Khoma_istor_kultr

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 211

6.2.3. Архітектура, малярство та скульптура: від класицизму до модерну

Уархітектурі початок цього культурно-історичного періоду позначений домінуванням класицизму. У Галичині сакральна архітектура не зазнала якогось піднесення. Класицистичні храмові споруди відсутні на Тернопільщині та Івано-Франківщині. Кілька таких споруд збережено на Львівщині, дві з них – монастирські, започатковані у XVIII ст., де поєднані риси пізнього бароко та класицизму: Юр’ївська церква та келії Василіянського монастиря у Червонограді і Воздвиженський костел у Новому Милятині.

Архітектура класицизму Львова не вирізнялась масштабністю чи будь-яким творчо-оригінальним рішенням і, опинившись у складі Австрійської монархії, була зорієнтована переважно на Відень. Поступово Львів набував вигляду сучасного європейського міста. Мода класицизму торкнулася фасадів будинків старого центру Львова – площі Ринок. Чимало будинків перероблено із застосуванням нової декорації на місці попередньої ренесансної або барокової.

До яскравих зразків класицизму Львова відноситься колишній Оссолінеум (тепер Наукова бібліотека НАН України ім. В. Стефаника) – двоповерховий будинок складної конфігурації, асиметричний у плані, центральний вхід представлений відкритою арочною галереєю на коринфських півколонах першого поверху, завершеного трикутним фронтоном. До його спорудження в 1827–1844 рр. долучились архітектори П. Нобіле та Ю. Бем. Винятковою красою наділений боковий вхід лівого крила, побудований у 1844 р. за проектом Ю. Бема. Це висунутий вперед чотириколонний портик, гармонійно пов’язаний з куполом старої каплиці.

Престижною спорудою Львова, в межах панівного стилю, була ратуша, яку звели 1827–1835 рр. на місці старої, ще позначеної готикою і ренесансом. Авторами проекту були львівські архітектори Ю. Меркель, Ф. Трешер, А. Вондрашка. Чотириповерховий, квадратний у плані будинок, з внутрішнім двором і масивним ризалітом центрального фасаду вирішений без будь-яких прикрас, у стриманих формах класицизму.

Устилі класицизму в 1837–1842 рр. у Львові спорудили міський театр (сьогодні Український академічний драматичний

212

Розділ 6

театр ім. М. Заньковецької). Театр будувався за проектом архітектора Л. Піхля і вважався тоді одним з найбільших у Європі.

Крім цим пам’яток, до класицизму зараховують гробницюмавзолей (1812) родини Дунін-Борковських на Личаківському кладовищі. Каплиця нагадує ідеальну форму античного храму.

До класичної скульптури Львова належать чотири скульптури на пл. Ринок (Нептун, Амфітрита, Артеміда та Адоніс), що встановлені на початку ХІХ ст. і втілюють ідеал вільної та прегарної людської особистості (скул. Г. Вітвер). Це перші у Львові майже оголені натури. Шедевром Г. Вітвера вважається скорботний меморіальний пам’ятник К. Яблоновської (1806 р.) в Катедральному соборі. У стилі класицизму виконана чавунна ваза (1839 р., скул. Б. Торвальдсен), що розташована на початку центральної алеї парку ім. І. Франка у Львові.

В архітектурі складну стилістику розкрила еклектика , стиль, який понятійно часто підміняють визначенням стилізація. Проте, на відміну від еклектики, стилізація запозичувала з мистецтва минулих епох цілісність стилю, і така стилізація має узагальнену назву – історизм. У будь-якому стилізованому творі наявна еклектичність, що виконує другорядну роль. На думку авторів праці «Українське мистецтво», другу половину ХІХ ст. правильніше буде характеризувати «періодом еклектики».

У Галичині, переважно у Львові, працювали вихованці Віденської академії. Паралельно формується львівська група талановитих архітекторів, частина з яких стали професорами архітектурного факультету політехніки у Львові. Їхні проекти плану забудови міста почали перетворювати Львів у великий адміністративний і культурний центр Галичини. Відтак, за час перебування в складі Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії Львів дещо втратив середньовічну замкненість і перетворився на європейське місто з широкими бульварами, вулицями, багатоповерховими будинками.

