СВЯТА АНТИЧНОГО СВІТУ

У середні віки карнавальними іграми на масляну (ФАСТНАХТШПІЛЬ ) славився Нюрнберг. В іграх приймали участь численні виконавці. В маскарадній ході, що називалась « Біг Шемберта » розігрувалось багато сатиричних епізодів, сповнених політичних дотепів і натяків. Вільнодумна спрямованість свята, яка йшла врозріз із державною політикою, призвела до заборони Нюрнберзького карнавалу міською владою. Таким чином подвійний характер святкувань цього періоду обумовлювався суперечностями феодального ладу.

Масові вистави на Масляну, в яких панував дух пародійної комічної гри, справили вплив на виникнення так званих «ТОВАРИСТВ ДУРНІВ », котрі були розповсюджені у Європі у

15 ст. і стали помітним явищем у суспільному житті. Основним спрямуванням цих товариств була критика церкви, політичного і державного устрою. Ця критика втілювалась у сатиричній формі у БЛАЗНІВСЬКИХ ПАРОДІЙНИХ ВИСТАВАХ.

Для Франції були характерні театралізовані вистави під назвою СОТІ ( від французького - блазень, дурень), що являли собою своєрідний огляд, складений із багатьох сатиричних епізодів і за формою скоріш наближався до естрадного ревю, аніж до театрального спектаклю.

«Орден дурнів», «Рогоносці», «Безтурботні хлоп*ята » - ці блазнівські товариства і влаштовували СВЯТА ДУРНІВ, пародійні маскаради, що сатирично висміювали релігійну обрядовість, традиції королівського двору. В масових іграх пародіювались урочисті королівські виїзді, судові суперечки, духовні проповіді, за що « товариства дурнів » постійно піддавались переслідуванням і репресіям ( від латинського repression - придушення, пригнічення, а ще покарання).

У Франції 15ст. « товариства дурнів » об*єднували кілька тисяч осіб. Своїм зухвальством ( дерзость рос. ) і вільнодумством виділялось товариство « БАДОШ », куди входили клерки - на ті часи найбільш освічена й передова частина населення ( фр. сlerc, англ. сlerk – писар, лат. сlericus – духовна особа: 1/ духовна особа у середньовічній Франції та Англії; 2/ пізніше діловод, документознавець у Франції, Бельгії і Голландії; 3/ у сучасній Великобританії і США - офіс-менеджер в конторі нотаріуса чи адвоката. В свою чергу нотаріус ( лат. notarius – писар) посадова особа, що засвідчує, оформляє різноманітні юридичні акти: договори, заповіти, доручення.

Якось за зухвалу сатиру власті кинули за грати цілу групу «бадошців». Отож, ніби то безневинні забави «дурнів» набували сили і значимості політичних виступів і, що важливо, сприймались владою досить серйозно. Недаремно кардинал Рішельє у 16ст. спеціальним указом заборонив існування блазнівських товариств. Кардинал – від. лат. сardinalis – головний; вищий після папи римського сан у католицькій церкві.

Цікаво, що в часи, коли за найменший прояв вільнодумства людей відправляли на вогнище дурнями і блазням було багато чого дозволено. І вони цим сповна користувались. Співали богохульські пісні мало не на вівтарі ( лат. аltar – 1/у стародавньому світі – підвищене місце для жертвопринесень, жертовник; 2/ східна частина християнського храму, де знаходиться престол; в православній церкві вівтар відділений від більшої частини храму іконостасом), навіть розповсюджували серед міських жителів сатиричні вірші.

« Товариства дурнів » влаштовували масові свята у багатьох містах Західної Європи. Приводом для цього могло бути будь-яке церковне свято, навіть Різдво. Так, приміром, у 1688 році студенти однієї з лондонських юридичних шкіл ГРЕЙЗ – ІНН випустили книгу « Діяння греянців», де в пародійному стилі описали студентські свята. Серед них і опис багатоденного свята дурнів на Різдво у 1594 році, в якому брали участь ВЕЛИЧЕЗНІ МАСИ МОЛОДІ. На свято 28.12.1584 року були запрошені зі своїм спектаклем і актори з ГРУПИ ЛОРДА-КАМЕРГЕРА. В ту ніч молоді була показана п’єса « КОМЕДІЯ ПОМИЛОК», автором і постановником якої був ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР.

