Тестові технології

Увага: Ваш вибір має бути аргументованим. Будьте готові до деталізованого роз’яснення свого варіанту вибору та формулювання понятійних визначень пропонованих варіантів відповідей!

Частина 1. Тестові технології.

Примітка: Ключ до тестових технологій – інформація конфіденційна!

А. Тестові технології низького рівня складності (розраховані на отримання оцінки «задовільно»).

Б. Тестові технології високого рівня складності (розраховані на отримання оцінки «добре» і «відмінно»).

1. Соціальна психологія: 1) наука про особливості соціально-психологічної реальності, яка вивчає закономірності діяльності, спілкування особистості в групі, а також психологічні характеристики цих груп; 2) наука про особливості соціально-психологічної реальності, яка вивчає закономірності діяльності, спілкування особистості в групі; Вона виникла як результат зближення двох наук – психології та соціології; 3) наука про закономірності становлення, функціонування, розвитку суспільства, соціальних відношень та соціальних спільностей; 4) наука про суспільство як систему і окремі соціальні інститути, процеси, групи, які розглядаються в зв’язку з суспільним цілим.

2. Соціально-психологічна реальність виникає на межі: 1) соціального та психічного; 2) психічного та соціального; 3) біологічного та соціального; 4) біосоціального та психічного.

3. Основні прояви соціально-психологічної реальності: 1) стабільні психічні групові утворення як відображення певних соціальних ситуацій в конкретних історичних умовах (соціальний настрій, соціальна думка, революційність мас, соціальний патріотизм, соціальний оптимізм чи песимізм); 2) стійкі масовидні явища психіки (чутки, плітки, мода, паніка тощо), які виникають тільки в масах людей через механізми психологічного зараження, наслідування, навіювання; 3) мінливі психічні утворення, які характеризують соціальний зміст груп (нація, клас, бригада); 4) соціальна поведінки особистості.

4. Деякі вихідні поняття, які запозичені соціальною психологією з соціології: 1) психіка; 2) міжособистісні стосунки; 3) спілкування; 4) інтерв’ю.

5. Деякі вихідні поняття, які запозичені соціальною психологією з психології: 1) комунікативні зв’язки; 2) міжособистісні стосунки; 3) діяльність; 4) інтерв’ю.

6. Античність (VI ст. до н.е. – IV ст. н.е.) (домінанти наукового пізнання): 1) пошук першооснов буття у філософських школах Індокитаю, Древньої Греції; 2) тлумачення психологічної природи людини як ”грішної“ та ”божої“ істоти; 3) тлумачення психологічної природи людини як ”найвищої цінності“ на Землі; 4) експериментальні досягнення в психології та біології.

7. Середньовіччя (V–XIV ст.) (домінанти наукового пізнання): 1) пошук першооснов буття у філософських школах Індокитаю, Древньої Греції; 2) тлумачення психологічної природи людини як ”грішної“ та ”божої“ істоти; 3) тлумачення психологічної природи людини як ”найвищої цінності“ на Землі; 4) експериментальні досягнення в психології та біології.

8. XVII ст. (домінанти наукового пізнання): 1) пошук першооснов буття у філософських школах Індокитаю, Древньої Греції; 2) тлумачення психологічної природи людини як ”грішної“ та ”божої“ істоти; 3) тлумачення психологічної природи людини як ”найвищої цінності“ на Землі; 4) експериментальні досягнення в психології та біології.

10. XVIII – кінець XIX ст. (домінанти наукового пізнання): 1) пошук першооснов буття у філософських школах Індокитаю, Древньої Греції; 2) тлумачення психологічної природи людини як ”грішної“ та ”божої“ істоти; 3) тлумачення психологічної природи людини як ”найвищої цінності“ на Землі; 4) експериментальні досягнення в психології та біології._

11. Кінець XIX – початок XX ст. (домінанта наукового пізнання): 1) розвиток соціології; 2) виокремлення предмету соціальної психології; 3) становлення загальновизнаної соціально-психологічної проблематики; 4) збільшення соціально-психологічного інформаційного масиву, як результат досягнень філософії, психології, педагогіки, соціології, біології тощо, безпосередньо впливає на зменшення тривалості хронологічних етапів в історії соціальної психології.

