4.Соціально-педагогічна занедбаність дітей: сутність, ознаки та прояви.

Практичному психологові часто приходиться мати справу з дітьми, які мають значні відхилення від прийнятих у суспільстві правових чи моральних норм. Прохання до психолога «якось вплинути» на того чи іншого «важкого» школяра — одне з найбільш частих звернень зі сторони вчителів і батьків. При цьому в категорію «важких» попадають дуже різні учні: невстигаючі, недисципліновані, діти з різного роду нервовими і психічними розладами, підлітки, що стоять на обліку в комісії у справах неповнолітніх, врешті, просто діти з так званих неблагополучних сімей. Це висуває перед шкільним психологом пробле¬му вибору адекватних методів психологічної і педагогічної роботи з «важкими» учнями.

На сьогоднішній день у психолого-педагогічній науці немає єдиного розуміння поняття «важка» дитина, єдиного підходу до діагностики і корекції її поведінки і особистісного розвитку. Кожний із наявних підходів має свої сильні та слабкі сторони, і вибір того чи іншого з них залежить від багатьох обставин: характеру професійної підготовки психоло¬га, його теоретичних знань, методичного оснащення, особливостей конкретної ситуації.

Як відомо, значну кількість дітей «групи ризику» становлять школярі, яких інколи називають соціально чи педагогічно занедбаними.

Соціально-педагогічна занедбаність — це стан особистості дитини, який проявляється у несформованості у неї властивостей суб'єкта діяльності, спілкування, самопізнання і виявляється у порушенні образу «Я» [4; 5].

Соціальна занедбаність формується під впливом соціальних умов, в яких розвива¬ється дитина. її основними проявами в дитячому віці є нерозвинутість соціально-комуні¬кативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями.

Педагогічна занедбаність зумовлена, перш за все, недоліками навчально-виховної роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб'єкта навчально-пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. її проявами є важконаучуваність, важковиховуваність дитини, тобто власне педагогічні труднощі. Педагогічна занедбаність — це стан, протиле¬жний пізнавальній розвинутості, освіченості. Він характеризується відсутністю необхідно¬го запасу знань, навчально-пізнавальних мотивів, слабким володінням способами і прийомами їх здобуття.

Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Зовнішніми причинами соціально-педагогічної занедбаності в дитячому віці є дефек¬ти сімейного виховання, на які накладаються недоліки і прорахунки у навчально-виховній роботі в дитячому садочку та школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу і сімейного виховання.

Внутрішніми причинами виникнення і розвитку занедбаності дітей можуть бути ін¬дивідуальні психофізіологічні та особистісні якості дитини: генотип, стан здоров'я, домінуючі психоемоційні стани, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодіючими та ін.

Відомо, що дитина проходить через три виховних соціальних середовища: с чий садок і школу. І кожне із цих середовищ створює багато соціально-пе, ситуацій, котрі по-різному відображаються на її розвитку.

Головним мікросоціальним чинником розвитку дитини, особливо на ранніх етапах розвитку, є сім'я. Основними факторами сімейного виховання, що сприяють формуванню соціально-педагогічної занедбаності дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і некоректний педагогічний вплив, емоційна відчуженість та жорстоке ставлення до неї. Можна виділити чотири типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню соціально-педагогічної занедбаності дитини:

1. Кримінальні і аморальні сім'ї (сім'ї, в яких батьки схильні до кримінальної та аморальної поведінки).

2. Конфліктні сім'ї (сім'ї, взаємини між подружжям, родичами в яких характеризуються постійними конфліктами).

3. Сім'ї з недостатніми виховними ресурсами (неповні сім'ї, багатодітні сім'ї

4. Педагогічно некомпетентні сім'ї (сім'ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання).

Наслідком виховання в подібних умовах можуть бути соціальна дезадаптація, педагогічна занедбаність дитини, підвищена її агресивність, тривожність, пошук дитиною емоційного комфорту, психологічної підтримки та зразків для наслідування поза сім'єю.

Соціально-педагогічна занедбаність бере свій початок в ранньому дитинстві приблизно в трьохрічному віці, тобто співпадає з початком розвитку самопізнання її правильної і доцільної поведінки. При несприятливій ситуації розвитку прояви занедбаності нагромаджуються і переходять в якісні утворення — симтомокомп¬лекси. Проявляються вони спочатку в поведінці дитини, не зачіпаючи її особи знаходиться на стадії становлення (дошкільне дитинство). В подальшому занедбаність розповсюджується на особистісний рівень.