Важливим є те, що у масових « святах дурнів » брала участь не тільки міська народна самодіяльність, але й професійні актори, причому, як з*ясувалось пізніше, навіть видатні.

В 15ст. в містах стали розвиватись ремесла, торгівля, мистецтво. Середньовічне місто, як гігантський магніт, притягувало до себе різноманітний люд – ремісників, крамарів ( торговців ), селян-утікачів ( зазвичай кріпаків).З розвитком ремесел і торгівлі майстри стали об*єднуватись у цехи, спілки ремісників. Їх очолювали виборні старшини, що відповідали за дотримання уставу цеху. Цехи багато чого визначали в житті міст, являючись потужною суспільною і виробничою силою і навіть воєнною. Уявіть собі, в 14 ст. в Парижі було З00 цехів, що об*єднували 5,5 тисяч ремісників.

Розростання і розвиток міст, виникаючі соціальні протиріччя знайшли відображення в середньовічних містеріях. МІСТЕРІЯ – це жанр релігійного театру, що був частиною багатоденного масового дійства, в основі котрого лежало самодіяльне мистецтво міської бідноти ( плебсу ). Це мистецтво, народжене площею і ринком, таке, що йшло від найдемократичніших верств міського населення, було надзвичайно складним явищем, тому що приховувало в собі численні протиріччя, котрі відображали собою соціальну і політичну боротьбу, яка точилась в містах.

Цікаво, що організація вистав-містерій, незважаючи на релігійну спрямованість, доручалась міській владі, а не церкві. Драматургія містерій будувалась на контрастному співставленні канонічних релігійних сюжетів, що йшли від церкви, офіційної влади і життєвого матеріалу часто-густо злободенного характеру. Комедійне богохульство диявольських сцен, сатиричні побутові мініатюри буфонів у вставних епізодах, яскраву життєвість майданового фарсового дійства у постановки містерій вносили самі виконавці.

Що ж до ДІЙСТВА, то у середньовічному місті можна було спостерігати 2 СПОСОБИ його ОРГАНІЗАЦІЇ.

З одного боку існував своєрідний пересувний театр. Для цього кожна окрема гільдія або цех брала на себе відповідальність облаштувати особливий поміст, поставлений на 4 колеса. На ньому виконувалась ЧАСТИНА МАСОВОЇ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ. Ці вози (педженти), мали ДВА ЯРУСИ. В нижньому ярусі актори одягались, гримувались, на верхньому – відкритому з усіх боків – грали. ПЕДЖЕНТ – це перший пересувний сценічний майданчик масового свята, спеціально для нього створений. Кілька таких педжентів їздили містом і актори грали на них в різних його /міста/ кінцях одночасно, потім мінялись місцями, виконуючи один за одним усі епізоди вистави. Ось як це виглядало. Педженти вишиковувались на вулицях у тому порядку, в якому демонструвались епізоди містерії. Залом для глядачів були вулиці і площі міста. Коли актори закінчували епізод на першому педженті, він слідував на сусідню вулицю. Його місце займав другий, а згодом третій, четвертий – поки всі епізоди не проходили перед глядачами. Педженти у суворому строю здійснювали таку собі подорож містом і таким чином десятки тисяч глядачів залучались у дію містерії. Рух педжентів супроводжувався яскравою ходою (шествием рос.) численних костюмованих груп, що складались із представників цехів та гільдій ( нім. gilde – спілка, об*єднання ) .

Існував і ДРУГИЙ СПОСІБ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ, розповсюджений у Франції, Німеччині, Італії. Він передбачав ЗОСЕРЕДЖЕННЯ ДІЇ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПЛОЩІ МІСТА. Дія розподілялась по її /площі/ різним місцям, на яких або вибудовувались помости, бесідки, альтанки, або використовувались балкони, готові майданчики і навіть ворота будівель. Цей вид масового інсценування ВПЕРШЕ ВИКОРИСТАВ У ВИГЛЯДІ Н А Т У Р А- Л Ь Н О Г О /естественного рос./ СЦЕНІЧНОГО МАЙДАНЧИКА ПЛОЩІ,БУДІВЛІ інші місця.

