Загалом вважаю, що план проходження виробничої практики виконано, а практикант заслуговує на оцінку “відмінно”.

Л

Директор приватного підприємства “Дім-с”

Кур’ят ЯВ.

1. Коротка характеристика робочого місця

Робоче місце працівника обладнане таким чином, що воно максимально відповідало правилам техніки безпеки.

На робочому місці є паяльна станція з спеціальними насад­ками для монтажу та демонтажу радіоелектронної апаратури. Та­кож для технічного обслуговування, перевірки, ремонту та налаго­дження обчислювальної техніки ми використовували чимало елект- рорадіовимірювальної техніки (осцилограф С1-П7, С1-65, мульти­метр MY-63, DT832 та багато інших).

2. Роботи, виконані у відповідності з програмою прак­тики

У відповідності з програмою практики в перший день я отри­мав первинний інструктаж з техніки безпеки і пожежної безпеки. Протягом декількох днів мене ознайомлювали з структурою підпри­ємства, продукцією, технологічними процесами, з технологічним та електрорадіовимірювальним обладнанням, монтажним інстру­ментом та програмним забезпеченням. Після ознайомлення з структурою підприємства ми перейшли до більш цікавої роботи, передбачуваної практикою: зайнялися налагодженням електрора- діовимірювального обладнання - це надзвичайно відповідальний процес, адже від того, як ми його налагодим, залежить якість діаг­ностики офісної та побутової техніки. Також ми більш детально ознайомились з монтажем та демонтажем радіоелектронної апа­ратури, більш детально розглянули програмні засоби діагносту­вання ПК.

У наш час широкого поширення набули програмні засоби діагностування ПК. Тут вони переважають за причини їх спрощеного застосування. Діагностичні програми, якими є програмні засоби, відпрацьовуються засобами самого ПК, і в більшості випадків не по­требують додаткового діагностичного обладнання.

Для IBM-сумісних комп'ютерів існують діагностичні програми, що дають змогу виявляти несправності в комп'ютері. Вони локалізу­ють несправність до функційного вузла. Умовно їх можна поділити на п'ять видів:

1. POST (Power-On Self Test — самотестування комп'ютера при вмиканні живлення). Програма виконується під час кожного вми­кання комп'ютера. При включенні комп'ютера автоматично тесту­ється центральний процесор, ПЗП (програмований запам’ятовую­чий пристрій), допоміжні елементи материнської плати, оператив­ної пам'яті і периферійних пристроїв. Ці тести виконуються дуже швидко і не так високоякісно, як діагностичні програми виробників. Виявивши несправність компонента, видається попередження або повідомлення про помилку чи несправність. Процедура POST пе­редбачає такі способи ідентифікації несправностей, як звукові сиг­нали; повідомлення, що виводяться на екран монітора; шістнадцят- кові коди помилок, які подаються в порт введення-виведення.

Діагностичні програми фірм-виробників. «IBM», «Compag», «Hewlett-Pachard», «Dell», «Genrad» та інші випускають для своїх сис­тем спеціалізоване діагностичне програмне забезпечення, яке складається з наборів тестів для контролю працездатності компо­нентів комп'ютера.

Діагностичні програми обладнання комп'ютерів і комп'ютер­них систем фірм-виробників. Такі фірми розробляють діагностичні програми для контролю і діагностування певного пристрою. Такі програми надходять разом з комп'ютерними пристроями.

Діагностичні програми операційних систем (ОС). Операційні системи Windows 9х і Windows NT розробляють з кількома діагнос­тичними програмами для перевірки різних компонентів комп'юте­ра. Систему можна протестувати не тільки за допомогою спеціа­льних діагностичних програм, а й за допомогою засобів операцій­ної системи. У Windows 9х і NT є кілька діагностичних програм.

Діагностичні програми загального призначення. Забезпечують належне тестування будь-яких IBM-сумісних комп’ютерів. Більшість з них орієнтована на користувачів з підготовкою середнього рівня. Тестові програми запускають у пакетному режимі. Це дає змогу без втручання оператора виконувати серн тестів. Можна скласти програму автоматизованого діагностування, яка ідентифікуватиме можливі дефекти і несправності, її використовують для діагносту­вання групи комп’ютерів.

Найбільш популярними програмами для діагностування ПК є

такі;

Microsoft Diagnostics (MSD). Ця програма діагностування є не­повною, більше схожа на утиліту для конфігурації системи. MSD дає змогу швидко вирішити завдання щодо використання перери­вань І розподілу пам'яті. Ця програма видає основну інформацію про версію BIOS, тип процесора, відеоадаптер, мережу (якщо во­на є), мишу, дисковод, CD-ROM (Compact Disc-Read Only Memory

• постійна пам’ять на компакт-дисках тільки для зчитування), пара­лельні і послідовні порти та версію DOS. Крім того, за допомогою MSD можна отримати інформацію про завантажені в пам’ять драйвери пристроїв та резидентні програми. Програма у графіч­ній формі показує їх розташування в пам'яті більш наглядно, ніж текст.

Системний монітор. Програма «Системний монітор» («System Monitor») є у Windows 9х і у Windows NT. З її допомогою графічно ві­дображають параметри системи, зокрема використання пам'яті, файлової системи, мережі, ядра, кеш-пам'яті та ін.

СНЕСКІТ PRO. Пакет фірми «Touchstone Software Corp.» скла­дається з набору тестів, що діагностують процесор, основну, роз­ширену і додаткову пам’ять, жорсткий диск, дисководи, відеоадап­тер, монітор, мишу і клавіатуру (в тому числі, пристрої стандарту VESA). Набір призначений для операційних чисток систем Windows і DOS.

MICRO-SCOPE. Повнофункційна діагностична програма для IBM-сумісних комп'ютерів. її розробила фірма «Micro 2000». Вона перевіряє порти введення-виведення, лінії запиту переривань, дає змогу точно визначити використовуване конкретним адаптером або пристроєм переривання. Це необхідно при вирішенні конфлі­ктів між адаптерами. MICRO-SCOPE має свою операційну систе­му, і тестування проходить без участі системної BIOS. Програму ви­користовують для діагностування комп’ютерів під керуванням інших операційних систем, зокрема UNIX чи NOVELL.