У молодшому шкільному віці, в зв'язку з переходом до навчання, у розвитку занедбаності головну роль починають відігравати шкільні фактори: непосильність перевантаження навчальними завданнями, негативне емоційне ставлення зі сторони вчителя, втрата бажання вчитися, інтересу до навчання, тощо. У цьому випадку, за наявності несприятливої ситуації розвитку в сім'ї, зачіпаються всі особистісні структури дитини, порушуються процеси формування самопізнання особистості. Вихід із цієї ситуації можливий лише за умови зміни методів навчання і виховання дитини, проведення психолого-педагогічної роботи з нею.

Таким чином, соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де не створюються умови для повноцінної соціалізації і індивідуалізації особистості дитини на: навколишнє мікросередовище, перш за все батьки і педагоги, негативно впливають на формування особистості дитини як суб'єкта власного життя, вона не отримує достатньої свободи для прояву своєї активності.

В залежності від характеру динаміки, вираженості ознак занедбаності, рівня адаптації до соціального середовища і рівня оволодіння соціально значущою діяльністю виділяють латентну (легку), початкову (середню) і яскраво виражену ступінь педагогічної занедбаності дитини.

Занедбані діти є менше соціально пристосовані, вони відрізняються недовірою надмірною ображеністю, у їхній поведінці часто спостерігається негативізм, впертість, егоцент¬ризм. У них погана увага, швидка втомлюваність. Вони часто реагують на невдачі, невпе¬внені в собі, важко адаптовуються до нових умов, настрій у них нестійкий, самооцінка неадекватна. Занедбана дитина намагається компенсувати свій стан агресивністю, схильніс¬тю до ризикованих вчинків з метою привернути до себе увагу. Однак незадоволення її основних потреб — бути особистістю (для молодших школярів — це потреба бути хорошим) і бути прийнятим здійснюють негативний вплив на формування особистості дитини.

Як же можна виявити занедбаних дітей?

Р.В. Овчаровою розроблений метод комплексної експрес-діагностики соціально-педа¬гогічно занедбаних дітей [4]. В основі методу лежать незалежні характеристики дитини, написані педагогом і психологом. Одночасно ведеться спостереження за дитиною, вивча¬ються продукти її діяльності, медична картка, проводяться бесіди з батьками.

Метою психологічної роботи з соціально-педагогічно занедбаними дітьми є створення умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку зазначеної категорії дітей, успіш¬ної їх соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням.

Психологічна робота здійснюється в таких напрямках:

• Профілактика соціально-педагогічної занедбаності неповнолітніх — комплекс заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію чинників, що спри¬чиняють занедбаність дітей (лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах, педаго¬гічних радах, спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури батьків і вчителів).

• Психологічне — просвітництво та робота, спрямована на розвиток особистості дитини (факультативні курси психології, поширення передового педагогічного досвіду в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвивальні ігри, правова освіта дітей та підлітків).

• Надання психологічних консультацій дітям зазначеної категорії, їхнім батькам, вчи¬телям.

• Психологічна корекція та реабілітація (індивідуальна та групова психотерапія, створення навколо дитини позитивного педагогічного оточення, налагодження сприятливої атмосфери у сім'ї тощо).

Профілактика професіонально-педагогічної занедбаності на ранніх етапах її розвитку, безпосередньо пов'язана з особливостями навчально-виховного процесу і тому носить загально-педагогічний характер.

Педагогічна робота здійснюється в таких напрямках: формування і стимулювання мотивації учіння; розвиток допитливості і пізнавальних інтересів дитини; активізація навчально-пізнавальної діяльності; підвищення рівня довільності психічних процесів; формування основних властивостей суб'єкта навчальної діяльності.

Основними засобами педагогічної корекції дисгармоній розвитку є розуміння, безу¬мовне прийняття дитини, співчуття зі сторони педагога, особистий приклад вчителя, довіра до дитини, створення ситуацій запрограмованого успіху, підкреслення досягнень дитини. Ці засоби допоможуть скоректувати високу тривожність занедбаних дітей, подо¬лати труднощі спілкування, неадекватність поведінки і підвищити тим самим соціальний статус дитини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми дозволяє виділити загальні принципи профілактики, діагностики і корекції соціально-педагогічної занедба¬ності дітей:

1. Комплексний і системний підхід до профілактики, діагностики та корекції.

2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини, специфіки соціально-педагогічної ситуації її розвитку.

3. Професійна компетентність та розподіл функцій психолога і педагога.

4. Опора на позитивні, збережені сторони особистості дитини і орієнтація на і гармонізацію її розвитку.

5. Єдність і взаємодоповнення психологічних та педагогічних методів.