Вся робота над постановкою здійснювалась за заздалегідь розробленим сценарієм і постановочним планом. Слід відзначити , що зазвичай, сценарії святкової процесії чи ходи створювались самими учасниками – представниками різних цехів та гільдій. Розмах і масштаби містерії потребували значної підготовчої репетиційної роботи. Тому такою відповідальною була роль загальної організації містеріальних вистав на площі.

Збереглись режисерські плани 16ст. постановки містерій у Люцерні і Донауешингені. Вони містять докладне планування та опис мізансцен, котрі свідчать про серйозну підготовчу режисерську роботу.

ГОЛОВНИЙ РЕЖИСЕР-ПОСТАНОВНИК містерій називався «К Е Р І В Н И К І Г О Р ». Він відбирав виконавців, проводив з ними репетиції, відпрацьовував з великими групами учасників окремі епізоди, підпорядковуючи усе єдиному постановочному плану. Репетиційна підготовка велась іноді кілька місяців. Відомо, приміром, що у Монсі у 1501 році було проведено 48 масових репетицій.

В історії залишилось ім*я прославленого французького актора, автора і режисера Жана де л*Еспіна, на прізвисько ПОНТАЛЕ. Відомо, що у середині 16ст. він був автором і постановником міських карнавальних свят.

Про розмах і можливості містеріальної режисури можна судити хоча б із сценарію французької «МІСТЕРІЇ ПРО ОБЛОГУ ОРЛЕАНУ», що зберігся до нашого часу, ця видатна пам*ятка містеріальної режисури – патріотичний гімн на честь визвольної боротьби французького народу проти англійських загарбників.

Ця містерія була представлена невдовзі після облоги ( осада рос.) Орлеану і мала, можна сказати, документальний характер. Є припущення, що автор містерії в якій відтворювались реальні історичні події, сам був учасником героїчної оборони Орлеану. Драматичні епізоди, які виконувались акторами, змінювали величезні масові сцени битв: війська удаваних «англійців» йшли на штурм міських стін, французи, обороняючись, обливали « ворога » кип*ячим маслом, стріляли гармати. Збереглась тогочасна ремарка у постановочному плані: « необхідно випускати якнайбільше ядер, викидати мотузкові (верёвочные рос.) драбини, скидати загарбників у рови ».

Все це свідчить про те, що режисура містерій прагнула до достовірності.

Слід сказати і про високу культуру постановки трюків містеріального театру. Без так званих театральних «чудес»

не можна було уявити жодну виставу містерії. Так у сценах пекла палахкотіли вогнища, актори провалювались у це саме пекло, на очах у глядачів ( за допомогою системи блоків ) «підносився» у небо Христос; палали, рушились кріпосні стіни; на «хмарах» з небес спускались «янголи»; «всесвітній потоп» заливав площі; праведників «катували» на розпечених пательнях ( сковородах), «розпинали на хресті», кидали у яму до «диких» звірів. Була навіть

посада КЕРІВНИКА СЕКРЕТІВ, одного з головних творців містеріальної вистави.

Цікаво, що канонічні тексти містерій передбачали комічні імпровізації: « Тут говорить блазень». « Тут вмістити кілька оповідань власного письма, щоб розвеселити публіку». Такими ремарками рясніють тексти містеріальних драм.

Найактивнішими дійовими особами містерій з часом стають комічні персонажі ДУРЕНЬ і БІС. Отож, середньовічна режисура була начинена комічними епізодами. У 15ст. їх питома вага ( удельный вес рос.) збільшилась настільки, що всередині самих містерій виділились самостійні комедійно-буфонні жанри. «Тут вставити фарс» ( тобто начиння, фарш для прісних вистав ) –такі ремарки зустрічались у текстах містерій. І цілі комедійні побутові п*єси вплітались в дію релігійних драм, і тим самим вносили вільний дух гістріонів і гулянь на масляну.

У 16ст. ФАРС набув не тільки самостійного значення, але й став одним з основних жанрів середньовічного театру. ФАРСИ (легкі комедії або водевілі досить грубого змісту) грали на ярмарках, серед гамірливого і веселого народного гуляння.

Окремо слід сказати про стиль акторського виконання у містеріальних виставах. Адже акторам доводилось працювати на відкритих майданчиках в оточенні тисячного натовпу глядачів. Звичайно, вони змушені були використовувати і перебільшений жест і гучноголосе читання віршів, і гіперболізацію в розкритті змісту вистави, без якої численні деталі просто би зникли. До речі у масових інсценуваннях брало участь до 500 акторів-любителів.