Еклектика – змішування, поєднання різних стилів, ідей, поглядів тощо.В останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст. закінчилося формування нового центру Львова: проспект Свободи, площа Адама Міцкевича, проспект Тараса Шевченка (створений на місці давнього оборонного валу і русла р. Полт-

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 213

Упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. група львівських архітекторів збудували наймасштабніші споруди адміністративного, культурного, навчального призначення, переважно в ренесансно-бароковому стильовому вирішенні.

Устильових нормах ренесансу та бароко за проектом архітектора З. Горголевського (1845–1903) побудовано Оперний театр у Львові (1897–1900), відкритий триарковою лоджією імпозантний фасад, оздоблений фронтоном і численними алегоричними скульптурами П. Війтовича, А. Попеля, Т. Баронича, Ю. Марковського та Ю. Белтовського. Окрасою сцени є декоративно-тематична завіса «Парнас» відомого академіка малярства Г. Семирадського.

Устилі неоренесансу працював у Львові архітектор Ю. Гохбергер (1840–1905). Серед його проектів особливо вирізняється грандіозна споруда Галицького крайового сейму (1877–1881), де виступаючий портик з лоджією завершує аттик (тепер – Львівський національний університет ім. І. Франка).

Устилі французького ренесансу побудовано палац Потоцьких

(1889–1890; арх. Ю. Цибульський).

Успорудах, проектованих Ю. Захаревичем, дотримано стильового монізму. Автор творчо поєднував у естетичному зовнішньому вигляді споруди стильові особливості ренесансу з новими містобудівними завданнями. Так він спроектував будинок Галицької ощадної каси (1891; тепер – Музей етнографії та художнього промислу), а в стилі високого відродження головний корпус Львівської політехніки (1873–1877). Споруда політехніки акцентована виступаючим коринфським портиком.

Скульптор Л. Марконі, що доклав чимало зусиль до пластичного оздоблення багатьох будівель, виступив як архітектор разом з Ю. Яновським у спорудженні Художньо-промислового музею (1895–1903; тепер – Національний музей). Будинку надані риси пізнього ренесансу, що особливо стильово розкрито у вестибюлі та сходовій клітці з верхнім світлом.

ви). Вали колись називали Гетьманськими, але після того як Полтву забетонували і заховали в підземні колектори, тут був прокладений пішохідний бульвар з посадженими обабіч каштанами та кленами. Місто швидко розросталося в північно-західному і південному напрямку, з’явилися нові вулиці та кілька площ.

214

Розділ 6

Зі зверненням до ренесансу і бароко збудовано готель «Жорж» (1901) та Будинок учених (1897), проекти розробили віденські архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер.

Унеготичному стилі в 1903–1907 рр. за проектом архітектора Т. Таловського збудовано костел св. Єлизавети.

На Буковині нові архітектурні риси отримали Чернівці. У середині ХІХ ст. у середовищі чернівецьких вірмен споруджено церкву св. апостолів Петра і Павла (1869–1875). Архітектор Й. Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського і готичного стилів. Справжньою візиткою віденської сецесії (модерн)

уЧернівцях стала будівля вокзалу (1906–1909). Найхарактернішою ознакою модерну є облаштований у центральному об’ємі портал із вітражами, каркас якого виготовлений зі сталі.

Устилі віденської сецесії в 1905 р., за проектом Г. Гельмера і Ф. Фельнера, побудовано міський театр (сьогодні – Чернівецький обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської).

Справжньою архітектурною візитівкою Чернівців є резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації (1864–1882) – автор проекту Й. Главці. Ансамбль резиденції складався з трьох монументальних корпусів: головного, духовного й пресвітерії. Серед приміщень головного корпусу незмінне захоплення викликає Синодальний зал 100 м на 70 м, який оздоблений мармуром.

Модерна архітектура Західної України з урахуванням народного мистецтва гуцулів і бойків розвивалася досить успішно у Львові, Кам’янці-Бузькій, Дрогобичі, Коломиї, Трускавці та інших містах.

