- •Життя і творчість Гегеля.
- •3.Вихідні принципи Феноменології духу.
- •6. Проблема свідомості у Феноменології духу.
- •7.”Абсолютне знання”. Співвідношення мистецтва,релігії,філософії.
- •8. Структура геглівської системи. Принцип тотожності мислення і буття як основний принцип системи.
- •9. Принцип сходження від абстрактного до конкретного..
- •10. Принцип збігу логічного і історичного.
- •11. Вчення Гегеля про протиріччя.
- •12. Вчення Гегеля про поняття.
- •13. Абсолютна ідея як діалектичний метод у філософії гегеля.
- •14. Співвідношення теорії пізнання, логіки та діалектики у гегеля.
- •15.Вчення Гегеля про суб’єктивний дух.
- •16. Вчення гегеля про об’єктивний дух.
- •17. Вчення гегеля про абсолютний дух. Мистецтво, релігія, філософія.
- •18. Філософія історії Гегеля.
- •19. Періодизація всесвітньої історії у вченні Гегеля.
- •20. Діалектика Гегеля.
- •21. Система і метод у філософії Гегеля.
- •22. Історична заслуга та значення вчення гегеля.
6. Проблема свідомості у Феноменології духу.
У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Саме розглядові цієї проблеми Гегель присвятив свою працю “Феноменологія духу”.
Поняття “феноменологія” означає вчення про Єдине у своєму роді, неповторне. Цим неповторним, на думку філософів цього напрямку, є феномен людської свідомості. Феномен (з грецької) – явище, єдине, унікальне, неповторне.
Під свідомістю феноменологія розуміє “чисту” свідомість, абстрактну, відірвану від людини, незалежну від неї. Нібито є свідомість сама по собі і є людина, яка цієї свідомості не має.
7.”Абсолютне знання”. Співвідношення мистецтва,релігії,філософії.
Сутність гегелівської філософської системи:
“Абсолютна ідея”, маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішньо суперечлива, у своєму русі проходить три ступені: 1) розвиток цієї ідеї на першому етапі породжує своє власне багатство, створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес з’ясував у своїй праці “Наука логіки”. 2) Ідея завдяки своїй суперечливості переходить у своє інше буття, у свою протилежність, якою є матеріальна річ – природа. Гегель розглядає це у своїй праці “Філософія природи”. 3) На третьому етапі розвиток ідеї завершається повним збігом (тотожністю) самої ідеї і світу або, за висловом Гегеля, “абсолютним знанням”. Лише на цьому етапі “абсолютна ідея”, як “абсолютне знання”, знову повертається до своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток. Процес розвитку “абсолютної ідеї” завершується. Це з’ясовується Гегелем у праці “Філософія духу”. Схематично це можна відобразити таким чином: “абсолютна ідея” – природа – абсолютне знання (філософія). Завершується гегелівська філософська система і завершується її пізнання.
Абсолютний дух – вищий прояв духу, вічно дійсна істина. Виразом абсолютног духу є: мистецтво,релігія,філософія. Мистецтво – безпосереднє відображення людиною абсолютної ідеї. Серед людей, згідно, з гегелем побачити і відобразити абсолютну ідею можуть лише талановиті і геніальні люди, в силу цього вони є творцями мистецтва. Релігія – антитеза мистецтва. Якщо мистецтво – абсолютна ідея, побачена геніальними людьми, то релігія – абсолютна ідея, відкрита людині Богом у вигляді одкровення. Філософія – синтез мистецтва і релігії, найвищий ступінь розвитку і розуміння абсолютної ідеї. Це знання, дане Богом і в той же час зрозуміле геніальними людьми – філософами. Філософія – повне розкриття всіх істин, пізнання. Абсолютним духом самого себе(світ схоплений думкою за гегелем), зєднання начала абсолютної ідеї з її кінцем, вище знання.
8. Структура геглівської системи. Принцип тотожності мислення і буття як основний принцип системи.
Сутність гегелівської філософської системи. “Абсолютна ідея”, маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішньо суперечлива, у своєму русі проходить три ступені: 1) розвиток цієї ідеї на першому етапі породжує своє власне багатство, створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес з’ясував у своїй праці “Наука логіки”. 2) Ідея завдяки своїй суперечливості переходить у своє інше буття, у свою протилежність, якою є матеріальна річ – природа. Гегель розглядає це у своїй праці “Філософія природи”. 3) На третьому етапі розвиток ідеї завершається повним збігом (тотожністю) самої ідеї і світу або, за висловом Гегеля, “абсолютним знанням”. Лише на цьому етапі “абсолютна ідея”, як “абсолютне знання”, знову повертається до своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток. Процес розвитку “абсолютної ідеї” завершується. Це з’ясовується Гегелем у праці “Філософія духу”. Схематично це можна відобразити таким чином: “абсолютна ідея” – природа – абсолютне знання (філософія). Завершується гегелівська філософська система і завершується її пізнання.
У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо.
Розробка Гегелем вчення про суперечливість всього, що нас оточує, – найвище досягнення світової філософії ХІХ століття, надбання високої гуманітарної культури, результат проникнення мислення людини у фундаментальну, глибинну сутність усіх речей і явищ дійсності. Вчення про поняття. На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом стосовно утворення понять логіки, їх суперечливості. Гегель розглядає поняття загального, особливого і одиничного, їх суперечливість