Модель ефективної і якісної роботи апарату управління

Ефективність управління значною мірою залежить від організації роботи керівників і фахівців апарату управління, їхньої спеціальності, навичок і вмінь виробляти оптимальні управлінські вирішення різних ситуацій і проблем діяльності підприємства. При цьому необхідно максимально використовувати внутрішньовиробничі резерви підвищення ефективності й якості роботи системи управління.

На ефективність і якість діяльності апарату управління впливають численні фактори:

• організаційні (раціональність організаційної та виробничої структур підприємства; прогресивність технології процесів управління; оптимальність структури управлінського персоналу; систематичне підвищення кваліфікації керівників усіх рівнів і фахівців апарату управління)';

• економічні (довершеність і дієвість механізму методів управління; скорочення витрат на утримання апарату управління);

• соцісиїьногпсихологічні (довершеність соціальної структури колективу, міжосо-бистісних відносин, попередження причин виникнення конфліктних ситуацій);

• фізіологічні (раціональна ергономіка робочих місць, санітарно-гігієнічні й екологічні умови, режим роботи і відпочинку персоналу);

• технічні (впровадження сучасних технічних засобів та інформаційних технологій, засобів зв'язку).

Модель прогнозування ризику діяльності

Підприємство завжди може підпадати під вплив економічної кон'юнктури (зменшення замовлень, зниження попиту та ін.). Тому необхідно враховувати у виробничо- комерційній діяльності підприємства ступінь певного ризику.

Ризик — це імовірність можливості виникнення втрат чи неотримання доходу (прибутку) у порівнянні з прогнозом.

У ринковій економіці держава не відповідає за зобов'язання підприємства, а наслідків ризику зазнає підприємство. Це зумовлюється тим, що економічна поведінка підприємства в умовах ринку грунтується на добровільно обраній на свій страх і ризик стратегії й тактиці в межах діючого законодавства. Крім цього, в економічній боротьбі з конкурентами за споживачів і ринки збуту підприємство часто змушене реалізувати свою продукцію в кредит з ризиком неодержання оплати за неї у визначений термін.

При виконанні комерційних операцій експортно-імпортного характеру підприємство змушене оперувати різними національними валютами з ризиком втратити частину доходу за несприятливої кон'юнктури. Усе це свідчить про те, що бізнес і підприємництво неможливі без ризику.

Ринкова економіка і ризик існують спільно, і це завжди вимагає прогнозу можливої ситуації и оцінки ризику.

Розрізняють виробничий, комерційний і фінансовий ризик. Виробничий ризик пов'язаний з виробництвом продукції. Однією з важливих причин виникнення виробничого ризику є зміни у виробництві (зростання матеріальних, енергетичних та інших витрат, підвищення ставок відрахувань і податків, зменшення обсягів випуску продукції тощо).

Комерційний ризик виникає в процесі реалізації продукції і послуг, а також при закупівлі матеріалів, енергоносіїв і в інших випадках. Такий ризик спричиняє зниження обсягів реалізації, підвищення цін закупівлі, втрату товарів, інфляцію, підвищення податків.

Фінансовий ризик виникає у сфері відносин підприємства з банком, кредиторами й іншими фінансовими організаціями. Розрізняють такі його види: кредитний, ринковий, валютний, відсотковий.

У залежності від різних ознак ризик може класифікуватися у такі способи:

• за масштабами-, глобальний і локальний;

• за аспектами діяльності: економічний, юридичний, соціальний, психологічний, політичний;

• за об'єктивністю-, з об'єктивною чи суб'єктивною імовірністю;

• за розмірами: мінімальний, середній, оптимальний, максимальний (критичний); за обгрунтованістю: раціональний, нераціональний (необгрунтований), авантюрний (азартний);

• за часом прийняття рішень: випереджувальний, своєчасний, сшзншии;

• за числом осіб, які приймають рішення: індивідуальний, груповий;

• за видом ситуації: детермінований (в умовах визначеності), конфліктний (і умовах конфлікту).

Отже, ризику властиві невизначеність, суперечливість та альтернативність. У процесі діяльності підприємства необхідно постійно аналізувати причини, що спричиняють ризик, оцінювати можливий його розмір. Аналіз ризику починається з виявлення його джерел і причин, визначення з-поміж них найбільш можливих. Оцінку ризику краще проводити за допомогою математичних і графічних моделей. Проводячи оцінку ризику, завжди можна послабити чи попередити його вплив на фінансові результати, а також прийняти рішення про оптимальні заходи в комерційній діяльності підприємства.

Кількісно ризик можна виразити в абсолютних і відносних показниках. В абсолютному вираженні ризик представляють як величину можливих втрат при здійсненні конкретної операції. Крім цього, через втрати можна виразити прибуток. При цьому встановлюється ступінь ризику: припустимий, критичний, катастроф і чний.

Як припустимий ризик можна сприймати загрозу повної втрати прибутку через якусь причину в діяльності.

