Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

кафедра фізичної географії

КУРСОВА РОБОТА

з геології

На тему: «Загальні відомості про ріки»

студентки 2 курсу Г-21 групи

географічного факультету

напрямку підготовки «Географія»

Мазурок Галини Іванівни

Науковий керівник: д.г.н., проф.

Сивий Мирослав Якович

Національна шкала:

Кількість балів: Оцінка ECTS:

Члени комісії:

м. Тернопіль - 2013рік

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………....

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО РІКИ…………………………………

1.1. Річка та її частини……………………………………………………………...

1.2. Морфологічні та морфометричні характеристики річки та її басейну…….

1.3. Живлення рік. Класифікація рік за їх живленням…………………………...

1.4. Річковий стік…………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ФАКТОРИ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ РІЧКИ……………………………………………………………………………….

2.1. Геологічна діяльність річки…………………………………………………...

2.2. Водний режим річки, рівняння водного балансу…………………………….

2.3. Термічний і льодовий режим річки…………………………………………...

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РІК……………………………………....

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..

Розділ 1 загальні відомості про ріки

1.1. Річка та її частини.

Річка – це водотік значних розмірів, який живиться атмосферними опадами зі свого водозбору і має чітко виражене сформоване самим потоком русло. За величиною ріки класифікують на великі, середні і малі. До великих звичайно відносять ріки з площею басейну більше 50 000 км², до середніх – з площею басейна в межах 2000 – 50000 км², до малих – з площею басейна менше 2000 км². Нижня межа площі басейна (50 км²), яка відділяє малі річки від потічків, є умовною. [4, 126-128]

Сукупність річок, що зливаються разом і виносять свої води загальним потоком, називають річковою системою. Остання крім головної річки вклю­чає ряд її приток, притоки цих приток і т. ін.

Рис. 1.1.1. Річкова система. [3,9]

Річки, які безпосередньо впадають у головну річку, називають при­токами першого порядку. Притоками другого порядку на­зивають річки, які впадають в притоки першого порядку.

Початок річки, що відповідає міс­цю, починаючи з якого з’являється постійна течія води в руслі, називають витоком. Починатись річка може із струмків, джерел, льодовика, озера або болота. Якщо річка утворюється від злиття двох річок, то початком її є місце злиття; однак витоком її вважають місце початку довшої з двох річок. Якщо річка утворюється з двох безіменних рі­чок, витоком її вважають витік водотоку більшої довжини, а при однаковій довжині — витік лівої складової. В разі утворення річки від злиття двох річок, які мають самостійні назви, початком її вважають точку злиття річок, що утво­рюють її.

Впадаючи в іншу річку, озеро або море, річка утворює гирло. Якщо річка впадає в річку, озеро або море двома рукавами, її гирлом вважають гирло більшого рукава. У гирлах звичайно акумулюються винесені річкою наноси. При впаданні в море в такому випадку утворюються багато-рукавні гирла, які називають дельтами. При наявності дельти гирлом вважають гирло основного рукава. Якщо за рахунок припливів, відливів та морських течій, а також ве­ликої глибини водоприймача утворення гирл неможливе, то річка часто впадає в море одним широким рукавом, який називають губою або естуарієм. Особливою фор­мою естуаріїв є лимани, які внаслідок наступання моря на сушу являють собою затоплену морем гирлову частину долини.[13, 48]

Долиною називають відносно вузьку і витягнуту в довжину, здебільшого звивисту понижену форму рельєфу, яка характеризується загальним похилом свого ложа до гирла. Вдолині розрізняють такі її складові частини:

1. Дно, або ложе, долини — найнижча її частина. Лінію, яка з’єднує найглибші точки долинного ложа, називають тальвегом.

2. Підвищені ділянки суші, які обмежують з боків ложе долини,— схили долини.

3. Місце з’єднання дна долини із схилами — підошва схилу.