Пакет діагностичних програм NORTON UTILITIES. До складу цьо­го пакета верен 8.0 (для DOS і Windows) і версії для Windows 9х, який є невід’ємною частиною системи зберігання і відновлення даних, тестування і пошуку несправностей апаратної частини, входить програма NORTON DIAGNOSTICS (NDIAGS). Це одна з найкращих діагностичних програм загального призначення. NDIAGS дає інфо­рмацію про тип процесора і співпроцесора, версії системної BIOS, відеоадаптера, миші і клавіатури, тип жорсткого диска, дис­ководів гнучких дисків, обсяг встановленої оперативної пам'яті (роз­ширеної і додаткової), тип системної шини, кількість послідовних і паралельних портів та ін. Крім того, пакет NORTON UTILITIES дає до­ступ до програм SPEEDISK, DISK DOCTOR і CALIBRATE. Вони є етало­ном програм, що використовують для діагностування жорсткого диска і відновлення програмного забезпечення. Утиліта SYSINFO із цього пакета тестує швидкодію системи.

HDD (Hard Disc Drive — накопичувач на жорстких дисках (він­честер)) UTILITY. Пакет утиліт, що надає інформацію про жорсткі диски, зокрема про моніторинг тестування і керування різними їх функціями. Використовують для знаходження і усунення різних де­фектів. Це одна з найкращих розробок у своєму класі.

Широкий асортимент діагностичних програм дає змогу оби- рати найефективніші з них для швидкого пошуку несправностей, що виникають під час обслуговування комп'ютера.

Під час практики мене ознайомили, як правильно встановлю­вати персональний комп’ютер та користуватись ним під час ремо­нту.

1. Встановлення та підключення окремих комп’ютерних ком­плектуючих (крім готових виробів на кшталт системних блоків комп’ютерів, моніторів, принтерів, сканерів, цифрових фотоапа­ратів, зовнішніх модемів і т.п.), як правило, потребує певних спеціа­льних знань або навичок (до цього переліку відносяться всі вироби, що належать до апаратної частини комп’ютера: материнські пла­ти, процесори, вентилятори процесорів, відеокарти, звукові карти, внутрішні модеми, пристрої для читання і запису дискет, компакт- дисків, DVD та ін.). Неправильне встановлення та підключення таких пристроїв може привести до поломки.

2. Розміщення комп’ютерної техніки має проводитися у приміщеннях, у яких температура не перевищує 35 градусів Цель- сія і не є нижчою за Ю градусів Цельсія, при вологості від 46% до 85% ВВП (а також віддалік обігрівальних пристроїв, як стаціонарних, так і переносних, вологих кутків, джерел сильного електромагнітного опромінення і т.п.). Заборонено експлуатацію комп’ютерної техніки

' у приміщеннях з підвищеним рівнем запиленості або хімічно-актив­ними речовинами. Рекомендується уникати впливу прямих соняч­них променів на екран монітора. Всі комп’ютерні пристрої, що вимагають під’єднання до стаціонарної електромережі, повинні під’єднуватися до мережі змінного струму 50 Гц з напругою 220 В та вмикатися у спеціалізовані розетки, обладнані заземленням. Ка­тегорично заборонено поєднувати пристрої до електромережі, де можуть бути відхилення більші, ніж +22 В і -33 В. При нестабільно­сті енергопостачання (кидки або короткочасні перепади напруги) рекомендується поєднувати комп'ютерну систему до мережі 220 В через джерело безперебійного живлення (UPS). Для цієї мети слід використовувати блоки UPS потужністю не менше 350 ВА.

2. Експлуатація та профілактика.

   1. Експлуатація комп’ютерної техніки практично неможлива без програмного забезпечення. Програмне забезпечення, встано­влене на комп’ютерній техніці (крім BIOS материнських плат, про­цесорів, відеокарт, інших пристроїв), є окремим продуктом. Ре­комендується використовувати лише ліцензійне програмне забез­печення.

   2. При експлуатації комп’ютерної техніки спостерігаються та­кі процеси та явища, що можуть перешкоджати її нормальній ро­

боті: у маніпуляторах “мишка", що використовують механічні час­тини для збору інформації (кулі) може спостерігатися засмічення цих частин (для усунення цього явища можна, попередньо виклю­чивши системних блок, ВІДКЛЮЧИВШИ його від живлення через від’єднання енергетичного кабелю, від’єднавши маніпулятор, зняти кулю і протерти ‘її спиртом); клавіатура засмічується дрібними час­тинками пилу та ін. (для усунення цього можна акуратно видалити хоча б частину пилу і сміття паротягом, попередньо провівши опе­рації по відключенню такі ж, як і для “мишки"); поверхня монітора покривається плямами від пальців, бризками слини і т.п. (чищення монітора проводиться виключно спеціальними салфетками, що продаються у роздрібній комп’ютерній торгівлі); вентилятори про­цесора, блоку живлення, відеокарти та ін. пристроїв, що потребу­ють додаткового охолодження, з часом забиваються пилом та ін­шими частинками, що є у повітрі, і починають видавати сторонній шум, а також знижується їх продуктивність в охолодженні даних пристроїв, що може привести до поломки останніх (у таких випад­ках рекомендується замінити вентилятор на новий); перегрів окре­мих комплектуючих (процесора, процесора материнської плати, відеокарти та ін.), про що свідчить температура у BIOS материнсь­кої плати або програми, що слідкують за роботою пристроїв » (Hardware doctor та ін.), або часте виключення, “зависання" техніки, поява “синіх вікон" з вказанням коду помилки (у таких випадках слід звертатися до продавця для заміни вентиляторів на більш потужні, встановлення додаткових вентиляторів, заміни корпусу та ін.).

3. Для пристроїв, що читають (або записують) компакт-диски, матриці, DVD слід використовувати виключно ліцензійні і виключно якісні (без подряпин, тріщин, “просвітів фону”) компакт-диски (ма­триці, DVD). Для підвищення безпеки користування компакт- дисками можна використовувати програми зниження швидкості приводів, які безкоштовно поширюються через мережу Інтернет.

4. Жорсткі диски призначені для запису/зчитування інфор­мації. Вони стаціонарно закріплені у корпусі системного блока комп’ютера і не призначені для багаторазового монта­жу/демонтажу та переміщення без т.зв. "кишені" (HDD Rack), оскі­льки це може їх пошкодити.