12. Початок XX – 50-ті р. XX ст.: 1) розвиток соціології; 2) виокремлення предмету соціальної психології; 3) становлення загальновизнаної соціально-психологічної проблематики; 4) збільшення соціально-психологічного інформаційного масиву, як результат досягнень філософії, психології, педагогіки, соціології, біології тощо, безпосередньо впливає на зменшення тривалості хронологічних етапів в історії соціальної психології.

13. 50–ті р. XX – кінець XX ст.: 1) розвиток соціології; 2) виокремлення предмету соціальної психології; 3) становлення загальновизнаної соціально-психологічної проблематики; 4) збільшення соціально-психологічного інформаційного масиву, як результат досягнень філософії, психології, педагогіки, соціології, біології тощо, безпосередньо впливає на зменшення тривалості хронологічних етапів в історії соціальної психології.

14. Кінець XX– початок XXI ст. 1) розвиток соціології; 2) виокремлення предмету соціальної психології; 3) становлення загальновизнаної соціально-психологічної проблематики; 4) збільшення соціально-психологічного інформаційного масиву, як результат досягнень філософії, психології, педагогіки, соціології, біології тощо, безпосередньо впливає на зменшення тривалості хронологічних етапів в історії соціальної психології.

15. Вивчення змісту взаємодії між особистістю і суспільством; автор доктрини, за якою політика здійснюється поза моральністю, є мистецтвом дії та оцінюється залежно від досягнутих результатів: 1) Н. Макіавеллі; 2) М. Монтень; 3) Ф. Бекон; 4) Т. Кампанелла.

16. Автор твору ”Досліди“: 1) Н. Макіавеллі; 2) М. Монтень; 3) . Ф. Бекон; 4) Т. Кампанелла.

17. Автор лозунгу ”Назад до природи!“: 1) Ж.-Ж. Руссо; 2) М. Монтень; 3) Ф. Бекон; 4) Т. Кампанелла.

18. Автор творів ”Еміль, або Про виховання“:? 1) Ж.-Ж. Руссо; 2) М. Монтень; 3) Ф. Бекон; 4) Т. Кампанелла.

19. Некласична теорія організації та управління: 1) розробка способів і прийомів трудової діяльності робітника; 2) з’ясування механізмів мотивації до занять трудовою діяльністю, низка яких обмежується економічними прийомами; 3) орієнтація в праці на кожного працівника, а не на маси, внаслідок чого він стає ізольованою одиницею в системі взаємин, а його місце роботи закритою, амкненою структурою (культивується індивідуалізм); 4) створення задовільних умов праці.

20. Класична теорія управління: жорстке управління; формування психологічної сумісності між працівниками; ) обґрунтування значущості первинної групи; 4) формування згуртованості групи, або ідея корпоративності.

21. ”Ефект експериментатора“: 1) очікування респондент від запланованої роботи, особливості знайомства з експериментатором; 2) очікування дослідника від запланованої роботи, особливості знайомства з піддослідним._ 3) адаптація респондентів до поведінкових норм, які здаються прийнятними, що разом впливають на прогнозовану оцінку отриманих результатів; 4) реадаптація респондентів до поведінкових норм, які здаються прийнятними, що разом впливають на прогнозовану оцінку отриманих результатів.

22. ”Ефект піддослідного“: 1) очікування респондента від запланованої роботи, особливості знайомства з експериментатором; 2) очікування дослідника від запланованої роботи, особливості знайомства з піддослідним; 3) адаптація респондентів до поведінкових норм, які здаються прийнятними, що разом впливають на прогнозовану оцінку триманих результатів; 4) реадаптація респондентів до поведінкових норм, які здаються прийнятними, що разом впливають на прогнозовану оцінку отриманих результатів.

23. Основні форми соціально-психологічного знання: 1) психологія народів; 2) психологія народних мас; 3) теорія інстинктів; 4) теорія соціальної поведінки.

24. Основні форми соціально-психологічного знання: 1) психологія народів і мас; 2) психологія народних мас; 3) теорія інстинктів соціальної поведінки; 4) теорія соціальної поведінки.

25. Основні форми соціально-психологічного знання: 1) психологія народних мас; 2) психологія мас; 3) теорія інстинктів; 4) теорія соціальної поведінки.