4. Зона з’єднання схилів долини з навколишньою місцевістю — бровка долини.

5. Відносно горизонтальні ділянки, які розташовані уступами в межах дна і схилів долини,— тераси. Тераса, яка розташована в межах дна і схилів долини і періодично заливається річковими водами під час повені і паводків, її називають заплавою. Тераса, яка розташовується безпосередньо над заплавою, вважається першою, наступна — другою і т. д.

У поперечному профілі заплави виділяють такі її частини: а) найбільш підвищена смуга, яка безпосередньо прилягає до русла річки, — прируслова заплава; б) середня частина заплави, звичайно більш низька та рівна,— центральна заплава; в) найнижча частина, яка має інколи вигляд заболоченої улоговини і прилягає до корінного берега долини,— притерасна заплава. Заплави може і не бути, наприклад, у гірських річок, які не мають розвиненої долини і протікають в глибоких та вузьких ущелинах гір.

6. Найвища (за течією) частина долини, де тальвег зникає, а схили втрачають свої виразні обриси, називають залежно від її форми початком долини, або долинним замиканням.

Долини, які вміщують водотоки, називають річковими долинами. Глибина річкових долин коливається в досить широких межах — від кількох десятків до 200—300 м для рівнин і до 2000—4000 м для гірських областей. В утворенні долин текуча вода завжди відігравала певну роль. Якщо в утворенні долини основна роль належала проточній воді, то долину називають ерозійною. Тектонічні долини є наслідком тектонічних (горотворних) процесів. В утворенні вулканічних долин вирішальну роль мали вулканічні процеси. Льодовикові долини є наслідком діяльності льодовика, який у процесі свого руху формує долину.[13, 52-53]

Рис. 1.1.3. Схематичний поперечний профіль річкової долини і її елементи.[13, 52]

Кожний водний об’єкт на поверхні суші має свою область живлення, або водозбір, що являє собою частину земної поверхні: товщу ґрунту і гірських порід, звідки вода потрапляє до водного об’єкту. Водозбори водних об’єктів відділяються один від одного водорозділами, – лініями, що проходять по найвищих точках земної поверхні розташованої між ними. [5, 20] Вододіл −− це лінія, що розділяє басейни рік і річкових систем. На рівнинах вододіл нерідко стає плоским і напрям стоку набирає змінного характеру. [11,138]

Рис. 1.1.2. Вододіл рік. [3,5]

Залежно від фізико-географіч­них умов, в яких розміщується водозбір, руслова мережа його має різну розгалуженість. У районах, де ґрунти ха­рактеризуються значною водопроникністю, більша частина атмосферних опадів стікає в русла підземним шляхом, і то­му тут руслова мережа розвинена слабо. В низовинних, за­болочених та плоских просторах річкова мережа не така густа. В горах, де опадів звичайно більше, ніж на рівнині, а рельєф крутосхилий, густота руслової мережі більша, ніж на рівнинах.

Мірою густоти річкової (руслової або гідрогра­фічної) мережі є відношення сумарної довжини усіх водотоків будь-якої території, вираженої в кілометрах, до площі цієї території, вираженої в кілометрах квадратних, тобто ∑∙l/F км/км², де ∑∙l — сума довжин усіх водотоків, F — площа водозабору.

Річковим басейном, або басейном річкової системи, називають територію земної поверх­ні, включаючи товщу ґрунтів, звідки дана річкова система або окрема річка дістає водне живлення. Басейн кожної річки включає в себе поверхневий та підземний водозбори. Поверхневий водозбір являє собою площу зем­ної поверхні, з якої води надходять у дану річкову систему або окрему річку. Підземний водозбір утворю­ють товщі гірських порід, з яких вода надходить у річкову мережу. Поверхневий водозбір кожної річки відокремлюється від водозбору сусідньої річки вододіл, який проходить по найвищих точках земної поверхні, розташованої між водозборами сусідніх річок. [13, 49]