Також ми отримали цікаву консультацію щодо блоків живлен­ня персональних комп’ютерів. З усією гостротою проблема якісно­го електроживлення настільних комп'ютерів виникла порівняно не­давно. ІДе років п'ять назад стандартні ПК споживали набагато ме­ншу потужність, чим сьогодні, а 200-ватний блок живлення цілком задовольняв вимогам по живленню. Процесори і відеоадаптери

"двійок" і "трійок" споживали одиниці Ватів, інші пристрої, такі як зву­кова карта, додатковий "вінчестер", CD ROM, CD R/W і ін. у більшості були відсутні. Перші ознаки жорсткості вимог до живлення ПК з'яви­лися разом з виходом процесора Pentium II. Тоді стараннями Intel був введений новий стандарт живлення - АТХ, шо передбачає, се­ред іншого, 20-контактний роз'єм, по якому напруга подається на материнську плату. Одна з причин появи нового стандарту поляга­ла в тім, що використовуваний до цього AT уже не міг забезпечити належного живлення по струму. Виросла і номінальна потужність - загальноприйнятими стали 230-250 Вт блоки живлення. Ініціатором наступного відновлення знов-таки виявилася корпорація Intel. З по­явою Р4 з'ясувалося, що вже й АТХ не здатно забезпечити системі надійне живлення. Сумарний струм, що йде по ланцюзі 12 В, вияви­вся настільки високим, що перетину провідника і площі впевненого контакту в роз'ємі не вистачало, щоб забезпечити належний рівень амплітуди струму. Це могло викликати іскріння і нагрівання контактів роз'єму живлення, що вело до поломки материнської плати. Про­блема була вирішена виведенням живлення процесора на окре­ме 4-контактний роз’єм. Стандарт одержав назву АТХ 12V (20 + 4 контактів). Компанія AMD приймала, взагалі ж, пасивну участь у процесі зміни стандартів. Довгий час материнські плати для про­цесорів на ядрі К6 продовжували "заживлюватися" по стандарті AT, в той час як Intel практично цілком перейшов на АТХ. AMD впровади­ла стандарт АТХ тільки на платформі К7. На жаль, AMD дотепер не прийняла стандарт АТХ 12V - у власників однопроцесорних плат під Socket 462 роз'єму живлення 4-ріп не задіяний. Ця обставина свід­чить аж ніяк не на користь AMD: Athlon споживає енергію на рівні Pentium 4, однак живлення при цьому подається з загального пото­ку, а не по окремому каналі, як у Pentium 4. Багато в чому "завдяки" цій обставині система на процесорі AMD більш критична до якості живлення, що сприяє поширенню обивательської думки, що сис­тема на процесорах Intel у цілому стабільніша, ніж на AMD, хоча це також спірне питання.

Скільки потрібно Ват? Не вдаючись у подробиці, можна відра­зу дати "категоричну" відповідь - 300 Вт, мінімум, що дозволить про­тягом хоча б декількох років не задумуватися про покупку нового БЖ. Так чи Інакше, потужності основних споживачів живлення (про­цесор, відеокарта, материнська плата і т.і) постійно зростають, та й периферійні пристрої віднімають усе більший "шматок" загальної потужності. Від слів перейдемо до цифр. Спробуємо просумува- ти дані споживання потужності кожного елемента. Випливає, однак, те, що скласти розрахунок з точністю до +/-1 Вт неможливо, оскіль­

ки виробники дуже рідко розголошують інформацію про спожива­ну потужність пристроїв. До ТОГО ж, у кожного свої мірки - пристрої різних виробників висувають різні вимоги до живлення. Тому, розра­хунок робиться дуже приблизний, але з умовою "краще більше, ніж менше". Дані взяті з безлічі джерел: процесор - 50-90 Вт; материн­ська плата - 15-30 Вт; пам’ять - 5-Ю Вт; HDD - 7-30 Вт; відеокарта - IQ- 50 Вт; CD-ROM, CD-RW, DVD - 10-25 Вт; FDD - 5-7 Вт; Sound - 5-10 Вт; кулер -1-2 Вт; порти - 8-10 Вт.

Тепер усе підсумовуємо по мінімуму і по максимуму:

Ртах= 90 + 30 + 10 + 30 + 50 + 25 + 7 + 10 + 2 + 10 = 254 Вт;

Pmin = 50+ 15 + 5 + 7 + 10 + 10 + 5 + 5+ 1 + 8=116 Вт.

Таким чином, споживана потужність середньостатистичного ПК лежить в межах 116...254 Вт. Від цих цифр і варто відштовхувати­ся. Варто також помітити, на прикладі процесора, що потужність 90 Вт - це не постійне, а пікове, короткочасне споживання протягом короткого часу. До того ж, це значення застосовне, скоріше, до то­пових моделей, молодші споживають значно менше. Наприклад, Celeron 800 по наявних даних, споживає всього 15...20 Вт. Це ж сто­сується і "вінчестерів", енергоспоживання яких досягає максимуму при записі, а при читанні і, особливо, в черговому режимі, змен- ' шується. Ще цікавіше ситуація з відеоадаптерами. Відеокарти рівня 50 і більш Ватів розраховані на слот AGP Pro. Звичайний слот AGP 4х має межу по живленню в 25 Вт. При необхідності одержати велику потужність, виробники розміщують на відеокарті окремий роз'єм живлення (як, наприклад, у ATI Radeon 9700 і Voodoo 5). Можна стверджувати, що відеокарта в стандартному слоті не вийде за межі 25 Вт. До того ж, максимуму по потужності вона досягає при активному використанні "гарячих" можливостей у 3D-irpax, а в 2D рівень енергоспоживання значно зменшується. "У чому підступ?" А підступ в тому, що припустима потужність БЖ, наприклад 300 Вт - також не постійна, а пікова. БЖ може її видати, але короткочасно, наприклад, при запуску системи. В робочому ж режимі потужність, що може забезпечити БЖ, значно нижче пікової, зазначеної в мар­куванні. Навіть "чесні" БЖ мають робочу потужність нижче заявленої пікової.

З Роботи, виконані в порядку виконання індивідуальних завдань

Далі в продовж практики ми виконували виробничі завдання від керівника бази практики. Ось декілька з цікавих завдань:

Неполадки які найбільш часто зустрічаються HDD IDE.

