4. Моделі економічного зростання

Отже, зростання економіки визначається множиною різноманітних факторів: збільшенням кількості виробничих ресурсів, підвищенням їх якості і удосконаленням способів їх використання. Все це, як правило, потребує інвестицій. Тому інвестиції виступають в якості основного регулятора темпів економічного зростання.

На відміну від статичних моделей економічної рівноваги в моделях економічного зростання враховуються два наслідки здійснення інвестицій: в момент свого здійснення вони підвищують сукупний попит, а в наступні періоди збільшують сукупну пропозицію внаслідок приросту виробничих потужностей.

В моделях економічного зростання всі ендогенні параметри є функціями часу.

Основною метою побудови моделей економічного зростання є визначення умов, необхідних для рівноважного зростання (динамічної рівноваги). Під рівноважним зростанням розуміють такий розвиток економіки, при якому зростаючі від періоду до періоду обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції завжди дорівнюють один одному (рис. 12.4).

Неокласична модель економічного зростання

Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання є припущення, що кожний фактор виробництва «забезпечує» відповідну частку виробленого національного продукту. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

Таким чином, відповідно до наведених формул обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.

Раціональний зміст виробничої функції відповідає спробі визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаємозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропорцій.

Модель економічного зростання Роберта Солоу

За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987).

Основні ознаки моделі

1. За основу зростання в моделі Р. Солоу береться зростання продуктивності праці , а не зростання продукту (Y).

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

• капіталоозброєності ();

• зростання населення (∆L);

• технологічного прогресу (ТП).

3. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності (k*), який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності (k*) можна визначити за формулою:

4. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).

Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (S) обмежують споживання (С).

Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелиса, яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації (σ)):

«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С) за умов сталої рівноваги економічної системи.

б) Зростання населення (t_L – темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).

Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом t_L + g:

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на рисунку (12.5).

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора

Модель взаємодії акселератора і мультиплікатора може бути представлена формулою Хікса:

У даній формулі відображаються обидві сторони залежності між національним доходом і інвестиціями.

Неокейнсіанські макроекономічні моделі за необхідну умову економічного зростання вважають рівність інвестицій заощадженням, тобто повну реалізацію коштів, котрі йдуть на накопичення. Нерівність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги.

Перевищення (І) над (S) повинно означати нестачу коштів щодо інвестиційного попиту, а перевищення (S) над (І) – неповну задіяність ресурсів.

Завдання економічного регулювання полягає у досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного попиту, за умови, що сума дорівнює одиниці.