Модель оптимального обсягу виробництва і максимального доходу підприємства

Ефективність діяльності підприємств залежить від того, наскільки швидко вони можуть відгукнутися на попит споживачів.

Керівництву підприємства слід постійно одержувати інформацію про рівень та структуру собівартості продукції, можливі обсяги виробництва й очікуваний прибуток. Для цього необхідно розробляти й використовувати такі моделі:

• визначення максимального обсягу виробництва продукції в залежності від потужності підприємства;

• визначення обсягу виробництва продукції в залежності від прибутковості замовлення (угоди, контракту).

• Аналіз замовлень і угод про можливий обсяг виробництва на рік включає:

о по-перше, визначення максимального обсягу виробництва продукції, виходячи з можливостей виробничої потужності;

о по-друге, визначення передбачуваних варіантів обсягів виробництва продукції з урахуванням використання наявних і можливих ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових);

о по-третє, визначення максимального обсягу продукції на серію випуску виробів.

При вирішенні цих завдань слід враховувати прибутковість кожного замовлення (угоди, контракту). Для цього встановлюється вагомість прибутковості продукції окремих замовлень шляхом розрахунку їх рентабельності. Рентабельність — відношення можливого доходу від реалізації продукції до її повної собівартості. Продукції, що має найбільшу рентабельність, привласнюється перший номер, а продукції, що має значення другого рівня рентабельності, — другий, і т. д.

До виробничої програми підприємства включають замовлення, що мають найменші номери, аж до повного використання хоча б одного з ресурсів.

Крім того, визначаються обсяги виробництва продукції у залежності від прибутковості замовлень (контрактів). Ці розрахунки виконуються в такій послідовності:

1. ранжируються замовлення з урахуванням прибутковості;

1. визначається потреба в ресурсах та їх наявність на підприємстві (матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, устаткування, трудові та ін.);

2. розраховуються за нормами потреби в усіх видах ресурсів на можливий обсяг кожного виду продукції;

2. перевіряється забезпеченість ресурсами всіх замовлень;

3. формується виробнича програма на наявні й можливі ресурси.

Формування програми, що забезпечує максимальний доход чи прибуток, здійснюється на основі оптимізаційної моделі розподілу ресурсів

Блок-схема моделі оптимального обсягу виробництва в залежності від прибутковості

Визначення прибутковості замовлень (угод, контрактів)

Ранжирування замовлень за прибутковістю

Визначення необхідних ресурсів для випуску прордукції на замовлення

Розраховується потреба у ресурсах для випуску продукції на замовлення

Встановлюється забезпечення ресурсами обсягів виробництва, а також можливості їх

придбання

Перевіряється відповідальність обсягів віробництва виробничими потужностями

Остаточно формується й приймається виробнича проограма з найбільш прибуткових замовлень

Основними напрямами економії виробничих ресурсів мають бути:

1. економія за рахунок застосування ресурсів поліпшеної якості;

2. економія за рахунок використання нових матеріалів замість традиційних;

1. економія внаслідок впровадження прогресивних технологічних процесів та їх удосконалення;

2. економія ресурсів за рахунок удосконалення й покращення якісних характеристик виробів;

3. економія внаслідок удосконалення нормування, обліку і збереження матеріалів;

3. еконрмія завдяки підвищенню рівня стандартизації, уніфікації, нормалізації виробів, що випускаються, та їхніх елементів;

4. удосконалення організації матеріально-технічного постачання;

5. покращення економічного стимулювання за зниження ресурсомісткості.