26. Положення про психічну інфекцію, яке базувалось на механічному тлумаченні досягнень епідеміологічних відкриттів Л. Пастера (1822–1895), Р. Коха (1843–1910) про вірусну передачу захворювань: 1) психологія народних мас; 2) психологія мас; 3) теорія інстинктів; 4) теорія соціальної поведінки.

27. Актуалізація проблеми використання емпіричних методів дослідження, наприклад аналізу історичних документів, обробки статистичних даних: 1) психологія народних мас; 2) психологія мас;_ 3) теорія інстинктів; 4) теорія соціальної поведінки.

28. Система взаємозв’язку між конкретними інстинктами та емоціями спричиняє зміст функціонування різних соціальних феноменів: сім’ї, торгівлі, війн тощо: 1) психологія народних мас; 2) психологія мас;_ 3) теорія інстинктів; 4) теорія інстинктів соціальної поведінки.

29. ”Людина, яка бажає“: 1) психоаналіз; 2) біхевіоризм; 3) гуманістична психологія; 4) когнітивізм.

30. ”Людина механічна“: 1) психоаналіз; 2) біхевіоризм; 3) гуманістична психологія; 4) когнітивізм.

31. ”Людина , яка грається“: 1) психоаналіз; 2) біхевіоризм; 3) гуманістична психологія; 4) когнітивізм.

32. Психотехніка: 1) напрямок у психологічній науці, предметом вивчення якого є соціально-психологічні проблеми управління, професійного відбору та професійної консультації, раціоналізації трудових методів, зниження аварійності і травматизму, вдосконалення методів виробничого навчання, а також способи психологічного впливу (навіювання, зараження, наслідування); 2) наука про взаємозв’язок соціального і психологічного, їхню взаємодію та взаємозалежність про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда та групу; 3) наука про масову свідомість та масову поведінку людей; про соціальну психологію особистості, соціально-психологічні характеристики спілкування, соціальну психологію великих груп, соціальну психологію великих груп, соціальну психологію масових рухів (В.В. Москаленко); 4) наука про конкретні механізми взаємозв’язку соціального та психічного, їхню взаємодію та взаємозалежність .

33. Біхевіоризм: 1) напрямок у психології, предметом вивчення якого є поведінка як об’єктивно діюча система реакцій організму на зовнішні і внутрішні стимули, а не недоступні об’єктивному експериментальному дослідженню явища свідомості; 2) напрямок у психології, предметом вивчення якого є поведінка як суб’єктивно діюча система реакцій організму на зовнішні і внутрішні стимули, а не недоступні об’єктивному експериментальному дослідженню явища свідомості; 3) цілісні структури психічного життя особистості, які є первинно заданими і яким властиві власні характеристики і закони; 4) несистемні структури психічного життя особистості, які є первинно заданими і яким властиві власні характеристики і закони.

34. Гештальпсихологія: 1) напрямок у психології, предметом вивчення якого є поведінка як об’єктивно діюча система реакцій організму на зовнішні і внутрішні стимули, а не недоступні об’єктивному експериментальному дослідженню явища свідомості; 2) напрямок у психології, предметом вивчення якого є поведінка як суб’єктивно діюча система реакцій організму на зовнішні і внутрішні стимули, а не недоступні об’єктивному експериментальному дослідженню явища свідомості; 3) цілісні структури психічного життя особистості, які є первинно заданими і яким властиві власні характеристики і закони;_ 4) несистемні структури психічного життя особистості, які є первинно заданими і яким властиві власні характеристики і закони.

35. Достовірність: 1) відтворення результатів вимірювання, які повторються в ідентичних умовах;_ 2) здатність методу визначати ті характеристики, які передбачені метою дослідження; 3) визначає рівень чутливості методики; передбачає встановлення допустимої міри точності; 4) врахування умов навколишньої дійсності.

36. Валідність: 1) відтворення результатів вимірювання, які повторються в ідентичних умовах;_ 2) здатність методу визначати ті характеристики, які передбачені метою дослідження; 3) визначає рівень чутливості методики; передбачає встановлення допустимої міри точності; 4) врахування умов навколишньої дійсності.

37. Точність: 1) відтворення результатів вимірювання, які повторються в ідентичних умовах;_ 2) здатність методу визначати ті характеристики, які передбачені метою дослідження; 3) визначає рівень чутливості методики; передбачає встановлення допустимої міри точності; 4) врахування умов навколишньої дійсності.

