температури, легко уражуються вторинною патогенною інфекцією. За сприятливих умов у сховищах продовжується розвиток хвороби, що призводить до значних втрат і погіршення якості цієї продукції. У разі сильного ураження бульби втрачають свої насіннєві якості, знижується енергія проростання вічок або їх повне відмирання, зменшується число пагонів, утворюються слабкі і ниткоподібні паростки. Це призводить до зрідженості і нерівномірності росту і розвитку рослин. Недобір урожаю картоплі від сріблястою парші може сягати 25% і більше.

 

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, садіння картоплі здоровими протруєними бульбами, внесення у ґрунт добре перепрілого гною, збалансоване живлення рослин, заорювання сидеральних культур, правильне зберігання бульб в картоплесховищах і кагатах.

 

Бугорчаста парша (ооспороз) поширена в північних областях України. Під час зберігання бульб у сховищах вона, на відміну від інших видів, залишається непомітною, хоч первинне ураження відбувається ще в полі на початку періоду їх утворення. Проявляється лише через 4–5 місяців після закладання бульб картоплі на зберігання і до весни сильно прогресує. На шкірці уражених бульб з’являються бурі та чорні плоскі й опуклі пустули різних розмірів, вдавлені плями неправильної та округлої форми, округлі темні бугорки діаметром 3-4 мм. Навколо кожного бугорка є невелика вдавленість. Розміщуються бугорки на бульбах поодиноко або зливаються по 35 штук в одну. У разі одночасного розвитку бугорчатої та сріблястої парші поверхня бульби темніє, робиться нерівною і лущиться

Джерелом інфекції є уражені бульби й ґрунт, в яких гриб зберігається у вигляді грибниці і склероціїв. У період зберігання картоплі конідії гриба на уражених бульбах проростають інфекційними гіфами і уражують здорові бульби. У разі садіння уражених бульб на їх поверхні в ґрунті розвивається спороношення гриба, хвороба поступово поширюється на корені, столони і основу стебел, заспорюються конідіями гриба бульби нового урожаю. Температурний оптимум для розвитку гриба порівняно низький (11-12°С). Краще гриб розвивається на слабо-кислих ґрунтах (рН 6,5). Під час зберігання бульб картоплі розвитку ооспорозу сприяє недостатня вентиляція і підвищена вологість в картоплесховищах.

 

Шкідливість хвороби виявляється в різкому зниженні або повній втраті схожості насіннєвих уражених бульб. Рослини з інфікованих бульб формують менше число стебел, розвиваються повільно, в результаті чого суттєво знижується їх продуктивність. У разі використання на насіннєві цілі хворих бульб схожість картоплі знижується на 30–45%.

 

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, внесення добрив, які містять калій і магній, ретельне перебирання насіннєвого матеріалу, протруєння бульб картоплі.

 

Вертицильозне та фузаріозне в’янення проявляються під час цвітіння

Вертицильозне в’янення характеризується повільним в’яненням рослин. Проявляється воно в період цвітіння, спочатку — на частках листків нижнього ярусу куща. Листкові пластинки по краях жовтіють і поступово в’януть. Пізніше на них утворюються світло-коричневі плями. На межі між здоровою і ураженою тканинами добре помітна яскраво-жовта облямівка. В суху погоду листки засихають і обпадають, а в вологу звисають вниз по стеблах.

 

На стеблах захворювання проявляється у вигляді вдавлених довгастих шоколадно-коричневих плям або штрихів. Стебла поступово в’януть і відмирають. На поперечному зрізі біля кореневої шийки стебла добре помітні дрібні бурі ділянки тканини з ураженими судинними пучками. На бульбах хвороба проявляється у вигляді загнивання вічок.

Збудником хвороби є мітоспоровий грибVerticillium albo-atrum Rein. et Berth. Гриб — поліфаг, уражує багато видів рослин, в тому числі люпин, горох, квасолю, люцерну, помідори, баклажани, перець, хміль. Проникає у рослину, як правило, через механічні пошкодження кореневої системи. Грибниця патогена розвивається у провідній системі рослин. Причиною в’янення рослин, з одного боку, є порушення водопостачання у результаті закупорювання провідних пучків грибницею патогена, а з іншого — виділення грибом токсинів у тканину рослини.

 

Гриб зберігається у рослинних рештках, насіннєвих бульбах і ґрунті у формі хламідоспор, мікросклероціїв і грибниці. Хвороба завдає великої шкоди у разі незмінного вирощування картоплі в посушливих південно-східних районах України, знижуючи врожай до 30, а на легких піщаних ґрунтах — до 50% і більше.

 

Фузаріозне в’янення проявляється під час цвітіння. На відміну від вертицильозного, фузаріозне в’янення протікає швидко і поширюється з верхнього ярусу листків до нижнього. Листки уражених рослин втрачають пружність, стають блідо-зеленими. Верхівка стебла набуває антоціанового кольору і поникає. За нічний час тургор листків трохи відновлюється, але потім вони жовтіють, скручуються, і вся рослина засихає. Захворювання проявляється насамперед на рослинах, ослаблених несприятливими умовами навколишнього середовища.

 

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Fusarium oxysporum Schl. f. solani Bilai, грибниця якого розвивається у провідній системі рослини, викликає закупорення судин. В циклі розвитку гриб утворює макро- і мікроконідії, хламідоспори. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35°С (оптимум 15-22°С) та вологості ґрунту понад 40%.