Для обґрунтування цих напрямів слід регулярно проводити аналіз ресурсомісткості продукції й виявляти резерви її зниження. Модель такого аналізу представлено на рис. 25.3. Розробка такої моделі надасть змогу вирішувати такі завдання:

• виявляти фактори, що впливають на витрату ресурсів;

• оцінювати якість діючих норм витрат ресурсів та їх динаміку;

- розраховувати ефективність використання нових видів ресурсів;

- виявляти резерви скорочення відходів та максимального їхнього використання. Велику увагу при аналізі використання ресурсів необхідно приділяти матеріаломісткості

продукції. її зниження є важливим резервом економії матеріалів і великою мірою визначає ефективність роботи підприємств. Розрізняють матеріаломісткість окремих видів продукції, питому матеріаломісткість, матеріаломісткість загального обсягу виробництва чи величину матеріальних витрат на 1 грн. товарної продукції.

Модель зниження ресурсомісткості виробництва продукції

Аналіз структури матеріальних витрат

Оцінка прогресивності використовуваних ресурсів та внутрішньовиробничих резервів їх економії

Аналіз використання матеріальних та інших ресурсів

Оцінка ефективності заходів з використання матеріальних, паливно-енергетичних та інш. ресурсів

Аналіз стану й дотримання норм витрат виробничих ресурсів

Оцінка якості норм, обгрунтованості їхнього зниження шляхом впровадження організаційно-технічних заходів

Аналіз ресурсомісткості продукції й виявлення резервів її зниження

Прибуток — узагальнюючий кінцевий вартісний показник виробничо-комерційної діяльності підприємства, що характеризує ефективність його роботи у певний період часу.

Балансовий прибуток — це загальна сума прибутку підприємства від реалізації основної продукції й інших видів діяльності за певний період. Вона фіксується в бухгалтерському балансі.

Чистий прибуток підприємства — це частина балансового прибутку, що являє собою різницю між виторгом від реалізації виробленої продукції за оптовими цінами та її фактичною собівартістю. Чистий прибуток використовується підприємством для організаційно-технічного розвитку виробництва, соціального розвитку потреб колективу, матеріальної зацікавленості та стимулювання виробництва і праці працівників. Тому зростання прибутку — важлива умова стійкого фінансового становища підприємства, одна з передумов інтенсифікації його економіки. На збільшення прибутку впливає ряд техніко-економічних факторів: зростання обсягу виробництва й реалізації продукції; зниження її собівартості; додатковий прибуток за рахунок економічного ефекту у споживача в результаті застосування прогресивних виробів; валютні надходження від експорту продукції та продажу ліцензій.

Установчий прибуток — це доход, отриманий засновниками акціонерного підприємства за відкритої підписки на акції. Вона являє собою різницю між сумою, отриманою від їх реалізації, і статутним капіталом товариства, що виник за рахунок різниці між ціною продажу акцій та їхньою вартістю.

Розмір прибутку підприємства залежить від обсягу виробництва продукції, ціни реалізації одиниці продукції, витрат на виробництво.

Збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва й реалізації продукції розраховується за формулою:

(

АП .... =

де ЛПт — приріст прибутку за рік; 0,_т і 0_Рф — обсяги реалізації в планованому й минулому році, грн.; Пф — фактичний прибуток минулого року, грн.

Зростання прибутку за рахунок зниження собівартості продукції ЛПс визначається за формулою:

т

Ш_с=^(С_бі-С_ш)О_т

де Сві і Сні — собівартість і-го виробу в базовому і планованому році, шт.; О_п1 — обсяг випуску виробів у планованому році, шт.

Отже, прибуток — цс об'єктивна економічна категорія, і зміна її відбувається під впливом багатьох факторів.

Для управління прибутком на підприємстві необхідно:

1. для збільшення прибутку за рахунок росту обсягу продажу продукції за незмінної ціни виробу слід використовувати не лише внутрішні, а й зовнішні фактори;

2. змінюючи ціну виробу чи обсяг продажу, необхідно зберігати обсяг капіталу й визначати критичний обсяг продажу, що забезпечить беззбитковість;

3. якщо нрмає необхідності зберігати постійний оборот капіталу, необхідно визначити точку рівноваги, у якій збільшення ціни виробу компенсує зниження обсягу продажу продукції.