Резюме.

Педагогічна діагностика – це діяльність з виявлення актуального стану і тенденцій індивідуально-особистісного розвитку суб’єктів педагогічної взаємодії, спрямована на управління якістю освітнього процесу. Діагностування у навчанні ще називають контролем знань.

Термін «педагогічна діагностика» запровадив 1968 року німецький учений К. Інгенкамп. Проте сама вона існує стільки, скільки педагогічна діяльність, отже відома із часів стародавнього світу.

Об’єктами педагогічної діагностики є індивідуально-особистісні якості дитини; діяльність, поведінка і ставлення вихованців; формуючий вплив соціального середовища, сімейного, шкільного і класного оточення; характер і взаємодія педагогічного впливу в освітньому процесі.

Педагогічна діагностика є складним системним явищем, у якому виділяють низку напрямів: діагностика розвитку дитини; педагогічної діяльності, особистісних якостей педагога; педагогічної взаємодії. Вона виконує декілька функцій: інформаційну (або функцію зворотного зв’язку), оціночну, управлінську, стимулюючу, прогностичну, які пов’язані між собою.

Найчастіше у процесі діагностування педагоги використовують методи спостереження, анкетування та опитування, тестування, бесіди (з вихованцями, педагогами, батьками тощо), вивчення і виховання у педагогічних ситуаціях, вивчення продуктів діяльності (малюнки, проекти, щоденники, твори і т.д.), узагальнення незалежних характеристик вихованців, соціометричні, експертних оцінок, метод недописаних тез.

Процедура педагогічної діагностики передбачає здійснення низки дій: формулювання цілей; визначення критеріїв, показників розвитку досліджуваних якостей особистості; відбір методів (складання діагностичної програми); реалізація діагностичної програми; аналіз результатів діагностування; виділення рівнів розвитку учнів; виконання підрахунків і фіксація результатів.

Проведення педагогічного діагностування – є складним процесом. До нього педагоги вдаються лише тоді, коли воно не є самоціллю, а засобом підвищення ефективності виховного процесу.

17