9. Принцип сходження від абстрактного до конкретного..

Пр.сходження від абстр..до конкрет. – розвиток відбувається від абстр..до конкрет. І має наступний характер, механізм: - існує визначений тезис(утвердження, форма буття), - даній тезі завжди знаходиться антитеза – його протилежність, - в результаті взаємодії двох протилежних тез виходить синтез – нове утвердження, яке в сво. Чергу стає тезисом, але на більш високому рівні розвитку, - даний процес відбувається знову й знову і кожен раз в результаті синтезу протилежних тезисів утворюється тезис все більше ь і більше високого рівня.

Поняття особливого “знімає” у собі одиничне і, таким чином, є його першим запереченням. Поняття “зняття” у Гегеля означає одночасно і знищення, і утримання. Згідно з цим, вища категорія “знищує” в процесі свого руху те, що є в нижчій, але зберігає у собі все позитивне, що міститься у попередній категорії, але в переробленому, “знятому” вигляді.

Поняття загального, у свою чергу, включає в себе особливе, тобто “знімає” його і тому є його другим запереченням. Отже, рух думки йде таким шляхом: одиничне – особливе (перше заперечення одиничного) – загальне (друге заперечення особливого). Тут Гегель підходить до розкриття сутності своєї знаменитої тріади: тезис, антитезис і синтез або заперечення заперечення. Це не що інше, як геніальна здогадка філософа про важливий загальний закон діалектики – закон заперечення заперечення.

10. Принцип збігу логічного і історичного.

Дійсна історія вбачалась в НКФ в повній мірі лише в сфері духовних явищ. Лише дух, але не природа сама по собі, розглядалася представникаим НКФ як реальність, котра переживає історію в строгому сенсі цього слова.

Логічне – тобто закони та форми діяльності мислення, перетворюється в очах ідеаліста в першооснові, в верховному законі, який керує історичним розвитком людства. Історичне постає як щось вторине, похідне від логічного, зображується як його зовнішній прояв, виявлення, видимість.

11. Вчення Гегеля про протиріччя.

Гегелівська діалектика проблему суперечностей підняла до рівня все загальності, глибокого філософського усвідомлення. Сама абсолютна ідея є для гегеля єдністю суперечливих начал – буття і ніщо, які й спричиняють рух, зміну, розвиток абсолютної ідеї. Суперечливість є за гегелем взаємодією, взаємозумовленістю протилежних моментів, сторін, визначень, принципом будь якого саморуху. Гегель розглядав суперечності у динаміці, русі, зміні – як процес, котрий має свої стадії, ступені розвитку. Перший ступінь – тотожність, вона містить у собі відмінність, а вона розгортається і знаходить свою реалізацію у категоріях різниці, заперечення, протилежності. Тотожність і відмінність – моменти єдиного. Розглядаючи суперечність як все загальність, філософ разом із тим обмежовував її дію, коли мова йшла про прусу монархію, німецьку державу. Без відмінність зникає і залишається єдність сторін, що є відмінним, а відмінне вже виступає як протилежність у єдиному. У протилежності негативне і позитивне зливаються у єдності. Оскільки кожна сторона має ішу і одночасно заперечує її /, то кожна з них у самій собі містить і позитивне і негативне. Мова таким чином йде про взаємопроникнення суперечностей. Саме тому гегель надавав великого значення появі у фізиці уявлення про полярність, однак висловлює жаль з приводу того що фізики не розуміють діалектики. Він не приховуав суперечностей притаманних буржуазному світу. Він твердив що громадянське суспільство є полем боротьби всіх проти всіх. Однак, держава – це система опосередкованостей та все загальності в котрій знаходять своє місце інтереси цих класів, соц..груп, всього народу, і втакій державі суперечності примирюються. В результаті сама протилежність зводиться до видимості, знімажться, а держава таким чином позбавляється суперечностей. А отже і джерела своєї життєвості. Попри всі неузгодженості гегелівської теорії,він геніально вгадав діалектику речей у діалектиці понять, дав теоретичне уявлення про суть взаємодії протилежностей як закону логіки, розвитку абсолютного духу, котрий є також і законом розвитку всього сущого. Закон єдності та боротьби протилежностей відображає дуже важливу фундаментальну особливість об’єктивної дійсності,котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають уперечливі моменти, тенденції, сторони що борються і взаємодіють між собою.