38. Шкала найменувань, або номінальна шкала: 1) визначає або класифікує об’єкти, групує предмети, явища за класами на основі їх загальної ознаки або властивості; 2) групує предмети, явища за класами на основі їх загальної ознаки або властивості; 3) визначає або класифікує об’єкти на основі їх загальної ознаки або властивості; 4) зображення природної послідовності подій, що пов’язано з операцією впорядкування): характеризує монотонно зростаючі перетворення.

39. Порядкова, або ординальна, шкала: 1) визначає або класифікує об’єкти, групує предмети, явища за класами на основі їх загальної ознаки або властивості; 2) групує предмети, явища за класами на основі їх загальної ознаки або властивості; 3) визначає або класифікує об’єкти на основі їх загальної ознаки або властивості; 4) зображення природної послідовності подій, що пов’язано з операцією впорядкування): характеризує монотонно зростаючі перетворення.

40. Референтність: 1) ступінь прийняття членами групи групових еталонів; форма міжособистісних стосунків, яка проявляється в потребі одного суб’єкта соціально орієнтуватися на іншого суб’єкта; 2) ступінь провідного впливу в групі; 3) стиль міжособистісного сприймання та спосіб пошуку взаєморозуміння; 4) співставлення сили збудження та можливостей самоконтролю.

41. Лідерство: 1) ступінь прийняття членами групи групових еталонів; форма міжособистісних стосунків, яка проявляється в потребі одного суб’єкта соціально орієнтуватися на іншого суб’єкта; 2) ступінь провідного впливу в групі; 3) стиль міжособистісного сприймання та спосіб пошуку взаєморозуміння; 4) співставлення сили збудження та можливостей самоконтролю.

42. Інтелектуальна комунікативність: 1) ступінь прийняття членами групи групових еталонів; форма міжособистісних стосунків, яка проявляється в потребі одного суб’єкта соціально орієнтуватися на іншого суб’єкта; 2) ступінь провідного впливу в групі; 3) стиль міжособистісного сприймання та спосіб пошуку взаєморозуміння; 4) співставлення сили збудження та можливостей самоконтролю.

43. Емоційна комунікативність: 1) ступінь прийняття членами групи групових еталонів; форма міжособистісних стосунків, яка проявляється в потребі одного суб’єкта соціально орієнтуватися на іншого суб’єкта; 2) ступінь провідного впливу в групі; 3) стиль міжособистісного сприймання та спосіб пошуку взаєморозуміння; 4) співставлення сили збудження та можливостей самоконтролю.

44. Регулятивна функція групи: 1) визначає особливості поведінки людей в колективі, задає зразки взаємостосунків; 2) регламентує систему критеріїв для кваліфікації вчинків, стосунків; 3) визначає способи реагування групи на вчинки окремих учнів та вжиття до них дисциплінарних стягнень; 4) формує психологічну стійкість групи, тобто критичне ставлення до негативних соціальних впливів.

45. Оцінювальна функція групи: 1) визначає особливості поведінки людей в колективі, задає зразки взаємостосунків; 2) регламентує систему критеріїв для кваліфікації вчинків, стосунків; 3) визначає способи реагування групи на вчинки окремих учнів та вжиття до них дисциплінарних стягнень; 4) формує психологічну стійкість групи, тобто критичне ставлення до негативних соціальних впливів.

46. Санкціонуюча функція групи: 1) визначає особливості поведінки людей в колективі, задає зразки взаємостосунків; 2) регламентує систему критеріїв для кваліфікації вчинків, стосунків; 3) визначає способи реагування групи на вчинки окремих учнів та вжиття до них дисциплінарних стягнень; 4) формує психологічну стійкість групи, тобто критичне ставлення до негативних соціальних впливів.

47. Стабілізуюча функція групи: 1) визначає особливості поведінки людей в колективі, задає зразки взаємостосунків; 2) регламентує систему критеріїв для кваліфікації вчинків, стосунків; 3) визначає способи реагування групи на вчинки окремих учнів та вжиття до них дисциплінарних стягнень; 4) формує психологічну стійкість групи, тобто критичне ставлення до негативних соціальних впливів.

