102

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Кафедра педагогічної майстерності

Та освітніх технологій

Курсова робота на тему:

Техніка саморегуляції психічного і фізичного стану вчителя

Виконала:

студентка ІІІ курсу

фізико-математичного факультету

групи МІ-33

Антонюк Альона О.

Науковий керівник:

Паламарчук Л.М.

Тернопіль

2008

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………..................3

Розділ І

Теоретичні основи професійної саморегуляції фізичного і психічного стану вчителя …………………………………………………………………...9

1.1. Здоров'я вчителя, психічна саморегуляція та її компоненти …………. 14

1.2. Стрес, його сутність та наслідки………….………………………………18

1.3. Механізми та методи саморегуляції:……………………………………. 29

а) Індивідуальні методи ………………………………………………….. 32

б) Групові методи ………………………………………………………… 43

1.4. Формування культури рухів тіла …………………………………………45

1.5. М’язова напруга у діяльності вчителя …………………………………...48

1.6. Творча уява, оцінка та управління емоціями …………………………....51

Розділ ІІ

Шляхи та методи формування вміння регуляції фізичного і психічного стану у майбутніх вчителів

2.1. Правила формування рухів під час ходьби та стояння…………………57

2.2. Синдром вигоряння ………………………………………………………59

2.3. Позитивне мислення – важливий чинник у запобіганні стресам ……..65

2.4. Вправи для зняття напруги (стресу)……………………………………..69

2.5. Мисленнєві вправи для релаксації……………………………………….70

2.6. Вправи на управління власними емоціями і почуттями………………..72

2.7. Комплекс вправ техніки саморегуляції фізичного та психічного

стану вчителя ………………………………………………………………..75

2.8. 10 порад відновлення сил вчителя ……………………………………....82

2.9. Запитання для діагностики стресостійкості вчителів…………………...86

2.10. Тести ………………………………………………………………….......88

Висновки ………………………………………………………………....……..98

Література ……………………………………………………………………..100

ВСТУП

Наука про зцілення душі є філософія, але допомога приходить не ззовні, як допомога проти тілесних захворювань, ні, ми самі повинні пустити в хід сили й засоби, щоб зцілити себе самими.

Ціцерон

У березні 2002 року Кабінет міністрів України прийняв державну програму “Вчитель”. Серед головних цілей програми — забезпечення економічних і соціальних гарантій професійної самореалізації педагогічних працівників та ствердження їхнього високого соціального статусу в суспільстві. У програмі поставлено ряд завдань, серед яких є оптимізація кадрового забезпечення навчальних закладів та модернізація системи підготовки учителів. Ми вважаємо, що ці завдання можна виконати шляхом створення такої системи освіти, що приділяє увагу психологічному та фізичному здоров’ю вчителя.

Водночас із використанням нових навчально-виховних технологій зростає відповідальність учителя, ускладнюється його робота, оскільки педагог веде свої пошуки в умовах високої динамічності освітнього процесу. Виняткової ваги набуває саморегуляція психомоторної активності вчителя як особлива професійно-якісна риса.

Найважливішими характеристиками праці вчителя є напруженість, підвищена відповідальність, наявність широкого кола обов’язків, що обумовлює її стресогенність. Зрозуміло, що вчитель, який систематично перебуватиме у стресовому стані, не зможе повноцінно виконувати свої професійні обов’язки.

Психомоторна активність визначається як інтегрована здатність людини, спрямована на психічно обумовлені розумові та моторні дії, які виконуються у певному виді діяльності. Яким чином регулюється активність? Внутрішні регулятори – мовлення, почуття, образи, а зовнішні – простір, темп й ритм діяльності.

У психомоторній активності вчителя відображаються ті норми й цінності, які регламентують професійну діяльність педагога, а також специфічні умови навчання учнів певного шкільного віку. Іншими словами, вступаючи у взаємодію з учнями, вчитель, який має розвинену психомоторику, здатний задовольнити інтереси дітей, не порушуючи при цьому власної внутрішньої рівноваги. Саморегуляція сприяє розвитку психомоторної активності вчителя, це – безперервний процес пізнання себе, і розгортається він у процесі спілкування з дітьми.