Модерн у Львові мав віденське забарвлення – сецесія, з характерним перебільшенням декоративних прикрас: будинок філармонії, 1907, арх. В. Садловський; торгова палата на проспекті Т. Шевченка, 1907–1910, арх. А. Захаревич; будинок № 3 по вул. Коперніка, 1909, арх. А. Захаревич та ін. Сецесія у Львові має значну перевагу в архітектурі початку XX ст., що засвідчують вулиці академіка Богомольця, академіка Павлова, Глибока, Валова та інші.

Ініціатором сецесії з національним забарвленням був архітектор І. Левинський, який працював з архітекторами Т. Обмінським, О. Лушпинським, В. Нагірним. Він збудував виняткові за

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 215

красою споруди, прикрашені орнаментом і формами, запозиченими з народного мистецтва й архітектури. Найкраща з них – споруда страхового товариства «Дністер» у Львові (1905). Ця група архітекторів спорудила в 1914–1916 рр. будинок Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (тепер музичне училище). За проектом І. Левинського в 1906–1908 рр. споруджено бурсу Українського педагогічного товариства (тепер корпус Українського національного лісотехнічного університету).

Серед пам’яток промислового будівництва Львова відзначимо будівлю Головного вокзалу (1904; арх. В. Садловський). У його спорудженні використали найкращі досягнення початку ХХ ст.: електричне освітлення і вентиляція, центральне опалення, перші в Україні електричні ліфти та матричні годинники. Це при тому, що у місті, на момент відкриття вокзалу, працювала лише одна малопотужна електростанція. Одним з інженерних досягнень було ажурне перекриття перонів, яке завдяки нанесеній на нього емульсії світилося вночі.

Відомою пам’яткою архітектури є Кам’яний міст у Ворохті

(1894–1895).

Академізм як напрям, співіснуючи з реалізмом, домінував у скульптурі Галичини та Волині. У руслі академізму в Галичині й Волині працювали Х. Сосновський, В. Бродський, К. Островський, Л. Марконі, А. Попель, Т. Риґер, П. Війтович, С.-Р. Левандовський, Г. Кузневич, М. Бринський та ін.

Традиційно академічний стиль характерний для творчості Л. Марконі (1835–1899). Створена ним скульптурна група на головному корпусі політехніки символізує інженерію, архітектуру, механіку. За моделями Л. Марконі скульптор А. Попель виконав алегоричні статуї – «Європа», «Азія», «Америка», «Африка». Вони розміщені в нішах бокових фасадів львівського готелю «Жорж».

Вагомий внесок у скульптуру львівського академізму зробив Т. Риґер (1841–1913). У 1880-х рр. виконав серію скульптур для будинку Галицького крайового сейму. Центральний аттик фасаду вінчає алегорична група із трьох фігур – «Галичина. Вісла. Дністер» і дві композиції біля входу – «Праця», «Творчість».

Алегоричні скульптури П. Війтовича (1862–1936) «Торгівля» і «Праця» прикрашають фасад Львівського залізничного вокзалу.

216

Розділ 6

Значний обсяг скульптурних робіт виконав для Оперного театру. Серед них крилаті символічні бронзові фігури на центральному фронтоні: «Геній трагедії», «Геній музики», «Слава».

До відомих скульпторів цієї доби належить М. Паращук (1878–1963). Вагомим здобутком його творчості у співавторстві з А. Попелем став високохудожній пам’ятник польському поетові А. Міцкевичу (1905). Крім того, він виконав скульптурні портрети В. Стефаника, С. Людкевича (1906), Т. Шевченка (1912), І. Франка, М. Лисенка (1913).