48. Комплекс поглядів, намірів, почуттів, думок, які визначають рівень готовності особистості до дій і приводять її у відповідність з вимогами конкретної спільності: 1) психологія; 2) соціальна психіка; 3) психіка; 4) соціальна психологія.

49. Повна або часткова втрата відповідальності: 1) психологія народів; 2) теорія ролей; 3) психологія мас; 4) теорія інстинктів соціальної поведінки.

50.Стандартизоване вимірювання: 1) тест; 2) соціометрія; 3) техніка репертуарних решіток; 4) опитування.

51. Активне засвоєння норм, які діють у спільності: 1) адаптація; 2) інтеграція; 3) індивідуалізація; 4) дезінтеграція.

52. Потреба припинити спілкування: 1) фаза взаємоспрямованості; 2) фаза взаємоінформування; 3) фаза взаємовідображення; 4) фаза взаємовідключення.

54. Психологічні способи впливу в процесі спілкування: 1) паніка;2) комунікація; 3) соціальна перцепція; 4) інтеграція.

55. Формування первинних взаємних оцінок: 1) комунікативна група; 2) кооперація; 3) автономія; 4) асоціація.

56. Рівні спілкування: 1) регулятивний; 2) фатичний; 3) підлітковий; 4) матеріальний.

57. Механізми взаєморозуміння: 1) ідентифікація; 2) навіювання; 3) мода; 4) інтерпретація.

58. Проблему соціальних норм і цінностей вивчає: 1) соціологія; 2) педагогіка; 3) психологія; 4) філософія.

59. Загальнонаукові методи в соціальній психології: 1) тест; 2) експеримент; 3) соціометрія; 4) анкета.

60. Протиставлення себе оточенню: 1) адаптація; 2) індивідуалізація; 3) дезінтеграція; 4) коактивність.

61. Виконання ролей: 1) фаза взаємоспрямованості; 2) фаза взаємоінформування; 3) фаза взаємовідображення; 4) фаза взаємовідключення.

62. Спілкування як обмін інформацією: 1) діяльність; 2) паніка; 3) комунікація; 4) соціальна позиція.

63. Дезінтеграція (Л.І. Уманський, А.М. Лутошкін): 1) номінальна група; 2) кооперація; 3) автономія; 4) корпорація.

64. Сторони спілкування: 1) перцептивна; 2) виховна; 3) регулятивна; 4) ділова.

65. Механізми психологічного впливу: 1) зараження; 2) емпатія; 3) рефлексія;4) каузальна атрибуція.

66. Механізми групової динаміки: 1) ”ідіосинкразичний кредит“; 2) конфлікт; 3) соціальне очікування; 4) груповий тиск.

67. Родоначальник соціальної психології: 1) Дж. Локк; 2) Конфуцій; 3) Демокріт; 4) Платон.

68. Поняття “первинної групи” запропонував: 1) Ч. Кулі; 2) В.О. Сухомлинський; 3) А.С. Макаренко; 4) Е. Мейо.

69. Феномен ”коактивності“ (”Поруч, але не разом“): 1) колективізм; 2) індивідуалізація; 3) інтеграція; 4) дезінтеграція.

70. Виникнення установки на зовнішню комунікацію: 1) фаза взаємоспрямованості;2) фаза взаємоінформування; 3) фаза взаємовідображення; 4) фаза взаємовідключення.

71. Спілкування як сприймання людьми один одного: 1) механізми взаєморозуміння; 2) мода; 3) чутки; 4) засіб комунікації.

72. Найвищий рівень співробітництва в групі (Л.І. Уманський, А.М. Лутошкін): 1) номінальна група; 2) кооперація; 3) корпорація; 4) автономія.

73. Види спілкування: 1) безпосереднє; 2) фатичне; 3) перцептивне; 4) інтерактивне.

74. Бар’єри спілкування: 1) межа уяви; 2) каузальна атрибуція; 3) мода; 4) чутки.

75. Перцептивна сторона спілкування: 1) рефлексія; 2) навіювання; 3) наслідування; 4) ефект первинності.

76. ”Життя наповнене страждань“: 1) Конфуцій; 2) Платон; 3) Будда; 4) Арістотель.

77. Вчення про вищі психічні функції: 1) Л.С. Виготський; 2) А.С. Макаренко; 3) П.П. Блонський; 4) Е. Мейо.

