17. Шевченкіана Івана Марчука
Тарас Шевченко- національний поет українського народу, тому кожний українець має свого Шевченка.Але –о диво!- чим більше занурюєшся у світ його поезій , записи щоденника та подробиці життя , тим більше починаєш розуміти невичерпність цього феномену нашої історії та культури.Шевченко давно вже існує у двох паралельних вимірах: як реальна історична особа і як згусток українського духу , матеріалізоване втілення національного пророка та духовного воїна , поставленого небесними силами на варті наших душ.
Іван Марчук – наш сучасник , народний художник України, знакова постать для національної і світової культури в її позачасовому вимірі.
Багато паралелей можемо спостерегти між життями Шевченка й Марчука: обидва вийшли з глибин українського села; обидва без протекції, завдяки лише вродженому талантові й титанічній праці , досягли найвищих мистецьких вершин; обидва, попри популярність і славу , усе життя були самітниками.
Його Шевченкіана- це сорок два твори (із ста задуманих), це Швченків «Кобзар» з його , Марчуковими, малюнками.
Художник ішов не шляхом буквального ілюстрування рядків поета-він намагався передати напруження слова шевченківського «Кобзаря», палітру емоцій, духовних поривань, філософських роздумів.
Дмитро Павличко, сам блискучий майстер поетичної метафори , відзначає своєрідність трактування «Кобзаря », тонко відчуваючи непомітні навіть для багатьох мистецтвознавців пластичні деталі : «Марчук явив нам свого Шевченка, не подібного на Шевченка Сластіона чи Касіяна, але саме тим і цікавого.Була ще , мабуть , у художника мета показати , що «Кобзар»- це вже не книжка, а плоть землі нашої.Тріщини , які пробігають через долоні , одяг , бандури , чола Шевченкових персонажів, нагадують тріщини у висохлому від сухавію чорноземі. Відчувається спекотна суша землі, але і її родючість, непохитність і незгищенність… Він змушує нас іншими очима прочитати Шевченка, по-новому осмислити і в собі зміцнити його філософських дух».
У центрі циклу образ Шевченка- сім портретів поета.
Ось один із них ,де Шевченка зображено молодим , зосереджено- задумливим ( це період « трьох літ»- переломний у житті Тараса). У ньому – історичне прозріння й нова для Шевченка тема людської самотності у світі , пересиченому брехнею, заздрістю , підлістю та дволикістю.
Настрої , що охопили поета , надзвичайно складно передати пензлем , але Іванові Марчуку це вдалося . На його картині Тарас у зажурі прихилися до дерева, гілля якого химерно розрослось і так густо заповнило простір , що в ньому заплутались і люди, і птахи, і саме небесне світило.Пітьма оповила світ , і лише палахкі свічі рослин , що беручи цілющу енергію життя з глибин рідної землі , розливають навколо себе трепетне сяйво надії на неминучий прихід справжнього дня – теплого й сонячного.
Узагалі ж , мовлячи про Шевченкіану Івана Марчука , можемо стверджувати , що ні до неї ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентовано-психологічного трактування Шевченкових образів.
Ці твори художника зберігаються у фондах Шевченківського національного заповідника на колишній Чернечій –Тарасовій – горі.