Всі проблеми які виникли при використанні жорстких магнітних дисків можна розділити на проблеми програмні і апаратні. Під програмними розуміються збої в роботі комп’ютерної системи ви­кликані помилками в прикладному програмному забезпеченні або конфліктами програмного забезпечення, але ні в якому разі не в самому пристрої. Зазвичай це проявляється поломкою опе­раційної системи (повідомлення типу Ymissing operating system, yinsert system disk and press any key), в цей час як після загрузки з дискети зберігається доступ до HDD як до фізичного або логічного пристрою. Причина такої ситуації-порушення логічної будови інфо­рмації на HDD (через помилки в програмах користувача, помилки самого користувача або віруси). Для правильної діагностики при­чини, що привела до проблем із завантаженням ОС, необхідно по­ступити так:

1. Переконатися, що всі кабелі (живлення і сигнальний) при­єднані правильно і надійно. Практично на всіх HDD перший контакт шлейфу IDE - той, який ближче до роз'єму живлення. На кабелі він відмічений яким-небудь кольором. При неправильному підключенні, швидше за все не запуститься системна плата. Роз'їм живлення по­винен забезпечувати хороший контакт. Падіння напруги в місці по­ганого контакту може не дозволити двигуну розкрутити диски до номінальної швидкості. Варто також перевірити установку переми­чок на HDD, що відповідають за перемикання режимів master/slave. При включенні живлення повинен бути чутний звук розкручування двигуна шпинделя, після чого - декілька секунд роботи позиціонера (ініціалізація, калібрування). Після чого звук обертання дисків пови­нен бути рівним, а світлодіод вибору накопичувача (якщо він є) - згаснути.

2. Запустити системний Setup комп'ютера і спробувати ви­значити параметри вінчестера за допомогою пункту "IDE HDD autodetect". Не виключено, що у вашому комп'ютері розрядилася батарея, живляча пам’ять CMOS, і він "забув" правильні параметри. Треба також перевірити, який встановлений режим трансляції па­раметрів (якщо BIOS підтримує різні режими) - Normal (CHS), LB А або LARGE. Normal використовується для накопичувачів ємкістю до ~500mb, LBA - для накопичувачів більшої ємкості, LARGE використо­вується рідко. Деякі HDD (наприклад, Conner СР3000 і деякі інші Соппегы ємкістю до 100mb) видають по autodetecty такі парамет­ри, під якими працювати не можуть. В цьому випадку доводиться уручну прописувати параметри, відповідні якому-небудь близькому по ємкості стандартному типу. Для 40мб накопичувачів це найчас-

тіше тип 17. Точно дізнатися ті параметри, під якими накопичувач відформатував, можна, завантаживши ОС з дискети і подивившись DiskeditoM з Norton Utilities будь-якій версії (у режимі проглядання фізичного диска) таблицю розділів (partition table). Координати кін­ця останнього розділу і будуть шуканими параметрами (число го­ловою 1, число циліндрів, число секторів). Деякі старі типи HDD мо­жуть не працювати на деяких типах сучасних материнських плат з інтегрованими контролерами HDD. Подібне спостерігалося на MB АТС 1425В з HDD CP3Û0Û, WD93044A на secondary HDC (вторинному інтерфейсі IDE). Також немає нічого дивовижного в тому, що HDD ємкістю до 400мб різних виробників (в основному Conner + Seagate, Conner + WD і інші пари з Conner) можуть не працювати нормально в парі master/slave на одному кабелі. Це викликано відмінністю в тимчасових діаграмах роботи накопичувачів ранніх розробок. Єдиний спосіб вирішити цю проблему - рознести конф­ліктуючі накопичувачі на різні контролери (один - на primary, інший - на secondary). Ще одна проблема, що часто зустрічається, виник­ла з появою Inte ТХ chipset - несумісність інтегрованих контролерів IDE ТХ чіпсета з багатьма старішими моделями HDD. Несумісність викликана зниженим в порівнянні із стандартним TTL рівнем логічної "1" на ТХ. В результаті багато старі HDD на ТХ починають працювати ' нестійкий. Вихід тільки один - заміна HDD на підтримуючий режим ULTRADMA. Отже, якщо параметри вінчестера визначаються autodetectoM, то це зазвичай означає, що він успішно ініціалізував- ся і справні, процесор, що принаймні управляє, схеми управління двигуном і позиціонером, канал читання і мікроконтролер, а також читаються службові доріжки і деяка частина області даних користу­вача. Іноді трапляється, що після того, як вінчестер нормально ви­значився BIOSom, його ініціалізація перед завантаженням операцій­ної системи не проходить (не встановлюється сигнал готовності пристрою), що приводить до появи повідомлення про помилку іні­ціалізації HDD. . Таке, зокрема, трапляється із старими HDD (ST157A, іноді з іншими). Необхідно перезапустити комп’ютер кнопкою Reset або вимикають/вмикають живлення.

3. Завантажити операційну систему з дискети або іншого но­сія. Для зручності рекомендується підготувати дискету (на машині, не зараженій вірусами!) такого змісту: DOS (у складі: системні файли, Fdisk.exe, Format.com, Sys.com - від відповідної версії DOS або Windows95), Checkit 3.0, Diskedit.exe + Nlib200.rtf, і що-небудь типу Volkov Commander (він займає менше місця, чим NC). Диске­та повинна бути захищена від запису. Можлива ситуація, коли при підключеному HDD ОС не завантажується і з дискети, хоча при від-

ключеному HDD завантажується нормально. В цьому випадку най­імовірніше причина проблеми - зараження вірусом, що змінив си­стемні області ОС. Добре, якщо вірус може бути виявлений і вида­лений одній із загальновідомих антивірусних програм (DrWeb, Avast, і ін.). Інакше видаляти вірус доведеться вручну DiskeditOM з можливою втратою інформації на HDD.

Звичайно, для цього треба досить добре уявляти собі структуру файлової системи даної ОС (або скористатися послугами того, хто в цьому розбирається. При цьому украй небажано користува­тися програмами типу Norton disk doctor (ndd), Scandisk і т.п., оскі­льки вони здатні виправити файлову систему, але не відновити її. Таке виправлення часто тільки спотворює картину і сильно утрудняє відновлення даних користувача, а іноді робить його неможливим.