78. “Конструкт” і “ контраст”: 1) тест; 2) техніка репертуарних решіток; 3) соціометрія; 4) опитування;

79. Вміння управляти поведінкою, виконувати вимоги дорослих: 1) адаптація; 2) інтеграція; 3) індивідуалізація; 4) дезінтеграція.

80. Сприймання актуальних ролей: 1) фаза взаємоспрямованості; 2) фаза взаємоінформування; 3) фаза взаємовідображення; 4) фаза взаємовідключення.

81. Словниковий запас комунікатора: 1) чутки; 2) невербальна комунікація; 3) бар’єр спілкування; 4) тестування.

82. Формальне об’єднання людей (Л.І. Уманський, А.М. Лутошкін): 1) номінальна група; 2) асоціація; 3) корпорація; 4) автономія.

83. Рівні спілкування: 1) підлітковий; 2) діловий; 3) фатичний; 4) вербальний.

84. Показники взаємного впливу в групі: 1) соціальна фасилітація; 2) ідентифікація; 3) зараження; 4) мода.

85. ”Ідіосинкразичний кредит“: 1) поведінка лідера, який всупереч традиційним уявленням оточення необов’язково жорстко реалізує норми групи, а привносить на основі відмови від попередніх норм деякі новації, внаслідок чого вона (група) переходить на вищий рівень власного функціонування; 2) поведінка лідера, який із згоди оточення необов’язково жорстко реалізує норми групи, а привносить на основі відмови від попередніх норм деякі новації, внаслідок чого вона (група) переходить на вищий рівень власного функціонування; 3) взаємозбагачення духовними цінностями;_ 4) взаємозбагачення життєвими цінностями.

86. Психологічний обмін: 1) поведінка лідера, який всупереч традиційним уявленням оточення необов’язково жорстко реалізує норми групи, а привносить на основі відмови від попередніх норм деякі новації, внаслідок чого вона (група) переходить на вищий рівень власного функціонування; 2) поведінка лідера, який із згоди оточення необов’язково жорстко реалізує норми групи, а привносить на основі відмови від попередніх норм деякі новації, внаслідок чого вона (група) переходить на вищий рівень власного функціонування; 3) взаємозбагачення духовними цінностями;_ 4) взаємозбагачення життєвими цінностями.

87. Взаємне полегшення: 1) присутність певних партнерів підвищує успішність діяльності; 2) присутність обох партнерів призводить до синхронного збільшення помилок; 3)  присутність одного партнера несприятливо впливає на діяльність іншого; 4) спільна присутність не відображається на діяльності кожного з партнерів, тобто зустрічається епізодично.

88. Взаємне утруднення: 1) присутність певних партнерів підвищує успішність діяльності; 2) присутність обох партнерів призводить до синхронного збільшення помилок; 3)  присутність одного партнера несприятливо впливає на діяльність іншого; 4) спільна присутність не відображається на діяльності кожного з партнерів, тобто зустрічається епізодично.

89. Одностороннє утруднення: 1) присутність певних партнерів підвищує успішність діяльності; 2) присутність обох партнерів призводить до синхронного збільшення помилок; 3) присутність одного партнера несприятливо впливає на діяльність іншого; 4) спільна присутність не відображається на діяльності кожного з партнерів, тобто зустрічається епізодично.

90. Незалежність: 1) присутність певних партнерів підвищує успішність діяльності; 2) присутність обох партнерів призводить до синхронного збільшення помилок; 3) присутність одного партнера несприятливо впливає на діяльність іншого; 4) спільна присутність не відображається на діяльності кожного з партнерів, тобто зустрічається епізодично.

91. ”Кумир“ сім’ї“: 1) ідеалізація сімейної ролі дитини); 2) (акцентуація цінності сімейної ролі); 3) обмеження у виконанні домашніх обов’язків; постійна публічна гіперопіка тощо. 4) акцентуація дорослими уваги на клопотах, які створює дитина.

92. ”Мамина скарбниця“: 1) ідеалізація сімейної ролі дитини); 2) (акцентуація цінності сімейної ролі); 3) обмеження у виконанні домашніх обов’язків; постійна публічна гіперопіка тощо. 4) акцентуація дорослими уваги на клопотах, які створює дитина.