Інтеграція в європейський освітній простір передбачає зміщення аспектів на особистісні параметри розвитку майбутнього фахівця. Для професійного саморозвитку і саморозкриття людини вирішальне значення має високий рівень сформованості механізмів самоорганізації, самоконтролю, самоаналізу, саморегуляції. Під час змістового аналізу суб'єктивних характеристик людини мова йде не про людину як про суб'єкта діяльності, соціальної поведінки, спілкування, вчинку, саморозвитку, тобто як про суб'єкта тієї або іншої свідомої цілеспрямованої активності, що має для нього визначений зміст і щодо якої людина є творцем. Відповідно, основним напрямком розвитку сучасної педагогічної освіти є особистісна орієнтація. Не випадково у структурі навчальних планів та програм збільшено кількість годин на самостійну та індивідуальну роботу студентів.

Результати аналізу психолого-педагогічної літератури та педагогічної практики демонструють суперечності у професійній діяльності вчителя:

• між динамікою професійних завдань, вимог до вчительської професії і внутрішньою готовністю вчителя до її реалізації;

• між невизначеністю виховної політики, морально-ідеологічними установками у суспільстві і прагненням учителя зайняти чітку і визначену педагогічну позицію;

• між природною особистою потребою вчителя у самореалізації і можливостями її досягнення в сучасних умовах педагогічної роботи в школі;

• наявність підсвідомих внутрішніх механізмів психічної саморегуляції та слабким розумінням сутнісних сторін педагогічного процесу, власної діяльності та суб'єктивних станів. [21; 4]

Для подолання цих протиріч необхідний розвиток особливих внутрішніх якостей. Однак, результати емпіричного дослідження свідчать, що багато вчителів (70 %) вважають, що факторами професійного самовдосконалення і саморозвитку є насамперед зовнішні чинники (вказівки керівників школи, методистів, ставлення колег, учнів, їх батьків, інформація із психолого-педагогічної літератури), а не внутрішні механізми вдосконалення власної діяльності. [21; 4]

Професійна діяльність сучасного педагога вимагає від учителя високого рівня активності, здатності керувати, регулювати власну поведінку відповідно до поставлених перед собою педагогічних завдань. Тому вчителі-початківці виявляються неготовими до психологічного розв'язання ситуацій (конфлікти з "важкими" учнями, з батьками школярів, з адміністрацією школи, налагодження взаємин з учнями на уроці та в позаурочний час, з обдарованими учнями, стосунки із власними дітьми тощо), що у більшості випадків призводить до зростання їхньої психічної й емоційної напруженості. Виникають емоційні стреси, гострі незадоволення професією, зниження мотивації до педагогічної діяльності, різні невростичні, деструктивні стани аж до бажання піти зі школи. Внаслідок цього знижується рівень успішності виконання педагогами професійних функцій. Крім того, у вчителів поступово розвиваються різноманітні "професійні хвороби":

1. пов'язані з органами зору,

2. нервово-психічні,

3. захворювання серцево-судинної та травної системи,

4. лорзахворювання.

Успішність професійної діяльності вчителя, профілактику фізичних та психічних захворювань може забезпечити його саморегуляція. Вона передбачає мобілізацію й інтеграцію психологічних особливостей людини для досягнення цілей діяльності й поведінки. Низький рівень, а також слабка сформованість основних компонентів професійної саморегуляції стають перешкодою для досягнень у фаховій діяльності. Завдяки розвитку та вдосконаленню системи саморегуляції у вчителів формуються вміння ставити цілі й визначати найактуальніші з них; аналізувати умови і виділяти серед них важливі для досягнення поставленої мети; вибирати способи дій й організовувати їхню послідовну реалізацію; оцінювати проміжні та кінцеві результати діяльності, підбираючи для цього найбільш оптимальні засоби оцінювання; корегувати власну діяльність.