Критичний ризик свідчить уже не лише про втрату прибутку, а й про недоодержання виторгу й відшкодування витрат на виробництво за власний рахунок.

Найбільш небезпечним є катастрофічний ризик, що призводить до банкрутства чи втрати інвестицій.

При ухваленні рішення про доцільність можливого рівня ризику слід враховувати не лише імовірність втрат, а й те, що втрати не перевищуватимуть певний рівень. Ступінь ризик) визначається, в залежності від очікуваних втрат і ймовірності їхнього настання, за формулою:

^С_Р = л, >< А,„

де Ср — ступінь ризику; П_Р — очікувані втрати; Інр — імовірність настання ризику.

При обгрунтуванні величини втрат від ризику необхідно визначати імовірність втрат у порівнянн з запасом надійності й успішної діяльності підприємства.

Запас надійної й успішної діяльності — це рівень рентабельності підприємства, що визначається за формулою:

р

"^рр ~ (В -З )ІВ

\ р то / р

де Р_прр — припустимий рівень рентабельності; З_ПОц — постійні витрати; З_іиф — перемінні витрати В_Р — виторг від реалізації продукції.

Розрахунки кількісного значення ризику можна виконувати такими методами: статистичним аналітичним, експертних оцінок.

Сутність статистичного методу полягає у збиранні, нагромадженні й вивченні статистичних даних про втрати і прибутки підприємства за ряд років. На основі такої інформації встановлюються величина і частота втрат і прибутку, їхня варіація, дисперсія та середньоквадратичне відхилення. За допомогою цих показників розробляється ймовірний прогноз на майбутнє. Очікуване значення такого показника визначається, виходячи з припущення про наявність нормального закону розподілу економічних показників з імовірністю 95,0 %, як Х+ Зсі.

Частоту виникнення рівня втрат можна визначати за формулою:

Я,

_І*,

де Кп — частота виникнення деякого рівня втрат; Я, — частота виникнення і-го рівня втрат; ЬІІ. — загальна сума втрат.

Метод експертних оцінок грунтується на збиранні й вивченні оцінок, зроблених фахівцями-експертами.

Аналітичний метод базується на використанні теорії ігор. Для оцінки конкретного виду ризику будуються криві ймовірності виникнення певного рівня втрат. Такі криві називаються кривими ризику. На них установлюють чотири точки:

— перша — можливі втрати, що відповідають розрахунковому прибутку;

- друга — характеризує величину можливих втрат, що дорівнюють величині розрахункового виторгу;

— третя — втрати рівня розрахункового виторгу;

- четверта — втрати, що дорівнюють розміру всіх коштів підприємства.

На таких графіках можна встановлювати зони припустимого, неприпустимого і критичного ризику. Оптимальний рівень встановлюється в залежності від особливостей кожного підприємства.

Ризик виникає впродовж діяльності підприємства під впливом дії зовнішніх та внутрішніх факторів, недоліків в управлінні.

Ризик характеризується як можливість наростання подій, що негативно впливають на досягнення поставленої мети й кінцевих результатів. Вони можуть бути такими: ризик того, що може статися й призвести до втрат; імовірність ризикової події; настання ризикової події, що призводить до значних втрат.

Дуже часто ризик втрат виникає через недоліки, допущені в управлінні. Вони пов'язані з прийняттям управлінських рішень. На всіх стадіях їхнього життєвого циклу (обгрунтування, розробка, вибір, прийняття й реалізація) можуть виникати: небезпека порушення вихідних умов, заданих режимів; невідповідність зробленим прогнозам (економічним, організаційним, технічним, соціальним, екологічним); неповне врахування обставин; поява різноманітних небажаних ситуацій, що спричиняють втрати. Отже, прийняття конкретного управлінського рішення здійснюється в умовах невизначеності, що передбачає появу ситуацій і подій, спрогнозувати які завчасно не можна. При цьому можуть бути помилки при виборі мети, оцінці внутрішніх і зовнішніх факторів; погіршення становища на ринку, зміна соціальних умов та ін. Тому, приймаючи рішення, керівник не мусить іти на ризик аж до того моменту, поки шанс виграти і потенційні вигоди не перевищать імовірність програшу і витрат, пов'язаних з подоланням наслідків програшу. Рішення слід приймати 5а впевненості, що воно забезпечить одержання позитивного результату. Для цього слід керуватися теорією управління ризиком, що передбачає:

і)найбільш повне передбачення всіх можливих ризиків;

2) оцінку всіх ризиків і визначення імовірності й величини можливих втрат чи прибутку;

3) розробку можливих організаційно-технічних заходів протидії ризику; 4)і лише після цього — прийняття управлінського рішення.

Тільки такий підхід забезпечить не лише ефективність прийняття управлінських рішень, а й оптимальну протидію в разі можливих негативних подій у майбутньому. При цьому створюються у'мови контролю за ситуаціями і, певною мірою, управління ризиком. Для цього керівники повинні опановувати наукові методи управління і вміло їх застосовувати на практиці