4. Після успішного завантаження ОС з дискети можна запусти­ти тест HDD з Checkit. Тест повинен пройти без помилок для всього дискового простору. Якщо це так, то УЖЕЛЕЗОФ майже напевно в порядку (за винятком вельми окремого випадку несправності ка­налу запису), і необхідно розбиратися з системним програмним забезпеченням. У випадку якщо інформація, що зберігалася на накопичувачі, не представляє особливої цінності, можна, скорис­тавшись DiskeditOM в режимі проглядання фізичного диска, запов­нити кодом 00 початковий сектор 0 доріжок (або декілька початко­вих секторів - це не принципово), а потім (після перезавантаження) наново створити логічні диски і відформатувати їх. Проста пере- розмітка за допомогою fdisk (без попереднього стирання MBR DiskeditOM) безсила проти багатьох вірусів (наприклад, OneHalf), оскільки вони при цьому залишаються активними, перехоплюючи переривання DOS, і наново заражають завантажувальний сектор. Повідомлення про помилки у вікні тестування Checkit указують на наявність дефектних ділянок в робочій області дискового простору. Повідомлення У marked by DOS<î> означає, що дана ділянка відміче­на як Bad cluster в FAT і не використовується ОС. При цьому дефек­ти, тобто ті кластери, які відмічені в FAT як bad, а насправді такими не є, у вікні тестування відображені не будуть. Невелику кількість дефектних секторів можна спробувати приховати за допомогою процедури низькорівневого форматування.

Під час роботи над CD та DVD -приводами ми розглянули такі теми:

Принципи запису даних на диски CD-R і CD-RW

Диски CD-R і CD-RW по вигляду зовсім не відрізняються від зви­чайного компакт-диску, але технологія їхнього виробництва дозво­ляє здійснювати запис не в заводських умовах, а, наприклад, вдо-

ма. Для цього на них нанесений спеціальний записуючий шар. На дисках CD-R до складу цього шару входять органічні барвники. В залежності від того, якою коллпанією був випущений диск, барвник у записуючому шарі може містити один із трьох компонентів: циа- нін (забезпечивши зелений колір поверхні), фталоціанін (забезпе­чує зелений колір поверхні) чи барвник azo (забезпечує сріблисто- блакитний колір поверхні). Більшість фахівців стверджують, що всі три барвники забезпечують однакову якість запису. Для того щоб створити "впадину" на потрібній ділянці поверхні диску, накопичувач CD-R фокусує у заданій точці лазерний промінь, який розігріває по­верхню до температури близько 200° С, В результаті відбиваюча здатність, відповідної області змінюється. Коли пристрій зчитує дані, записані в такий спосіб на диску, отримана "впадина" відбиває промінь, що інтерпретується як біт інформації. Проплавлена ділян­ка на поверхні диску CD-R не може бути приведена у початковий стан ніяким способом, тому дані на такому диску не можна ні стерти, ні перезаписати. У той же час диски CD-RW можуть пере- записуватися сотні і навіть тисячі раз в залежності від якості самого диска. Виробникам даних виробів вдалося досягти великих успіхів у збільшенні терміну їхньої служби. Записуючий шар на диску CD-RW являє собою сплав срібла і цілого ряду інших металів, серед яких є

• індій, сурма і телур. Потужний лазерний діод, що використовується в нагромаджувачі CD-RW, здатний розігрівати задану точку поверхні до 500-700°С, таке інтенсивне нагрівання розплавляє кристали сплаву в точці фокусування лазеру, переводячи їх у вихідний амо­рфний стан з високим коефіцієнтом відображення. Стирання да­них із усього диска вимагає безупинного нагрівання протягом де­якого інтервалу часу. В залежності від дисковода і марки диска, на це може піти від двадцяти хвилин до години. Замість того, щоб сти­рати весь диск, можна відразу перезаписати його - при цьому ви­далення старої інформації здійснюється одночасно з записом но­вих даних. У процесі перезапису лазер працює в двох різних ре­жимах: посилаючи потужні імпульси, він розігріває поверхню до ви­сокої температури і в такий спосіб створює нові аморфні ділянки; при генерації малопотужних імпульсів він повертає задані області у вихідний кристалічний стан, що відповідає стиранню інформації. Як правило, на перезапис іде більше часу, чим на запис нового, але менше, ніж на стирання диска повністю.

Основні характеристики пишучих приводів:

1. Можливість використання для запису CD-RW дисків.

2. Всі приводи характеризуються трьома швидкостями: швид­кістю запису CD-R, швидкістю запису-перезапису CD-RW, швидкіс­тю зчитування CD-ROM.

3. Дуже важливим є розмір внутрішнього буфера. Він пока­зує, скільки секунд запису є в пам'яті на випадок раптового збою. Для того, щоб порахувати цей час, поділити розмір буфера на швидкість передачі даних. Чим вища швидкість запису, тим біль­шим повинен бути буфер.

4. Середній час доступу не має принципового значення.

Приводи можуть відрізнятись кількістю режимів запису:

1. Disk-At-Once - вся інформація на диск записується за один раз, при цьому лазер не виключається. Цей режим використову­ється при записуванні мастер-копій, а також при записі аудіо CD без проміжків між доріжками:

2. Track-All-Once - лазер включається після запису кожної до­ріжки. Це самий найрозповсюдженіший спосіб запису, що вико­ристовується при записі CD з даними;

3. Sesion-At-Once - лазер за один прохід записує одну сесію, яка може включати в себе декілька треків, потім виключається. Ви­користовується в основному CD-Extra;

4. Packet Writing - запис проводиться невеликими порціями інформації. Виключена можливість пошкодження дисків через ма­лу швидкість передачі даних. В пам'ять комп'ютера загружається

• спеціальний драйвер. Перед використанням диск форматується особливим способом, що дозволяє працювати з CD-R (CD-RW) - диском, як зі звичайною дискетою, не використовуючи спеціальних записуючих програм.

5. Інтерфейс - ще одна характеристика приводу. Внутрішній привід з інтерфейсом ІДЕ найбільш зручний для домашнього вико­ристання, інтерфейсу SESI (внутрішній чи зовнішній) - для професіо­нального використання. Внутрішні пристрої з інтерфейсом LPT працюють доволі повільно, а інтерфейс USB поки що зустрічається рідко.

Підтримувані формати запису:

1. CD-ROM (mode 1 і mode 2) - звичайний формат запису комп'ютерних (цифрових) дисків з даними (специфікація Yellow Book);

2. CD-ROM/ХА (extended Arhitecture) - формат, в якому без додаткових переміщень зчитуються як дані, так і звукова (чи відео) інформація;

3. CD-DA (CD-Didital Audio) - основний формат запису музи­чних компакт-дисків. Набір специфікацій Red Book.

4. CD-G (Karaoke) - аудіодиск з додатковою графічною інфо­рмацією.

5. CD-Text - аудіодиск з додатковою текстовою (чи графічною) інформацією. Не всі CD-RW приводи пишуть в цьому форматі, хоч це дуже зручний формат, оскільки в ньому можна записати назву кожної пісні на диску і ім'я виконавця.

6. Multisession CD - інформація на диск записується за декіль­ка разів, використовується для дисків з даними. При цьому кожного разу сесія закривається, а диск - ні. Читати такий диск можна на звичайних CD - приводах. Основний недолік є в тому, що при за­критій сесії витрачається від 13 до 20 Мб для розміщення ЮС (зміс­ту диска), тобто для наступного запису місце може не вистачити.

7. Mixed-Mode CD - спочатку записуються дані, потім аудіо- треки. В музичних CD-плеєрах не читається. Використовується для запису ігор.

8. CD-extra Mode (CD-P!us) - на CD записуються спочатку ауді- отреки, потім дані (набір специфікацій Blue Book). Це дозволяє зви­чайним CD-програвачам працювати з такими дисками.

9. CD-I (Interaktive) - інтерактивний мультимедійний диск ( Green Book).

10. CD-і Ready - зіставляється із стандартними звуковими програвачами, зображення записується в паузу перед першою звуковою доріжкою.

11. CD-I Bridge - в заголовок включаються доріжки, що містять адресні мітки даних одночасно в форматах ХА І CD-I.

12. CD-Video - стандарт відео CD, зображення зберігають в AVI чи MPEG форматах.

13. Photo-CD - використовується для зберігання колекцій фо­тографій.

Установка пристроїв CD і DVD

Всі пристрої CD і DVD встановлюються в цілому однаково. Вну­трішні версіїї цих пристроїв підключаються до каналу передачі да­них через контролер IDE/ATAPI чи контролер SCSI й у більшості ви­падків - до звукового входу на звуковій платі чи на самій системній платі (якщо на ній є інтегрована звукова плата). До звичайного при­строю CD чи DVD повинні бути підключені три кабелі:

• живлення (що йде від блоку живлення комп'ютера)

• інформаційний кабель, з’єднуючий пристрій з IDE чи SCSI- контролером, який, відповідальний за двосторонній зв'язок із звуко­вою платою (по ньому в обох напрямках передаються аудіодані).

Якщо ваша звукова плата містить додатковий інтерфейс, взнайте в компанІЇ-виробника, з якими пристроями вона сумісна. Не забудьте поцікавитися в них про необхідні кабелі і контролери. Якщо ви вирішили використовувати інтерфейс SCSI звукової плати, перевірте, чи є Інтегрований SCSI-контролер 16-розряднилл при- строєм. Нехай вас не збиває з розуму опис вбудованої звукової плати на системній платі, яке може відноситися до характеристик звукової плати. Ознайомтеся з технічними вимогами, зазначеними в документації, чи зв’яжіться з виробником, щоб визначити тип інтер­фейсу SCSI звукової плати. Підводячи підсумки, підкреслю, що ви­щезгадані пристрої зі спеціальними версіями інтерфейсів занадто повільні й обмежені у своїх можливостях, зовсім не відповідаючи вимогам сучасних комп'ютерів.

Огляд матеріалу з теми дипломної роботи

Побутові радіоприймальні пристрої призначені для прийому радіомовних сигналів в частотних діапазонах довгих (ДХ), середніх (СХ), коротких (КХ) і ультракоротких (УКХ) хвиль. Позначення зарубі­жних радіомовних діапазонів відповідають прямому перекладу на­зв: LW (довгі хвилі), MW (середні хвилі) і SW (короткі хвилі). Межі цих діапазонів в різних країнах дещо відрізняються один від одного. У таблиці 1 приведені значення крайніх частот діапазонів.

Таблиця 1 - Частотні межі радіомовних діапазонів

Діапазон хвиль	Діапазон частот	Довжини хвиль (м)
ДХ	150... 408 кГц	2000,0. ..753,3
LW	144... 290 кГц	2083,3. ..1034,5
СХ	525... 1605 кГц	571,1. ..186,9
MW	522. ..1710 кГц	574,7... 175,4
кх	3,95.. .12,1 Мгц	75,9.. .24,8
SW	3,8. .,17,9 Мгц	78,9.. .16,8
УКХ	65,8... 73 Мгц	4,56.. .4,11
FM	87,5... 108 Мгц	3.43.. .2,78

Основна відмінність зарубіжних радіоприймачів полягає в інших граничних частотах діапазонів і у використанні іншої системи пере­дачі стереосигналу. Так, ультракороткохвильовий діапазон розмі­щений в смузі 87,5... 108 МГц І позначається абревіатурою FM (frequency modulation — частотна модуляція). Останнім часом в цьому частотному діапазоні почали працювати І українські радіо­мовні станції, що дозволяє використовувати зарубіжні моделі ра­діоприймачів в нашій країні. Крім того, деякі фірми-виробники ау- діотехніки, враховуючи потреби східноєвропейського і українського ринків, вводять в своїх апаратах так званий розширений FM діапа-

зон, що охоплює обидві вказані ділянки частот. Правда, при цьому багато моделей, забезпечених таким діапазоном, не підтримують український стандарт стереомовлення.

Діапазон коротких хвиль розбивається на ряд піддіапазонів. Да­на обставина пов'язана з тим, що тут радіомовні станції розміщені нерівномірно по частоті, а зосереджені в деяких ділянках якнай­кращого проходження радіохвиль.

Помітимо, що присутність всіх перерахованих діапазонів робо­чих частот в одній моделі радіоприймача необов'язкова. Так, пере­носні малогабаритні апарати часто мають лише можливість при­йому радіосигналів на довгих і середніх хвилях. Короткохвильовий діапазон останнім часом зустрічається досить рідко, що пов'язано з невисокою якістю прийому. Моделі високого класу практично зав­жди комплектуються трактом прийому в діапазоні УКХ або FM, оскільки тільки в цьому діапазоні транслюються високоякісні сте­реофонічні сигнали. Для того, щоб використовувати тільки одну не­сучу частоту для передачі стереосигналу, сигнали лівого і правого каналів заздалегідь обробляються на піднесучій частоті, внаслідок чого формується комплексний стереосигнал (КСС).

В Україні для стереофонічного радіомовлення прийнята сис­тема OIRT з полярною модуляцією. При цьому сигнал з частотою ч 31,25 кГц модулюється по амплітуді таким чином: лівий канал моду­лює позитивну півхвилю, а правий — негативну. Після модуляції під- несуча ослабляється на 14 дБ (у 5 разів), що дозволяє краще вико­ристовувати потужність передавача і забезпечити сумісність сис­теми стереофонічного мовлення з монофонічними радіоприйма­чами. Далі полярно-модульоване коливання з частково подавленою несучою використовується як модулюючий для формування 4M си­гнал УКХ діапазону.

У зарубіжних радіомовних мережах в FM діапазоні для цієї ме­ти використовується інший принцип формування комплексного стереосигналу, так званий «пілот-тон» (стандарт CCIR). Таке коли­вання складається з модульованого сигналу піднесучої частоти 38 кГц, в якому міститься Інформація про аудіосигнали лівого і право­го каналів і сигналу пілота з частотою 19 кГц, використовуваного для синхронізації пристроїв обробки.

Деякі мовні радіостанції FM діапазону одночасно з аудіосигна­лом передають додаткову цифрову інформацію за системою RDS відповідно до стандарту CENELEC EN 50067. Передана інформація має сервісний характер і може містити ряд даних. По-перше, це відомості про дублюючу частоту радіостанції (AF), ідентифікації (РІ) і типі програми (РОТУ), назву радіостанції (PS), поточний час (СТ). По-

друге, повідомлення про трафік — завантаження каналу Інформа­ційних даних (ТА). Крім того, забезпечується режим доповнення ба­нку частот радіостанцій інших мовних мереж (EON). Сигнал RDS формується на піднесучій частоті 57 кГц і потім змішується з ком­плексним стереосигналом. Для виділення цього сигналу в схемах радіоприймачів після основного детектора встановлюється відпові­дний декодер.

Побутові радіоприймальні пристрої для прийому радіомовних станцій виконуються по супергетеродинній схемі. Приймачі прямо­го підсилення не використовуються через низькі показники чутливос­ті і вибірковості. Способи реалізації принципових схем радіопри­ймальних трактів (тюнерів) залежать від елементної бази. Останнім часом для цих цілей використовуються інтегральні мікросхеми (!С), що містять в своєму складі закінчені функціональні вузли радіопри­ймача. Існують також 1C, наприклад, СХА1238, СХА1538 (Sony), ТА8127 (Toshiba), що містять в собі весь тракт тюнера, що істотно спрощує його конструкцію.

Для побудови частини тракту прийому 4M сигналів УКХ діапа­зону, що включає преселектор і перетворювач частоти, використо­вують три види електронних компонентів: транзистори, мікромодулі і інтегральні мікросхеми. Транзистори використовуються досить рі­дко і звичайно для побудови підсилювачів високої частоти. У друго­му випадку активні елементи разом з вибірковими фільтрами І елементами настройки поміщають в інтегральний модуль. При цьому багато фірм - виробників радіоапаратури розробляють свої оригінальні модулі, що не зустрічаються в довідковій літературі, на­приклад VAF2S12-001 (JVC), RAL0006 (Matsushita), 6ZA-1 (AIWA) і т.д. Серед інтегральних мікросхем, призначених для цієї мети, можна виділити, наприклад, AN7205, AN7213, AN7254 (Matsushita), ТА7335, ТА7358, ТА7378 (Toshiba), ВА4402 (ROHM) та інші. З вітчизняних мікро­схем таку функцію виконує IC К174ХА15. Для їх роботи потрібні до­даткові навісні елементи. Приклад використання IC ТА7358 приве­дений на рисунку 1.1.

Тракт обробки сигналу проміжної частоти 4M сигналів з детек­тором і весь тракт обробки амплітудно-модульованих (AM) сигна­лів знаходяться в одній мікросхемі. Таких мікросхем досить багато; наприклад, для цієї мети часто використовують IC AN7223, AN7273 (Matsushita), ВА4234 (ROHM), LAI 810, LAI 831, LAI 836 (SANYO), TA2057, TA7640 (Toshiba). Деякі з них містять також схему оцінки рівня сигналу ПЧ для стеження за настройкою, а також внутрішній сте- реодекодер системи «пілот-тон». Як навісні елементи використо­вуються смугові фільтри ПЧ, фазозсуваючий контур 4M детектора.

гетеродинний і сигнальний контури AM тракту. Для підвищення чут­ливості і зниження коефіцієнта шуму приймача AM сигналів на від­повідному вході іноді включають додаткові підсилювачі радіочастоти на польових транзисторах.

Рисунок 1.1- Застосування мікросхеми ТА7358

У радіомовленні значення ПЧ стандартизовані, і залежно від ро- ⁴ бочого діапазону частот радіоприймача прийняті такі величини: для тракту прийому AM сигналів вітчизняних моделей ПЧ повинна бути 465+2 кГц, а для тракту прийому 4M сигналів — 10,7+0,1 МГц. У за­рубіжних моделях при прийомі AM сигналів використовується ПЧ 450 або 455 кГц. Ця обставина ніяк не впливає на споживчі параме­три радіоприймального пристрою, а важливо тільки для проведення ремонтних і регулювальних робіт. Слід помітити, що іноді дуже ви­сокі вимоги до вибірковості і чутливості радіоприймача призводять до того, що в тракті обробки використовується не одна, а дві ступе­ні перетворення частоти. В цьому випадку схема доповнюється ще одним змішувачем, гетеродином і ППЧ з виборчими ланцюгами. У деяких зарубіжних моделях це робиться для прийому AM сигналів середньохвильового діапазону. Перша ПЧ вибирається високою (10,7 МГц), а друга — стандартною для трактів AM радіомовних приймачів.