Саморегуляцію по-різному трактували представники різних психологічних шкіл та напрямків. Дослідження стресу започаткував Г.Сельє.. Значна кількість досліджень присвячена вивченню особливостей різноманітних стресових станів. Висвітлено вплив професійної діяльності на особистість та здоров’я вчителя. Останнім часом у вітчизняній та зарубіжній психології активно розробляється проблема синдрому емоційного вигоряння в учителів; вивчається проблема саморегуляції учбової діяльності.

В.О.Сухомлинський у книзі «Сто порад вчителеві» торкається питання володіння собою як одного з найнеобхідніших умінь, від якого залежить успіх діяльності педагога і його здоров’я. Також особливу роль він відводить гумору. На думку Василя Олександровича найнапруженішу ситуацію, яка здатна викликати інколи дуже тривале роздратування, можна розрядити, якщо ви маєте почуття гумору.

Водейнко Р.Й. та Мазур Г.Є. у книзі «Как управлять собой: психофизиологическая саморегуляция» вважливу роль приділяє аутогенному тренуванню, як методу управління своїм станом. Оскільки автогенне тренування допомагає людині через самонавіювання, легко викликати у собі стан релаксації, який активізує відновлення процесів нервової і м’язової систем.

Іржі Томан у книзі «Як удосконалювати самого себе» торкається питання ситуації, коли у вчителя «закипає кров». Він наводить три способи подолання такого стану: Перший – не стримувати зовнішнього вияву почуттів; другий – прореагувати, але прийнятним для суспільства чином; третій – взагалі не давати спалахнути злості.

В.О.Кан-Калик у книзі «Учителю о педагогическом общении» приділяв увагу питанню емоційного налаштування перед уроком як важливому компоненту управління творчим самопочуттям педагога. На його думку, важливу роль у становленні творчого самопочуття відіграють такі чинники: уявне сприйняття матеріалу класом; виявлення в методичній структурі уроку цікавих та неочікуваних залежностей; асоціативна робота педагогічного мислення та уяви; моделювання майбутньої структури спілкування в колективі.

Н.Л.Сеньовська у своїх працях торкається питань тренінгу та автотренінгу як основних методів формування саморегуляції педагогічної діяльності; місця професійної саморегуляції у професіограмі вчителя; шляхів розвитку системи професійної саморегуляції вчителя; професійної саморегуляції вчителя як компонент теорії професійної підготовки.

Однак, при всьому розмаїтті досліджень досі існує проблема саморегуляції фізичного і психічного стану, не вивчені детермінанти виникнення професійного стресу в учителів, залишається поза безпосередньою увагою проблема попередження професійного стресу вчителя.

В даний час особливо актуальною стає проблема збереження фізичного і психічного здоров’я вчителя. Тому ми вирішили дослідити як саме вчитель може мінімалізувати вплив негативних факторів на його здоров’я.

Метою нашого дослідження є:

• ознайомитися із основними поняттями теорії саморегуляції (структура, функції, компоненти);

• вивчити проблему розвитку професійних якостей, спрямованих на вміння саморегуляції фізичного та психічного стану: рефлексії, цілеспрямованості, активності, самоконтролю, адекватної самооцінки;

• визначити основні критерії готовності до професійної саморегуляції (уміння здійснювати самоаналіз, формувати цілі та визначати найактуальніші з них, вибирати способи та послідовність дій та ін.);

• дослідити шляхи та напрямки формування у майбутніх вчителів знань, умінь, навичок та досвіду здійснення професійної саморегуляції.

Наша курсова робота складається із теоретичної і практичної частин.

У розділі 1 («Теоретичні основи професійної саморегуляції фізичного і психічного стану вчителя») ми висвітлили основи професійної саморегуляції вчителя, сутність стресу, механізми та методи саморегуляції, формування культури рухів тіла, оцінку та управління емоціями; опрацювали літературні джерела, які стосуються теми курсової роботи.

У розділі 2 («Шляхи та методи формування вміння регуляції фізичного і психічного стану у майбутніх вчителів») ми дослідили групові та індивідуальні методи саморегуляції, синдром вигоряння та позитивне мислення як важливий чинник у запобігання стресам; навели різноманітні методики регуляції здоров’я вчителя та комплекси вправ техніки саморегуляції фізичного і психічного стану вчителя; провели дослідження психічної адаптації вчителів.