Малярство цієї доби розпочинає класицизм. Найпочесніше місце належить художнику Л. Долинському (1745–1824). Художник відмовляється від візантійського духу, таємничості атмосфери, канонічності типажу, хоча ще зберігав іконографічну схему. У 1780-х рр. Л. Долинський розписував собор св. Юра у Львові: образи «Христос», «Богородиця», пророків та апостолів. У 1807–1810 рр. здійснював оздоблення Успенської церкви Почаївського монастиря. Ця діяльність охоплювала величезну кількість об’єктів: іконостас, головний і бічні вівтарі, численні композиції на тему «чудес Христа» та монастирських легенд. Л. Долинський працював у стилі класицизму, прагнучи до ясності та розуміння.

Романтизм у малярстві представлений переважно портретами. Популярним був штамп, а не глибоке вивчення життя. На західноукраїнських землях не зазнав диференціації лише портрет вищого духовенства, зберігши станові й стильові риси ідеалу минулого століття.

Романтичний період у Галичині ознаменувався влаштуванням у Львові великих художніх виставок, які стали новим явищем у культурному житті. Ці виставки відбулись в 1837 р. і 1847 р.

Починаючи з середини ХІХ ст., на західноукраїнських землях розвивається реалістичне мистецтво. Фундатором цієї школи стали українські художники К. Устиянович (1839–1903) і Т. Копистинський (1844–1916). Їхня творчість охоплює церковні розписи, композиції на старозавітні та євангельські теми, портрети, історичні

йпобутові сцени, краєвиди. К. Устияновича хвилювала доля народу,

А. Попель виконав центральну частину пам’ятника, а М. Паращук колону та постамент.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 217

насамперед галицьких українців. Він намалював картину «Шевченко на засланні», портрет «Юліан Лаврівський» та ін.

Кінець ХІХ ст. позначений втратою позицій академічного напряму. Нові художні явища культивувалися в реформованій Краківській академії красних мистецтв (1895), де вчилися І. Труш

(1869–1941), О. Новаківський (1872–1935), М. Сосенко (1875–1920)

та багато інших західноукраїнських митців.

На початку ХХ ст. провідне місце зайняв І. Труш. У 1898 р. у Львові організував «Товариство для розвою руської штуки», а в 1905 р. організовує «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки» та журнал «Артистичний вісник». Того ж року ініціював відкриття першої художньої виставки у Львові. Для НТШ намалював портрети І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка, Лесі Українки.

У 1913 р. до Львова переїхав український художник імпресіоніст О. Новаківський. У 1913 р. заснував у Львові художню школу, що стала відомим осередком малярської культури в Західній Україні. До творів цього періоду належать картини «Діти» (1905), «Коляда» (1907–10), «Весна» (1909), «Автопортрет» (1911) та ін.

Отже, з кінця ХVIII ст. і до початку ХХ ст. розвиток української культури залежав від багатьох чинників: завершення формування модерної української нації, ускладнення соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску державних структур, переплетення з культурними впливами інших народів (поляків, австрійців, росіян та інших) тощо. Всі ці чинники залишили помітний відбиток у культурі цього періоду. Попри це українська культура в межах двох імперій розвивається як культура одного народу. Позитивні зрушення відбулися в галузі освіти. Проте відсоток неписьменного населення на українських землях залишався ще доволі високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси – русифікація, полонізація, румунізація та мадяризація. У сфері науки позитивні зрушення йшли по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах і товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією. Це, своєю чергою, дало можливість вченим, які працювали в Україні досягти світового рівня. Розвиток літератури характе-

218

Розділ 6

ризується різноманітністю художніх напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем і проблематики, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості тощо. В українському театрі цієї доби уживаються тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму, реалізму тощо. Формується школа режисури та акторської гри, виникають театральні аматорські колективи, з’являються високохудожні драматичні твори. У музиці та живописі стверджуються принципи романтизму, реалізму та народності, а в архітектурі розвинулись класицизм, еклектика та модерн. Отже, незважаючи на територіальну роз’єднаність, український народ у ХІХ – на початку XX ст. розвивав національну культуру, утверджував свою самобутність та засвідчував причетність до європейського цивілізаційного простору.

Питання для самоконтролю

1.Особливості національного культурно-історичного розвитку на українських землях у складі Російської імперії.

2.Особливості національного культурно-історичного розвитку на українських землях у складі Австро-Угорської імперії.