 

Основне джерело інфекції — заражений ґрунт, уражені бульби і рослинні рештки. Шкідливість хвороби дуже велика. Хворі рослини або зовсім не утворюють бульб, або утворюють 2-3 дрібні і зморшкуваті бульби, які непридатні ні для харчування, ні як садивний матеріал. Недобір урожаю картоплі від хвороби може сягати до 50%. Вміст крохмалю в уражених бульбах суттєво знижується. Бульби з рослин, уражених в’яненням, під час зберігання швидко загнивають.

 

Захисні заходи. Проти вертицильозного і фузаріозного в’янення ефективними заходами є вирощування стійких сортів, дотримання правильної сівозміни, протруєння бульб перед їх садінням, збалансоване живлення рослин, фітопатологічні прочищення насіннєвих ділянок картоплі.

Суха гниль проявляється під час зберігання

Суха (фузаріозна) гниль бульб проявляється найчастіше через 2-3 місяці після збирання. На їх поверхні утворюються сірувато-бурі або матові, трохи вдавлені плями різних контурів, під якими тканина стає бурою, трухлявою і сухою. Пізніше плями збільшуються, бульби зморщуються, і на їх ураженій поверхні з’являються невеликі опуклі сірувато-білі, рідше жовтуваті або рожеві подушечки. У сухому сховищі уражені бульби поступово висихають, їх шкірка зморщується.

 

Патогени можуть проникати в бульби, уражені фітофторозом, паршею звичайною і порошистою та пошкоджені комахами й нематодами. Оптимальні умови для розвитку хвороби створюються за температури 17–25°С, відносної вологості 70% і за вільного доступу повітря. Значно менше розвивається суха гниль на картоплі, що вирощується на полях, де вносять гній і мінеральні добрива. Спостерігається залежність ступеня розвитку сухої гнилі і від розміру бульб. Чим вони більші, тим сприятливіші умови для розвитку хвороби.

 

Шкідливість хвороби полягає у зрідженні насаджень картоплі в результаті втрати бульбами схожості. За нормальних умов зберігання втрати бульб від сухої гнилі становлять 5-15%, а за підвищеної температури і вологості — 30-50% і більше.

 

Захисні заходи. Перед закладанням бульб на зберігання ретельний фітопатологічний контроль, видалення з партій уражених хворобами і механічно пошкоджених бульб, озеленення насіннєвого матеріалу, вирощування стійких сортів.

 

Гудзикова гниль

Ознаки фомозу, або гудзикової гнилі проявляються на бульбах і стеблах. На бульбах утворюються темні тверді вдавлення до 2,5-5 см у діаметрі. Часто вони подібні до відбитка великого пальця або гудзика, звідки і пішла назва хвороби. Інколи на поверхні бульб утворюються некротичні розпливчасті плями, вкриті численними чорними крапками-пікнідами гриба. Уражена тканина загниває, у ній утворюється велика кількість порожнин, поверхня яких вистелена пухкою повстяною грибницею патогена, забарвлення якої сильно варіює.

 

На стеблах хвороба виявляється у фазі цвітіння культури. Біля основи черешків листків, згодом по всій поверхні стебла з’являються видовжені розпливчасті плями, на яких утворюються численні пікніди.

 

Збудником захворювання є мітоспоровий гриб Phoma exigua Desm. var foveata Boerema. У вологу погоду пікніди на стеблах розриваються, і пікноспори за допомогою дощу, комах і вітру поширюються у навколишньому середовищі та уражують нові рослини картоплі. Разом з краплинами дощу вони потрапляють у ґрунт і спричиняють зараження молодих бульб. Гриб проникає у бульби через сочевички, вічка і механічні пошкодження.

 

Протягом вегетації збудник хвороби формує кілька генерацій пікнідіального спороношення. Оптимальна температура для росту гриба 18-22°С. Частина інфекції дощовою водою змивається з уражених стебел і досягає поверхні молодих бульб картоплі. Більшість бульб заражається фомозом у період збирання врожаю за умов дотику до них ураженого бадилля. Зараження молодих бульб у період вегетації рослин може відбуватися також дифузним способом, проникненням грибниці патогена з ураженого стебла через столон у бульбу.

 

У картоплесховищах захворювання проявляється зазвичай через кілька тижнів після закладання бульб на зберігання. В умовах високої вологості некрозна форма захворювання переходить у типову виразкову форму хвороби. До весни більша частина уражених бульб згниває. Повторні перезараження бульб під час зберігання відбуваються рідко.

 

Основним джерелом інфекції є уражені посадкові бульби картоплі. Додатковим джерелом є уражене бадилля, на якому зберігаються пікніди, а також ґрунт, де вирощували заражену картоплю торік. Інфекція у ґрунті зберігається до трьох років і більше. У разі садіння уражених бульб картоплі інфекція виноситься також ураженими паростками на поверхню ґрунту, звідки поширюється на стебла молодих рослин, викликаючи первинне їх зараження. З пікнід уражених стебел пікноспори пізніше спричиняють вторинне зараження рослин. Шкідливість хвороби виявляються у значному зниженні врожаю в результаті передчасного відмирання ураженого бадилля, та у збільшенні втрат бульб під час зберігання. Хворі бульби під час зберігання легко інфікуються збудниками сухої гнилі. Втрати бульб від фомозної гнилі й змішаних інфекцій нерідко сягають 30% і більше.

 

Захисні заходи. Дотримання сівозміни, використання здорового посадкового матеріалу, протруєння бульб, збалансоване живлення, обприскування рослин фунгіцидами, обов’язкове передзбиральне знищення бадилля.