Симетрія та асиметрія як засоби композиції, види симетрії
Симетрія– один з найбільш сильних, “вагомих” засобів організації форм в композиції, що сприяє встаткуванню цілісності сприйняття – закономірне розташування елементів відносно осі чи центру симетрії.
Види симетрії: осьова (дзеркальна), центрова (променева), симетрія повороту, симетрія переміщення
Асиметрія– порушення симетричності розташування елементів, або відсутність симетрії.
Контраст і нюанс як засоби композиції
Контраст – протиставлення, візуальне підкреслення значних відмінностей, які існують між елементами композиції.
Нюанс– спосіб організації елементів композиції, який є протилежним до контрасту. Він полягає у знаходженні спільних рис, відтворенні незначних відмінностей, встановленні візуальних зв’язків між елементами композиції за однією, або цілою сукупністю ознак (формою, кольором, масою і фактурою).
Пропорційні співвідношення як основа, на якій будується вся композиція
Будь-яка композиція завжди являє собою певне угрупування частин, які підпорядковані одна до одної і укладені в змістовну єдність. Всі ці частини мають не просто взаємодіяти між собою, а складати логічно і естетично обґрунтовані гармонійні угрупування, як по відношенню одна до одної, так і по відношенню до цілісної площини. Велику роль у цьому відіграють пропорції – співвідношення частин і цілого, співвідношення частин цілого між собою.
Серед гармонійних пропорційних співвідношень найбільш розповсюдженими є такі, що отримали назву “Золотого перерізу”.
Золотий перріз – це такий гармонійний, пропорційний поділ відрізка або площини на нерівні частини, при якому менша частина відрізка або площини так відноситься до більшої, як більша до загального цілого. Однією з властивостей Золотого перерізу є здатність продовжувати себе до нескінченості. Математично виведене значення числа Ф становить 0,128.
Значна кількість об’єктів рослинного і тваринного світу, що існує у природі, відзначаються наявністю у своїй структурі співвідношень, обумовлених пропорціями Золотого перерізу. Крім того, такі пропорційні співвідношення є невід`ємною складовою найкращих творів мистецтва і архітектури всіх часів. За такими пропорціями будувались єгипетські піраміди і давньогрецькі храми, створювались предмети побуту.
Пропорції також можуть бути контрастними і нюансними.
№ 5 . Колір і фактура у дизайні виробів.
Як відомо з курсу фізики, світло є явище електромагнітне, тобто від джерела світла відходять промені, що розповсюджуються як електромагнітні хвилі дуже високої частоти. Джерел світла у природі багато. Це сонце і зорі, електричні, гасові й інші лампи, розпечені метали тощо. Більшість з них випромінюють безкольорові пучки променів, які ми умовно називаємо білими.
Якщо крізь вузьку щілину у світлонепроникній перегородці пропустити промінь білого сонячного світла і поставити на його шляху скляну тригранну призму, ребро якої буде паралельне щілині, то на екрані утвориться схожа на веселку різнокольорова смужка з семи виразних кольорів (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий), які не мають меж і плавно переходять один в одний (рис. 1). Ньютон назвав її спектром.
Рис.1. Схема розкладання (дисперсії) променя світла призмою
1 — перегородка із щілиною 2 — скляна призма 3— пучок кольорових променів 4 — екран 5 — сонячний спектр
Кожен предмет здатний поглинати або відбивати промені, що падають на нього, а якщо він прозорий, то й пропускати їх крізь себе. Колір непрозорого предмета залежить від здатності даного матеріалу поглинати або відбивати промені певної довжини хвилі, а отже, і певного кольору.
Якщо предмет поглинає всі промені, що падають на нього, то він здається нам чорним, а якщо відбиває їх,— білим. Предмет, що поглинає всі промені, а червоні відбиває, буде мати червоний колір, а той, що відбиває сині,— синій колір тощо.
Усі кольори поділяють на дві групи: ахроматичні (безколірні) і хроматичні (кольорові).
Ахроматичні кольори не мають колірного тону. Це білий, чорний та всі відтінки сірого.
Хроматичні кольори. Це насамперед кольори сонячного спектра та всі інші неахроматичні кольори. Кожний хроматичний колір має три властивості: кольоровий тон, світлоту і насиченість кольору.
Під колірним тоном розуміють таку його ознаку, за якою йому можна надати певну назву: червоний, синій, жовтий, зелений тощо. У природі є багато кольорових тонів. Природним рядом кольорових тонів є сонячний спектр, в якому кожен тон переходить один у другий завжди в однаковій послідовності.
Світлота хроматичного кольору залежить від його здатності відбивати світлові промені. Два предмети одного колірного тону, наприклад червоного, можна відрізнити за їхньою світлотою (світло-червоний, темно-червоний). Фактично світлота кольору змінюється від кількості наявного білого (світлі відтінки) або чорного кольру (темні відтінки).
Насиченістюназивають ступінь різниці хроматичного кольору від ахроматичного тієї самої світлості. Фактично насиченість визначається кількістю та яскравістю сірого пігменту у фарбі. Чим більше у фарбі чистого спектрального пігменту – тим меш насиченим буде колір. Найбільш насиченими чистими кольорами є кольори сонячного спектра. Ненасичені кольори ще називають приглушеними.