3.Стан загальної освіти серед українського населення Росії.

4.Вища освіта на українських землях у складі Росії.

5.Розвиток науки в Україні впродовж ХІХ – на початку ХХ ст.

6.Українська література кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст.: представники та художні особливості.

7.Українська література другої половини ХІХ – на початку ХХ ст.: представники та художні особливості.

8.Вплив Валуєвського циркуляру та Емського указу на культурні процеси в Україні.

9.Становлення та розвиток українського театру.

10.Розвиток архітектури на українських землях у складі Росії.

11.Скульптура та малярство в українській культурі (кінець ХVIII – початок ХХ ст.).

12.Стан вищої освіти на західноукраїнських землях.

13.Місце та роль українського громадського руху в розвитку

культури.

14.Становлення та розвиток української науки на західноукраїнських землях (наприкінці ХVIII – на початку ХХ ст.).

15.Театральне життя та музика в Західній Україні.

16.Пам’ятки архітектури, скульптури та малярства на західно-

українських землях.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 219

Найважливіші факти

1782 р. – завершено будівництво найбільшого палацового комплексу України в класичному стилі – палацу С. Потоцького в м. Тульчин.

1787–1809 рр. при Львівському університеті працював український інститут «Студіум рутенум».

1796 р. – споруджено парк «Софіївка».

1799–1803 рр. – спорудження палацу К. Розумовського в Батурині. 1798 р. – видання трьох частин поеми І. Котляревського «Енеїда». 1805 р. – заснування Харківського університету.

1819 р. – заснування Київської духовної академії.

1834 р. – заснування Київського університету.

1833–1837 рр. – діяльність літературного об’єднання «Руська трійця» (І. Ваги-левич, Я. Головацький та М. Шашкевич).

1837 р. – видання «Руською трійцею» в Будапешті альманаху «Русалка Дністрова».

1839–1843 рр. – спорудження в стилі класицизму головного корпусу Київського університету (арх. В. Беретті).

1814–1861 рр. – життя і творча діяльність Т. Шевченка. 1840 р. – вийшла перша збірка поезії Т. Шевченка «Кобзар».

1844 р. – відкриття у Львові Цісарсько-королівської Технічної академії.

1848 р. – відкриття у Львівському університеті кафедри української мови та літератури.

1856–1916 рр. – життя та творча діяльність І. Франка.

1862 р. – П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». 1862 р. – співак і композитор С. Гулак-Артемовський написав

першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм».

1863 р. – Валуєвський циркуляр призупинив офіційне використання та друк на українській мові книг.

1864 р. – у Львові відкрито перший український народний театр. 1868 р. – у Львові створено товариство «Просвіта».

1873 р. – засновано «Товариство імені Шевченка». 1875 р. – в Чернівцях відкрито університет.

1876 р. – Емський указ імператора Олександра ІІ заборонив ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, ставити театральні вистави і проводити публічні читання.

1871–1913 рр. – життя та творчість Лесі Українки.

1872–1952 рр. – життя та творчість відомої української оперної співачки С. Крушельницької.

220

Розділ 6

1873–1877 рр. – спорудження головного корпусу Львівської політехніки (арх. Ю. Захаревич).

1882 р. – М. Кропивницький у Єлисаветграді з учасників аматорських гуртків створив професійну театральну трупу в складі М. Ста-

рицького, М. Заньковецької, І. Карпенка-Карого, П.	Саксаганського,
М. Садовського, М. Садовської-Барілотті та ін.
1884–1887 рр. – спорудження оперного театру	в	Одесі	(арх.
Г. Гельмер та Ф. Фельнер).
1897–1900 рр. – спорудження оперного театру	у	Львові	(арх.
З. Горголевич).

1898–1901 рр. – будівництво Київського оперного театру (проект В. Шретера).

1903 р. – відкрито у Львові Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка. 1905 р. – спорудження в стилі сецесії з національним орнаментом

страхового товариства «Дністер» у Львові (арх. І. Левинський). 1908 р. – І. Мечніков одержав Нобелівську премію.

1911 р. – вийшов твір М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».