93. ”Хвороблива дитина“: 1) ідеалізація сімейної ролі дитини); 2) (акцентуація цінності сімейної ролі); 3) обмеження у виконанні домашніх обов’язків; постійна публічна гіперопіка тощо. 4) акцентуація дорослими уваги на клопотах, які створює дитина.

94. ”Мучитель“: 1) ідеалізація сімейної ролі дитини); 2) (акцентуація цінності сімейної ролі); 3) обмеження у виконанні домашніх обов’язків; постійна публічна гіперопіка тощо. 4) акцентуація дорослими уваги на клопотах, які створює дитина.

95. Атракція: 1) взаємини, які базуються на взаємній зацікавленості; привабливість однієї людини для іншої; механізм формування дружніх почуттів, симпатій; 2) спільність людей, яка відзначається нефіксованою чисельністю та опосередкованим спілкуванням; 3) спільність людей, яка створена на основі взаємного інтересу, почуттів обов’язку, примусу; відносно стійка сукупність людей, яка історично зв’язана спільними цінностями, цілями, засобами або умовами соціальної життєдіяльності; 4) групове рішення;

96. Групове рішення: 1) взаємини, які базуються на взаємній зацікавленості; привабливість однієї людини для іншої; механізм формування дружніх почуттів, симпатій; 2) спільність людей, яка відзначається нефіксованою чисельністю та опосередкованим спілкуванням; 3) спільність людей, яка створена на основі взаємного інтересу, почуттів обов’язку, примусу; відносно стійка сукупність людей, яка історично зв’язана спільними цінностями, цілями, засобами або умовами соціальної життєдіяльності; 4) групове рішення;

97. Груповий тиск: 1) соціальний вплив на особистість з метою прийняття нею певних правил, норм поведінки та діяльності; супроводжується примусовістю, часто ігнорує інтереси особистості; 2) двовимірні моделі розвитку групи; 3) підпорядкування особистості групі з метою отримання потрібної інформації; 4) соціальна суперечність, спричинена різними уявленнями про зміст, способи розв’язання проблеми; супроводжується переживаннями.

98. Інформаційний вплив: 1) соціальний вплив на особистість з метою прийняття нею певних правил, норм поведінки та діяльності; супроводжується примусовістю, часто ігнорує інтереси особистості; 2) двовимірні моделі розвитку групи; 3) підпорядкування особистості групі з метою отримання потрібної інформації; 4) соціальна суперечність, спричинена різними уявленнями про зміст, способи розв’язання проблеми; супроводжується переживаннями.

99. Компроміс: 1) порозуміння, досягнуте внаслідок взаємних поступок; відмова від власних поглядів поглядів, зречення від чогось задля певної користі чи зиску; 2) пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку речей, пануючої думки, зміна поведінки у відповідності вимогами оточення; передбачає досягнення психологічної рівноваги, комфорту в несприятливій для себе ситуації; схильність піддаватися реальному або уявному груповому тиску; 3) ”меншість“ – нечисленна група, яка потенційно має менші можливості впливу, ніж інші групи, однак, якщо вона здатна нав’язати їм власні уявлення, оцінки тощо про зміст певних проблем, то її кількісний склад не є вирішальним чинником; 4) психологічна сумісність – узгодження звичок, нахилів інтересів, тобто спрямованості між окремими особистями, завдяки чому вони можуть взаємодіяти або заміняти один одного; умова запобігання конфліктних ситуацій та один з компонентів групової згуртованості;

100. Конформізм: 1) порозуміння, досягнуте внаслідок взаємних поступок; відмова від власних поглядів поглядів, зречення від чогось задля певної користі чи зиску; 2) пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку речей, пануючої думки, зміна поведінки у відповідності вимогами оточення; передбачає досягнення психологічної рівноваги, комфорту в несприятливій для себе ситуації; схильність піддаватися реальному або уявному груповому тиску; 3) ”меншість“ – нечисленна група, яка потенційно має менші можливості впливу, ніж інші групи, однак, якщо вона здатна нав’язати їм власні уявлення, оцінки тощо про зміст певних проблем, то її кількісний склад не є вирішальним чинником; 4) психологічна сумісність – узгодження звичок, нахилів інтересів, тобто спрямованості між окремими особистями, завдяки чому вони можуть взаємодіяти або заміняти один одного; умова запобігання конфліктних ситуацій та один з компонентів групової згуртованості;

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: