1. Методика оцінки рівня демократизації управління за стильовими характеристиками.

2. Тест «Стиль управління».

Перша методикавключає 10 пар характеристик параметрів, за якими оцінюється ступінь демократизації управління. Процедура роботи за цією методикою така: досвідченим експертам пропонується за цими парами параметрів оцінити стиль управління конкретного керівника. Специфікою цієї методики є те, що вона побудована таким чином, що значення певного параметру у лівому і правому стовпчиках повинні дорівнюватися одиниці. На бланку для відповідей враховуються лише ті вираження певного параметру, які розташовані саме у лівому стовпчику.

Обробка результатів полягає у підрахуванні суми значень параметру у лівому стовпчику їх співвіднесення за стандартною рівнявою шкалою від 0 до 10. Знчення 9,10 – це оптимальний рівень демократизації стилю управління. Значення 3,2,1 – це недопустимий рівень

Тест «Стиль управління»включає 40 тверджень, які обстежуваний повинен оцінити за певною шкалою:

С – явище спостерігається систематично (80 – 100 % випадків від тих, що можливі взагалі);

Ч – явище спостерігається часто (60 – 80 % випадків);

Ін – явище спостерігається іноді (40 – 60 % випадків);

Р – явище спостерігається рідко (20 – 40 % випадків);

Н – явище ніколи не спостерігається (0 – 20 % випадків).

Дана методика спрямована на визначення стилю управління з позиції співвідношення демократичних і формально-організаційних факторів. Обробка результатів за даною методикою досить складна і здійснюється поетапно за допомогою певного ключа. Визначаються значення Л, П, Са і Сп.

Отримані результати розташовуються у графіку. Значення Л кількісно виражає орієнтованість обстежуваного у процесі керівництва на створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, на людські взаємини і на людей.

Місце перетину перпендикулярів, які йдуть від значення Лі П отриманих досліджуємим, є конкретним значенням оцінки відповідного стилю управління досліджує мого. Конкретні значення стилю управління цього обстежуваного розташовуються ближче до якого із чотирьох крайніх (екстремальних) стилів керівництва.

Стиль 0.0.При такому типі стилю керівник не турбується ні про досягнення виробничих цілей, ні про створення сприятливого соціально-психологічного клімату у колективі. Такий керівник самоусувається від процесу управління, пускає все йти так, як воно йде і обмежується лише передачею інформації від керівників вищого рангу до своїх підлеглих і навпаки.

Стиль 20.20.– ідеальний стиль управління. Такому керівникові притаманна у рівній і максимальній мірі орієнтованість як на досягнення високих визначних результатів, так і на створення соціально-психологічного клімату. Реалізація керівником такого стилю управління забезпечує успішність у досягненні виробничих цілей і у створенні умов для прояву творчих здібностей кожним членом колективу.

Стиль 20. 1.характеризується і притаманний лише тим керівникам, які вважаються авторитарними і орієнтовані лише на досягнення виробничо-господарських завдань, та ігнорування людського фактору особистості підлеглих, їх взаємин. При послідовній реалізації такого стилю не лише не створюється сприятливий клімат у колективі, але й виявляється неуспішним розв’язання виробничих задач.

Стиль 0. 20.– керівник дуже мало дбає про досягнення виробничих задач, або зовсім про них не дбає. Він орієнтований лише на створення гарних, дружніх, приязних стосунків зі своїми підлеглими. При послідовній реалізації такого стилю у колективі створюється соціально-психологічний клімат, при якому всі учасники колективу дружні і розслаблені. Реалізація виробничих цілей відсувається на задній план, а тому такий соціально-психологічний комфорт у колективі не лише перешкоджає розв’язанню виробничих цілей, але й підриває з середини цей надто затишний соціально-психологічний клімат. Такий керівник поступово втрачає авторитет лідера. Якщо значення Л і П на виробничі цілі або на людей (складові стилю), то відносини значення цих складових відображаються у показниках Са, Сп.

3.Однією з найважливіших складових авторитету керівника є рівень його комунікативної, тобто рівень розвитку у нього певних вмінь, навичок і якостей особистості, які забезпечують успішність спілкування з іншими людьми і встановлення на цій основі гнучких, найбільш оптимальних стосунків з партнерами по спілкуванню.

У психодіагностиці використовується ряд методик для вивчення різних аспектів комунікативної компетентності педагога, як керівника:

1. Методика оцінки рівня товариськості розроблена В. Ф. Раховськия. Ця методика включає 16 запитань, на які обстежуваний повинен давати один з трьох можливих варіантів відповідей «так», «іноді», «ні». Обробка результатів полягає в знаходженні суми балів, набраних досліджуємим. За класифікатором на основі отриманої суми балів визначається, до якої категорії людей з певним рівнем товариськості належить досліджує мий.

2. Методика діагностики комунікативних і організаторських схильностей (КОС – 1, КОС - 2). Методика містить 40 питань, на кожне з яких досліджує мий повинен дати відповідь «так» чи «ні». При цьому 20 питань спрямовані на виявлення комунікативних схильностей, а 20 інших – на виявлення організаторських схильностей. Обробка отриманих результатів здійснюється за ключем.

3. Тест 1 «Чи вмієте ви слухати?».Методика складається із 25 ситуацій спілкування, щодо яких обстежуваний повинен висловити свою думку про емоційні прояви, які викликають дані ситуації (задоволення чи роздратування). Обробка результатів полягає у підрахуванні проценту ситуацій, які викликаю роздратування. На здатність до діалогічного спілкування.

4. Тест 2 «Чи вмієте ви слухати?»- включає список із 10-ти питань на які обстежуваний повинен вибрати один із 5 можливих варіантів відповідей. Обробка результатів полягає у знаходженні суми балів і визначенні на цій основі рівня розвитку даного комунікативного вміння.