Отож, зазвичай, МІСЬКЕ МАСОВЕ СВЯТО В ЕПОХУ ФЕОДАЛІЗМУ включало в себе:

• центральне інсценування на ту чи іншу тему, котрій було присвячене свято в цілому;

• масову костюмовану процесію містом, що відрізнялась яскравістю, розмаїттям, барвистістю;

• пересувні майданчики чи педженти, котрі органічно вплітались в таку процесію чи ходу і були тими центрами, навколо яких і формувалась святкова процесія, в якій було багато костюмованих фігур, театралізованих груп, макетів, опудал, декорованих колісниць;

• костюмований святковий показ окремих цехів та гільдій.

Святкова процесія, звичайно, не була хаотичною, а обов*язково мала свій сценарій, відповідно до якого і розташовувались театралізовані групи людей. МАСОВІ СВЯТА СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІСТА, як і світські постановки, так і народні гуляння, що виросли з ігор на Масляну, були ВАЖЛИВИМ КРОКОМ УПЕРЕД в розробці драматургії і режисури масового свята.

ПОДВІЙНИЙ ХАРАКТЕР СВЯТ ДОБИ ФЕОДАЛІЗМУ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ.ОФІЦІЙНІ СВЯТА.

Характерним для масового свята доби феодалізму було його розшарування, що вилилось в остаточну поляризацію. Цей факт був обумовлений становищем і боротьбою різних соціальних верств середньовічного суспільства, з одного боку панівних класів і церкви, з другого – народних мас.

Свята епохи феодалізму мали подвійний характер: в цей період утверджуються ОФІЦІЙНЙ СВЯТА ЦЕРКВИ І ФЕАДАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ, які прославляли існуючий порядок, велич влади, а також НЕОФІЦІЙНІ, НАРОДНІ СВЯТА.

М Е Т О Ю офіційних свят було: прагнення переконати народ у вічності і непорушності існуючого ладу; утвердити стабільність, незмінність існуючого феодального порядку; довести, що державна та церковна ієрархія створені на благо народу, а релігійні, політичні, моральні норми-вимоги та норми-заборони єдиновірні.

Коли йдеться про подвійний характер середньовічного свята не зайвим було би порівняти офіційні та неофіційні (народні) свята. Цікавим є той факт, що саме свята « народу, що сміється на площі», були найбільш масовими, справді святковими, тому що вони завжди були пов*язані з прагненням до ідеалу, спрямовані у майбутнє. ВОДНОЧАС ОФІЦІЙНІ СВЯТА цього прагнення не відображали, навпаки, вони утверджували непорушність існуючого порядку, тому відображали вчорашній день.

Слід зазначити, що ОФІЦІЙНІ СВЯТА епохи феодалізму мали за МЕТУ ще й СВЯТКОВЕ УТВЕРДЖЕННЯ ПАНІВНОГО КЛАСУ. Таке трактування масового свята пов*язане подальшими змінами уявлення про дозвілля. Адже у середні віки дозвілля вже не було вільним самовиявленням особистості, воно майже повністю знаходилося під владою церкви і у більшості обмежувалося лише церковними святами. Таких свят за календарем католицької церкви налічувалось 115. Ще з часів раннього феодалізму, коли церква була найбільшим землевласником і могутньою політичною силою, вона прагнула до захоплення масового свята і перетворення його в засіб пропаганди. В силу цього спочатку скромна релігійна процесія, що слугувала відправленню культу, перетворилася в організовану розкішну ходу . Багатство церкви дозволяло надати цим процесіям характер пишного видовища, що захоплювало яскравими дорогими костюмами, різноманітними ігровими елементами ( як елементарними моментами театралізації ). Все це дозволяло розширити церковний обряд до масового свята, що досягло особливого розквіту у 14-15ст.

Отож, офіційне масове свято епохи феодалізму мало вигляд театралізованої церковної процесії, насиченої різноманітними ігровими елементами, що закінчувалось театралізованою виставою під назвою М І С Т Е Р І Я. Слово містерія у перекладі з латинської означає таїнство, священне дійство. Організовані церквою вони ( містерії) зображали різні сцени з подій Старого і Нового завітів, створення СВІТУ, історії пророка Даниїла, пристрастей Христових, Воскресіння Христа ...