6. Особистісно зорієнтований підхід.

Отже, психологічна робота, спрямована на подолання соціально-педагогічної занедбаності дітей, повинна проводитися у тісному співробітництві психолога з учителями і вихователями, тобто повинна мати не лише психологічне підґрунтя, але й носити загальнопедагогічний характер, оскільки пов'язана з навчально-виховним процесом.

Висновки

Педагогічна занедбаність - це стійке відхилення від норми в поведінці, моральній свідомості, навчальній діяльності, що виявляється в нерозвиненості, неосвіченості і невихованості дитини, відставанні її розвитку від власних можливостей, обумовлені негативним впливом середовища і помилками у вихованні, частою зміною шкіл і викладачів, негативним впливом вулиці, бездоглядністю. Тобто ця проблема викликана педагогічними причинами і, отже, усувається за допомогою корекції педагогічними засобами.

Риси педагогічної занедбаності можуть виявлятися чітко, але можуть і ховатися за зовні благополучною поведінкою. Педагогічно запущена дитина є психічно нормальною і фізично здоровою, але не має знань та умінь, необхідних для нормальної життєдіяльності.

Учителю необхідно знати індивідуальні особливості дітей її класу й основні принципи вивчення індивідуальних особливостей для того, щоб організувати роботу з цими дітьми, будувати індивідуальний підхід до них.

Індивідуалізація навчання припускає організацію навчальної діяльності відповідно до його особливостей і можливостей, рівнем розвитку. При цьому надзвичайно важливо, щоб в учнів формувався індивідуальний стиль роботи, індивідуально-своєрідні способи дій. У теж час ці прийоми повинні бути більш-менш рівноцінні за кінцевими результатами, засвоєним знанням, умінням, і навичкам. Навчання повинне створювати максимальні умови для розквіту індивідуальності учня, щоб і в зрілі роки праця стала дійсно творчим.

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом закрадаються сумніви в правильності обраного шляху. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

Список використаної літератури

Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. – Киев, 1986.

Бардин К.В. Чтобы ребенок успешно учился. – М., 1988.

Беличева С.А. Основы первентивной психологии. – М, 1993.

Воспитание дисциплинированности, предупреждение педагогической запущенности. Сборник научных трудов / Под ред. А.С.Белкина. – М, 1991.

Воспитание сознательной дисциплинированности, как средство предупреждения и преодоления педагогической запущенности / Под ред. А.С.Новоселова – М, 1991

Дисциплина и предупреждение педагогической запущенности школьника / под ред. А.Г.Холодюк. – Кишинев, 1991.

Кащенко В.П. Педагогическая коррекция. – М, 1992.

Ковалев Г.А. Основные направления использования методов активного  социального обучения в странах Запада // Психологический журнал.  – 1989. – № 1. – Т.2 - С.127 – 136.

Невский И.В., Овчарова Р.В. Ранняя диагностика и профилактика педагогически запущенных детей – Курган, 1985

Овчарова Р.В. Взаимодействие семьи, детского сада и школы в предупреждении и преодолении педагогически запущенных детей – Архангельск, 1995

Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога – М, 1996.

Педагогический словарь / под ред. Кирова И.А., Гончарова Н.К. – М, 1997.

Поварницына В.А. Воспитательная работа школы с трудными учащимися. – Челябинск, 1984.

Психологический словарь. -  М., 1990. – с.176.

Психолого-педагогический словарь/ Автор сост. В.А.Мижериков – Ростов на Дону, 1998. – с.320.

Раттер М. Помощь трудному ребенку. – М, 1987.

Реан А.А. Психолого-педагогическая служба школы. – СПб, 1999.

Российская педагогическая энциклопедия. – т.2 / под ред. В.В.Давыдова – М,1993. – с.132-133.

Российская педагогическая энциклопедия./Под ред. А.П.Горкина. – М, 1999

Социальная компетентность. / Под ред. И.Р. Гумерова. – СПб., 1999.

Социальная педагогика. Курс лекций./Под ред. М.А.Галагузовой. – М, 2000.

Степанов В.Г. Психология трудных школьников – М, 1998.

Холодюк А.Г. Дисциплина и предупреждение педагогической запущенности школьников. – М, 1991.

Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития. – М., 1995.

Шульга Т.И. Психологические основы работы с детьми группы риска в учреждениях социальной поддержки и помощи. – М, 1997.

Педагогика /Под ред. Пидкасистого. – М, 1998. – с.95 –98.

Статьи «ПРАКТИЧЕСКИМ ПСИХОЛОГАМ»

1

2