Хроматичні кольори поділяють на теплі і холодні. Жовто-червоні кольори, які нагадують колір вогню, сонця, розжареного металу, називають теплими. Синьо-зелені кольори, які нагадують колір води, трави, льоду, називають холодними.
Колірний круг
Для зручності вивчення кольорів і виведення правил змішування фарб використовують колірний круг. У класичному варіанті круга під кутом 120о (або на вершинах рівностороннього трикутника) розташовані основні кольори (червоний, синій, жовтий), які не можна отримати шляхом змішування інших кольорів. Між парами основних кольорів знаходяться додаткові (змішані) кольори, які утворюються шляхом змішування цих основних – фіолетовий, зелений і оранжевий.
Можна виділити основні принципи гармонійного поєднання кольорів (за Ітеном)
Контрастне (споріднено-контрастне) поєднання кольорів сприймається як гармонійне, якщо при змішуванні вони утворюють ахроматичний колір.
Нюансне поєднання кольорів сприймається як гармонійне, коли в споріднених кольорах міститься приблизно однакова кількість спільного кольору. Кількість кольору можна варіювати не тільки процентним співвідношенням у фарбі, але і займаною площею.
Монохромне поєднання кольорів (поєднання кольорів одного колірного тону різної світлоти чи насиченості) сприймається як гармонійне.
Ахроматичні кольори гармонійно поєднуються між собою у будь-якій комбінації.
Ахроматичний колір гармонійно поєднується з хроматичним, але краще сприймається поєднання чорного з теплим, білого з холодним, а світло-сірого з пастельним.
Гармонійні контрастні поєднання:
Контрастна пара – поєднання діаметрально-протилежних у колірному крузі (взаємодоповняльних) кольорів.
Контрастне тріо – поєднання основних кольорів за рівностороннім трикутником (червоний, синій, жовтий).
Споріднено-контрастні поєднання – два і більше кольорів, які можна поєднати у колірному крузі хордою, вершинами рівностороннього, рівнобедреного трикутників, квадрата, прямокутника.
№ 8 . Ергономіка як засіб гармонізації системи „Людина-техніка-середовище”. Ергономічні вимоги до об’єкта проектування.
Ергономіка(від грецьк. еrgon – робота, nomos – закон) вперше запроваджена в Англії в 1949 р. – це є наука про пристосування знарядь праці та умов праці до людини. Вона вивчає функціональні можливості та особливості людини в трудових процесах з метою створення оптимальних умов, в яких праця стає високопродуктивною. Важлива частина ергономіки – інженерна психологія – ставить своєю задачею погодження (взаємне) можливостей людини і техніки в системі “ людина-машина-середовище”. За своїм змістом і значенням ергономіка становить природну основу технічної естетики.
СИСТЕМА "ЛЮДИНА-ТЕХНІКА-СЕРЕДОВИЩЕ" (СЛТС) - складається з людини-оператора (групи операторів) і машини, за допомогою якої він (вони) здійснює трудову діяльність, і предметно-просторового середовища, у якій ця діяльність здійснюється.
СЛТС - одне з базових понять ергономіки, що розкриває механізм побудови оптимальних почуттєвих, експлуатаційних, функціональних зв'язків між суб'єктом діяльності, людиною і її результатом - середовищем перебування - через раціональність, комфортність й ефективність пристрою проміжної між людиною й середовищем ланки, "машини" (так в ергономіці називають сукупність технічних засобів, що використовується людиною-оператором у процесі діяльності).
ЕРГОНОМІКА - дисципліна, що вивчає об'єктивні характеристики людського організму (антропометричні, біомеханічні, фізіологічно, психологічні) з метою оптимізації його взаємодії з виробом або середовищем.
Результати ергономічних досліджень фіксуються у вигляді нормативів, стандартів і т.д., безпосередньо використовуваних у процесі дизайнерського проектування. Врахування ергономічних вимог визначається також шляхом натурних випробувань на посадкових макетах, за допомогою ергономічного аналізу виробів-аналогів.
Основні вимоги ергономіки до проектування об’єктів:
Антропонометричні– характеризується правильно вибраним параметром конструкції з точки зору анатомічних особливостей людського тіла – розмірів, маси, фізичної сили, можливостей руху з врахуванням робочого положення та користуванням виробом.
Фізіологічні– визначається особливістю зору, слуху, запаху. Вивчення функцій модельного організму дає можливість правильно враховувати вимоги, які визначають оптимальні умови різних психофізичних процесів, що виникають під час праці та віддиху.
Естетичні– емоційне задоволення людини від зорового сприйняття з точки зору естетики (гармонійність, пропорції, масштабність) при повній відповідності виробу функціональному призначенню.
Врахування ергономічних вимог може стати визначальним у формоутворенні окремих типів виробів і середовищних об'єктів. У дизайні архітектурного середовища ергономіка є сполучною ланкою між поняттями "середовище" (кінцевий продукт проектної творчості) і "людина" (замовник і споживач середовища).
У вимогах і принципах ергономіки все більше враховуються основні виробничі питання, оскільки розвиток техніки поступово веде до зміни умов праці людини. У швидкісних машинах різко збільшується об’єм інформації за одиницю часу на реакцію персоналу, який обслуговує ці машини. Відповідно і зростає навантаження на нервову систему людини.