ПРИВОДОМ для проведення офіційних масових свят могли бути НАЙРІНОМАНІТНІШІ ПОДІЇ: укладення миру чи перемир*я, памя*ятні історичні події, пов*язані з перемогою над ворогом, обрання нового папи, народження члена королівської сім*ї урочисті в*їзди знатних осіб тощо. Таких свят-процесій у великих містах країн Західної Європи (Франції, Німеччині, Іспанії) могло бути до 12.

Напередодні офіційного масового свята населення міста сповіщали про майбутнє торжество спеціальним указом, в якому було точно визначено час, місце й ті заходи, які необхідні для підтримання порядку в місті. Усі ремісницькі й купецькі гільдії(об*єднання) повинні були беззаперечно підкорятися їх розпорядженням. Отож, міська влада брала на себе відповідальність за успішне, організоване проведення процесії, усвідомлюючи небезпеку розгулу народної стихії. Під час проходження процесії заборонялось торгувати горілчаними напоями, всі шинки і винні погреби закривались.

Як же відбувалось міське масове офіційне свято в епоху феодалізму? Зазвичай, церковна процесія приходила на площу, де встановлювався олтар ( підвищення для принесення дарів і реліквій). В особливих урочистих випадках реліквії оточувались високими восковими свічками. Учасники ж процесії, зазвичай, несли сотні смолоскипів. У різних країнах були свої традиції в їх декоруванні. У Франції, приміром, смолоскипи прикрашались червоними і білими трояндами. Учасниками процесії були міські старшини – вони йшли у чорному вбранні з трифунтовими свічками в руках. За ними босоніж, у білому одязі слідували ті, «що каються», тримаючи «покаянні» свічки і відбуваючи тим самим належну кару. Жінки йшли окремо від чоловіків з тривалим проміжком у часі.

Отож, процесія прибувала на площу, що в епоху середньовіччя була осередком адміністративного, суспільного, релігійного життя міста. Тут на площі стояли поруч церква і ратуша (орган самоуправління в містах феодальної Західної Європи; приміщення в котрому він розміщувався), прикрашена чи не єдиним у місті годинником, який мав мелодійний дзвін. Цей дзвін було чути далеко за міськими ворітьми.

Офіційні церковні процесії завершувались містеріями. Добре розуміючи вплив мистецтва на маси церква і міська влада виносять містерії з церковних папертей, де вони спочатку проводились на міські площі. Інформацію про майбутню виставу за кілька днів розголошували під урочисті звуки сурм групи глашатаїв. Вони зупинялись на площах і у віршованій формі запрошували на перегляд містерії.

Перші релігійні вистави на площі ставились в Італії в другій половині 13ст. Спершу вони носили характер масових пантомім ( від грецького pantomimes – той, що наслідує; театральна мімічна вистава із музичним супроводом), тобто так звані «мімічні» містерії. Тільки в другій половині 15ст., коли містерія утвердилась як самостійний жанр, величезного значення в ній стало надаватись слову. Достатньо сказати, що містерія «Старого завіту» складалась із 50 тисяч віршів.

Процес театралізації міського життя поширювався і на урочисті в*їзди знатних осіб, прибуття яких у місто давало привід для свят і розваг. Особливо пишно святкувались в*їзди у Франції, Англії, Нідерландах. Так при в*їзді в Париж короля Філіпа IV красивого у 1313 році розігрувалась мімічна містерія на площі « Пристрасті Господні»

В епоху Відродження театралізовані вистави, як один з різновидів масових видовищ були популярними і при королівських дворах, і в маєтках знатних вельмож. Привілейованому класу масові театралізовані вистави слугували засобом утвердження влади могутніх феодалів, засобом прославлення їх діянь.

Збереглись описи придворних свят і феєрверків, що відбувались при дворі міланського герцога ДЖАНІ ГАЛЕАЦО. Серед них слід назвати яскраву театралізовану виставу, що розігрувалась на честь одруження молодого герцога. Придворний поет БЕРНАРДО БЕЛЛІНЧОНІ написав поему про сім планет, що спускаються з небес і вітають молодят. Ця поема лягла в основу театралізованої вистави, для якої у великій залі герцогського палацу спорудили надзвичайно складну конструкцію. Під стелею, високо над головами глядачів оберталися сім планет. Їх зображали дівчата та юнаки. Під ніжний спів хору та звуки оркестру «планети» опускались вниз і, звертаючись до молодих (новобраних рос.), виконували поему Беллінчоні. Цікавим є той факт, що автором інсценування, режисером-постановником, художником і конструктором тієї дивної вистави був видатний ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ, що виявив неабиякий інтерес до театралізованих вистав. Під його керівництвом при міланському дворі були поставлені й інші видовища й феєрверки, для котрих він винайшов різноманітні піротехнічні ефекти.

