распеч

У збірці «Село вигибає» помітнішим, ніж у перший період творчості, стає використання засобів комічного. В іронічно-сати­ричному ключі написана більша частина твору «Перші стріли». Засоби іронії та сатири автор використовує, говорячи про «хо­робрість» австрійських вояк, про ставлення до них селян. Ароматно-ніжний, свіжий колоритний верховинський пейзаж, що дає змогу Черемшині відтворити багатство нюансів, відтінків у композиції, будові твору, підсилити зміст образу, збудити у читача почуття добра і краси, шанобливе і любовне став­лення до героїв,— наскрізний і в останній збірці новел, яка вийшла в Києві у видав ництві «Книгоспілка» 1929 року під назвою «Верховина. Вибрані оповідання. Книга друга». У збірку входило дванадцать новел («Верховина», «Писанки», «Ласка», «На Купала, на Івана», «Коляда», «Бо як дим підоймається», «Колядникам науки» та ін.). П'ять із них згодом увійшли в цикл «Парасочка», п'ять післявоєнних перекладів. Тут же була вміщена одна із посвят В. Стефаникові «Його кров»; а також «Моя автобі ографія» і «Фрагменти моїх споминів про Івана Франка». Глибинні політичні і соціальні процеси, характерні для життя західноукраїнського села початку XX століття (зародження ка піталістичних відносин, антигуманізм бур жуазного приватновласницького суспільст ва, класове розшарування, пролетаризація селянства, поява сільської буржуазії), знайшли особливо яскраве відображення в останній збірці. Збірка «Верховина» пройнята ідеями відродження, прагненням письменника піддати художньому аналізу і синтезу навко лишній світ в його різноманітних проявах. Процеси соціальної дійсності найтісніше поєднані з глибоким розкриттям внутріш нього життя людини. В центрі уваги письменника знову ж та ки гуцульське село — Верховина, що стог не під новим гнітом панської Польщі, і з тими ж таки героями — гуцулами-бідняками, гнобленими соціально і національно. У післявоєнних творах, як слушно за значає М. Грицюта, «розширилась панора ма спостережуваної дійсності, поглибшало розуміння суспільних явищ, процесів, до соціального долучалось ще й національне», яке іноді виступає на передній план. Герої збірки «Верховина», порівняно з попередніми, мужніші, активніші. Правда, повністю позбутися забобонності, покірли вості, індивідуалізму їм поки що не вдало ся. І все ж, «розкріпачення» душі селяни-на-гуцула, зрушення в свідомості, зумовле ні змінами в економічно-виробничих під валинах, відзначаємо в усіх героїв «Вер­ховини». Герої збірки виступають як соці альне активна сила, енергійна і бойова, сила, що протестує проти будь-якого гноб­лення.

Найповніше погляди на Україну відбито в оповіданні "Туга” (1925). Дівчинка Марічка тужить за своїм коханим "Юрійком золотим”, який пішов виборювати тоту Україну і не повернувся. Вона звертається до сил природи – просить допомогти. За жанром твір не має аналогів в українській літературі. Це - п’ять поетичних монологів, п’ять окремих надфразних одиниць, вкладених в уста героїні.

Критика не раз відзначала життєлюбний оптимізм Черемшини, той, за висловом Д.Донцова, "непоборний оптимізм життя, що тріумфує над зовнішніми перешкодами і над своїм сумнівом; що не бере трагічно ні власної безпорадності, ні нікчемності; свобідний і веселий”. Із оптимізмом поєднана, часом прихована, але всюди наявна органічна українська іронія, що не покидає автора при змалюванні найтемніших картин. Іронією забарвлений спокійний, літописний, за висловом Зерова, тон розповіді, рясно перетканий діалогічними й ліричними вставками. Ці музикальні вставки є майстерними стилізаціями народних голосінь і колядок, про що свідчить їх ритми, постійні анафори, симетрія і паралелізм будови. Таке використання усної словесності в’яжеться із особливою схильністю Черемшини вносити в новели етнографічний елемент –описи народних звичаїв, обрядів, що має чисто естетичну функцію. У творчості письменника знаходимо високо досконалу трансформацію етнографічно