26. Вічна загадка любові
« Його називали душею поетичного кіно , аристократом духу, блискучим самородком. « Я не знаю більш національного, більш народного генія»,- захоплено говорив про нього Сергій Параджанов.Доля послала Іванові тридцять чотири ролі у фільмах, більшість з яких увійшла до золотої колекції українського кіно .А може , тому й увійшла , що пропустив їх через своє серце , засвітив своїми , одному йому притаманними барвами Іван Миколайчук.
Іван захопився театром та акторством ще в дитинстві. У селі був драмгуртом, який майже щомісяця ставив спектаклі. Грали всі : і старс, і мале. Проте всі без винятку хотіли грали ролі молодих, вродливих , закоханих.Якось ледь не зірвалася вистава п’єси « Безталанна» за Старицьким , бо ніхто з парубків не хотів грати батька Софії – старого Івана.Виручив дванадцятирічний Іван Миколайчук. Його намастили сажею, причепили на плечі горб із соломи й випустили на сцену.Відтоді він став повноправним членом гуртка й протягом наступних трьох років зіграв тридцять шість прем’єр.
Іван прагнув « учитися на артиста» і ,уступивши до театрального інституту , почав зніматися вже з другого курсу.І одразу у фільмах-«Сон» ( у ролі Тараса Шевченка) та « Тіні забутих предків» ( у ролі Івана Палійчука)
Фільм Сергія Параджанова за повістю Михайла Коцюбинського тріумфально пройшов по всьому світові , здобувши тридцять дев’ять «міжнародних нарогод, двадцять вісім призів на кінофестивалях ( з них двадцять чотири –«гран –прі») у двадцять одній країні й увійшов до Книги рекордів Гіннесса.Американці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету.
А в нього – нові фільми: «Анничка», «Помилка Оноре де Бальзака», « Камінний хрест», «Захар Беркут», «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота»… І в кожній ролі він інший , але однаково природний , цілісний , незабутній.
Розповідають , що якось на зйомках у Болгарії Іван зустрівся з Жаном- Полем Бельмондо.Француз спеціально прийшов на знімальний майданчик , довго спостерігав, як працює Миколайчук, а тоді запросив його поспілкуватися перед відльотом.Їм запропонували переклада, але Бельмондо сказав : «Якщо двом таким акторам , щоб зрозуміти один одного , потрібен хтось іще , то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі». І справді, вони чудово порозумілися».
«Зоряна хвороба» не торкнулася душі Івана. Слава лише спонукала Миколайчука до глибшого осягнення секретів майстерності, магії кінематографа. Тим часом деякі фільми з його участю влада сприймала як «надто націоналістичні».На «полицю» потрапила «Пропала грамота» разом із «Криницею для спраглих» Юрія Іллєнка й іншими «неправильними» фільмами. Дедалі важче стало доводити своє право бути українцем як у творчості , так і в житті.
Лише 1979року вдалося отримати дозвіл на зйомки «Вавилона-хх» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя».Цей фільм став режисерським дебютом і другою вершиною творчості митця. Миколвйчук написав сценарій за три дні й три ночі, але зумів дати твору безсмертя .
Його фільми залишилися нам як вічна загадка любові.