Здавна в Європі були відомі « СВЯТА НА ВОДІ » – феєричні видовища, які користувалися великою популярністю у знаті. (Феєрія ( з французької feerie| fee - фея ) - вистава з казковим сюжетом, розкішними декораціями та костюмами а також різноманітними постановочними трюками, розрахованими на зовнішній ефект ) Зокрема, такі свята полюбляла влаштовувати і дивитись англійська аристократія епохи Єлизавети. Фаворит королеви - граф Лестер- влаштував у своєму замку КЕНІЛЬВОРТ поблизу СТРАТФОРДА свято на честь її ВЕЛИЧНОСТІ, що відвідала його. У парку біля замку, на озері, була поставлена казкова феєрія з водною пантомімою, різноманітними піротехнічними ефектами, перетвореннями тощо. В один з моментів герой вистави з*являвся перед глядачами на спині дельфіна. Шекспір згадував цю деталь у « Дванадцятій ночі».За свідченнями дослідників видатний драматург був присутній на цьому святі. Отож, в епоху феодалізму, офіційні масові свята слугували утвердженню існуючого ладу, влади церкви, панівного класу.

ТРАДИЦІЙНІ СВЯТКОВІ ОБРЯДИ ТА РИТУАЛИ ДОБИ

ФЕОДАЛІЗМУ В КРАЇНАЇ Х ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Перш ніж вести мову про традиційні святкові обряди та ритуали доби феодалізму в країнах західної Європи, слід дати визначення таких понять, як традиція, обряд, ритуал.

Отож, ТРАДИЦІЯ являє собою сукупність елементів соціальної і культурної спадщини, котрі передаються від покоління до покоління у суспільстві впродовж тривалого часу. Можна також сказати, що традиція це ті порядки, звичаї, правила поведінки, які історично склались і передаються від покоління до покоління.

В свою чергу ЗВИЧАЇ – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенародних справах. Звичаї – це правила поведінки людей, що склалися в процесі їхнього співжиття, увійшли у звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства. Звичай, а також мова, це ті найміцніші елементи, що об*єднають окремих людей в один народ, одну націю.

РИТУАЛ – це різновид звичаю або традиції, норма поводження, що історично склались, або спеціально встановлені. РИТУАЛ – обрядова церемонія, демонстративного характеру, яка здійснюється, зазвичай, в урочистій обстановці з метою передачі людям певних соціальних почуттів

ОБРЯДИ – це сукупність символічних стереотипних дій, що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, цінності, норми і викликають певні колективні почуття. В обряді відбувається співпереживання учасників обрядової дії разом із засвоєнням тих або інших норм, цінностей, ідеалів. Головний зміст обрядів – це соціально-моральні ідеї, уявлення, тобто уявлення про належне, справедливе, про ідеал людини, про правильні відносини між людьми в суспільстві, в сім*ї.

В епоху феодалізму дворянство і феодали велику увагу приділяли створенню свого ритуалу, причому робили його пишним, таким, що підкреслював би могутність класу, касти, і разом з тим замкненим, кастовим ( КАСТА - з португальської casta рід, покоління - замкнена суспільна група, об*єднана певними заняттями і уявленнями про загальне походження, укладання шлюбів дозволялось лише всередині даної групи; каста має свої звичаї і закони; кастова система розділяє людей на «вищих» та «нижчих»; каста – суспільна група, що ревниво оберігає свою замкненість, свої привілеї ).