В якості вибіркових елементів тракт/ ПЧ часто використовуються фільтри зосередженої селекції (ФЗС), що є єдиною конструкцію, яка складається з ланцюжка зв’язаних резонаторів. Як резонатори використовуються LC контури, пластинки з п'єзоелектричних мате­ріалів, а також електромеханічні резонатори.

У радіомовних приймачах число резонаторів у вигляді LC-

контурів віл трьох до шести. Останнім часом в якості ФЗС частіше за все використовують п’єзокерамічні фільтри, які мають невеликі габаритні розміри, малу вагу і добру стабільність амплітудно- частотних характеристик, що дозволяє істотно спростити конструк­цію тракту і наладку радіоприймача. П’єзокерамічні фільтри виго­товляються з певною смугою пропускання і середньою частотою настройки. Крім того, вони можуть мати різну вибірковість, тому не завжди взаємозамінні. При підвищених вимогах до вибірковості в ППЧ може встановлюватися не один, а декілька таких фільтрів. Для нормальної роботи п'єзокерамічного ФЗС необхідне узгодження його входу і виходу із зовнішніми каскадами. Узгодження на вході здійснюється за допомогою одиночного коливального контуру, який, крім того, коректує сумарну АЧХ тракту поза смугою пропус­кання ФЗС.

На рисунку 1.2 приведений приклад використання мікросхеми ВА4234.

Рисунок 1.2 - Застосування мікросхеми ВА4234

З вітчизняних розробок подібних мікросхем знаходить застосу­вання К174ХА10. На рисунку 1.3 показаний приклад побудови трак­ту АМ/ЧМ на її основі. Схеми настройки радіоприймачів часто бу­дуються з використанням цифрових принципів формування сигна­лів. Це також відноситься і до систем фазового автопідстроювання частоти гетеродина. Все це успішно реалізується в цифрових син­тезаторах частоти, що звичайно виконуються у вигляді окремих мік­росхем. До їх числа відносяться IC LC7218, LC73121 (Sanyo), LM7001 (NS) і ряд інших. З вітчизняних мікросхем подібну функцію виконує IC КР1015ХК2. У складних моделях високого класу, а також в авто­мобільних магнітолах, де пред'являються жорсткі вимоги до конс­труктивних розмірів І займаного об'єму, з метою скорочення кіль­кості елементів функції цифрового синтезатора частоти іноді пе­редаються мікропроцесору загальної системи управління.

При прийомі сигналів, в яких міститься КСС з полярною модуля­цією (система OIRT), спочатку виробляється відновлення рівня під- несучої (31,25 кГц) частоти за допомогою високодобротних резо­нансних систем. Можливі три різні способи декодування: полярне детектування по огинаючий (за допомогою двох амплітудних детек­торів з різною полярністю включення діодів), сумарно-різницеве пе­ретворення з розділенням спектрів (виділення аудіоінформації за ' допомогою резистора матрицювання сумарного і різницевого си­гналів каналів), часове розділення стереосигналів (за допомогою ключової схеми, яка розділяє в часі обробку позитивних і негативних півхвиль піднесучого коливання).

При прийомі сигналів з системою кодування CCiR («пілот-тон») стереодекодер містить кільце фазового автопідстроювання частоти для синхронізації сигналів генератора з сигналом пілота, що при­ймається, на частоті 19 кГц, фазовий детектор сигналу пілота, син­хронний демодулятор стереосигналів, що працює на частоті 38 кГц, з схемою матрицювання сумарного і різницевого сигналів ка­налів, а також додаткові схеми керування рівнем стереошумів і смугою пропускання. Синхронний демодулятор в цьому випадку виділяє різницевий сигнал каналів і включається за наявності у вихід­ному сигналі частотного детектора FM-тракту вказаного коливання з частотою 19 кГц. В результаті матрицювання сумарного і різницево­го сигналів формуються коливання лівого і правого каналів. Якщо пілот-сигнал відсутній, то на виході стереодекодера присутній тільки сумарний сигнал каналів.

При розпізнанні комплексного стереосигналу в схемах сте- реодекодерів формується сигнал підтвердження, який використо­вується для індикації режиму. Критерієм оцінки служить достатній

рівень сигналу піднесучої або наявність напруги на виході детекто­ра сигналу пілота.

От антенны

АМ тракта

21 ФЛШ-024

От внешнего^* „

УПЧ 4M і

L8 С12.2 5..240

011

4...15

240

56

SA1.2

U0

40СшГ

iindQ24,

С12.1

4...1S

СМЕСИТЕЛЬ			ГЕТЕРОДИН
і	»		DA1
JLJ	LJL		K174XA1Ö

ДШОДУЛЯТОРЫ AM И 4M СИГНАЛОВ

?"

SAU

ігомкг,

усилитель

ПРОМЕЖУ

точной

ЧАСТОТЫ

СТАБИЛИ­

ЗАТОР

C13- 200.0“ 16 В

L12

^'гоошГ

■ iwlwCS

ГГ’3.9

C1S 1ÖÖ.0 16 В

ЗООикГ,

0.022

•‘•ипито^

Рисунок 1.3 - Застосування мікросхеми Kl 74ХА10

Стереодекодери системи «пілот-тон» випускаються як у складі мікросхем тюнерів, так і у вигляді окремих мікросхем, наприклад AN7414 (Panasonic), ВА1332 (Rohm), КА2261 (Samsung), LA3361 (Sanyo), TA7343 (Toshiba) І т.і. Для їх функціонування потрібне підклю­чення RC-фільтрів нижніх частот для фазових детекторів і частотоза- даючого ланцюга внутрішнього генератора системи ФАПЧ — квар­цового резонатора на 456 кГц або змінного резистора.

Залежно від класу моделі і від того, в якому виконанні (індивіду­альному або у складі аудікомплекса) виконаний той або інший радіоприймальний тракт, його конструкція може бути різною.

У радіоприймачах Індивідуального виконання простих моделей ще зустрічається реалізація шкали настройки у вигляді вернерного пристрою, положення вказівка якого жорстко зв'язано через кордо­ву нитку і систему роликів з кутом повороту ротора конденсатора змінної ємності або резистора, регулюючого напругу на варика­пах. При ремонті такого пристрою бажано заздалегідь запам'ятати порядок проходження корду через ролики і кількість витків нитки на кожному з них. У сучасних моделях, що мають мікропроцесорне управління, індикатори настройки виконуються в цифровому вигля­ді.