В Західній Європі свята дворян, зазвичай, відбувались у тих же містах, що й офіційні та народні свята. Значний інтерес викликають, як правило, ретельно розроблені свята дворян РИЦАРСЬКІ ТУРНІРИ - тобто змагання рицарів у бойовій спритності і силі. Відомі два види турнірів. ДЖОСТРА – кілька поєдинків один на один і БОГАРДО – маневрування зі зброєю в руках. Рицарські поєдинки цих видів, що супроводжувались спеціально розробленим ритуалом, котрий передавався із покоління в покоління, складали турнір як надзвичайно активне масове свято дворян і видовище для мешканців міста. РИТУАЛ, який супроводжував турніри, включав у себе кілька основних елементів. Велика увага приділялась моменту оповіщення міста про майбутній турнір. Зазвичай, за кілька днів до нього місто об*їжджали гінці, герольди (з нім. нerold – глашатай, оповісник), які оголошували у найбільш людних місцях про майбутні змагання. ЦІКАВИМ був МОМЕНТ В*ЇЗДУ ГРУП чи ОКРЕМИХ ДВОРЯН у місто. Як правило, він відбувався як яскрава костюмована процесія, що була підпорядкована тій чи іншій темі, найчастіше воєнній. Це був не парад учасників, а саме театралізована хода, котра мала МЕТУ - ПРИВЕРНУТИ УВАГУ МІСЬКИХ ЖИТЕЛІВ ДО ТУРНІРУ.

Коли УЧАСНИК турніру прибував у місто, він ВИВІШУВАВ із вікон будинку, в якому зупинився, СВОЄ ЗНАМЕНО і НАДСИЛАВ СУДДЯМ СВІЙ ШОЛОМ І МЕЧ, що було своєрідною заявкою на участь у турнірі. Після прибуття усіх учасників турніру, розпочинався їх ПАРАД ( з французької parade - урочиста хода, процесія) ПЕРЕД СУДДІВСЬКОЮ КОЛЕГІЄЮ і обов*язково перед ДАМАМИ, які МАЛИ ПРАВО ВІДСТОРОНИТИ РИЦАРЯ ВІД УЧАСТІ в турнірі, якщо вважали його негідним такої честі. Рицарі, які пройшли такий контроль ПРИНОСИЛИ КЛЯТВУ, ДОТРИМУВАТИСЬ ЗАКОНІВ ТУРНІРУ і тільки тоді отримували право в*їзду на площу поєдинків. А площа була яскраво декорована і спеціально обладнана: в центрі мав знаходитись майданчик для бою, по краям від майданчика розташовувались ложі та помости. Цікаво був розроблений ВИКЛИК НА ПОЄДИНОК, коли рицар кидав рукавичку ( печатку рос.) до ніг свого майбутнього супротивника, отримував благословіння на бій від своєї дами, котрій цей поєдинок присвячувався. Отож, рицарські турніри – це дворянські свята з ретельною режисерською розробкою із постійним ритуалом.

Масові свята середньовічної Іспанії зазвичай супроводжувались традиційною КОРИДОЮ, яка за кілька століть свого існування майже не змінилась, бо ж і досі складається з двох частин: УРОЧИСТОЇ ПРОЦЕСІЇ ареною та ПОЄДИНКУ З БИКОМ. Отож, уявімо собі середньовічну кориду, коли звуки сурм сповіщають початок урочистого параду. На арену виїжджають кінні ГЕРАЛЬДИ( тобто ті, що тримають герби, прапори тощо), за ними йдуть троє матадорів, яким і належить вступити у поєдинок з биками. Вбрання та озброєння матадорів традиційне – оксамитові, розшиті золотом і сріблом костюми, маленькі трикутні капелюхи, за зброю слугує шпага. Розташування кожного з учасників кориди в урочистому параді суворо визначене. Згідно ЦЕРЕМОНІЇ ( урочистість за заздалегідь встановленим планом або обряд за встановленими правилами) за матадором слідують помічники Т О Р Е Р О

(осіб 7-8 ), вони несуть червоні плащі. За ними верхи на конях, вкритих цупкими покривалами, їдуть ПІКАДОРИ з важкими піками, таким же важким є і їхній одяг, зокрема, чоботи із залізними КРАГАМИ ( з голландської kraag – комір, накладні халяви ( голенища рос.) із застібками ).Очі у коней обов*язково закриті пов*язками, аби не боялись розлюченого бика. Далі йдуть БАНДЕРИЛЬЄРО – саме вони повинні встромити у шию бика по 6 бандерилій ( бандерилія з іспанської – banderilla- невеличкий спис, прикрашений стрічками ) Процесію завершують спеціальні вози – що відвозитимуть з арени вже мертвих биків.